Malkiewicz v United Kingdom: настав час окружним судам розглядати справи про наклеп?

Давно відомо що витрати, пов’язані з англійським судом про наклеп є непомірно великими. З одного боку, страх перед тим, що доведеться захищати позов про наклеп, означає, що багато новин, що цікавлять громадськість, втрачають свою гостроту або згладжуються перед публікацією. Водночас, коли звичайна людина дізнається, що про неї опублікована неправда в національній газеті, ціна позову про відшкодування є непомірною. Подання до суду за наклеп або відстоювання позову негайно ставить сторону на гачок на десятки тисяч фунтів стерлінгів. Якщо справа доходить до суду, ви ризикуєте заплатити шестизначну суму.

Коли справа доходить до реформування фінансових витрат на судові процеси у ЗМІ, Страсбург часто вказує шлях. У справі Tolstoy Miloslavsky v United Kingdom [1995] ECHR 25 Суд з прав людини постановив, що надмірні винагороди, винесені деякими присяжними, були порушенням статті 10 ЄКПЛ. Журі давали набагато більш детальні вказівки щодо відшкодування збитків, а нагороди були значно нижчими. Суди присяжних у Великобританії були фактично скасовані розділом 12 Закону про наклеп 2013 року.

Суд з прав людини також випередив британський уряд у визнанні загрози свободі слова, яку представляє можливість відшкодування умовних угод. У 2011 році Суд постановив у справі MGN Ltd проти Великобританії [2011] ЄСПЛ 66, що 100% підвищення CFA (якщо сплачується стороною, яка програла) також є порушенням права на свободу слова. Наступного року до Закону про правову допомогу, винесення покарань і покарання правопорушників від 2012 року було включено захід щодо припинення стягнення таких «додаткових зобов’язань» (у розділі 44, що вносить зміни до Закону про суди та юридичні служби 1990 року, розділ 58A), але це положення фактично не набуло чинності щодо «публікаційних процедур» до 2019 року (SI 2018/1287).

Хоча збитки за наклеп більше не є надмірними, а гонорари за успіх більше не підлягають відшкодуванню, масштаби судових гонорарів у справах про наклеп все ще є проблемою та загрозою свободі вираження поглядів. Уряд знає про це багато років. Кожен аналіз закону про наклеп, опублікований безпосередньо перед ухваленням Закону про наклеп 2013 року, згадував витрати як ключовий фактор, а ті, хто скептично ставився до необхідності реформування матеріального права, пов’язували «chill effect» переважно з витратами.

Під час ухвалення Закону лорд Мак Неллі пообіцяв, що витрати будуть реформовані окремо, і робоча група Ради цивільного правосуддя підготувала звіт, у якому рекомендувала форму «переміщення» витрат і захисту, подібну до тієї, яка діє у позовах на тілесні ушкодження. Міністерство юстиції провело консультацію щодо цієї ідеї у 2013 році, але (незважаючи на те, що десятки організацій старанно відреагували на запит Міністерства і підготували свої відповіді), воно взагалі не відповіло до 2018 року, коли опублікувало оголошення, що не вживатиме жодних заходів.

Проблема ціни відшкодування була яскраво проілюстрована на початку цього року у справі Webb v Jones [2021] EWHC 1618 (QB). Незважаючи на невідповідність особливостей позову та невід’ємну “невиграшність” справи, відповідач, тим не менш, був змушений продати свій будинок, щоб сплатити витрати на юридичну допомогу.

Чи могли б страсбурзькі судді ще раз надати судові засоби для худоби, які необхідно міністерству для вирішення питання витрат? Цього місяця юридична команда, яка виступає від відповідачів у тривалій суперечці Серафін проти Малкевича, опублікувала їхню заяву до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що понесені надмірні витрати є порушенням статті 10. (Розкриття інформації: я надав дослідницьку підтримку для програми).

Справа Серафіна стосувалася статті, опублікованої в польськомовній лондонській газеті Nowy Czas. Він охоплював повний цикл судових процесів, включаючи судовий розгляд у першій інстанції, апеляцію та слухання у Верховному суді, після чого всю справу було направлено на новий розгляд. У червні 2021 року Позивач запропонував припинити розгляд справи на основі принципу “безпідставності” (тобто жодна зі сторін не буде переслідувати іншу для відшкодування витрат). Оскільки не було жодної перспективи відшкодувати свої витрати, навіть якщо вони досягнуть успіху в судовому розгляді, Відповідачі неохоче погодилися. Таким чином, вони залишили більше півмільйона фунтів стерлінгів з кишені, незважаючи на те, що вони перебували в тому ж правовому становищі, що й на день публікації статті, приблизно шість років тому.

Страсбурзька заява стверджує, що ці високі витрати були непотрібними та непропорційними, і що англійська правова система мала запобігти наростанню таких витрат. Закон про наклеп 2013 року був лише однією з частин проекту реформи, і відповідні заходи щодо обмеження витрат на судовий процес про наклеп вже мали бути реалізовані.

Але що робити? У заяві “Малькевич проти Великобританії” йдеться про те, що уряд “міг би створити спеціалізований суд або трибунал для позовів про наклеп, які мають обмежені кошти та/або видання меншого розміру з відшкодуванням фіксованих витрат, як це було зроблено для інших позовів“.

Деякі справи про наклеп є неймовірно складними і вимагають уваги Високого суду. Але це також стосується деяких спорів щодо контрактів чи інших кримінальних позовів, і це не перешкоджає розгляду інших позовів, які стосуються простого питання факту чи конструкції, в окружних судах. Чому б і не справи про наклеп?

Багато компенсацій за наклеп досить скромні, щоб, якби вони були будь-якими іншими видами цивільних позовів, вони були б спрямовані на швидку процедуру чи дрібні позови. Можливо, першим кроком у реформуванні витрат на дифамацію є припинення припущення про складність і дозволити окружним суддям розглядати справи на основі обмежених витрат. Я підозрюю, що обидві сторони у справі Серафіна оцінили б альтернативний шлях.

Роберт Шарп був керівником адвокаційного крила англійського PEN у 2009-18 роках, протягом цього часу він був одним із керівників кампанії Libel Reform Campaign. Зараз він є позаштатним політичним радником і борцем за свободу слова. Особистий сайт www.robertsharp.co.uk

Автор: Роберт Шарп, Malkiewicz v United Kingdom: Time for the County Courts to Hear Defamation Cases? для the International Forum for Responsible Media Blog.

Переклад: Нікіта Домініч