Почему защита прав человека стала работой и призванием?
Пять девушек рассказывают писательнице и адвокату Ларисе Денисенко, почему защита прав человека стала их работой и призванием.
Лариса Денисенко:
«Права людини понад усе»,– моє улюблене гасло часів Євромайдану, котре якраз і розкриває поняття Революції Гідності. В 70-х роках минулого сторіччя в США жив звичайний громадянин Гідеон, котрий в силу обставин став кримінальним правопорушником і, власне, підштовхнув своєю судовою справою розвиток безоплатної правової допомоги в Америці, бо наполягав на тому, що кожний громадянин має право на захист. Вислів цієї простої людини може бути лейтмотивом та гаслом діяльності моїх героїнь: «Кожна епоха повинна вдосконалювати законодавство в інтересах людини». В 21 сторіччі в Україні саме жінки є найактивнішими правозахисницями, котрі щодня змінюють наше життя на краще. Якби я була традиціоналісткою, а не лібералкою, я б сказала, що вони є правовими берегинями, і що в жінку закладена ця особливість: захищати. Втім, я скажу інше: вони – бійчині правового фронту, котрі в умовах збройного конфлікту, закорумпованості судової та правоохоронної систем, суспільного тяжіння до самосудів та низької правової грамотності щодня виборюють право кожного та кожної на справедливість, свободу, гідне та рівне ставлення. Освічені, активні, змістовні та професійні жінки, котрих я зібрала під правозахисну парасольку, профілюються на різних сферах правозахисту.
Олександра Матвійчук з перших днів Євромайдану почала координувати багатьох юристів, завдяки зусиллям ініціативи Євромайдан SOS правову допомогу отримала чимала кількість людей, несправедливо зацькованих владою. Олександра і зараз продовжує тримати в фокусі справу № 1 – загибель людей на Майдані.
Ольга Жмурко прицільно займається захистом прав ромської національної меншини в Україні, вона – реальна агентка змін, котра допомагає закритій та недовірливій до чужинців спільноті почуватися впевненіше у правовому полі.
Тетяна Печончик, окрім здійснення потужної інформаційної політики, є монітором, і може простежити, як піклується влада за немічним лежачим хворим, людиною з психічним відхиленням, дитиною-відмовником, і відповідним чином відреагувати на негідне поводження щодо людей в місцях несвободи.
Тетяна Мазур аналізує інформацію щодо утисків прав людини в Україні та інших країнах, проводить компанії в захист прав людини, мобілізує звичайних людей для участі в них, творить та пропонує зміни до національного законодавства, лобіює ухвалення правових підстав для роботи Міжнародного Кримінального Суду, активно підтримує права ЛГБТ.
Ліза Кузьменко концентрується на питаннях рівного ставлення, намагається досягнути тієї мети, коли кожній людині в Україні реально будуть гарантуватися рівні права: право на шлюб, право на роботу, право на інформацію, право на гідне ставлення, свобода мирних зібрань та свобода сповідувати або ж ні будь-яку релігію.
ЕЛИЗАВЕТА КУЗЬМЕНКО: «С развитием общества возникло четвертое поколение прав человека: право на аборт, право на коррекцию пола, право на однополый брак»
Образование: магистр права, Одесская юридическая академия
Кем работает: заместитель директора по коммуникации и адвокации правозащитной ЛГБТ — организации«Точка опоры»
Мне всегда было не все равно, что происходит в моем доме, на моей улице, в моем городе и в моей стране. Еще работая в университете, я побывала на многих обучающих программах, где изучала вопрос гендерного квотирования в Риксдаге Швеции, проходила программу по развитию толерантности и разнообразия в США, стажировалась в Комитете по национальным меньшинствам в Сейме Польши. В какой-то период даже думала остаться там, поскольку знаю язык, и найти хорошую работу не было бы проблемой. Но потом поняла, что только в здесь, в Украине, я смогу сделать больше.
Для нас привычны такие права человека как право на участие в выборах, право на отдых, право на протест. Все это — права трех поколений. Но с развитием общества возникло четвертое поколение прав человека: право на аборт, право на коррекцию пола, право на однополый брак и даже право на доступ к Интернету.
Права человека — это не права наций, меньшинств или любых социальных групп. Это права отдельных лиц. Поэтому, например, вопрос об однополых браках не может решаться на всеукраинском референдуме. Большинство не может решить, какие права могут быть у меньшинства.
Неважно, какой у тебя цвет кожи или пол, какой доход твоей семьи, есть ли у тебя инвалидность, какой религии ты придерживаешься, гей ты или гетеросексуал. Мы все хотим одних и тех же вещей: любви, принятия и доброты.
ТАТЬЯНА МАЗУР: «Справедливость для меня — это когда соблюдаются права человека»
Образование: Львовский национальный университет имени Ивана Франко, магистр права
Кем работает: исполнительный директор Amnesty International Ukraine
В вопросах политики, геополитики, национальных интересов или морали, я смотрю на все только со стороны прав человека.
Права человека — это интересы каждого, это достоинство каждого и это понятие равенства.
Многие смотрят на события на востоке Украины с точки зрения национальных интересов или патриотизма, но мы смотрим с точки зрения только тех людей, чьи права нарушаются. И для нас не важно, какая сторона конфликта нарушает эти права.
Сейчас украинским обществом некоторые моменты воспринимаются очень сложно: кроме конфликта на востоке страны не стоит забывать, что мы прожили 80 лет в условиях советской диктатуры, где никто не понимал, что такое права человека.
