«Українські вʼязні, яких примусово вивезли до РФ: проблеми повернення». Ключові моменти з правозахисного клубу
31 липня Центр громадянських свобод провів дискусію в межах щомісячного правозахисного клубу на тему: «Українські в’язні, примусово вивезені до РФ: проблеми повернення». Тема захисту викрадених до РФ українських в’язнів наразі мало висвітлюється в інформаційному просторі через певні стереотипи, які спричиняють численні проблеми з реінтеграцією засуджених. Однак важливо розуміти, що кожна людина, незалежно від того, чи вчинила вона злочин, має базові права, які необхідно захищати. Це є основою, на якій ґрунтується цивілізоване суспільство.
Саме тому під час цієї дискусії учасники порушили такі питання як алгоритм перетину кордону через треті країни українськими в’язнями, проблема ускладненого встановлення юридичного факту звільнення осіб та інші важливі теми, які потребують детального обговорення. Ділимося найважливішими моментами.
«В установах, які потрапили під тимчасову окупацію під час повномасштабного вторгнення, перебувало близько 3100 в’язнів – засуджених та ув’язнених. Після деокупації чотирьох установ Херсонської та Миколаївської областей ми виявили, що зникли понад 2000 в’язнів. За інформацією з відкритих джерел, цих людей перевезли в інші установи та розподілили по російських інституціях.
Проте, Україна законодавчо врегулювала процес повернення в’язнів та визначила подальші дії. Існує порядок, встановлений спільним наказом кількох відомств: коли людина потрапляє з окупованих територій в Україну і в поле зору правоохоронних органів (прикордонної або міграційної служби чи поліції), ці органи перевіряють її серед списків осіб, що відбували покарання в Україні та в яких не закінчився термін. Така особа потрапляє до найближчої установи, зазвичай це — слідчий ізолятор. Далі суд визначає, які періоди їй зараховуються, після чого вона їде відбувати покарання в установи, визначені для цього.
Щомісяця ми оновлюємо дані про те, хто ще залишається у статусі засудженого. Взаємодія між відомствами працює, щоб гарантувати, що особи, які відбували покарання за українським законодавством, далі не потрапляли до нас повторно», – розповів Андрій Галай, заступник начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань в Міністерстві юстиції.
«З першого дня повномасштабного вторгнення ми почали вести хронологію подій, що відбуваються на окупованих територіях. Зокрема, коли наших в’язнів вивозили до РФ, ми відразу дізнавали про це і почали розшукувати, куди їх перевезли. Наша організація за допомогою донорів вже змогла повернути понад 2060 в’язнів і зібрати понад 300 свідчень осіб, які перебували або на окупованих територіях або у РФ.
Ми маємо два шляхи повернення наших ув’язнених: через гуманітарний коридор Колотилівка (РФ) – Покровка (Україна) та через Грузію.
У першому варіанті через цей коридор проїжджають такі групи осіб:
- Особи, які залишаються на окупованих територіях. Коли їхній термін покарання закінчується, їх звільняють, і ми провозимо їх через Росію, через Ростов і Бєлгород, до гуманітарного коридору.
- В’язні, які переміщені на територію РФ, зокрема з Краснодарського краю. Ці в’язні можуть проїжджати через Колотилівку – Покровку. Спочатку їх розміщували в Центрах тимчасового утримання іноземних громадян. Оскільки у Краснодарському краї почали переміщати цих в’язнів до Керчі в Криму, їм почали змінювати терміни покарання відповідно до російського законодавства, і навіть звільняти раніше. Після цього, ув’язнені нам телефонують і ми допомагаємо їм пройти через гуманітарний коридор додому.
- Особи з туберкульозом з Ростовської області (колонія № 20), де в’язні з відкритою формою туберкульозу були просто звільнені. Після цього особам надають лише довідку про звільнення, а їхні українські паспорти часто знищені або втрачені.
Існує також другий шлях повернення через Грузію. Однак тут виникають проблеми з документами. Документи є критично важливими.
У вересні 2023 року Путін видав наказ, який дозволяє розробляти “заключення” або “удостоверення особи”. Без цього документу не пропускають ні на пункті Колотилівка, ні в Грузії», – наголосила Ганна Скрипка, юристка ГО «Захист в’язнів України».
