Свобода слова та доступ до інформації: чи достатньо українських стандартів для вступу в ЄС? Експерти під час правозахисних діалогів

25-26 травня у Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями у галузі євроінтеграції. Цьогоріч обговорювали актуальне питання вступу України до Європейського союзу, адже у червні уже мають розпочатися офіційні перемовини щодо цього кроку. Публікуємо найважливіше з шостої панелі події з темою: «Свобода слова та доступ до інформації: чи достатньо українських стандартів для вступу в ЄС?».

Під час дводенного заходу Правозахисні Діалоги 2024, що був присвячений дискусії щодо євроінтеграції України, важливою темою для обговорення слугували українські стандарти в інформаційному вимірі та свобода слова. Подана тема є надзвичайно важливою, адже в умовах воєнного стану ЗМІ стикаються з рядом обмежень, які стосуються свободи вираження поглядів, що може стати перепоною на шляху України до Європейського Союзу. 

Модератором події став Володимир Яворський, програмний директор та член експертної ради Центру Громадянських свобод. Спікерами виступили: юристка громадської організації «Платформа прав людини» Ольга Карпенко-Вдовенко, голова громадської організації «Детектор медіа» та шеф-редакторка порталу «Детектор медіа» Наталія Лигачова, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини та член Наглядової ради «Суспільне» у правозахисній сфері Олександр Павліченко, а також директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

«Більшість експертів, у тому числі і європейських, стверджували, що Закон України про медіа у більшості своїх параметрів і норм відповідає вимогам директиви та європейським стандартам. 

Якщо говорити про текст закону, то дійсно, у більшості своїх норм він відповідає вимогам директиви, за винятком тих зауважень, які висловили європейські експерти. Вони стосуються виборчого законодавства, яке не було змінене, деяких змін щодо мови ворожнечі та визначення терміну “журналіста”. Це якщо говорити безпосередньо про сам текст закону. Якщо говорити про його імплементацію, яку ми досліджували з ГО “Платформа прав людини”, то ми виявили низку позитивних моментів, і сам процес імплементації стартував і пішов досить непогано. 

Щодо позитивних сторін, то більшість нормативно-правових актів підзаконних, які мали бути розроблені впродовж року (деякі протягом пів року), були розроблені. У цифрах це виглядає так: Національна рада з питань телебачення та радіомовлення мала прийняти 28 нормативно-правових актів, більшість з яких вона прийняла вчасно, 6 нормативно-правових актів із запізненням, 4 — не прийняла.

З позитивних моментів також є нова процедура реєстрації медіа та ліцензування. Вона ще триває, і у свій перший рік діяла непогано. Як юристка, яка багато років займається реєстрацією різних юридичних осіб, можу сказати, що це найпростіша процедура, яку я бачила. Учасники ринку також доволі позитивно відгукувалися про комунікацію з регулятором», — зауважила Ольга Карпенко-Вдовенко.

«Зараз одним з найбільших викликів є те, що у нас залишаються олігархічні медіа, які та були. Але якщо раніше олігархи сильно впливали на владу, то зараз навпаки — влада більше впливає на олігархів. Тобто, зараз олігархи та влада злились в єдиному пориві. Ми можемо це бачити на прикладі телемарафону. У цьому є об’єктивні та суб’єктивні причини. 

Об’єктивні причини полягають у тому, яким чином утворився телемарафон. Альтернативою була націоналізація олігархічних телеканалів, завдяки чому держава дуже легко створила телемарафон. Кажуть, що це була ініціатива самих телеканалів, але все ж під тиском, що інакше їх просто націоналізують. 

Зараз ми бачимо дуже великий контроль за інформаційним простором з боку держави, що підтримується олігархами. Щобільше цю підтримку держава посилила тим, що виплачує олігархічним каналам гроші за участь у марафоні. Тобто, до кінця війни принаймні я не бачу, щоб держава відмовилася від такого інструменту впливу на свідомість громадян як єдиний телемарафон. А олігархам це дуже зручно, принаймні поки що. Вони не мають ані бажання, ані можливості вести якусь політичну боротьбу.

Водночас є і хороша новина, що навіть під час війни у нас не відбулося повної монополізації інформаційного простору державою: є велика кількість онлайн медіа, тобто свобода слова у нас існує. У нас немає випадків, щоб хтось не міг висловитися на якомусь майданчику», — наголосила Наталія Лигачова.

«Наглядова рада є тим самим органом, який забезпечує елемент незалежного управління, оскільки вона здійснює нагляд за правлінням, затверджує та формує його склад, а також затверджує план роботи “Суспільного”. Що дуже важливо, це відбувалося в процесі реформування “Суспільного” (перехід від державного мовника), і саме цю реформу вважають однією з найуспішніших, здійснених за підтримки ЄС та Ради Європи.

Забезпечення незалежності полягає в тому, що Наглядова рада складається з двох груп: одна з яких призначається політичними групами та партіями, а друга частина складається з обраних на конференціях представників різних сфер: медіа, правозахист, освіта, культура, національні меншини тощо. Відповідно, цей плюралізм представництва забезпечує включення тих, хто може донести голос певної спільноти до середовища при розробці концепції», — розповів Олександр Павліченко

«Особисто мене дуже стурбувала ситуація з “Укрінформом” і його мілітаризацією. Проблема в тому, що в Указі Президента було прописано, що військовий має очолити “Укрінформ”. Суть медіа та військових вкрай різна: останній має виконувати накази свого керівництва, що є ієрархією. Ми це дуже поважаємо і дуже вдячні, проте завдання медіа — подавати об’єктивну і неупереджену інформацію. Тому, на мою думку, цей наказ матиме не дуже хороший вплив на імідж України за кордоном.

Проте, я вважаю, що наша спільнота за ці 2,5 роки з початку повномасштабного вторгнення стала більше між собою комунікувати, ми змушені були надавати один одному допомогу. Це вплинуло на нашу стійкість, солідарність та на можливість захищати свої інтереси. Як спільнота ми дуже сильно розвинулися. Я думаю, що у нас попереду багато позитивних здобутків», — ділиться Оксана Романюк.

Авторка: Христина Жевлакова, стажерка Центру громадянських свобод.