Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.