Під час дискусії одна з модераторок заходу, Анна Трушова поставила питання Ганні Скрипці: «Якщо говорити про умови відбування покарання в російських тюрмах, про що кажуть свідчення тих, хто повернувся звідти?»
«В Росії система тюремного утримання нагадує ГУЛАГ. Ув’язнені можуть зазнавати катувань, включаючи жорстокі методи, як-от зрізання і випалювання татуювань. Ті, хто відмовляється працювати або ставить багато запитань, часто стають жертвами катувань. Ці факти підтверджуються свідченнями інших ув’язнених», 1 відповіла Ганна.
«Ситуація стосовно українських засуджених, які незаконно утримувалися в центрах для нелегальних мігрантів у РФ, є критичною. Багато з цих осіб страждали від захворювань, таких як ВІЛ, туберкульоз та інші хвороби, що потребують постійного лікування. В РФ ці особи не отримували належного лікування й утримувалися без українських паспортів, що унеможливлювало їх депортацію до України до 2023 року.
Ми, своєю чергою, зверталися до міжнародних інституцій та органів ООН з проханням вжити термінових заходів для забезпечення лікування цих осіб. Також ми зверталися до української влади з проханням видати посвідчення на повернення в Україну.
На жаль, експериментальний проєкт щодо видачі “білих паспортів” (скорочено від “посвідчення на повернення в Україну”) містив дискримінаційні норми, які забороняли видачу документів особам, які перебували в неволі.
Станом на зараз ситуація дещо змінилася. Росія почала виготовляти певні постанови щодо повернення українських в’язнів і їх депортації до Грузії. Однак і тут виникають проблеми на грузинському кордоні. Грузія не пропускає колишніх засуджених через відсутність паспортних документів, які посвідчують особу, тому вони змушені очікувати відповіді від українського посольства в Грузії, перебуваючи в буферній зоні тривалий час»,– зазначив Василь Мельничук, правовий радник EPLN.
«Хотів би також зачепити тему статусу: хто є ці 3000 осіб в контексті українського законодавства.
Можу абсолютно точно стверджувати, що ці особи підпадають під статус жертв насильницьких зникнень. Наша задача – захистити цих осіб, але, на жаль, наші служби часто лише відслідковують, скільки часу залишилося для відбування покарання.
Ці особи опинилися в погіршених умовах перебування: порушення приватності, розрив зв’язків з рідними тощо. Але, держава не вживає необхідних заходів для їх захисту», – ділиться Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.
«Ми отримуємо багато запитів і працюємо над ними на рівні Мін’юсту. Як державний орган, ми зобов’язані діяти відповідно до закону, дотримуючи принципів верховенства права та прав людини. Наша робота має бути законною і не порушувати норми, навіть якщо це не завжди виглядає справедливо з особистого погляду.
Щодо евакуації: погоджуюсь, що ситуація в 2014 році була провальною. Проте, якщо говорити про 2022 рік, то за весь період радянської та української історії 12% в’язнів були евакуйовані й переведені в інші установи — такої масштабної евакуації не було раніше. Слід зазначити, що це була найбільша евакуація в історії України.
Хотів би також наголосити на тому, що ми розробили два документи, що оновлюють порядок евакуації та дій у різних ситуаціях для керівників установ. Ці документи наразі аналізуються старшими фахівцями Мін’юсту», – наголосив Андрій Галай, заступник начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань в Міністерстві юстиції.
«Хотіла б нагадати українській стороні, що державні відомства можуть повернутися до обговорення з країнами Балтії щодо можливого переходу українських громадян, звільнених з російських тюрем.
Україна має перш за все домовитися з партнерами про транспортування цих людей додому. Оскільки ситуація в Колотиловці та політична ситуація в Грузії можуть змінюватися, важливо мати чіткий план для забезпечення безпеки та ефективності транспортування», – зазначила Ольга Романова, директорка “Русь Сидящая”.
Погодився з Ольгою і Юрій Ковбаса, представник Уповноваженого з прав людини в системі органів сектору безпеки і охорони:
«Питання має розглядатись в межах України, зокрема в Міністерстві юстиції та, ймовірно, в Міністерстві закордонних справ, щоб забезпечити належне врегулювання процесу на етапі прийому. Це дозволить зробити процедуру більш ефективною та швидкою».
Авторка: Христина Жевлакова, стажерка Центру громадянських свобод.