Советскость, часто проявляется в желании запретить. Запретить те телеканалы, которые нам не нравятся, запретить сериалы и фильмы, которые нам не нравятся, закрыть глаза на нарушения со стороны украинской армии или запретить ЛГБТ выходить с маршем равенства на улицу. И да, можно принять закон о декомунизации, но совок из голов будет выходить очень постепенно. Потому что свобода – это в первую очередь выбор, а не запреты, это уважение прав человека, прав того, кто находится рядом с тобой.
В этом плане лакмусовой бумажкой являются права ЛГБТ. Нет каких-то отдельных прав для сексуальных меньшинств, это все те же права человека. И сейчас представители ЛГБТ в Украине, к сожалению, не могут реализовать свои права.
Меня часто спрашивали: «У тебя скоро будет ребенок, а вдруг он станет геем?». Да мне все равно, будет мой ребенок геем, лесбиянкой или трансгендером. Что для меня действительно важно, это то, чтобы мой ребенок был здоровым, счастливым и имел равные возможности со всеми людьми.
Самое страшное для меня — если мой ребенок станет жертвой дискриминации: будет терпеть какие-то ограничения, обиды, физические нападения. Это, к сожалению, то, что имеет место быть в современной Украине. Этого я боюсь больше всего.
ТЕТЯНА ПЕЧОНЧИК: «Права людини — це стосунки людини і влади»
Освіта: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук
Ким працює: голова правління «Центру інформації про права людини».
Люди, які борються за власні права і відстоюють свою гідність, можуть розправити плечі і ходити з прямою спиною.
Всі зміни мають відбуватися у першу чергу в головах у людей, тому наша організація активно займається інформаційно-просвітницькою та освітньою діяльністю у сфері прав людини.
Ми багато працюємо з реформами глибинних систем, наприклад, системою попередження катувань в місцях несвободи. Можемо заходити в будь-який час в будь-яку в’язницю або в психіатричну лікарню, тобто в ті місця, де люди перебувають під наглядом держави.
Влада, яка порушує права людини, не зацікавлена в тому, щоб люди знали свої права.
Я люблю свою роботу. І хоч теми, з якими ми працюємо, дуже складні: розслідування і документування злочинів під час Євромайдану і в Криму, тортури і дискримінація, мене надихає те, що ми маємо реальні важелі впливу. І з кожним днем тих, що працює у сфері захисту прав людини, стає все більше.
ОЛЬГА ЖМУРКО: «Уважение к человеческому достоинству — это то, что должно быть привито каждому из нас с самого детства»
Образование: Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, магистр религиоведения и философии.
Кем работает: Международный фонд «Возрождение». Директор ромской программной инициативы (защита ромского национального меньшинства)
Для меня справедливость — это, в первую очередь, равенство возможностей.
Справедливость — это фундаментальная категория, которой каждый из нас должен руководствоваться в отношении суждения о других людях. А правозащитник для меня — это человек с обостренным чувством справедливости.
В условиях войны, политического и социального кризиса радикальные настроения в обществе сильно обостряются. И это огромный риск для людей, которые принадлежат к меньшинствам и уязвимым группам. Чтобы каждый человек мог чувствовать себя в государстве защищенно необходимо, чтобы тема прав человека из нишевой, узкой сферы должна перейти в наше ежедневное сознание и в нашу ежедневную практику. И в этом я вижу цель нашей работы сегодня.
Задача правозащитника — не заставить каждого, кто представляет ту или иную группу, полюбить то или иное меньшинство. Наша задача заключается в том, чтобы общество уяснило одну непреложную истину: ограничение прав другого по признаку сексуальной ориентации или национальности или по другому защищенному признаку, недопустимо.
Правозащитный дискурс должен выйти за пределы узкой группы людей, должен стать понятным большинству. Для этого каждый человек должен понять – права человека – это, в первую очередь, о нем самом. Революция Достоинства и общество нашей страны показали, что существует запрос на демократические и либеральные ценности. И чем шире и понятнее будет эта тема людям, тем быстрее эти ценности станут основой нашей повседневной жизни и политики.
ОЛЕКСАНДРА МАТВІЙЧУК: «Права людини — це не привілей»
Освіта: Юрист. Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Ким працює: Голова правління «Центру Громадянських Свобод».
Якщо запитати звичайну людину, що для неї важливо, люди будуть говорити про досить практичні речі. Але ми говоримо про права людини, тому що вони і є шляхом до цих практичних речей. Рано чи пізно ти приходиш до усвідомлення, що для того, щоб поїсти, треба мати право сказати, що ти голодний. Тоді починаєш розуміти цінність свободи слова, свободи мирних зібрань.
Для того, щоб зробити ривок, суспільство має зрозуміти, що права людини — це не привілей, який дається тільки тим, хто нам подобається. А зараз люди абсолютно щиро вважають, що ті, хто нам імпонує, має право проводити мирні зібрання, а от групи ЛГБТ, які подобаються не всім, на це права не мають.
Ми зараз боремося на трьох фронтах одночасно. Перший крок — це змушення нашої нинішньої влади провести кардинальні реформи в сфері прав людини. Наша друга задача як країни, яка дає відсіч російській агресії, — це допомога жертвам війни, людям, які лишилися сам на сам з окупантами. І третій фронт — найтяжчий, з огляду на виклики, з якими ми зіштовхнулися — це в такі драматичні часі не забути про людську гідність.
Текст: Лариса Денисенко
Фото: Сергей Васильев
Стилист: Olaa Zhyzhko
Продюсер: Анастасия Йовановская
Матеріал опубліковано на сайті L’officiel 25.04.2016: http://officiel-online.com/special-projects/professiya/professiya-pravozashhitnik/
