Кожен журналіст може допомогти покарати російських воєнних злочинців

Не треба бути слідчими, щоб допомогти покарати винних. Злочини російських окупантів документують правозахисники, яким стануть у пригоді зібрані журналістами дані. Про те, яким чином журналісти можуть допомогти в документування воєнних злочині РФ, голова “Центру Громадянських Свобод” Олександра Матвійчук розповіла Детектор медіа. Наводимо текст публікації з невеликими скороченнями.

Саме журналісти щодня отримують інформацію, необхідну правозахисникам, а тому як ніхто інший можуть допомогти. «Журналісти працюють із воєнними злочинами, щоб розповісти суспільству правду. Ми теж збираємо інформацію, але так, щоб вона стала основою для переслідування воєнних злочинців у судах. Цілі різні, але точки перетину чітко видно», — пояснила Олександра Матвійчук.

Нині правозахисники на першому етапі документування — зборі інформації. Слід працювати злагоджено та швидко, адже час грає проти встановлення справедливості, каже правозахисниця. «Суд — це не господь бог, це доказова істина. У своєму рішенні суддя постановляє тільки те, що було доведено у суді. Якщо навіть людина права, але доказів не було представлено, то вона програє. Тому етап збирання доказів дуже потрібний», — додала вона.

На другому етапі — під час розслідування — фахівці аналізують зібране, будують кейси, проводять зв’язки між подіями та вибудовують правові позиції. Вони проглядають матеріали та фільтрують, що підійде для національних розслідувань, що — для Міжнародного кримінального суду (розслідуватиме конкретні кілька епізодів) чи Європейського суду з прав людини, який до 16 вересня має юрисдикцію над Росією, пояснила Олександра Матвійчук. Допомога журналістів може бути потрібна як на першому, так і на другому етапі.

Правозахисники пропонують журналістам зробити п’ять кроків назустріч до співпраці. Вони розташовані за пріоритетністю, тобто перший — ключовий і найпотрібніший.

Крок перший — передати контакти жертви / свідків воєнних злочинів, які дали вам згоду на передачу їхніх даних, правозахисникам. Таку згоду можна фіксувати по-різному, розповіла Олександра Матвійчук. Документатори, своєю чергою, записують на відео згоду людини, а для міжнародних судів згода має відповідати чітким стандартам.

Спершу потенційних свідків і жертв опитують залучені волонтери ініціативи «Євромайдан SOS». «Нас запитують: “Навіщо ви збираєте ці інтерв’ю? Вони прямо не підуть у Міжнародний кримінальний суд”. Насправді ми просто робимо скринінг, щоб виявити хворобу. Ставимо буквально кілька запитань. Така спрощена методологія дозволяє досить швидко зібрати велику кількість історій і контактів. І вже за потреби надалі опитати людину детально, щоб не мучити її кілька годин запитаннями двічі», — пояснила Олександра Матвійчук.

Детальне опитування повторно проводять уже правозахисники. «Журналісти взяли для синхрону десять секунд, їм достатньо. Але нам треба більше для представлення кейсу. Журналістам нескладно запитати, чи погоджується людина говорити з правозахисниками, та запитати дозволу передати контакти. Далі передають дані на мейл — і все, далі ми самі зв’язуємося та домовляємося з людьми», — додала Олександра.

Так само й другим кроком — журналісти передають фото та відео, які, ймовірно, містять інформацію про воєнні злочини. «Ми не ставимо за ціль, щоб усі журналісти стали слідчими та розбиралися, які фото і відео будуть корисними в суді. Просимо просто передати їх нам», — додала правозахисниця.

Матеріал буде корисним, навіть якщо не стане доказом, наголосила Олександра: він може допомогти відтворити картину подій, провести зв’язки між ними і сформувати правову позицію. Тобто навіть якщо свідок згадав, що злочинець носив сині штани, але це не зафіксовано належно, щоб бути доказом, то це все одно може дати зачіпку слідчим, пояснила вона. Разом із матеріалами можна передати застереження, якщо вони є: наприклад, не для публікації, тільки для внутрішнього використання в цілях розслідування.

«В окремих випадках ми можемо запропонувати людині правову допомогу. Наприклад, на Київщині чоловік розказав, що в нього примусово брали кров для поранених російських солдатів. Підтвердження такого злочину доти ми не мали. Це для нас ще одна грань зла, яке має юридичну кваліфікацію. Тому ми зацікавлені дати цьому хід, і таких деталей у журналістів може бути дуже багато», — розповіла Олександра.

