«Росія систематично вчиняла однакові за сценарієм насильницькі зникнення». Ініціатива T4P презентувала нове дослідження
Багаторічна війна Росії проти України та останні роки російської повномасштабної агресії доклалися до історії звірств. Насильницькі зникнення стали однією з найтемніших сторінок цієї історії. Списки українців, яких треба позбутися, діти, яких незаконно затримували на тимчасово окупованих територіях, родини, які досі шукають близьких. 5340 жертв. Про все це говорили під час презентації дослідження глобальної ініціативи T4P (“Трибунал для Путіна”), присвяченого насильницьким зникненням.
5340 постраждалих від насильницьких зникнень
30 липня в Медіацентрі Україна відбулася презентація дослідження глобальної ініціативи T4P (“Трибунал для Путіна”), присвяченого насильницьким зникненням. T4P змогла ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до МКС й узагальнення для Робочої групи ООН.
Фактично юристи обґрунтували, що Росія свідомо та системно вдається до насильницьких зникнень. Представники РФ переважно переслідують людей, котрі мають проукраїнську позицію, служили в українській армії, поліції чи були держслужбовцями. Утім, від насильницьких зникнень може постраждати будь-яка людина, яка опинилася в російській окупації.
Ганна Овдієнко, адвокатка та співавторка дослідження, Микола Комаровський, юрист Харківської правозахисної групи, та Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод, пояснили, що це за злочин, як діяти рідним зниклої людини та чим можуть допомогти звернення до Міжнародного кримінального суду та ООН.
Що ж таке насильницьке зникнення і чому якомога більшій кількості людей слід знати про цей злочин?
Як пояснює Олександра Романцова, в міжнародному праві є чимало зникнень, котрі стаються з різних причин. Утім, насильницьке зникнення — особлива категорія, адже під час нього людина зникає через дії інших людей, які представляють певну державу, певний політичний режим держави.
У 2014 році, коли Росія почала війну проти України, почалася хвиля насильницьких зникнень. Вже у 2015 році Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності.
Раніше ми наголошували, що не всі випадки зникнення людини можна розглядати як насильницьке зникнення. Насильницьким вважається зникнення, коли відомо, що воно було здійснено російською окупаційною адміністрацією, російськими військовими, бойовиками або особами, які перейшли на бік ворога, і з того часу місцеперебування людини невідоме.
Як зауважила пані Олександра, українців “абсолютно незаконно, без жодних звинувачень, утримують у російських тюрмах, або в підвалах на тимчасово окупованих територіях чи навіть у Білорусі”. Російська збройна агресія призвела до того, що насильницькі зникнення стали вкрай поширеними в Україні.
Кого переслідує та викрадає Росія?
“Росія систематично вчиняла однакові за сценарієм насильницькі зникнення”, — розповідає Ганна Овдієнко. Як наголошує адвокатка, є певна схема, яка притаманна усім насильницьким зникненням, незалежно від того, де вони відбувалися чи які підрозділи російських Збройних сил окупували територію.
Під час першої хвилі насильницьких зникнень, коли російські сили увійшли на територію України, вони мали списки людей, які потім зникли. “Це були громадські активісти, державні службовці, члени політичних партій, журналісти, волонтери, громадські діячі, правозахисники та інші люди, які могли чинити активний спротив російській пропагандистській машині”, — перелічує пані Ганна. У подібні списки потрапили й українці, котрі могли чинити активний фізичний спротив: військовослужбовці, які відмовилися переходити на бік РФ, прикордонники та поліціянти.
Наявність списків свідчить про те, що це була підготовлена кампанія Російської Федерації, адже списки українців і українок були готові заздалегідь, хтось їх раніше збирав.
Під час другої хвилі жертвами насильницьких зникнень могла стати будь-яка людина, на яку вкажуть колаборанти, провадить далі Овдієнко. Жертвами ставали люди, які мали специфічні професії, постраждати могли навіть фотографи, каже пані Ганна. До прикладу, якщо сусіди думали, що людина фотографувала російську техніку, вони могли здати таку людину російським загарбникам.
Крім того, жертвами насильницьких зникнень ставали люди, які виказували проукраїнську позицію, зокрема відмовлялися переходити на російську та казали, що їхня рідна мова — українська. Будь-які опозиційні до дій РФ вислови могли поставити людину під загрозу. Утім, російські окупанти могли викрадати й випадкових людей, на яких вказували колабораціоністи.
