Медики як співучасники катувань. Звіт про системні порушення в російському полоні
24 червня Центр громадянських свобод презентував аналітичний звіт про роль російського медичного персоналу у системі катувань українських військовополонених та незаконно утримуваних цивільних. Дослідження, засноване на свідченнях звільнених з неволі українців, документує системне жорстоке поводження та катування з боку російського медичного персоналу. Його презентація мала на меті привернути увагу міжнародної спільноти до цих злочинів і закликати до посилення тиску на Росію.
Основні висновки дослідження представив експерт Центру громадянських свобод Олег Мартиненко, а практичний і правовий контекст окреслив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин. До обговорення також долучилися Анастасія Савова та Софія Крохмалюк – доньки українських військових, які загинули в російському полоні. Їхні особисті свідчення стали важливою частиною розмови та доповнили аналітичні висновки щодо наслідків російського полону. Модераторкою події виступила виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.
Відкриваючи захід, правозахисниця наголосила, що медицина, яка за своєю природою має рятувати життя, у російській системі утримання нерідко перетворюється на ще один інструмент насильства. Саме тому дослідження було підготовлене спільно з українськими військовими медиками, щоб не лише задокументувати свідчення постраждалих, а й надати професійну оцінку діям, які становлять воєнні злочини та злочини проти людяності.
«Сьогодні ми говоритимемо про явище, яке, на жаль, не є унікальним для пострадянського простору: про те, як медичні працівники в Російській Федерації не виконують свого професійного обов’язку, а натомість стають частиною системи катувань. Вони стають співучасниками страждань, яких зазнають люди в полоні та під час незаконного утримання», – окреслила головну проблему дослідження Олександра.
Експерт Центру громадянських свобод Олег Мартиненко представив основні висновки звіту. За його словами, десятки свідчень, отриманих від колишніх полонених, зокрема українських військових медиків, підтверджують, що ненадання медичної допомоги та участь медичного персоналу в катуваннях мають системний характер і є наслідком державної політики Росії, а не окремих випадків свавілля.
«Зібрані свідчення дозволяють говорити не про окремі випадки, а про системну державну політику Росії, у межах якої медичний персонал бере участь у катуваннях або свідомо відмовляє людям у медичній допомозі», – зазначив експерт.
Практичний вимір цієї проблеми розглянув представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин. Він наголосив, що Росія грубо порушує положення Женевських конвенцій, не створює Змішану медичну комісію та не повертає тяжкопоранених і тяжкохворих українських військовополонених. За його словами, відомі місця утримання українців фактично є місцями катувань і смерті.
Він наголосив: «Жодне з відомих місць утримання українців у Росії не відповідає вимогам Женевської конвенції. Це місця катувань, жорстокого поводження і смерті».
«Україна виконує свої міжнародні зобов’язання щодо російських військовополонених. Натомість Росія відмовляється створити Змішану медичну комісію та повертати тяжкохворих і тяжкопоранених полонених», – також підкреслив Олег.
Особливо емоційною частиною заходу стали особисті свідчення доньок українських військових, які загинули внаслідок російського полону. Їхні історії стали нагадуванням про те, що за кожною цифрою у звіті стоять людські життя, роки очікування та непоправні втрати.
Донька українського морського піхотинця Анастасія Савова розповіла про свого батька, який провів у російському полоні майже три роки, повернувся додому з тяжкими травмами та помер через вісім місяців від їхніх наслідків. За її словами, одним із найболючіших спогадів батька було те, що жорстокість походила не лише від охоронців, а й від медиків, які мали допомагати.
«Мій батько очікував жорстокості від охоронців в полоні. Але найбільшою моральною травмою для нього стала жорстокість людей, які називали себе медиками», – поділилася Анастасія.
Також вона наголосила на поширеності жорстокого поводження лікарів щодо полонених: «Його історія важлива не тому, що вона унікальна, а тому, що вона не унікальна».
Власну історію також розповіла й Софія Крохмалюк, донька начальника медичної служби полку «Азов» Олександра Крохмалюка, який загинув у російському полоні. Вона поділилася досвідом багаторічної невідомості, суперечливих повідомлень про долю батька та його повернення додому вже після його смерті. Її виступ став свідченням того, що російський полон руйнує життя не лише самих військовополонених, а й їхніх родин, які роками живуть між надією та відчаєм: «Катування стосуються не лише полонених. Катування переживають і їхні родини, які роками живуть без жодної інформації про своїх близьких».
«Мій батько повернувся додому лише після смерті. Тепер моя мета – зробити все можливе, щоб інші українські полонені повернулися живими», – поділилася своїм наміром Софія в кінці промови.
Підсумовуючи презентацію, Олег Мартиненко представив рекомендації авторів аналітичної записки, закликавши міжнародну спільноту долучатися до встановлення справедливості та притягнення винних до відповідальності:
«Ми закликаємо міжнародних партнерів домагатися створення Росією Змішаної медичної комісії, посилити міжнародний моніторинг місць утримання, забезпечити доступ незалежних медичних експертів та підтримати документування злочинів медичного персоналу для подальшого притягнення винних до відповідальності», – наголосив він.
Авторка матеріалу: Аліна Хміль, учасниця комунікаційної практичної програми Центру громадянських свобод.
