У Польському інституті Лейпцигу відбувся показ фільму «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки»

25 квітня вПольському інституті Лейпцигу відбувся показ документального фільму «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки», створеного Центром громадянських свобод. Захід відбувся за ініціативи Freundeskreis der Ukraine in Leipzig у партнерстві зі Спілкою жінок України, Центром громадянських свобод та у співпраці з проєктом «Ґаздині гонорові».

Ця стрічка розповідає історію Вікторії Андруші — української вчительки математики та інформатики, яку російські військові викрали з батьківського дому в Чернігівській області. Її майже пів року тримали у Курському СІЗО, де з нею знущалися морально та фізично. Вікторію вдалося звільнити 29 вересня 2022 року.

Польський інститут у Лейпцигу, очолюваний директором Берні Карвеном, є важливою дипломатичною установою, яка регулярно проводить культурні та мистецькі заходи на підтримку України. Берні Карвен особисто підтримав цю ініціативу.

Показ зібрав близько 30 гостей — місцевих мешканців Німеччини та представників української діаспори, які прагнули підтримати людей, що перебувають у полоні. З вітальним словом до присутніх звернулася голова ради Спілки жінок України Дана Мехедова, зазначивши: «Я щиро дякую кожній і кожному з вас за допомогу та підтримку у цей непростий для України час. Саме через такі фільми ми можемо виховувати молоде покоління та нагадувати світові про те, що сьогодні переживає наша країна».

Після перегляду фільму відбулася дискусія «Вижити в неволі: свідчення, правда та боротьба за справедливість». Участь у ній взяли режисерка фільму і комунікаційниця Центру громадянських свобод Анна Трушова, голова ГО «Нумо, сестри», правозахисниця й колишня бранка Людмила Гусейнова, а також експерт Центру громадянських свобод і доктор політичних наук Михайло Савва.

Анна Трушова поділилася ідеєю створення стрічки, підкресливши, що історія Вікторії — це лише один з багатьох прикладів насильницького викрадення українських цивільних. Вона наголосила, що Центр громадянських свобод зібрав безліч свідчень про воєнні злочини, і публічний розголос стає потужним інструментом для привернення уваги світової спільноти та домагання справедливості.

«Такі свідчення є основою майбутньої доказової бази, яка знадобиться для суду над воєнними злочинцями», — підкреслила вона.

Реалії утримання українців у неволі є особливо близькою темою для Людмили Гусейнової, яка сама пройшла російські тюрми. Вона розповіла про тяжкі умови, психологічний тиск і тортури, яких зазнають українські жінки.

«Жінки в полоні не мають жодної медичної допомоги, не мають елементарних санітарних засобів, роками не виходять на вулицю. Вони позбавлені можливості бачити й чути своїх дітей та рідних. Жінок катують, ґвалтують, вбивають. Ми маємо пам’ятати про кожну з них і боротися за їхнє звільнення», — зазначила Гусейнова.

Завершив обговорення доктор політичних наук та експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва. Він наголосив на правових аспектах цієї трагедії, підкресливши, що захоплення цивільних осіб і їхній обмін на військовополонених є грубим порушенням Женевських конвенцій. Михайло акцентував на важливості фіксації свідчень: «Головне джерело інформації про полонених — це люди, які повертаються з полону. Багато хто з них свідомо запам’ятовує імена й обличчя інших ув’язнених, щоб після звільнення донести ці свідчення. Таку інформацію необхідно фіксувати і доводити до тих, хто розшукує своїх рідних». 

Ця подія стала частиною кампанії «Звільнити без умов і обмінів», що закликає міжнародну спільноту тиснути на Росію для звільнення всіх незаконно ув’язнених українців. За оцінками правозахисників, понад 16000 українських цивільних осіб досі перебувають в російській неволі.