Після насильницьких зникнень люди могли зникнути на роки. Дуже рідко російські військові казали, що сталося з людиною, яку, до прикладу, арештували на блокпості. У більшості випадків запити рідних залишалися без відповіді. Російські військові або окупаційні органи не надавали жодної інформації, не повідомляли, що сталося з людиною, де вона перебуває. Подекуди рідні досі не знають, що сталося зі зниклою людиною. Так, попри те, що Київська область була давно звільнена від російських сил, там досі багато насильницькі зниклих людей. Цих людей немає ані у списках полонених, ані у списках загиблих…
Що робити рідним зниклих?
Як нагадав Микола Комаровський, Харківська правозахисна група запустила гарячу лінію, аби допомогти рідним зниклих цивільних і військових. Гаряча лінія працює за номером 0800 20 24 02. Цей номер легко запам’ятати, адже в ньому зашифрована дата початку повномасштабного російського вторгнення.
Коли ви телефонуєте за цим номером, спочатку оператори ХПГ збирають основну інформацію, далі з вами зв’язуються юристи, які вже розповідають подальший алгоритм дій і починають пошуки.
Юристи ХПГ аналізують інформацію з відкритих джерел, спілкуються зі звільненими полоненими, перевіряють, куди людина зверталася на національному рівні, та подають необхідні звернення. Далі юристи Харківської правозахисної групи звертаються до органів Росії чи до так званих “органів” тимчасово окупованих територій України. Коли всі звернення вже подані на національному рівні, а запити направлені до ворога, ХПГ звертається до міжнародних органів, зокрема і до Робочої групи ООН.
Хоча ХПГ не може гарантувати, що кожну людину вдасться віднайти, у 30% випадків юристи ХПГ змогли відшукати людину, нагадав Микола Комаровський.
Які дані вдалося зібрати для міжнародних установ?
Як зауважила Ганна Овдієнко, нещодавно було передано звіт до Робочої групи ООН. Подання до Міжнародного кримінального суду було подано ще раніше: пів року тому.
“Ми зібрали найбільше підтверджені випадки, щоб як продемонструвати сценарії поведінки російських військових, так і надати якомога більше доказів, — говорить Овдієнко. — У документах не просто наведені випадки, коли людина зникла, у них є і дані щодо свідків, і щодо доказів, інколи навіть є відео з камер спостережень”.
Крім цього, подання містить статистичні дані. Як відмітила пані Ганна, кількість постраждалих від насильницьких зникнень постійно зростає: якщо спочатку йшлося про понад три тисячі постраждалих, зараз вже йдеться про понад п’ять тисяч.
При цьому подання стосувалося лише цивільних, які зникли через дії РФ, наголосила Овдієнко. Зниклих військовослужбовців може бути набагато більше.
Де було зафіксовано найбільше насильницьких зникнень?
Як пояснила Ганна Овдієнко, на це запитання важко відповісти, поки чимало територій України перебувають в російській окупації. Інформація звідти буде доступна лише після деокупації.
Наразі правозахисники зафіксували найбільше постраждалих від насильницьких зникнень у Харківській області. Це можна пояснити тим, що майже вся Харківщина була звільнена від російських сил, а також тим, що юристи Харківської правозахисної групи мали змогу виїздити на деокуповані території та збирати інформацію.
Як від насильницьких зникнень страждають українські діти?
Микола Комаровський підкреслив, що варто розрізняти насильницьке переміщення та депортацію і насильницькі зникнення. Під час насильницького переміщення чи депортації українських дітей незаконно вивозять на територію Росії чи підконтрольні російським Збройним силам території України. Там дітей намагаються позбавити української ідентичності, навчають за російськими програмами, змушують отримати російські паспорти, незаконно передають на всиновлення. Наразі МКС кваліфікував такі дії РФ як воєнні злочини та видав ордер на арешт Путіна і його Уповноваженої з прав дитини Львової-Бєлової.
Проте подібні дії Росії можуть розглядатися і як злочини проти людяності, і як злочин геноциду. На останньому наполягала Харківська правозахисна група у надісланому до МКС поданні.
