Відкрите звернення членів Платформи «Громадянська солідарність» до лідерів африканських країн

У червні цього року кілька лідерів держав Африки закликали президента РФ Володимира Путіна висловити своє бажання рухатися до миру, перш ніж вони зберуться 27 липня на саміт Росія-Африка в Санкт-Петербурзі. Про це заявив президент Сенегалу Макі Саль в інтерв’ю газеті Financial Times: «До наступного саміту Росія-Африка він (Путін) має вжити якихось дій, щоб показати своє бажання рухатися вперед хоча б у гуманітарному плані». Ми високо цінуємо цю ініціативу, оскільки РФ у ході агресії проти України грубо порушує міжнародне гуманітарне право, скоїла воєнні злочини способом ведення війни та контролю над населенням окупованих територій і не демонструє своїми діями прагнення до гуманізму. Водночас конкретні кроки російської влади, які лідерам деяких африканських країн здаються підтвердженням гуманізму російського керівництва, насправді такими не є.

«Хорошим сигналом» президент Сенегалу назвав подальші обміни військовополоненими та повернення в Україну дітей, викрадених російськими окупантами. Проте обміни військовополоненими демонструють головним чином не гуманізм, а прагнення держав повернути своїх військовослужбовців. Про бажання повернути українських дітей їхнім батькам Путін уже заявив після того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на його затримання. Ця обіцянка ще не виконана. Багатьох українських дітей їхні батьки не зможуть забрати з Росії, бо їхніх батьків та матерів вбито російськими військовими. Ці «хороші сигнали» нагадують гру у піддавки з режимом Путіна.

Водночас існує гостра гуманітарна проблема, розв’язання якої залежить виключно від Путіна. Саме він може дати вказівку про звільнення українських некомбатантів, викрадених російськими військовими та спецслужбами на окупованих територіях України. Цих людей тримають у неволі у слідчих ізоляторах і в’язницях як цивільних заручників. Ніхто з цих людей не брав участі у бойових діях. Їх заарештували без жодної правової процедури, не висунули жодних звинувачень у скоєнні злочинів. Багато хто з них позбавлений волі з лютого або березня 2022 року, тобто майже півтора року. Російська Федерація приховує кількість цивільних заручників та місця їхнього утримання. За оцінкою ініціативи українських правозахисних організацій «Трибунал для Путіна» таких українців близько 4700 осіб.

Представники військової поліції Міністерства оборони РФ повідомили, що цих мирних громадян України затримали «за протидію спеціальній військовій операції». Ці слова є очевидною неправдою. Ніхто із цивільних заручників не був комбатантом. Відповіді про затримання за «протидію спеціальній військовій операції» надавали у перші місяці після початку повномасштабної російської агресії. Зараз російська влада відмовляється надавати інформацію про долю викрадених людей і переадресовує їх родичів до Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Це знущання з родичів, тому що російська влада не допускає представників МКЧХ до більшості викрадених громадян України.

Міжнародне гуманітарне право допускає можливість затримання, арешту та інтернування цивільних за дії, пов’язані зі збройним конфліктом. Однак пункт 3 статті 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. про захист жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) встановив, що «Будь-яка особа, яка зазнала арешту, затримання або інтернування за дії, пов’язані зі збройним конфліктом, має бути без зволікання поінформована зрозумілою їй мовою про причини вжиття таких заходів. За винятком випадків арешту або затримання за кримінальні правопорушення, такі особи мають бути звільнені в найкоротший термін і у будь-якому разі, як тільки обставини, що виправдовують арешт, затримання чи інтернування, припинили своє існування». Півтора року не можна вважати найкоротшим терміном. Будь-які обставини, які могли бути причиною затримання, за такий довгий термін втратили своє значення. Багато українських громадянських заручників було викрадено на територіях, які давно звільнені.

Ми знаємо, що жодних об’єктивних причин для затримання цих людей не було. Наведемо два приклади затримання російськими військовими людей у березні минулого року на Київщині. Автомобільного механіка Євгена Гур’янова було затримано в його будинку в Бучі лише за те, що його руки були темними від машинного мастила. Тільки на цій підставі російські військові вирішили, що він займається зброєю. Сергія Любича затримали, коли він віз його сусідам у Гостомель воду. Ймовірно, на думку російської влади, небезпечна будь-яка людина, яка допомагає іншим людям.

Умови утримання громадян України у російських місцях примусового утримання не відповідають нормам міжнародного гуманітарного права. Воно забороняє тюремний режим, тобто утримання затриманих цивільних у закритих камерах. Затримані перебувають у камерах, вони не мають права пересуватися територією в’язниці. Це спричиняє різні захворювання, зокрема туберкульоз. Багатьох із цих людей катують та б’ють. Напередодні нового 2023 року в одній із російських соціальних мереж виклали фотографію Сергія Любича зі слідами жорстокого побиття на обличчі.

Тривале позбавлення волі цивільних українців без судових рішень та юридичної процедури, жорстоке поводження з ними, тортури є не лише грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, а й воєнним злочином.

Україна не тримає у в’язницях громадян Російської Федерації — некомбатантів. У зв’язку з цим будь-які обміни людьми неможливі.

Платформа «Громадянська солідарність» об’єднує неурядові організації, які прагнуть покращити ситуацію з правами людини, та служить провідником, за допомогою якого активісти можуть створювати спілки, зміцнювати взаємну підтримку та солідарність, просувати ідею прав людини на національному та міжнародному рівнях.

Ми просимо лідерів країн Африки докласти всіх зусиль для звільнення Російською Федерацією громадян України, некомбатантів, без обмінів та умов, як цього вимагає міжнародне гуманітарне право. Саме звільнення цих людей може бути підтвердженням прагнення рухатися вперед у гуманітарній сфері.

Список підписантів:

1. Центр громадянських свобод

2. Норвезький Гельсінський комітет

3. Шведська мережа ОБСЄ

4. Правозахисний рух Бір Дуйно

5. Центр прав людини ZMINA

6. Правозахисний центр Меморіал

7. Громадське об’єднання «Гідність»

8. Центр прав людини (HRC)

9. Центр участі та розвитку

10. Туркменський Гельсінський фонд

11. Македонський Гельсінський комітет

12. Crude Accountability

13. Казахстанське міжнародне бюро з прав людини та дотримання законності

14. Міжнародне партнерство за права людини (МППЛ)

15. Центр досліджень правової політики

16. Харківський регіональний фонд «Громадська альтернатива»

17. Правозахисний центр «Вясна»