Чому Україна не має чекати свого Нюрнберга: основні висновки з публічної дискусії та презентації книги

23 жовтня відбулось публічне обговорення під назвою «Чому Україна не має чекати свого Нюрнберга?», організований Центром громадянських свобод у співпраці з книгарнею «Сенс». 

Дискусія супроводжувала презентацію книги «Нюрнберзькі принципи та Україна: Сучасні виклики миру, безпеки та справедливості».

У заході взяли участь Герберт Р. Регінбогін, науковий співробітник Інституту політичних досліджень і католицьких студій Католицького університету Америки у Вашингтоні; Антон Кориневич, директор Департаменту міжнародного права Міністерства закордонних справ України та агент України в Міжнародному Суді ООН; та Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод.

Розмова зосередилася на тому, як саме спадщина Нюрнберзького трибуналу може допомогти Україні в прагненні до справедливості на тлі триваючої війни з Росією, а також на тому, як міжнародне право має еволюціонувати, щоб реагувати на сучасні форми агресії та пропаганди.

Герберт Р. Регінбогін пояснив, що робота над книгою він почав разом із співавтором Маршаллом Дж. Брегером незабаром після вторгнення Росії в Україну, оскільки вчені намагалися переосмислити Нюрнберзькі принципи у світлі нових реалій. Він зауважив, що оригінальні Нюрнберзькі процеси були не лише про покарання нацистських злочинів, а й про створення нового правового порядку на основі відповідальності лідерів країн.

«Навіть президент чи король може бути притягнутий до відповідальності. Нюрнберг був про закон: якщо закону немає, немає і злочину», — сказав він. Він додав, що прокурор США під час Нюрнберзького процесу запровадив ідею природного права, підкреслюючи, що жодна влада не може відібрати у людини її неподільні права та гідність — «навіть з людиною, яка перебуває під вартою, слід поводитися як із людиною».

Професор Регінбогін також звернув увагу на роль доказів у сучасному правосудді, зазначивши, що перевірені цифрові матеріали повністю легітимні в міжнародному праві: «Якщо документ є оригіналом і є автентичним, він є стовідсотковим доказом».

Антон Кориневич поділився, що участь у підготовці книги була для нього і честю, і професійним обов’язком. «Нюрнберг був першим правовим процесом над агресорами після Другої світової війни. Принципи, встановлені там, сформували сучасне міжнародне право».

Він нагадав, що Рафаель Лемкін, автор Конвенції про геноцид, був розчарований тим, що геноцид обмежувався лише національними, етнічними, расовими та релігійними групами, виключаючи при цьому політичне та культурне знищення.

Олександра Романцова наголосила на відсутності відповідальності за сучасні злочини пропаганди, зазначивши: «Зараз ми працюємо з чимось новим: роботою пропагандистів. Чи можна розглядати свободу слова в контексті міжнародних злочинів та як працювати з цим видом злочинів? Наразі видно, як голоси російських пропагандистів впливають на війну. Чи можливо побачити зміну цих принципів у даному напрямі?»

У відповідь Антон Кориневич наголосив на нагальній потребі українців усвідомлювати давню загрозу з боку Росії: «Дуже важливо, щоб українці розуміли: Росія хоче знищити нас протягом століть; вони вважають, що нас не існує. Для того щоб стерти нашу культуру, потрібні століття. До того ж російський режим ніколи не притягувався до відповідальності. Я вважаю, що зараз ми фактично перебуваємо за червоною лінією. Якщо Росія і цього разу не постане перед судом, то чи можемо ми взагалі говорити про закон? Ці процеси, включно з Міжнародним кримінальним судом та спеціальним трибуналом, є тією критичною миттю, коли ми повинні притягнути Росію до відповідальності».

Пан Кориневич додатково зазначив, що боротьба зі злочинами пропаганди може бути ефективною в межах ratione materiae (предметної) юрисдикції спеціального трибуналу: «Існує прямий і публічний підбурювальний заклик до геноциду. Національні та міжнародні суди повинні працювати над притягненням винних до відповідальності та розглядати як злочини легальної пропаганди, так і суміжні дії. У них є величезні можливості працювати з цими злочинами».

Олександра Романцова також порушила питання збереження спадщини Нюрнберга у XXI столітті та її адаптації до нових загроз, таких як державна пропаганда та мілітаризація освіти в Росії. «Чи можна вважати підбурювання та пропаганду, що підживлюють агресію, міжнародними злочинами?» — запитала вона. Вона також зазначила відсутність історичної відповідальності за сталінські злочини та підкреслила, що міжнародне право досі не в змозі повною мірою реагувати на ідеологічне насильство.

Професор Герберт Регінбогін заявив, що ключовим є розуміння міжнародного звичаєвого права: «Міжнародне право розвивається через норми та державну практику. Прецеденти формують, які види злочинів стають допустимими. Освіта також є частиною цього наративу — коли ми пишемо шкільні підручники, ми мусимо ставити складні запитання. Це все питання свободи слова та відповідальності. Варто усвідомити, що ви живете у новому світі: ніколи раніше країна не займалась притягненням до відповідальності за злочини, одночасно із триваючою війною на власній території».

Спікери також обговорили ключову роль громадянського суспільства та журналістів у забезпеченні справедливості. Професор Регінбогін зазначив: «Саме ви керуєте демократією і повинні усвідомлювати свою місію — саме так формується громадська думка. Саме так починається відповідальність». Антон Кориневич також відзначив активну участь українського громадянського суспільства: «Результати, яких ми досягли з 2014 року, були б неможливі без активістів, громадських організацій та журналістів. Неважливо, на якому рівні ми діємо — важливо, що ми думаємо. У нас усіх є один спільний ворог — Росія».

Коли із залу поставили питання про наявні докази геноциду в Україні, пан Кориневич підкреслив юридичні та процедурні складнощі. «Коли ви розпочинаєте будь-який процес у праві, ви маєте переконатися, що він здатний привести до успіху. Не можна розпочинати справу, в успіху якої ви не впевнені. Потрібно довести “mens rea” — намір — а не лише “actus reus” — факт злочину. Саме тому українські суди мають продовжувати виносити публічні вироки проти пропагандистів. Вони стануть основою для подальших міжнародних дій. Без національних вироків важко передавати справи до міжнародних органів. Міжнародний Суд ООН має бути останньою інстанцією, коли всі інші рівні відповідальності будуть вичерпані».

Герберт Р. Регінбогін завершив дискусію важливою тезою: «Дуже складно довести факт вчинення геноциду у суді. Прикладом є Голокост: він був доведений завдяки величезній кількості доказів. Якщо неможливо довести факт геноциду у повному обсязі, потрібно звертатися до доказів вчинення інших злочинів — наприклад, злочинів проти людяності — які так само послідовно доводилися у судах. Головне — домагатися справедливості, яка є реалістичною та здійсненною».

Дискусія завершилася висновком, що Україна не може пасивно чекати «свого Нюрнберга». Досягнення справедливості має починатися вже зараз: через документування, підвищення громадської обізнаності та міжнародну співпрацю. Спікери погодилися, що спадщина Нюрнберга — це не лише про минуле, а й про формування моральних та правових основ для майбутнього миру в Україні.

Авторка матеріалу: Олеся Лелека, волонтерка Центру громадянських свобод.

Цей захід профінансований Європейським Союзом. Його зміст є відповідальністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.