Нагадаємо, що подання “Насильницька передача дітей з України до Росії: геноцид” мало на меті переконати Офіс Прокурора МКС, аби той перекваліфікував вже відкрите провадження зі статті восьмої Римського Статуту (“воєнні злочини”) на статтю шосту (“злочин геноциду”).
Коли ми говоримо про насильницькі зникнення, йдеться про злочин проти людяності. Як насильницькі зникнення можуть відбуватися з дітьми? Якщо російські посадові особи, які перебувають на тимчасово окупованих територіях України, затримують неповнолітнього, який видався їм підозрілим. Якщо при цьому ніхто не знає, де та в якому статусі перебуває дитина. Якщо дитина опиняється без мінімальної правової допомоги — ми маємо справу з насильницьким зникненням.
Микола Комаровський розповів, що у поданні до МКС 4% насильницьких зникнень стосувалися саме дітей. У Херсонській області було п’ять дітей, які постраждали від насильницьких зникнень, у Харківській — 69 дітей, у Запорізькій — дві дитини. Крім цього, в реєстрі зниклих безвісти, які Харківська правозахисна група веде разом з гарячою лінією для зниклих, наразі є 42 дитини. В базі даних коаліції T4P наразі налічується 99 епізодів насильницьких зникнень, проте кожен епізод ще слід окремо верифікувати.
Своєю чергою Олександра Романцова підкреслила, що українські діти страждали від насильницьких зникнень ще з 2014 року. Зокрема жертвами насильницьких зникнень стали діти, які намалювали графіті в тимчасово окупованому Донецьку.
Чого слід очікувати далі?
Оскільки всю зібрану інформацію правозахисники вже передали до Міжнародного кримінального суду, у майбутньому Прокурор МКС може напряму сконтактувати з потерпілими, а українці свідчитимуть у Міжнародному кримінальному суді, переконана Ганна Овдієнко.
Олександра Романцова також нагадала, що МКС співпрацює з прокуратурою України, тож українські прокурори можуть ґрунтовно сформувати кейси, які надалі враховуватиме Міжнародний кримінальний суд. У майбутньому може бути окреме кримінальне провадження, в якому буде зазначено: хто з найвищого керівництва РФ відповідає за те, що в Україні представники РФ вчиняли насильницькі зникнення, чиї накази призвели до насильницьких зникнень людей? Варто пам’ятати, що Міжнародний кримінальний суд “полює на велику рибу”, наголосила пані Олександра, тож згодом Україна зможе висунути звинувачення високопосадовцю з путінської когорти.
Проте Україна має ратифікувати Римський статут, аби до відповідальності можна було притягти не лише виконавців, не лише тих, хто викрадав чи катував людей, а й тих, хто віддавав накази, командував підрозділами, був адміністратором тюрем чи катівень, де утримували викрадених людей.
Щобільше, кожне звернення до ООН спричиниться до встановлення історичної справедливості на міжнародному рівні та підтримки України, наголосила пані Олександра.
Романцова також підкреслила, що насильницькі зникнення завжди супроводжували спецоперації РФ: ФСБ, розвідки та інших силових структур терористичної країни. “Насильниці зникнення — це така пошесть, яка супроводжує російську армію завжди”, — наголосила пані Олександра. “Ми маємо пам’ятати, що до тих пір, поки Україна не звільнить усіх своїх людей, у тому числі — на території РФ, [людей] які перебувають у нелегальних місцях утримання або у тюрмах, до тих пір в Україні не буде миру”, — підсумувала Олександра Романцова. Щобільше, боротьба у площині правосуддя дозволяє подолати “фейковий шторм Кремля”: боротися з російською пропагандою, фейковими навалами та боточатами, за допомогою яких Росія намагається спотворити справжню картину світу.
Презентацію дослідження T4P можна переглянути тут.
За посиланням можна ознайомитися з узагальненням для Робочої групи ООН з питань насильницьких зникнень під назвою “Насильницькі зникнення і переміщення українських дітей 2022–2023”. Своєю чергою в онлайн-бібліотеці Харківської правозахисної групи є всі попередні подання до МКС і англомовна версія подання щодо насильницьких зникнень.
Узагальнення для Робочої групи ООН було підготовано та надруковано за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.
