Компенсаційні механізми та відшкодування шкоди

Представляючи широку спільноту громадських організацій та ініціатив, які є учасниками Меморандуму громадських організацій України «Спільні керівні принципи щодо відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в Україні», ми дійшли спільної згоди про наступне.

Право на відшкодування виникає у держави, жертви збройної агресії, та має на меті гарантувати її безпеку, сприяти відновленню міжнародного правопорядку та мінімізації загрози реваншизму. З цієї точки зору конфіскація та перепрофілювання заморожених активів є, на нашу думку, складовою права України на самооборону, яка не обмежується застосуванням військової сили, а поширюється також на економічні контрзаходи. Це право кореспондує з обов’язком держави, яка завдала шкоду, та має звичаєвий характер. Воно відображене в Статтях про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (2001), Основних принципах та керівних положеннях, що стосуються права на правовий захист та відшкодування збитків для жертв грубих порушень норм міжнародного права з прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права (2005), Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо викорінення безкарності за серйозні порушення прав людини (2011), і визнане в практиці міжнародного правосуддя.

Виплата Україні відшкодування за шкоду, завдану в ході агресії проти України, стане належною відповіддю міжнародного співтовариства на порушення основоположних принципів міжнародного права, а також моральним і правовим імперативом, стримуючим фактором на користь усієї світової спільноти.

З цього погляду, ми вітаємо існуючі ініціативи та зусилля щодо їхньої реалізації з боку Генеральної Асамблеї ООН (Резолюція A/RES/ES-11/5), Парламентської Асамблеї Ради Європи (Резолюції CM/Res(2023) та 2482 (2023), Європейського Союзу (Resolution 2023/2558(RSP), Парламентської Асамблеї НАТО (Declaration 482), окремих іноземних держав, які вносять необхідні зміни до національного законодавства та правозастосовної практики.

Хоча основна відповідальність за відшкодування шкоди лежить на РФ, як державі, яка розв’язала агресивну війну, коло суб’єктів, діяння яких підпадають під визначення злочину агресії згідно з Резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/3314(XXIX) від 14 грудня 1974 року є ширшим, охоплюючи, зокрема, але не виключно, Республіку Білорусь. Ми вважаємо, що створюючи архітектуру компенсаційного механізму, слід презюмувати, що група держав-агресорів на чолі з Росією відмовиться від виплати відшкодування ex gratia. Ця обставина не має стати перешкодою для отримання відшкодування жертвами злочину проти миру. Виходячи з цього усвідомлення, ми підкреслюємо необхідність консолідації зусиль для підтримки таких рішень:

1. Cлід визнати абсолютну відповідальність РФ та інших держав, причетних до агресії проти України, за всю завдану шкоду, починаючи з моменту окупації Кримського півострова наприкінці лютого – на початку березня 2014 року. Тягар доведення у ході оспорювання атрибуції завданої шкоди в компенсаційних механізмах на національному та/або міжнародному рівні має лежати на стороні-відповідачеві.
2. Здійснюючи обрахунок завданої шкоди, слід використовувати єдину методологію та коректно інтерпретувати цифри, відрізняючи завдану шкоду від фактичних потреб на відновлення. Залучені до обрахунку суб’єкти мають забезпечити оперативний та прозорий обмін даними про завдану шкоду й вільний доступ до них.
3. Варто підтримати запропоновану урядом України візію майбутнього міжнародного компенсаційного механізму, який має складатися із 4 елементів: Реєстру збитків, Комісії для розгляду вимог, Фонду для здійснення виплат та міжнародного договору, яким буде закріплено положення про функціонування попередніх трьох елементів. Слід заохочувати міжнародну співпрацю, сприяти активізації створення та повноцінного запуску кожного з них.
4. На кожному з етапів відшкодування має бути імплементований жертво-центричний підхід, зокрема, шляхом забезпечення публічності та прозорості ухвалення рішень, широкого залучення представників громадянського суспільства до створення та діяльності механізму відшкодування та притягнення до відповідальності винного суб’єкта.
5. Слід брати до уваги той факт, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) залишається одним з ефективних механізмів отримання справедливої компенсації, шляхом ухвалення відповідних рішень за результатами розгляду як міждержавних, так і індивідуальних скарг. Ураховуючи потенційну відмову РФ виконувати рішення ЄСПЛ, варто шукати способи дипломатичного та правового тиску на неї, зокрема, але не виключно, шляхом розширення співпраці з іншими міжурядовими організаціями для сприяння виконання рішення ЄСПЛ, фіксації чітких кроків щодо виконання рішення в самому рішенні, розробки та застосування нових видів санкцій за невиконання, призначення спеціального представника з питань виконання судових рішень всередині Ради Європи чи на рівні ООН. Окрім того, поновлення членства РФ у Раді Європи має бути обумовленим виконанням рішень ЄСПЛ, винесених у справах проти неї.
6. Заморожені російські активи мають стати одним із джерел відшкодування шкоди, завданої РФ у ході її агресії проти України. З цією метою слід забезпечити, де це можливо, їхню невідкладну конфіскацію та перепрофілювання відповідно до основоположних принципів міжнародного права, зокрема, що стосується захисту права власності фізичних та юридичних осіб.
7. Необхідно провести багатосторонні консультації України та держав, які контролюють заморожені державні активи РФ, щодо вироблення рішення, яке б дозволило відступити від застосування суверенних імунітетів щодо активів агресора. Таке рішення мало б ґрунтуватися на чинній міжнародній практиці їх застосування, принципах та звичаєвих нормах міжнародного права, містити обґрунтування його виняткового характеру, обумовленого безпрецедентним масштабом російської агресії і неможливістю свавільних односторонніх дій у практиці міжнародних відносин.
8. Для належного та своєчасного відшкодування шкоди від агресивної війни необхідно провести аудит усіх активів РФ в Україні та, де це можливо, за кордоном, і синхронізувати відповідні дані в окремому реєстрі, який може існувати в рамках Фонду для здійснення виплат.
9. Слід забезпечити ефективне управління замороженими активами, посиливши спроможність уповноважених агентств та використовуючи отримані в такий спосіб доходи для відшкодування шкоди.
10. Важливо переглянути положення національного права щодо застосування вилучення активів фізичних та юридичних осіб у дохід держави як санкції для забезпечення їхньої відповідності зобов’язанням України згідно з Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод (з протоколами), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Загальною декларацією прав людини та іншими міжнародними договорами задля забезпечення процесуального захисту суб’єкта, щодо якого застосовуються санкції, його прямої участі в ухваленні рішень, уникнення перетворення санкції на кримінальне покарання без визнання особи винною у ході належного процесу та захисту прав третіх осіб, які є добросовісними співвласниками активів.
11. Варто розробити та імплементувати на національному рівні необхідну нормативно-правову базу для конфіскації активів пособників агресії проти України, криміналізації ухилення від санкцій та контролю за дотриманням санкційних режимів, адвокатуючи ухвалення відповідних ініціатив також на міжнародному рівні.
12. Неприпустимим є поступове зміщення акценту з потреб жертв агресії на захист прав місцевого населення держави-агресора. Забезпечення його гуманітарних потреб, а також гарантування прав та основоположних свобод є обов’язком Російської Федерації та має відбуватися без будь-якої прив’язки до відшкодування шкоди, завданої внаслідок агресії проти України.

Взаємне посилення, ефективна та якісна адвокаційна діяльність, консолідація правозахисного руху та формування єдиного ціннісного виміру щодо компенсаційного механізму та відшкодування шкоди, завданої у зв’язку з агресією РФ проти України, сприятиме імплементації зазначених рішень як на національному, так і на міжнародному рівні, та дозволить забезпечити відновлення міжнародного правопорядку, стійкий мир, безпеку й справедливість.

Серед підписантів:

Інститут законодавчих ідей;

Регіональний центр прав людини;

Україна без тортур;

Українська фундація правової допомоги;

Центр громадянських свобод;

Центр громадянської освіти «Альменда»;

Центр права і політики імені Станіслава Дністрянського;

Центр прав людини ZMINA;

Truth Hounds.

Підписати та завантажити документ можна за покликанням.