«В українському законодавстві немає поняття “церква”», – Володимир Яворський про законопроєкт щодо діяльності релігійних організацій
Експерт Центру громадянських свобод Володимир Яворський коментує для Радіо Культура законопроєкт №8371 щодо діяльності в Україні релігійних організацій, ухвалений в першому читанні парламентом 19 жовтня. Зокрема юрист пояснює, чи є це обмеженням прав вірян та чи існує світова практика щодо подібних справ.
«Це є обмеженням прав вірян. Але питання в тому, що держава в певних випадках має право обмежувати права вірян, захищаючи свої інтереси або інтереси громадян. Тобто ці права не є безмежними. В цьому випадку мова йде про те, що коли діяльність релігійної організації може суперечити або загрожувати Національній безпеці, тоді, звичайно, держава має право встановлювати певні обмеження на діяльність такої організації. Тому тут важливе оце формулювання, що така організація своєю діяльністю повинна становити загрозу національній безпеці. Цей законопроєкт дещо змінює цю постановку питання. Він визначає зв’язок з якимись центрами держави-агресорки вже достатньою підставою для встановлення загрози.
Це доволі дискусійне питання. Мені здається, що цього не достатньо в цій ситуації, що потрібна ще загроза від самої конкретної організації. Наприклад, якщо її керівництво займалося якоюсь антиукраїнською діяльністю, чи ще якась її діяльність суперечить певним ідеям, які важливі для українського суспільства. Тому, якщо встановити лише зв’язок, то мені здається, що цього буде недостатньо, якщо ми слідуємо демократичним стандартам, зокрема, Європейської конвенції з прав людини. Бо потім ці справи можуть розглядатися в Європейському суді і державі потрібно буде довести, що ці організації загрожували Національній безпеці. Тому тут потрібно дещо більше, ніж просто довести цей зв’язок з державою-окупантом.
Але важливо сказати, що в українському законодавстві немає поняття “церква”. Тобто у нас є просто місцеві релігійні організації, які координує певний центр в Україні або вони мають певний зв’язок з іноземним релігійним центром. Щобільше, це канонічний зв’язок і юридично, державою він ніяк не підтверджується. Тобто це треба справді проводити експертизу, бо релігійна організація може не зазначати своє канонічне підпорядкування прямо в статутних документах.
Ця експертиза – це робочий варіант, з яким можна працювати. Єдине, що важливо враховувати в усіх цих справах про заборону, щоб була врахована якась конкретна загроза від цих організацій. І державі доведеться все-таки доводити в кожному випадку ще й елемент цієї небезпеки діяльності самої організації. По дуже багатьох організаціях зробити це буде не складно, бо є вже низка кримінальних розслідувань, які це показують. Але це потрібно теж включати в цей законопроєкт. Тоді нам буде значно легше захищатися в Європейському суді з прав людини, і це буде виглядати демократично.
З мотиву Національної безпеки це доволі рідкість. Тому що зазвичай релігійні організації не втручаються в політичні питання. Є моменти, коли релігійні організації зрощуються з політичними і існують у вигляді політичних партій. Наприклад, в Туреччині була така ситуація. Там заборонялися такі рухи ісламські, які прагнули встановлення законів шаріату в країні і, відповідно, повалення цього демократичного режиму. Європейський суд виправдав заборону таких політичних рухів, оскільки вони становили пряму загрозу демократичним цінностям країни. А такої ситуації, як в Україні, насправді немає ніде. Тобто в Європі такого ще не розглядали і доволі складно прогнозувати ставлення міжнародної системи до цих процесів», — розповідає Володимир Яворський.