Олександра Матвійчук: Законопроєкт про воєнних злочинців справлятиме охолоджувальний ефект на катів та вбивць

Правозахисні організації із самого початку війни документують воєнні злочини та злочини проти людяності, що стаються в Україні. Центр громадянських свобод перші три роки присвятив прицільно документуванню та збору свідчень людей, які вийшли з полону. Я особисто працювала над свідченнями, опитувала людей, яких, зокрема, ґвалтували, забивали в дерев’яні ящики, яким відрізали кінцівки та виймали око ложкою. 

Коли ти пропускаєш ці історії через себе, рано чи пізно в тебе починається або фрустрація, або дике бажання зупинити цей жах. Коли ми почали вивчати проблему безкарності, ми зрозуміли, що умовно її можна поділити на дві підкатегорії.

Перша ніяк від України не залежить. У нас є окуповані території, на яких проживають 5,5 млн людей, і ніхто з них не захищений від міжнародних злочинів.

Друга ж – повністю в компетенції українських державних органів, яку вони не просто можуть, а й мали б давно вирішити. Йдеться про гармонізацію Кримінального кодексу з міжнародним гуманітарним та міжнародним кримінальним правом, яку впроваджує законопроєкт №2689.

Я достеменно знаю, що цим людям, окрім відновлення зруйнованого життя, здоров’я, бачення майбутнього, родинних зв’язків, потрібно відновити ще й віру в справедливість. І саме цей закон – важливий крок до цього.

Саме тому платформа “Правозахисний порядок денний” створила робочу групу й разом з українськими та міжнародними науковцями розробила концепцію та перший варіант проєкту. Зараз завдяки Комітету Верховної Ради з правоохоронної діяльності ми вийшли на доопрацьований другий варіант документа, який зареєстрували в парламенті 27 грудня 2019 року.

Ми дуже сподіваємося на його якнайшвидше ухвалення. Для цього є кілька практичних причин. По-перше, на нього чекають десятки тисяч людей, що стали жертвами тих  злочинів, які належно криміналізуються в законопроєкті.

Це також надзвичайно важливо для країни, яка перебуває в переговорному процесі та підписала Мінські домовленості як мирний договір. У цьому документі є розмите положення про амністію, з якого абсолютно незрозуміло, кого і як треба амністувати.

Воєнні злочинці мають бути покарані. Це імператив міжнародного права. Законопроєкт №2689 дає додаткові аргументи Україні дотримуватися цього імперативу міжнародного права, як би не тиснула Російська Федерація.

Хочемо ми цього чи ні, це наше домашнє завдання. Цей борг Україна не може перекласти на плечі жодного міжнародного органу. Навіть після ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС), який, ми сподіваємося, відбудеться. Якщо МКС відкриє основне провадження з української справи, то він зосереджуватиметься на топпосадовцях, так званій “великій рибі”. Для нас це означає, що ці тисячі виконавців, які катували та вбивали людей, лишаються на відповідальності українських правоохоронної та судової систем. Тому їм треба дати належний правовий механізм, щоб вони виконали цю функцію.

Ухвалення цього законопроєкту та початок його імплементації – це не просто встановлення справедливості й притягнення людей до відповідальності, це й потужний сигнал у майбутнє, що сховатися за ефемерним Путіним не вийде, адже кримінальна відповідальність – індивідуальна. Ці речі дадуть розуміння міжнародним злочинцям на окупованих територіях, що докази на них збиратимуться, що ситуація геополітична може змінитись, а руки українського правосуддя до них, можливо, дотягнуться. І це найважливіше: таке розуміння може мати охолоджувальний ефект.

Я хочу нагадати, що наразі понад 200 людей перебувають у підвалах окупованого Донбасу. Ми не знаємо точної кількості полонених. І якщо потенційний кат боятиметься катувати людину через те, що Україна починає реально боротись із безкарністю, – хто зна, можливо, це врятує життя багатьох людей.

Поділитися