02.07.2024

Відповідальність за злочин агресії проти України

Неурядові громадські організації України, а також інші підписанти цих принципів,

Представляючи широку спільноту, яка надає підтримку потерпілим, документує міжнародні злочини, веде інформаційну та просвітницьку діяльність в умовах збройної агресії РФ проти України,

Констатують, що військово-політичне керівництво РФ вчиняє триваючий злочин агресії проти України з 2014 року, що визнано Генеральною Асамблеєю ООН в резолюціях A/RES/68/262 від 27 березня 2014, A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022,

Констатують, що військово-політичне керівництво Республіки Білорусь так само вчиняє та є співучасником триваючого злочину агресії шляхом надання власної території в розпорядження РФ для ведення агресії проти України та шляхом надання іншої допомоги у вчиненні злочину агресії з лютого 2022 року відповідно, що визнано Генеральною Асамблеєю ООН в резолюції A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022,

Нагадують, що злочин агресії відповідно до рішення Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі вважається «supreme international crime», що акумулює в собі «evil of the whole», а також уможливив вчинення інших міжнародних злочинів проти цивільного населення, що широкомасштабно й систематично вчиняються на території України, які фіксуються відповідними міжнародними організаціями, зокрема Незалежною міжнародною комісією ООН з розслідування порушень в Україні та групою експертів ОБСЄ в рамках «Московського механізму»,

Відмічають, що відповідальність військово-політичного керівництва РФ та Республіки Білорусь за злочин агресії проти України є вимогою міжнародного права, запитом українського суспільства та підписантів цих принципів, а також вона повинна стати невідворотним наслідком будь-якого міжнародного злочину,

Беруть до уваги, що відповідальність за злочин агресії має бути вимогою міжнародного співтовариства в цілому задля запобігання повторенню вчинення актів агресії в майбутньому та відшкодування шкоди конкретним потерпілим від міжнародного злочину,

Підкреслюють, що Російська Федерація та Республіка Білорусь так само мають понести відповідальність за агресію як держави та здійснити репарації за завдану шкоду,

З жалем констатують, що Міжнародний кримінальний суд наразі не має юрисдикції щодо злочину агресії, вчиненого військово-політичним керівництвом РФ та Республіки Білорусь проти України, а Україна до сих пір не є учасницею Римського статуту,

Відмічають, що Рада Безпеки ООН уповноважена створювати механізми відповідальності за міжнародні злочини за прикладом Міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії й Руанді, Спеціального Суду по Сьєрре-Леоне, а також передавати ситуації на розгляд Міжнародного кримінального суду,

З жалем спостерігають за тим, як механізм прийняття рішень в Раді Безпеки ООН є простором для зловживання правом вето її постійних членів, що призвело до цілковитої неспроможності цього органу реагувати на загрози миру, порушення миру та акти агресії відповідно до Статуту ООН, а тому Рада Безпеки ООН не реагує належним чином на злочин агресії проти України,

Стверджують, що Генеральна Асамблея ООН повинна мати здатність виступати міжнародним органом належного реагування на міжнародні спори та порушення міжнародного миру та безпеки,

Беруть до уваги заклик Парламентської Асамблеї Ради Європи в Резолюції 2482 (2023) створити міжнародний кримінальний трибунал щодо злочину агресії проти України, який має бути схвалений і підтриманий якомога більшою кількістю держав і міжнародних організацій, і, зокрема, Генеральною Асамблеєю ООН,

Зважають на ризики уникнення військово-політичним керівництвом держав відповідальності за злочин агресії, яке не повинно відчувати себе захищеним міжнародним правом в разі вчинення міжнародних злочинів,

Беруть до уваги безпрецедентну підтримку, яка надана та продовжує надаватись Україні як на полі бою, так і в процесі юридичної боротьби за справедливість,

Підкреслюють, що Україна має невід’ємне право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН, що, відповідно до ст. 21-22 Проєкту статей Комісії ООН з міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, має тісний зв’язок із правом ініціювати та створювати національні та міжнародні механізми, спрямовані на покарання винних у злочині агресії та інших міжнародних злочинах,

Залишаються відкритими до нових пропозицій архітектури механізму відповідальності за злочин агресії проти України, які відповідають духу міжнародного права та здатні задовольнити запит на справедливість й подолання безкарності за міжнародний злочин,

Вважають необхідним консолідувати зусилля для підтримки таких рішень:

Механізм відповідальності за злочин агресії проти України, за відсутності існуючих уповноважених інституцій, повинен мати ad hoc статус та діяти від імені міжнародного співтовариства в цілому, тобто долати імунітети військово-політичного керівництва РФ та Республіки Білорусь відповідно до норм міжнародного права.
Задля уникнення потреби у створенні нових подібних ad hoc механізмів в майбутньому, мають бути зняті обмеження Міжнародного кримінального суду переслідувати виконавців злочину агресії відповідно до Римського статуту, а також має бути здійснено реформування ООН задля уможливлення ефективного реагування на порушення міжнародного миру та безпеки.
Міжнародні військові трибунали після Другої світової війни були першою спробою подолати безкарність за міжнародні злочини світового масштабу. Водночас, міжнародне співтовариство має враховувати поточний етап розвитку міжнародного права. Укладення міжнародного договору про створення механізму, який буде підтриманий міжнародним співтовариством в цілому, може бути сумісним з цими реаліями.
Одним із способів досягнення підтримки міжнародного співтовариства в цілому, з урахуванням поточної відмови Ради Безпеки ООН належно відреагувати на порушення міжнародного миру та безпеки, може стати Генеральна Асамблея ООН для формування міжнародної відповіді на злочин агресії військово-політичного керівництва РФ та Республіки Білорусь.
Механізм відповідальності за злочин агресії проти України може набути підтримку міжнародного співтовариства в цілому шляхом голосування за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН про уповноваження Генерального Секретаря ООН на підписання від імені ООН міжнародного договору із іншими державами про створення ad hoc механізму.
Окрім формального голосування за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, необхідно здійснювати постійну дипломатично-політичну роботу, аби забезпечити співпрацю держав світу із механізмом та виконання ними його рішень.
Міжнародний договір має бути відкритий до надання згоди на його обов’язковість всіма охочими державами та міжнародними організаціями, а не лише України. Зацікавлені держави-члени Європейського Союзу, Ради Європи та інші держави мають становити міцне ядро механізму шляхом підписання такого договору одночасно із Україною та взяття на себе безпосередніх обов’язків щодо забезпечення його функціонування та виконання його рішень.
Механізм має бути створений в синергії із використанням Генеральної Асамблеї ООН як майданчика для досягнення міжнародної легітимності механізму; міжнародного договору як інструменту для формування механізму та його забезпечення, а також із залученням зацікавлених держав-членів Європейського Союзу, Ради Європи та інших держав світу як ядра механізму.
Рада Європи може стати первинним майданчиком для розробки статутних документів та імплементації механізму із подальшим залученням в процес інших держав світу як окремо (у тому числі шляхом приєднанням до міжнародного договору), так і шляхом підтримки відповідної резолюції Генеральної Асамблеї ООН, з метою забезпечення міжнародної легітимності механізму та подолання ним імунітетів військово-політичного керівництва РФ та Республіки Білорусь.
Статутні документи механізму повинні містити звичаєве визначення злочину агресії та, щонайменше, виключати положення, які б обмежували юрисдикцію механізму ratione personae щодо носіїв імунітетів серед військово-політичного керівництва РФ та Республіки Білорусь.
Суворе дотримання стандартів міжнародного права прав людини, зокрема права обвинуваченого на справедливий суд, мають бути керівними принципами механізму. Це є передумовою для визначення можливості проведення судових процесів in absentia.
Механізм повинен передбачати відшкодування шкоди потерпілим від злочину агресії, зокрема, шляхом конфіскації приватних активів засуджених, але при цьому узгоджуватись із міжнародним компенсаційним механізмом під егідою Ради Європи.
Діяльність Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України на базі Агентства Європейського Союзу з питань співробітництва у сфері кримінальної юстиції має бути імплементовано в механізм відповідальності за злочин агресії проти України.
У випадку звернення до опції створення механізму відповідальності за злочин агресії на базі національної системи правосуддя України або третьої чи третіх держав, він має діяти від імені міжнародного співтовариства в цілому (підтриманий Генеральною Асамблеєю ООН шляхом ухвалення резолюції та підписанням міжнародного договору між ООН та відповідними державами), а його установчі документи, щонайменше, мають виключати будь-які застереження про обмеження юрисдикції механізму за суб’єктним складом виконавців злочину у зв’язку із будь-якими імунітетами військово-політичного керівництва інших держав.
При цьому, Україна має невідкладно ратифікувати Римський статут МКС та стати повноправним його членом із набуттям усього масиву відповідних прав та обов’язків. Україна має здійснити адаптацію національного законодавства до Римського Статуту МКС, а також виступити ключовим актором запровадження ефективної відповідальності за злочин агресії й імплементування нових складів міжнародних злочинів в Римському Статуті МКС, які потребують відповіді міжнародного співтовариства зважаючи на поточні реалії збройного конфлікту.
Окрім індивідуальної кримінальної відповідальності за злочин агресії, на міжнародному рівні має бути сформований механізм притягнення держави до відповідальності за міжнародно-протиправне діяння – агресію, у тому числі із подальшим здійсненням відшкодування потерпілим державам. Для цього міжнародне співтовариство має розпочати розробку нового міжнародного договору в рамках ООН та/або механізмів імплементації вже наявних норм міжнародного права, зокрема звичаєвого характеру, в тому числі Проєкту статей Комісії ООН з міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння.