Центр громадянських свобод консультував команду фільму «Пісні землі, що повільно горить», яка влаштувала на Венеційському кінофестивалі акцію на підтримку українців у неволі

4 вересня в межах офіційної програми 81-го Венеційського міжнародного кінофестивалю, який традиційно проходить на острові Лідо (Італія), відбулася світова премʼєра документального фільму «Пісні землі, що повільно горить» режисерки Ольги Журби. Команда стрічки використала червону доріжку, щоб привернути увагу до українських цивільних та військовополонених, яких утримує Росія. Для цього вона попередньо звернулася до Центру громадянських свобод, щоб отримати точну та правдиву інформацію про українців у неволі.

«Пісні землі, що повільно горить» — це аудіовізуальний щоденник занурення України у прірву тотальної війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення Росії. Фільм складений із місць, людей, рідкісних діалогів, виразних звуків і тиші, які поволі оприявнюють трагічну хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві. На тлі колективної катастрофи нове покоління українців та українок прагне уявити майбутнє.

Готуючись до прем’єри, команда фільму вирішила привернути увагу міжнародних ЗМІ та гостей фестивалю до проблеми ув’язнення українських військових та цивільних, адже це питання близьке для кожного українця і водночас — маловідоме та недостатньо обговорюване за межами України. Для отримання точної та перевіреної інформації, творці фільму звернулися до Центру громадянських свобод, в експертизі яких були впевнені. Тож організація зокрема надала список зі 170 відомих їм вʼязниць та катівень, де РФ утримує в неволі українських військових та цивільних.

Також за даними Центру громадянських свобод, щонайменше 7000 цивільних нині Росія незаконно утримує на тимчасово окупованих та підконтрольних РФ територіях. Справжня цифра може бути в рази більшою. Переглянути статистику місць утримання українців/-ок у Росії та на тимчасово окупованій території в режимі «реального часу» можна на сайті ініціативи «Трибунал для Путіна». 

На червоному хіднику учасники/-ці команди зʼявилися в одязі з вишивкою, що зображує відстані від острова Лідо до різних місць позбавлень волі, де росіяни утримують українців. На одязі членів делегації була унікальна вишивка — вісім назв різних місць утримання та відстані до них від острова Лідо. За кожним із цих виробів стоять тисячі життів українців та українок.

«Ми хотіли нагадати про страшні умови утримання людей у місцях позбавлення волі, про нелегітимні судові справи та сфабриковані звинувачення, про тортури та смерть. Про все, що досі безкарно здійснює Росія — країна-терорист — з людьми, які взагалі не мали там опинитись, — розповідає режисерка Ольга Журба і додає: — Це велика трагедія, про яку насправді за кордоном мало хто знає. І за яку мають нести кару та відповідальність усі, хто за цим стоїть та виконує. Моя початкова ідея — обʼєднати два полярних світи. Світ життя та мистецтва зі світом катувань та смерті. Чому людство дозволяє цьому відбуватись одночасно та у таких масштабах?».

Реалізувати ідею допомогла українська мультидисциплінарна мисткиня та дизайнерка Аліса Любомська. Вона розробила формат та вигляд майбутньої вишивки:

«Вишивка — це також мистецтво, тож цей формат ідеально вписався в рамки бієнале. Я обрала ручну вишивку, завдяки якій кожна літера стала унікальною, а текст — ніби написаний від руки. Подібний до того, що люди пишуть у листах, що часто є чи не єдиним, хай і не певним, способом тримати звʼязок з полоненими. До того ж вишивка — це наш культурний код і такі елементи — додаткова можливість сказати, хто ми; показати, що це частина нашої культури».

Довідково: 

Фільм створено українською кінокомпанією Moon Man у копродукції з міжнародними партнерами Final Cut for Real (Данія), We Have a Plan (Швеція), Arte France (Франція) та Film i Skåne (Швеція). Продюсерка фільму — Дар’я Бассель (Moon Man).