Справа Афанасьєва: кому потрібна брудна сварка довкола кримських в’язнів?
Не можу не відреагувати на ганебну “дискусію”, яка більше нагадує брудну сварку з перетрушенням чужої білизни, довкола колонки Христини Бондаренко. І таке враження, що треба пройти по мінному полю.
Залишимо за дужками питання щодо підтримки родин політв’язнів. Це тема окремої розмови.
Сподіваюся, найближчим часом буде ухвалено відповідний закон – який, звісно, всіх проблем не вирішить, але принаймні якось сигналізуватиме про підтримку.
Правда, за поза увагою опиняться, наприклад, зниклі безвісти.
Як-от родина Тимура Шаймарданова, який, так само як Олег Сенцов, допомагав із евакуацією військових в умовах вже окупованого Криму. Він зник безвісти в травні – і потім так і не сплив у жодній із кримінальних справ ні в окупованому Криму, ні в РФ. По суті, повноцінне слідство в його справі в Україні тільки розпочалося, і його дитина також виховується без батьківської підтримки весь цей час.
А як з родинами військовополонених та цивільних заручників на сході? Хто їх підтримує?!..
Але це окрема тема й так. Україна системно цю проблему не вирішує, і навіть не намагається. Важливо про це нагадувати і тиснути.
Але хочу тут сказати про інше.
Скажімо так: до фільму Олександра Подрабінека в частині історії про Гену Афанасьєва в мене зауваження навіть суто з точки зору фактажу.
По-перше, автор не згадує того, що Афанасьєв відмовився від своїх показів у залі суду. Даруйте, але це взагалі центральний факт в його історії. І не згадати про нього – означає свідомо його замовчати.
По-друге, жодного зв’язку його зізнавальних показів із подальшим звільненням, на мою думку, немає. У фільмі ж це звучить як факт, а не версія автора.
Якби ці речі були пов’язані, звільнили б багатьох із тих, кого ми вважаємо політичними, – але не звільнили б, наприклад, Савченко, яка свою провину, як відомо, не визнала.
По-третє, якось покоробило від “бывший работник прокуратуры” (то й що? тут вмикається якась презумпція винуватості автоматично?) – і жодного слова про участь Афанасьєва в акціях на підтримку цілісності України весною 2014-го. Хоча саме на цій підставі він був затриманий ФСБ.
По-четверте, радянський дисидент Олександр Подрабінек, який дуже добре знається на радянській репресивній спадщині (час від часу стежу за його програмою на Радіо Свобода), – жодного слова не сказав про тортури, які були застосовані до Афанасьєва для вибивання з нього показів.
Чи Олександр ставить під сумнів цей факт?
Ми всі розуміємо, що людей, які можуть витримати тортури, до яких вдаються російські спецслужби, – одиниці. Тим більше, коли йдеться про справу “кримської четвірки”, яка була абсолютно принциповою для ФСБ – причому не місцевих “перевертнів”, а для керівництва ФСБ РФ, які, власне, фабрикуванням і займалися.
Росії потрібна була справа про страшних “правосєків” для “виправдання” в їх уяві анексії Криму.
Те, що Сенцова не вдалося зламати – робить його героєм. Думаю, ФСБ на таке не очікували.
Так само робить героєм Гену Афанасьєва те, що він знайшов у собі сили відмовитися від свідчень, які він дав під тиском на етапі досудового слідства – і про що, ще раз підкреслю, ні в фільмі не згадано, ні в колонці Христини Бондаренко.
Але не про героїзм мова. Я взагалі намагаюся уникати цих категорій, коли йдеться про політзеків: бо часто це історія зовсім не про героїзм – а про “не в той час не в тому місці”.
Так, мене обурюють деякі пости Гени Афанасьєва. Мене обурює і дратує, коли він атакує “Громадське” та УП, їх журналістів та керівників. Я не розумію, навіщо він це робить. Вважаю, що це з його боку невдячна поведінка.
Але ще більшу огиду викликає публічне засудження людини – про кого б не йшлося! – за те, що вона дала свідчення, перебуваючи під контролем російських спецслужб та зазнаючи тортур.
Так, на мою думку, виглядає дно.
І я гадки не маю, які аргументи можна вибирати, дискутуючи з “людьми”, які абсолютно спокійно звинувачують жертв тортур у їхніх словах в момент, коли до їх геніталій під’єднують клеми…
…До речі, а ексклюзивчику із застосуванням електронного струму не вдалося отримати? Тільки відео допиту? Шкода.
Та й відео не нове. Є в мережі матеріали, де зафіксовано ще більше показів Гени одразу після затримання – так що цим нікого здивувати не вдалося.
Насправді від цього конфлікту віє політичною війною.
І справа не в Гені, і навіть не в Олегові.
Чиїсь там психологічні травми, як і доля Сенцова, – боюся, в цій війні насправді всім байдужі.
