У Києві провели правозахисну акцію до Дня порожніх стільців
Акція «Порожні стільці» відбулась 15 листопада у Києві на підтримку журналістів, письменників, діячів культури та правозахисників, що зникли безвісти, ув’язнені чи перебувають в полоні через війну росії проти України.
Правозахисний захід на Софійській площі в Києві пройшов за організації Українського ПЕН та Центру громадянських свобод. Під час події встановили символічну інсталяцію з порожніх стільців з іменами ув’язнених, полонених та зниклих безвісти авторів, медійників, митців та правозахисників, котрі не можуть бути фізично з нами через російську агресію, яка триває з 2014 року. На частині стільців стояли таблички «Ім’я невідоме», оскільки деякі імена ув’язнених, полонених і зниклих безвісти українців лишаються невстановленими.
У події взяли участь письменники, журналісти, правозахисники, рідні, друзі та колеги авторів і митців, котрі перебувають в полоні, ув’язненні чи мають статус «Зниклі безвісти», зокрема: Марина Александрович, дружина поета та дизайнера Миколи Леоновича, який зник безвісти у квітні 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Авдіївки; Іван Андрусяк, письменник, поет, перекладач, друг поета Бориса Гуменюка, котрий зник безвісти у боях під Кліщіївкою в грудні 2022 року; Олександра Баркова, сестра Богдана Зізи, художника із Криму, якого російська окупаційна влада в Криму незаконно засудила до 15 років позбавлення волі у червні 2023 року; Оксана Михалевич, адвокатка журналіста Дмитра Хилюка, якого військовослужбовці РФ викрали у селі Козаровичі Вишгородського району Київської області у березні 2022 року; Оксана Стоміна, маріупольська поетка та громадська активістка. Її чоловік Дмитро Паскалов, один із захисників металургійного заводу «Азовсталь», перебуває в російському полоні з травня 2022 року; Олена Цигіпа, дружина Сергія Цигіпи, письменника та журналіста з Нової Каховки, якого так званий «верховний суд республіки Крим» засудив до 13 років ув’язнення в колонії суворого режиму.
«Люди, чиї імена написані на стільцях, могли б створити так багато прекрасного для України. І я вірю, що ще створять. Але росія хоче в нас це вкрасти›, — розпочала свій виступ Марина Александрович. Жінка розповіла про свого чоловіка Миколу Леоновича — письменника, книжкового дизайнера та ілюстратора, який нині вважається зниклим безвісти. «Він виріс і плекався в українській культурі й коли відчув, що його обов’язок стати до війська і захищати цю культуру, то чітко знав для чого він це робить. Це та культура, яка виростала його і сформувала у творчу відповідальну людину». Також пані Марина наголосила на необхідності звернення рідних безвісти зникли, військовополонених та цивільних ув’язнених до міжнародних організацій, як от Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та урядів іноземних держав, які підписали Женевські конвенції, або ті тиснули на росію, щоб вона дотримувалася міжнародного гуманітарного права.
До акції долучились також колишні незаконно ув’язнені журналісти та правозахисники Людмила Гусейнова та Наріман Джелял. В минулі роки під час такої ж акції їхні імена були на стільцях, а цьогоріч вони самі їх зайняли. Ця дія — символ надії на повернення тих, хто наразі перебуває в неволі агресора.
«У кожного політв’язня чи полоненого свій пейзаж за вікном, іноді навіть його немає, бо в місці ув’язнення немає вікон. Полонених утримують у підвалах, де не можна ані почути зовнішній світ, ані вдихнути свіже повітря. Фокус життя, коли ти перебуваєш за ґратами, дуже звужується. Наглядачі максимально намагаються ізолювати людину від того, щоб до неї доходила бодай якась правдива інформація, — сказав Наріман Джелял. — Але буває так, що сила нашого прагнення і наше бажання передати хоча б вісточку до людини, пробивається крізь товсті метрові стіни російських таборів та в’язниць. Це надважливо робити. Коли перебуваєш в ув’язненні, будь-яка інформація про те, що про тебе пам’ятають і всім про тебе нагадують, допомагає та пробивається тонкою ниткою світла, за яку ти тримаєшся. Ниткою, яка веде тебе до виходу». Наостанок своєї промови Наріман додав: «Хочеться, щоб ми збиралися, не зупинялися, були свідомими і допомагали всім, хто потребує цього. Такі акції, як “Порожні стільці” відбуваються не лише задля того, щоб підтримати тих, хто за ґратами та їхніх рідних. Це іспит для нашого суспільства, нагадування про те, що війна, яку ми ведемо за нашу свободу, залишає нас людьми, котрі вміють співчувати, бути небайдужими, досягати своєї мети».
