У 2014 році в результаті збройної агресії Російська Федерація (РФ) окупувала частину території України: Автономну Республіку Крим, місто Севастополь та частини Луганської та Донецької областей. Територія кримського півострову була повністю анексована РФ, а на території окупованих частин Луганської та Донецької областей була встановлена військова адміністрація під назвами «Луганська народна республіка» (“ЛНР”) та «Донецька народна республіка» (“ДНР”).

Формально на окупованих територіях Донецької та Луганської областей проголошені республіки, у них начебто є конституція та різноманітні органи влади. Але фактично оперативне управління цими територіями здійснюють одноосібно “керівники” “ДНР” та “ЛНР”, призначені РФ. Більшість законів є копією російського законодавства.

З боку РФ управління цими територіями здійснювалося і здійснюється через інструмент «кураторів», що давали прямі вказівки щодо призначень керівництва в органах влади та прийняття будь-яких потрібних рішень. По своїй суті так звані «ЛНР» та «ДНР» є військовими адміністраціями окупованих районів Луганської та Донецької областей, що повністю безпосередньо керуються РФ. РФ фактично призначає “керівника” адміністрації, здійснює повне фінансування, приймає ключові рішення, котрі втілюються адміністрацією, забезпечує постачання товарами та послугами, повністю контролює територію та всі військові формування.

Органи, котрі називають “суди” у російських окупаційних адміністраціях “ЛНР” та “ДНР”, були побудовані на основі їхніх польових воєнних “судів”, що виникли з 2014 року. Вони не відповідають жодним вимогам інституту судів, що висуваються міжнародним правом, оскільки вони не мають жодних гарантій незалежності та навіть формально не забезпечують жодних прав підзахисним. Значний проміжок часу вони діяли навіть без процесуальних кодексів. Більшою мірою за порядком призначення та звільнення, характером судочинства вони схожі на так звані «трійки»^[1], що існували в часи СРСР. З огляду на це, навіть використання терміну «суд ДНР» є помилковим, оскільки цей орган не відповідає звичному значенню цього інституту. Відповідно, рішення, що приймають ці органи, слід розглядати як винесення позасудових покарань, а рішення по застосуванню, наприклад, смертної кари як «позасудові страти»^[2].

З початку розширення агресії Російської Федерації у лютому 2022 року^[3], так звані органи влади “ЛНР” та “ДНР” взагалі втратили навіть мінімальну оперативну незалежність і стали напряму підпорядковуватися ФСБ, збройним силам РФ та іншим відповідним відомствам РФ. Російські збройні сили були відкрито введені на територію Луганської та Донецької областей, а місцеві збройні формування отримали наказ повністю ним підпорядковуватися та виконувати всі їхні накази.

Відповідно до міжнародного права, саме країна, що здійснила окупацію території, а саме РФ, здійснює повний загальний та фактичний контроль за тим, що відбувається на цій території, та несе за це відповідальність.

РФ активно використовує поняття «ЛНР» та «ДНР» для можливого уникнення відповідальності за вчинення міжнародних злочинів на цій території. Формальне підтримання їхнього штучного незалежного статусу нібито дозволяє РФ не застосовувати на цих територіях ані міжнародне право, ані законодавство України чи навіть законодавство РФ. У результаті, за повідомленнями українських органів влади, ЗМІ, українських та міжнародних організацій на цих територіях вчиняються наступні міжнародні злочини:

1. Масово здійснюються свавільні затримання та арешти;
2. Масово здійснюються позасудові страти;
3. Відбуваються масові зникнення цивільного населення, до яких причетні представники військових адміністрацій;
4. Російською Федерацією утворені сучасні форми концентраційних таборів на території Донецької та Луганської областей (вони також є на інших окупованих територіях України та території РФ), для утримання громадян України без жодного висунення обвинувачень та без жодного правового обгрунтування:
5. військових полонених (це дозволяє не визнавати таких людей полоненими в РФ і відповідно не повертати їх в Україну);
6. цивільних заручників, що не є українськими комбатантами і відповідно військовими полоненими, але були захоплені збройними силами РФ, і які тримаються без пред’явлення обвинувачення чи будь-яких правових підстав тривалі строки;
7. цивільні, що тікали від збройної агресії і потрапили до так званих «фільтраційних таборів», де вони перебувають без висунення обвинувачень та без правових підстав тривалі строки.
8. У сучасних концентраційних таборах РФ, створених на території окупованих Луганської та Донецької областей, здійснюються масові злочини, зокрема:
9. Люди тримаються в нелюдських умовах, часто без води та їжі, без медичного забезпечення, у перенаселених приміщеннях, що фактично становить  катування та жорстоке поводження;
10. Систематичне побиття та катування, зґвалтування;
11. Свавільні розстріли.
12. Депортація українського населення до РФ.
13. Примусова мобілізація всього чоловічого населення від 18 років.
14. Інші злочини.