Крок третій — передати правозахисникам результати журналістських розслідувань і зібраних для цих цілей документів, аудіо- чи відеозаписів та іншої інформації, яка допомагає ідентифікувати воєнних злочинців чи свідчить про їхні злочини. Олександра Матвійчук навела відомий приклад: команда проєкту «Схеми» ідентифікувала російського військового та його дружину, чию розмову про дозвіл на ґвалтування українок перехопила СБУ. Така робота теж дуже важлива для документаторів, сказала правозахисниця.

Ініціатива готова до підготовки спільних продуктів із журналістами (у тому числі — розслідувань), а також розгляне всі ідеї та пропозиції — це четвертий і п’ятий кроки, яких чекають від медійників у «Трибуналі для Путіна».

Правозахисники моніторять публікації ЗМІ, але через шалений темп не завжди мають змогу це робити, тому й просять журналістів звертатися напряму, щоб «не вишукувати в тоннах матеріалів згадку на два речення або десять секунд потрібного синхрону», акцентувала Олександра Матвійчук. «У журналістів теж величезний потік. Мине кілька днів, і вони не згадають, не відтворять контакти. Тому важливо налагодити систему, коли ми взаємодіємо оперативно відразу після події», — сказала вона.

Щоб журналісти краще розуміли, яка інформація допоможе правозахисникам, ініціатива проводить півторагодинні онлайн-тренінги. На них пояснюють, що таке документування, навчають відрізняти воєнні злочини від військових, дають практичні поради — як спілкуватися з постраждалими, як просити дозвіл на передачу персональних даних, як знімати матеріали так, щоб вони стали частиною документування тощо.

Журналістам також пояснюють різницю між Міжнародним кримінальним судом, Радою ООН з прав людини, Московським механізмом ОБСЄ, а також чому важлива національна юрисдикція, а не лише міжнародні суди. Також надсилають матеріал із порадами, як спілкуватися з жертвами; ним користуються і документатори, і журналісти. Під час тренінгу учасники розбирають і конкретні приклади. Правозахисники пояснили, наприклад, що коли окупанти на Київщині стояли в геріатричному пансіонаті та не випускали пацієнтів — це воєнний злочин, адже людей використовували як живий щит, розповіла Олександра Матвійчук. «Може, раніше журналіст і не звернув би на це увагу та не написав би. А тепер розуміє, чому це важливо», — додала вона.

Інший приклад, розповідає правозахисниця, — затримання Вікторії Обідіної, яку розлучили з чотирирічною донькою та направили у фільтраційний табір. «Усі написали, що вона військовий медик, але тільки пізніше в матеріалах з’явилося роз’яснення, що військові медики не є комбатантами, тобто не вважаються армійцями (як і священники). Ніби одна фраза, але вона докорінно все змінює. Щоб розібратися, журналісту треба взяти окремий коментар, але для цього треба розуміти, що коментар потрібен», — розповіла вона. Щоб розбиратися в нюансах, Олександра радить журналістам читати коментарі Міжнародного комітету Червоного хреста.

Тренінги тестували з журналістами Суспільного, але правозахисники готові провести їх для кожної охочої редакції. «Є речі, які потребують певної кваліфікації, знань і років роботи. Але базові розуміння можна почерпнути, і саме тренінг на це розрахований», — сказала Олександра Матвійчук. За її словами, це продуктивний спосіб співпраці, адже журналісти знайомляться не лише з темою, а й із самими правозахисниками, мають змогу поставити запитання або пізніше звернутися по коментарі.

Позитивні історії співпраці з журналістами вже є, розповіла Олександра. Матеріал, надісланий журналістом їй особисто, зацікавив правозахисників. Нині йдеться про те, щоб цю справу вели юристи з-за кордону, які зголосилися допомогти безкоштовно. Звертаються також журналісти з окупованих територій, додала вона. «Хочемо, щоб такі поодинокі історії переросли в постійну співпрацю, але для цього треба закріпити зв’язки. Зараз це вибудовується більше на особистих зв’язках. Наше завдання — побудувати систему», — сказала Олександра Матвійчук.

Окрім очевидного спільного завдання — зібрати докази та встановити винних, щоб покарати, — є ще одне. «Не менш важливо попередити вчинення нових воєнних злочинів і появу нових жертв. Тому робота журналістів важлива, в тому числі — публікації про те, що відбувається нині. Адже міжнародна спільнота вирішує зараз, чи підтримувати Україну, чи запроваджувати санкції, чи давати зброю. Правосуддя ж завжди відкладене в часі, а міжнародне — ще більше. А люди вмирають, їх катують, люди страждають прямо зараз», — резюмувала правозахисниця.