Російські солдати мали наказ вбивати всіх, хто не у підвалі, – студент з Маріуполя

У Маріуполі російські військові мали наказ вбивати всіх, хто не сидить у підвалі. Про це під час сайдівенту «Переміщення громадян України внаслідок російської агресії: переміщення та депортація дорослих і дітей» на полях III Додаткової зустрічі з людського виміру ОБСЄ розповів постраждалий від примусової депортації, Тарас Ульянченко, студент Маріупольського державного університету.

Він виїхав зі зруйнованого російськими військами Маріуполя через територію РФ разом з хворою бабусею. Після того, як хлопець пройшов через фільтраційний пункт, йому вдалося вже з території РФ втекти до Європи.

«На фільтраційному пункті багатьох чоловіків (російські слідчі, що займалися «фільтрацією» – ред.) роздягали повністю, перевіряли татуювання. Якщо на тілі чоловіка знаходили будь-яке татуювання, він автоматично вважався «учасником націоналістичного батальйону «Азов», – розповів Тарас Ульянченко.

За його словами, представники офіційної влади РФ не підбирали слова для українців, практично всіх називали «нацистами, нациками». Тарас розповів, що всіх, хто потрапив до фільтраційного пункту, примушували заповнювати анкети. В анкетах були питання про те, як респондент ставиться до влади РФ, яким чином може оцінити так звану “спеціальну операцію Росії” на території України. Знущання, тортури, побиття щодо українських чоловіків на фільтраційних пунктах були розповсюдженими, стверджує юнак.

Він також зауважив, що деякі російські військові відчували каяття за вчинені їхньою армією звірства. «Пізніше, коли мені вдалося поспілкуватися з простими російськими солдатами, я почув від них вибачення. У відповідь на питання «Чому ви це робите?», ті відповідали: нам сказали, що тут (в Україні – ред.) нацисти та нам наказали вбивати всіх, хто не сидить у підвалах», – розповів Тарас Ульянченко.

Виступили на події й мешканці міста Гостомель Київської області, яке було окуповане армією РФ, Олена Юзвак та Олег Гордійчук. Вони пережили жорстоке поводження, примусове вивезення. Їхній син, Дмитро, і досі перебуває в заручниках окупантів, місцеперебування його наразі невідоме.

“20 березня російські солдати увірвалися в наш двір. Спочатку вони двічі вистрілили чоловікові в ноги … почали допитувати його, вимагаючи від мого чоловіка зізнання у тому, що він був корегувальник вогню … російські солдати всі були неадекватними … потім нас, (мене, чоловіка, сина) повезли на допит … нам пов’язали на голову пакети, обв’язали шию, руки скотчем … чоловіка потім забрали у фільтраційний центр у Брянську, потім в СІЗО Курська … лише потім, за обміном полонених, його звільнили, через місяць…”, – розповіла Олена Юзвак.

На спеціальному додатковому заході обговорювалися питання примусового переселення дітей, незаконного викрадення та утримання під вартою цивільних осіб, зокрема журналістів, представників місцевої влади та активістів. Обговорювалася й проблема примусового переміщення громадян України на територію Російської Федерації або окупованих нею територій.

“Діяльність ОБСЄ нині заблокована Росією і Білоруссю. І до того, як ОБСЄ себе розблокує, ми мусимо шукати і знаходити механізми, як використовувати бажання і можливості країн-членів ОБСЄ зупинити російську збройну агресію і подолати її наслідки”, – зазначила координаторка міжнародної взаємодії ЦГС Олександра Дрік.

“Зокрема, у питаннях депортації і абсолютно незаконної, нелюдської, принизливої фільтрації, через яку росія змушує проходити українських громадян, яких силою вивозить з окупованих територій. Саме тому ЦГС разом із партнерами з ініціативи “Трибунал для Путіна” допопміг кільком українцям, які пережили незаконне вивезення, незаконне утримання, фільтрацію, приїхати сюди. Те, що робить Росія з українцями – можна порівняти лише з тим, що нацисти робили під час Другої Світової війни”, – додала вона.

Представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина зазначила, що понад 2,5 млн дітей в Україні стали вимушеними переселенцями, ще 2 млн дітей виїхали за кордон. Масштабною є і проблема примусового вивезення дітей на територію РФ.

“Росія … (примусово – ред.) перевозить (дітей – ред.) на територію окупанта, позбавляє мови, зв’язку із рідними та можливості повернутись в Україну”, – зазначила вона.

“За даними ЗМІ Російської Федерації, які посилаються на урядові структури РФ, кордон України з РФ (зокрема, кордони з тимчасово окупованими територіями України та рф) перетнули понад 412 тисяч дітей”, – також розповіла Аксана Філіпішина.

Вона також розповіла, що за інформацією Мінпросвіти РФ, серед дітей, які були вивезені в Росію, 2161 – це сироти. Разом з тим, інформацію про особи дітей, їх стан здоров’я, місце їхнього перебування Росія не надає. “Відповідно до даних України відомо про 5 658 депортованих дітей”, – додала представниця Уповноваженого.

“Від громадян України та органів влади, установ та організацій Уповноваженим отримано інформацію про 83 дитини, вивезені на тимчасово непідконтрольну Уряду України територію та на територію рф. Наразі вдалося повернути 46 дітей”, – резюмувала Аксана Філіпішина.

Слова взяла й Ірина Баданова, експертка групи зі звільнення військовополонених та цивільних заручників Генерального штабу ЗСУ. Вона, розповідаючи про ситуацію, в якій опиняються українці, депортовані росіянами, навела аналогії з так званими остарбайтерами часів Другої світової війни.

“Понад 2 млн українців були вивезені під час Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини. Їх називають “остарбайтери. Саме така доля загрожує сьогоднішнім українським цивільним заручникам”, – наголосила вона.

Зазначимо, за даними Уряду України, під час повномасштабної агресії Росії проти України понад 1,2 млн українців були депортовані до Росії, зокрема, понад 230 тис. дітей були примусово переселені до Росії.

Після проходження так званої «фільтрації» багато переселенців опиняються в положенні цивільних заручників. Їх утримують у так званих «фільтраційних таборах» або СІЗО в російських регіонах, де родичі з ними не мають жодного контакту. Критичною є також ситуація щодо цивільних полонених, вивезених з території України під час відступу російських військ. Ця ситуація підриває верховенство права та сприяє проявам інших форм порушень прав людини, що погіршує наслідки війни Російської Федерації проти України, а тому вимагає пильної уваги та негайного реагування міжнародної спільноти.