Оксана Михалевич, адвокатка батьків викраденого росіянами журналіста Дмитра Хилюка, розповіла його історію: «Дмитра з батьком затримали біля дому в селі Козаровичі, що на Київщині. Їх утримували в нелюдських умовах, вони ночували прямо на підлозі і накривалися папером, їх не годували. Через кілька тижнів російські військові звільнили батька Дмитра і сказали, що самого Дмитра відпустять лише після «перемоги» окупантів, у якій ті були впевнені. Згодом Дмитра відвезли у Білорусь, а потім в росію, де він зараз — невідомо, бо його постійно перевозять. Міністерство оборони рф вже підтвердило факт утримання Дмитра і ми робимо все, що можемо, аби звільнити його».
Актор Роман Ясіновський зачитав вірш Юлії Мусаковської «Біль — це шкіра моя», написаний у межах кампанії «Тримайся! Тримаюсь». Цей спільний проєкт Центру громадянських свобод та фундації Катерини Осадчої спрямований на привернення уваги до долі українців, які опинилися в російській неволі.
Модерували захід Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН, та Наталія Ящук, старша менеджерка з напрямку подолання наслідків війни Центру громадянських свобод. Під час акції хвилиною мовчання згадали тих українців, чиї життя забрала війна росії проти України.
Нагадаємо, що за даними Інституту масової інформації, сьогодні в ув’язненні перебувають щонайменше 30 цивільних українських медійників та 2 журналісти-комбатанти. Відомо про 15 справ журналістів і громадянських журналістів у Криму, які були засуджені окупаційними судами до різних термінів. Більшість із них – кримські татари. Це справи Сервера Мустафаєва, Ернеса Аметова, Асана Ахтемова, Тимура Ібрагімова, Марлена Асанова, Сейрана Салієва, Ремзі Бекірова, Руслана Сулейманова, Османа Аріфмеметова, Рустема Шейхалієва, Амета Сулейманова, Ірини Данилович, Владислава Єсипенка, Олексія Бессарабова та Вілена Темер’янова.
За даними Центру громадянських свобод, понад 7000 незаконно ув’язнених цивільних нині утримуються в росії на тимчасово окупованих територіях, хоча справжня цифра може бути в рази більша. Водночас в Реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин станом на 12 листопада 2024 року є дані про майже 54 тисяч людей.
За даними Президента України, лише 1700 цивільних громадян України було підтверджено МКЧХ та іншими способами (відповіді МО РФ) про утримання. Про долю інших військовополонених та цивільних увʼязнених стає відомо лише після свідчень звільнених з полону українських військовополонених та цивільних незаконно увʼязнених.
Організатори закликали стати голосом тих, кого тримають у полоні та ув’язненні — підтримувати інформаційні та адвокаційні кампанії правозахисних організацій, поширювати інформацію про порушення прав військовополонених та цивільних незаконно увʼязнених, писати листи жертвам несправедливого суду рф.
За ініціативою Міжнародного ПЕН з кінця 1980-х років 15 листопада світ відзначає День ув’язненого письменника, або День порожніх стільців (Empty Chair Day). Порожні стільці на правозахисних акціях цього дня символізують авторів, які не можуть бути з нами через ув’язнення, переслідування, зникнення чи вбивство.
У 2024 році Український ПЕН та Центр громадянських свобод провів правозахисну акцію “Порожні стільці” вже вп’яте.
Акція відбулась за інформаційної підтримки: Українська правда, hromadske, Радіо Свобода, The Ukrainians Media, PR Army. Партнери події: Інститут масової інформації, Центр прав людини ZMINA, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, УГСПЛ, Харківська правозахисна група, ГО “Архів війни”. Фото: Євгеній Завгородній.