Ці злочини можна суттєво зменшити, якщо увага українського уряду, інших країн, національних та світових ЗМІ дасть Росії зрозуміти, що над окупованими територіями здійснює контроль виключно Російська Федерація, і саме вона є в повній мірі відповідальною за всі незаконні дії, що там відбуваються. Не існує ніяких окремих “ЛНР” та “ДНР” чи окремих її органів влади, в тому числі судів. Тому на цих територіях повинно застосовуватися міжнародне право, українське чи російське законодавство.

З огляду на це, ми вважаємо, що:

1. За всі дії, що відбуваються на території окупованої території України, несе відповідальність єдиний суб’єкт – Російська Федерація.
2. Рекомендуємо утриматися від самостійного використання назв «ЛНР» та «ДНР», як таких, що не відображають реальної картини управління цими територіями. Дані території можна називати як “окуповані РФ території Луганської та Донецької областей”, “російська військова окупаційна адміністрація під назвою ЛНР/ДНР”, а місцеву владу – окупаційною владою чи окупаційною адміністрацією Російської Федерації.
3. Суд, що планується на окупованій РФ території – місті Маріуполі – не є легітимним, оскільки його існування і діяльність суперечить міжнародному праву, законодавству України та навіть законодавству Російської Федерації.
4. Вироки, що можуть бути винесені у Маріуполі, зокрема, в контексті можливої страти «обвинувачених», повинні розглядатися відповідно до міжнародного права, законодавства України та РФ, як «позасудові вироки й страти». Відповідно їхнє виконання становитиме міжнародний воєнний злочин, відповідальність за який будуть нести представники Російської Федерації та окупаційної адміністрації.
5. Усі вироки так званого “суду ДНР” слід розглядати як «позасудові вироки», оскільки вони суперечать міжнародному праву, законодавству України та РФ.
6. Оскільки смертна кара заборонена в Україні, а у РФ встановлений мораторій, то виконання цих вироків на окупованій територій становитиме позасудові страти і відповідно повинно визначатися як міжнародний злочин, вчинений представниками Російської Федерації.
7. РФ повинна визнати всіх утримуваних  на окупованих територіях Луганської та Донецької областей полоненими відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права, а всі особи, що мають статус некомбатанта повинні бути негайно звільнені відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права.
8. РФ повинна негайно відкрити коридори для виїзду цивільних осіб з окупованої території до України відповідно до вимог Женевської Конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни.
9. Міжнародним організаціям, зокрема, ООН та ОБСЄ, необхідно вимагати від Російської Федерації дотримання вимог міжнародного права на всіх окупованих територіях, в тому числі, Луганської та Донецької областей, а також забезпечити незалежне від РФ розслідування міжнародних злочинів, що постійно вчиняються на окупованих територіях.

Довідково: Глобальна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) була створена у відповідь на повномасштабну агресію РФ у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, в яких вбачаються ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах країни, які опинилися під ударом. Ініціатива проводить активну роботу на міжнародному рівні задля того, щоб використати чинні механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ, ЄС і Міжнародного кримінального суду для запобігання цим брутальним злочинам і притягнення до відповідальності винних.  Методологія документування ініціативи дозволяє майже поденно відтворити хронологію вчинення воєнних злочинів, починаючи із 24 лютого, використовуючи принцип зуму (від області до найменшого населеного пункту). Це єдина ініціатива, яка побудувала роботу сітки на основі регіональних організацій, кожна із яких відповідає за конкретну область та до початку повномасштабного вторгнення працювала там рокам.

Звернення підписали:

Центр громадянських свобод

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група

ІСАР Єднання

Громадська організація “Докудейз”

Асоціація проектних менеджерів України

Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

Для підписання звернення прохання заповнити цю форму: https://forms.gle/UEyZN2DaWKC2VTS3A

---

^[1] https://en.wikipedia.org/wiki/NKVD_troika

^[2] https://en.wikipedia.org/wiki/Extrajudicial_killing

^[3] Див. більш докладно: Russia, Ukraine & International Law: On Occupation, Armed Conflict and Human Rights, Russia, Ukraine & International Law: On Occupation, Armed Conflict and Human Rights, https://www.hrw.org/news/2022/02/23/russia-ukraine-international-law-occupation-armed-conflict-and-human-rights