Україна: Справедливість і права людини мають бути в центрі будь-якого мирного процесу

24 лютого виповнюється три роки з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Членські організації FIDH в Україні — Харківська правозахисна група (ХПГ) та Центр громадянських свобод (ЦГС) — допомогли задокументувати понад 90 000 випадків насильства, які можуть кваліфікуватися як міжнародні злочини. Багато з цих злочинів відбувалися на окупованих українських територіях, зокрема у місцях утримання під вартою як там, так і в самій Росії. З огляду на можливі мирні переговори, FIDH, у рамках кампанії “Люди передусім” та її глобальна мережа закликають держави та міжнародні інституції пріоритетно забезпечити звільнення всіх заручників та забезпечення прав жертв на правду, справедливість і відшкодування у будь-яких переговорах або остаточному врегулюванні конфлікту.

Париж, Київ, 24 лютого 2025 року — Сьогодні минає три роки з початку повномасштабного збройного нападу Росії на Україну, неспровокованої та навмисної ескалації, що ознаменувала найбільш руйнівний етап 11-річної російсько-української війни. Всупереч небезпечним дезінформованим заявам нинішньої адміністрації США, 141 держава ООН, включно зі США, рішуче засудила “агресію Російської Федерації проти України як порушення статті 2 (4) Статуту ООН”.

Міжнародні та громадські організації, включаючи членів FIDH — Центр громадянських свобод (ЦГС) та Харківську правозахисну групу (ХПГ) — задокументували понад 90 000 випадків насильства, які можуть бути кваліфіковані як міжнародні злочини. Це, зокрема, свавільні затримання, позасудові страти, насильницькі зникнення та систематичне застосування тортур і нелюдського поводження, що часто є частиною кампанії переслідування проти тих, хто вважається противником російського вторгнення, а також примусове переміщення цивільних осіб, включно з тисячами дітей, та вбивства військовополонених.

Багато з цих злочинів відбуваються у місцях утримання під вартою на територіях України, окупованих Росією, а також у самій Росії. Тисячі українських цивільних і військовополонених утримуються у тих самих закладах, часто в нелюдських умовах, з обмеженим доступом до їжі, води, медичної допомоги та зв’язком із зовнішнім світом. Вони регулярно зазнають побиттів, електрошокових катувань, сексуального та гендерного насильства, а також інших форм фізичних і психологічних тортур, включаючи словесні образи та приниження. З огляду на те, що майже 20% території України перебуває під російською окупацією, серйозні порушення прав людини та безкарність у цих районах, ймовірно, збережуться навіть після припинення активних бойових дій, якщо вони залишатимуться під фактичним контролем Росії. Без постійного міжнародного тиску, несправедливо ув’язнені в російських тюрмах можуть ніколи не бути звільнені.

З наближенням або початком мирних переговорів міжнародне право має стати основою будь-якого врегулювання. Угода повинна передусім захищати права людини українців, які перебувають в окупації, а також цивільних і військовополонених, забезпечуючи права жертв на правду, справедливість і відшкодування, не узаконюючи порушення імперативних норм міжнародного права, зокрема фундаментальної заборони анексії територій, тим самим винагороджуючи агресію.

“Українці хочуть миру, але чи настане мир на територіях і для людей, які залишаться під російською окупацією, якщо Росії дозволять зберегти анексовані нею території? Досвід показує, що не настане”, — зауважила Олександра Матвійчук, віцепрезидентка FIDH та голова Центру громадянських свобод. “З 2014 року я опитала сотні жертв російської окупації, які розповідали, що їх змушували відмовитися від української мови та ідентичності. Будь-яке мирне врегулювання, що передбачає передачу територій Росії, фактично означатиме примусову русифікацію і лише заохотить подальшу агресію у світі”. 

Євген Захаров, голова ХПГ: “ХПГ, ЦГС та їхні партнери з громадянського суспільства задокументували близько 600 випадків катувань цивільних осіб, яким вдалося повернутися в Україну, тоді як тисячі інших залишаються в російських в’язницях, і звіти свідчать, що майже всі військовополонені зазнають аналогічного жорстокого поводження. Будь-який мир має забезпечити негайне звільнення всіх цих в’язнів, а не жертвувати справедливістю заради швидкого рішення”.

Виявляючи солідарність з українським народом, FIDH та її членські організації закликають держави та міжнародні інституції:

• Пріоритетно розглядати серйозні порушення прав людини, включно з тими, що можуть бути кваліфіковані як міжнародні злочини, які відбуваються на окупованих територіях України та в місцях утримання під вартою, що контролюються російською владою або її представниками. Масштаб цих звірств має бути постійним нагадуванням про ціну прийняття російської незаконної анексії українських територій;
• Поставити людей на перше місце в будь-яких мирних переговорах, закликаючи до негайного звільнення та репатріації всіх військовополонених, утримуваних всіма сторонами збройного конфлікту, а також усіх українських цивільних осіб, утримуваних Росією;
• Продовжувати докладати всіх для встановлення долі та місцеперебування всіх зниклих безвісти осіб з усіх сторін конфлікту та, наскільки це можливо, забезпечити їх возз’єднання з їхніми близькими.
• Забезпечити правосуддя, підтримуючи всі поточні зусилля щодо притягнення до відповідальності: на національному та міжнародному рівнях, включно з розслідуваннями Міжнародного кримінального суду, поточними розслідуваннями на основі екстериторіальної юрисдикції та створення Спеціального трибуналу для злочину агресії проти України через угоду між Радою Європи та Україною. Хоча наразі важко побачити контури такого механізму, FIDH та організаціїї-підписанти особливо закликають держави:

1. Забезпечити створення такого механізму шляхом змістовного консультаційного процесу з громадянським суспільством в Україні; 
2. Забезпечити участь потерпілих та їхніх представників у провадженні відповідно до чинних положень Римського статуту МКС; 
3. Наполягати на тому, щоб такий трибунал передбачав реальну співпрацю та комплементарність з МКС; 
4. Забезпечити, щоб статут механізму передбачав міцну співпрацю між державами щодо арешту та передачі підозрюваних. З цією метою держави повинні докласти більше зусиль для ратифікації Гаазько-Люблянської Конвенції про взаємну правову допомогу;
5. Вжити всіх необхідних заходів для внесення змін до положень Римського статуту щодо злочину агресії, загалом надавши юрисдикцію МКС щодо цього злочину, забезпечивши таким чином відповідальність за будь-який акт агресії, скоєний у майбутньому.