«Приниження. Тортури. Приниження». У Києві презентували поетичний відеопроєкт про російську неволю

30 серпня 2024 року, у Міжнародний день насильницьких зникнень, у книгарні «Тиша» в центрі столиці відбувся вечір поезії та підтримки «Тримайся! Тримаюсь!». На події зібралися правозахисники, митці та рідні тих, кого утримують у російській неволі. На зустрічі читали вірші з полону та про полон, також розмовляли про те, чому варто писати й говорити про це більше та гучніше. Організаторами виступили Центр громадянських свобод — правозахисна організація, яка є лауреатом Нобелівської премії миру, — та Фундація Катерини Осадчої.

За даними Центру громадянських свобод, щонайменше 7000 цивільних нині утримують в тюрмах Росії та на тимчасово окупованих територіях. Кількість військовополонених невідома. І цивільні, і військові зіштовхуються з жахливими порушеннями міжнародного права: їх катують і поміщають в інформаційний вакуум. То ж саме ми можемо і маємо бути їхнім голосом. Зокрема через це з’явився поетичний проєкт «Тримайся! Тримаюсь!» — щоб розповісти про біль і стійкість українців, які потрапили в російську неволю. 

Учасниками заходу зокрема стали: військовослужбовець, актор та режисер Ахтем Сеїтаблаєв, актор Роман Ясіновський, поетки Тетяна Власова, Ія Ківа та Тоня Корнута, дружина політв’язня Сергія Цигіпи Олена Цигіпа, дружина військовополоненого Оксана Стоміна. Модераторкою  виступила директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова. 

В цей вечір презентували ролики, на яких талановиті актори — Ірма Вітовська, Дарина Трегубова, Рима Зюбіна, Ахтем Сеїтаблаєв, Роман Ясіновський — декламують вірші українських авторів про неволю. Їх створили в межах кампанії «Тримайся! Тримаюсь!» і знімали в Київському слідчому ізоляторі. Це одна з найстаріших пенітенціарних установ в Україні. Там свого часу утримували Сергія Параджанова та Максима Рильського. Також до зйомок долучилися самі автори та авторки, голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук та звільнений нещодавно з російської неволі Наріман Джелял.

«Ми плакали, коли знімали. Плакали, коли монтували й плакали, коли вже бачили результат цієї роботи. Для нас було важливо зараз, коли ми переживаємо інформаційну токсикацію, підняти в інформаційному полі цю тему через біль та через емоцію», — зазначає режисерка роликів те менеджерка взаємодії зі ЗМІ Центру громадянських свобод Анна Трушова. 

Під час події поетка Оксана Стоміна, дружина військовополоненого, який до травня 2022 року перебував у повністю оточеному Маріуполі на «Азовсталі» і разом з іншими нашими захисниками при виході з останньої фортеці міста потрапив у полон, зазначила: «Дуже важливо, щоб ця проблема не залишалась в тому осередку тільки рідних полонених. Це наша загальнонаціональна проблема і розв’язувати її простіше, коли ми всі переймаємося нею».

Оксана Стоміна прочитала один зі своїх римованих листів, які вона написала своєму чоловікові, який зараз у російському полоні. Вона не може їх надіслати, проте зберігає для того, щоб колись показати своєму захиснику. Цей відривок з вірша — про кохання:

Ми довго цілуємося проти ночі, 

Аж поки ніч не заплющить очі, 

І в світі не лишимось тільки ми. 

А потім літаємо, вчимо рухи, 

А потім тримаємося за руки, 

Допоки не визирнемо з пітьми. 

А потім святкуємо добрий ранок. 

Ти сьорбаєш Моршинську просто з крана, 

І вся ця любов заживляє рани 

І ллється на нас дощем. 

І ти обіймаєш мене вологу, 

Аж ковдра сповзатиме мене підлогу. 

Ти знов прокладаєш в мені дорогу, 

І хочеться ще і ще.

Поетка Тетяна Власова розповіла, що коли їй запропонували долучитися до проєкту та знятися у відеороликах, то вона довго не могла написати вірш: «Я не знала, чи маю право бути голосом людей, які чекають своїх рідних з полону. Потім я прочитала дуже багато історій військовополонених, їхніх сімей і рідних. Тоді я знайшла всередині себе сміливість написати вірш про матір, яка чекає сина з полону. Проте одна справа — написати вірш і зняти його на відео. І зовсім інша — донести думку».

Ось відривок з авторського вірша Тетяни:

Снився сон. І такий – не новий,

що на ранок і сльози, і втома. 

Снився син. Говорив, що живий.

Обіцяв повернутись додому. 

Я прокинулась, втримала крик. 

Помолилась – напевно, двічі. 

Я чекаю його вже рік,

А шукаю, здається, вічність. 

Світ навколо страшний і злий.

Ворог лютий і незбагненний. 

Сина викрали, повезли

Невідомо куди від мене. 

Любий, як розшукать тебе,

коли жодних новин нема? 

Якби знала, де він тепер,

то побігла б туди сама.

Актор театру та кіно Роман Ясіновський читав на заході вірш Юлії Мусаковської, а українська поетка Ія Ківа — свій, зазначивши: «Велика відповідальність — про це писати. Тому що це не мій особистий досвід».

Фрагмент з твору пані Ії: 

Війна перетворює любов на пісок –

Спроби вхопити її – тисячоруке знесилення

Війна відбирає любов так раптово –

Немовби зриває з шиї родинний хрестик

Війна прибиває птахів до землі

І зачиняє у клітці мертвого неба                                                            

Годинами вона дивиться перед собою

І віри не йме, що руки його тепер у полоні,

ті руки, які ставали для неї домом,

коли не було ні піску, ні цегли, ні глини.

Її вірш у відеоролику читає Ахтем Сеітаблаєв. Сам актор поділився своїми думками: «Участь у цьому проєкті — неймовірний досвід. Для мене він надзвичайно важливий. Не є таємницею, наскільки багато наших земляків, і зокрема в  тимчасово окупованому Криму зараз у в’язниці. Історія сучасної війни почалася у 2014 році з насильницького зникнення Решата Аметова. Це перша людина, нагадаю, яка вийшла з мовчазним протестом проти окупації Криму у 2014 році на центральну площу міста Сімферополя. який потім зник, якого потім так і не знайшли. Це стосується не тільки вихідців з Криму, а кожного нашого співгромадянина, який потрапляє в такі нелюдські обставини. Тому для мене просто це справа честі».

Дружина військовополоненого Сергія Цигіпи, Олена Цигіпа, впевнена: «Я щаслива жінка, тому що маю змогу отримувати листи від свого чоловіка. У мене навіть є такі вірші, які передали контрабандою. Сергій полюбляє писати акровірші, тому вони такі коротенькі». Вірш «Полон» пані Олена зачитала на вечорі:

Приниження. Тортури. Приниження.

Ось так нам живеться в полоні.

Лихо лишається в наближені.

Очі, кров стука у скроні.

Нерви — кордон оборони останній. І той геть посивів».

Цей захід — лише частина загального великого проєкту «Тримайся! Тримаюсь!». Організатори кажуть: попереду ротація відеороликів на різноманітних майданчиках та видача збірки з поезіями авторів, яких щоразу стає все більше і більше, бо число митців, охочих долучитися, росте.

Захід відбувся в межах Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цього заходу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.