«Люди бачать справедливість дуже по-різному», — головне з дискусії на Книжковому Арсеналі про те, як література спонукає світ говорити про справедливість під час війни
28–31 травня в Києві провели XIV Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», який об’єднав видавців, публічних інтелектуалів, культурних менеджерів, громадських активістів, військових, та небайдужих українців та українок, які заради культурної програми й стосу нових книжок були готові вистояти звичні для заходу черги на вхід.
Центр громадянських свобод традиційно представив і свою подію в межах фестивалю. 31 травня на літературній сцені відбулася дискусія під назвою «Слово політичне: як література в міжнародній адвокації повертає сенс справедливості», де обговорили концепцію справедливості під час війни та роль мистецтва й, зокрема, літератури у свідченні про воєнні злочини та адвокації справедливості. Спікерками стали поетка, перекладачка, співзасновниця українсько-британської літературної ініціативи Lines of Resistance Юлія Мусаковська та голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук. Модерував панель філософ, публіцист, перекладач, спеціаліст з феноменології Вахтанг Кебуладзе.
Олександра Матвійчук запропонувала власне визначення справедливості як балансу причинно-наслідкових зв’язків, а також підкреслила, що справедливість неоднакова для різних груп постраждалих від війни, по-різному розуміють справедливість:
«Звичайно, люди бачать справедливість дуже по-різному. І ми, працюючи з документуванням воєнних злочинів, точно про це знаємо. Хтось говорить, що для них справедливість — це коли кривдники за ґратами. Хтось — що компенсації. Для когось справедливість – це можливіть бути почутими, розділити свій біль з громадою, отримати публічне визнання. Для інших найперше, — знати правду. Коли в 2015 році ми почали працювати з темою безвісти зниклих, я була вражена силою матерів і дружин, які самостійно проводили розслідування, щоб попри все, дізнатися, що сталося з найріднішими. Ось ця правда – це єдине, що давало їм сил і сенсу.
Саме тому ми маємо будувати багатовимірну стратегію справедливості, яка включала б різні елементи, інституції, в тому числі правові, щоб ми могли дати відповідь на всі ці запити й бачення справедливості».
Юлія Мусаковська говорила про те, що після 24 лютого 2022 року українські митці водночас стали і носіями досвіду війни, й амбасадорами України. Щоб показати, як поетичне слово завдяки метафорам і потужним художнім образам може вимагати від світу діяти, Юлія Мусаковська також зачитала свій вірш «Дивилися на голе, розтерзане тіло моєї вітчизни».
«Створюючи літературу в часі війни, ми насамперед свідчимо. Ми фіксуємо свій досвід, документуємо складну українську реальність, в якій живемо. Ми також стаємо голосами тих, хто не має змоги говорити про те, що переживає. Тому так важливо ділитися текстами колег, які приєдналися до Сил оборони й зараз захищають Україну та всю Європу, і вкрай важливо розповідати історії людей культури, яких стратила росія. Це можливість внести моральну ясність, нагадати світу про геноцидальний характер цієї війни. . Щоразу, виступаючи перед публікою вдома і за кордоном, я відчуваю обов’язок говорити не лише про себе. Своїми текстами, своїми словами, своєю присутністю на міжнародних майданчиках ми формуємо запит на справедливість та артикулюємо її бачення», – зазначила Юлія Мусаковська.
Під час дискусії також говорили про те, що загалом поняття справедливість не є категоричним і вимірюваним, про складність перекласти й пояснити український досвід мовою, зрозумілою міжнародним партнерами; про брак знань, нерозуміння контекстів, історії, мови та містки, які неймовірно важливо будувати для розуміння та співчуття.
.
Дивилися
на голе, розтерзане тіло моєї вітчизни.
Знімали й публікували фото і відео
високої роздільної здатності.
Жахалися, засуджували,
непокоїлися, прицмокували.
Гучно вболівали і підбадьорювали,
дивувалися, що ще жива.
Захоплювалися стійкістю і хоробрістю.
Пропонували їжу й питво,
вологі серветки,
ліжкомісце,
дозвіл на працю –
і все задармо.
Поки скажений пес
виривав з її тіла криваві шматки м’яса,
за мізинець до сонної артерії.
Зібрався цілий натовп
людей при повному озброєнні,
але ніхто не натиснув на спусковий гачок,
аби його раптом не струснуло
віддачею.
26.03.2022
Юлія Мусаковська
Авторка матеріалу: Аліна Хміль, учасниця практичної комунікаційної програми Центру громадянських свобод.
Ця дискусія відбулася за підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
