«Я помру на етапі!». Полтавець Юрій Солошенко визнаний одним з «28 ЗАРУЧНИКІВ КРЕМЛЯ»

Даний звіт підготовлений в рамках правозахисної кампанії LetMyPeopleGo спільними зусиллями ініціативи «Євромайдан SOS», Центру Громадянських Свобод та Фундації «Відкритий Діалог».

«Для легітимації в громадській думці анексії Кримського півострова і участі російської армії у збройному конфлікті на Донбасі влада вдалася до потужної державної пропаганди, яка покликана створити з України та її мешканців образ зовнішнього ворога», — говориться у передмові документу.

Автори зазначають, що одним із механізмів підтримки даного образу стало порушення ряду сфабрикованих кримінальних справ проти українців за звинуваченням у таких важких злочинах як «геноцид», «масові вбивства», «тероризм» і «шпигунство».

— Жертвами кримінального переслідування стали невинні люди, які волею випадку або в результаті дій спецслужб опинилися в руках російських «правоохоронних органів», — запевняє даний звіт.

Серед «28 в’язнів Кремля» (саме таку назву має документ) є добре відомі зі ЗМІ справи Надії Савченко та Олега Сенцова. По кожному випадку автори розповідають хронологію справи, представляють докази, які доводять невинність даної людини, якщо такі є, наводять факти піддання ув’язнених тортурам.

У розділі, який стосується «шпигунських» справ, одним із трьох представлених ув’язнених є полтавець Юрій Солошенко.

«Аналіз цих справ суттєво ускладнюється браком інформації, так як всі вони проходять під грифом „таємно“, і матеріали справи є таємницею навіть для близьких родичів. Однак, незважаючи на фрагментарність даних, є підстави для того, щоб засумніватися в законності кримінального переслідування», — говориться на початку розділу про так званих «шпигунів».

В документі зазначається, що Юрій Солошенко є найстарішим з усіх 28 заручників. Автори висловлюють припущення, що скоріше за все через вік він отримав 6 років в колонії суворого режиму, тобто на 1 рік менше, ніж інші фігуранти «шпигунських» справ.

Нагадаємо, що Юрія Солошенка, колишнього директора полтавського заводу «Знамя», затримали у Москві на Київському вокзалі у серпні 2014 року під час ділової поїздки. За словами сина, Олександра Солошенка, батька виманив на територію РФ його давній партнер Геннадій Колегов, який підтримував контакти з генералом Міноборони РФ Олегом Морозовим.

Адвокати один за одним відмовлялися вести справу Юрія Солошенка під тиском ФСБ, а український консул не міг потрапити до полтавця впродовж 10 місяців. Варто зазначати, що 73-річний ув’язнений страждає на тахікардію й ішемічну хворобу серця.

На суді Солошенко визнав свою провину і заявив, що не буде оскаржувати вирок. Автори звіту наводять матеріал російської правозахисниці Зої Свєтової: «Я, як могла, переконувала Юрія Даниловича, що він не повинен боятися етапу, має спробувати віднестися до нього як до «подорожі». Жарт він, звісно, зрозумів, але сам не хтів навіть спробувати жартувати на цю тему. Декілька разів повторив: «Я помру на етапі!». Прощалися ми з ним ледь не зі сльозами. Раніше він сподівався на обмін, а сьогодні сказав: «Мене Україна не обміняє, я ж ніякий не шпигун. Я проти Росії нічого не здійснив».

За даними правозахисниці, 10 грудня минулого року Солошенка етапували у Нижній Новгород.

— Юрій Солошенко — це людина, за життя якого мені реально страшно. Зрозуміло, що рано чи пізно зміниться політична кон’юнктура, і українських політичних в’язнів рано чи пізно екстрадують або обміняють. Але «рано чи пізно» — це не для Юрія Солошенко. Йому просто не місце у в’язниці, — написала Зоя Свєтова.

Автори звіту наводять факти, які ставлять під сумнів звинувачення проти полтавця:

І Солошенка, й інших фігурантів «шпигунських» справ повністю позбавляли права на консультаційний та юридичний захист (ув’язнені або самі під тиском спецслужб відмовлялися від найнятих адвокатів, або адвокатів змушували відмовитися від справи).
Факт затримання і місце перебування Солошенка довгий час тримався під таємницею навіть для його родичів.
І Солошенко, і ще двоє «шпигунів» (Виговський і Шур) були дуже схвильовані під час візитів. «Всі троє визнали свою провину. Велика ймовірність, що українців налякали тривалими тюремними термінами, через що вони вважали за краще піти на співпрацю зі слідством», — говориться в документі.
Полтавський завод «Знамя», керівником якого до 2010 року був Юрій Солошенко, виробляв комплектуючі до зенітно-ракетних комплексів «Оса», «Бук», «Тор», «Тунгуска». Міноборони Росії робило замовлення для підприємства аж до 2010 року. Імовірно, що дана інформація не була таємницею для уповноважених органів України, на території якої знаходився завод.
Наприкінці розділу, який стосується Юрія Солошенка, автори зазначають, що всі три справи оповиті таємницею і не можуть бути однозначно оцінені:

— Тим не менш, факти порушення норм ведення слідства та дізнання, а також жорстоке поводження з підозрюваними і відмова в консульській та незалежній правовій допомоги змушують засумніватися у справедливості кримінального переслідування.

Нагадаємо, що 10 грудня 2015 року у Полтаві, як і по всьому світу, проходив Марафон з написання листів на знак підтримки несправедливо засуджених. Метою щорічної акції є надіслати якомога більше листів до урядів та органів влади відповідних країн на підтримку конкретних людей, чиї права були порушені, а також виявити з ними солідарність. Серед 7 відібраних з усього світу справ була і справа громадян України Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва та Олександра Кольченка, які засуджені російським судом за звинуваченням у «терористичній діяльності». Ці троє також є фігурантами даного документу.

Звіт можна переглянути тут: http://ru.odfoundation.eu/i/fmfiles/pdf/28hostages-ccl-mf-web.pdf. Додаток до нього за посиланням: http://ru.odfoundation.eu/i/fmfiles/pdf/28host-map-mf-web.pdf

Опубліковано на сайті інтернет – видання “Полтавщина” 24.01.2016: http://poltava.to/news/36987/