ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Реформи

Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

20 Липня, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.
Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

20 Липня, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.
Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

20 Липня, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.
Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

20 Липня, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.
Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

20 Липня, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.
Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

20 Липня, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.
Результаты поиска:

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

“Пародія на ФСБ чи партнер для Мі-6: що вибере Україна для СБУ?” – онлайн круглий стіл правозахисників і експертів

13 Червня, 2020

Правозахисники, народні депутати та представники міжнародних організацій проведуть обговорення зареєстрованих у парламенті законопроектів, які регулюватимуть роботу української спецслужби.

 

Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) та Центр громадянських свобод (ЦГС) проведуть онлайн-дискусію щодо законопроектів, які регулюватимуть роботу найзакритішої служби в Україні – Служби безпеки України (СБУ).

 

 

Під час обговорення правозахисники, міжнародні та національні експерти та представники державних органів матимуть змогу обговорити законопроекти, які мають на меті врегулювати діяльність СБУ з точки зору підходів до роботи контр-розвідувальних служб та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Учасники заходу проаналізують сильні та слабкі сторони законопроектів №3196 та №3196-1, а також їхню відповідність міжнародному праву, поточній ситуації в Україні та стандартам прав людини. У результаті обговорення будуть підготовлені рекомендації щодо законодавчого регулювання роботи СБУ для парламенту.

 

Вибір закону, який регулюватиме діяльність служби стане доленосним для розвитку органу і визначить вектор його роботи – або ж це буде аналог російської ФСБ, або ж контр-розвідувальний орган, сформований за стандартами демократичних країн.

 

🎤 Учасники та учасниці обговорення:

◼️ Олександра Матвійчук,(Olexandra Matviychuk) голова правління Центру громадянських свобод

◼️️ Ярополк Бриних (Yaropolk Brynykh), Програмний менеджер, Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI)

◼️️ Дмитро Коваль (Dmytro Koval), викладач НаУКМА, дослідник Стенфордського університету

◼️️ Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

◼️️ Мар’яна Безугла (Mariana Bezuhla), заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони ◼️ Олександра Устінова (Oleksandra Ustinova) народна депутатка України

◼️️ Валерія Лутковська (Валерия Лутковская), голова Українського інституту з прав людини

◼️️ Метью Шааф (Matthew Schaaf), директор представництво Фрідом Хауз в Україні

◼️️ Євген Захаров,(Evgen Zaharov) голова Харківської правозахисної групи

◼️️ Володимир Яворський,(Volodymyr Yavorskyy) експерт платформи “Правозахисний порядок денний”

◼️ Томаш Стрихаж,(NATO in Ukraine) радник з питань безпеки Представництва НАТО в Україні

◼️ Олена Щербан (Олена Щербань), член правління Центру протидії корупції

 

🔹 Зі спільним аналізом ABA ROLI та ЦГС законопроектів №3196 та №3196-1можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/reforma-sb…

 

🔹 Із експертним аналізом законопроектів №3196 та №3196-1 платформи “Правозахисний порядо)к денний” можна ознайомитися за посиланням: http://ccl.org.ua/position/ekspert-ts…

Центр громадянських свобод представив експертизу проекту реформи Офісу омбудсмена

6 Травня, 2020

Експертний висновок  Центру громадянських свобод щодо проекту закону 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»   

р.н. 3312 від 07.04.2020

 

Центр громадянських свобод дякує автору законопроекту, народному депутату Тарасу Тарасенко за увагу до питання необхідності посилення функціональної спроможності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

 

На нашій пам’яті, це перша  спроба на рівні парламенту України комплексно врегулювати питання посилення повноважень Уповноваженого з прав людини та вдосконалити Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, практика застосування якого з 1997 року засвідчила його недосконалість та серйозні недоліки, які негативно впливають на захист прав людини в України. Подальше ігнорування проблем, пов’язаних з недосконалістю вказаного Закону, на фоні цілого ряду викликів для захисту прав людини призводить до відсутності ефективного парламентського контролю в сфері прав людини та неспроможності держави забезпечити дотримання конституційного права особи на ефективний захист прав людини Уповноваженим з прав людини. Тож поява такого законопроекту є чітким сигналом, що питання реформування національної інституції з прав людини перебуває в центрі уваги державної політики. 

 

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (надалі – законопроект) спрямовано на вдосконалення порядку призначення та звільнення  Уповноваженого та підвищення ефективності механізмів його роботи. Проектом також пропонується визначити окремі повноваження Уповноваженого у період триваючого збройного конфлікту та після його закінчення з метою сприяння подоланню негативних наслідків міжнародного конфлікту  в сфері захисту прав людини і основоположних свобод. 

 

З огляду на проголошену мету маємо підкреслити, що законопроект містить велику кількість позитивних новел, серед яких важливо відзначити наступні:

 

  1. 1. Надання можливості ефективного залучення громадянського суспільства до процесу обрання Уповноваженого, включаючи висунення кандидатур(и), перевірку відповідності запропонованих кандидатур встановленим Законом вимогам, надання позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності. 

 

  1. 2. Усунення розбіжностей між профільним Законом про Уповноваженого з прав людини та Регламентом Верховної Ради України (ВРУ) щодо процедури голосування за Уповноваженого. Необхідно відмітити, що зміни, внесені в Регламент ВРУ щодо відкритого голосування за кандидатів на посаду Уповноваженого, критикувались громадянським суспільством, оскільки таємне голосування в цьому випадку надає більші гарантії відсутності політичного впливу на процес прийняття рішення народними депутатами.

 

  1. 3. Неможливість обрання на посаду Уповноваженого з прав людини особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

 

  1. 4. Створення регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого, що враховуючи розмір території держави, надасть можливість своєчасного та ефективного реагування на факти порушення прав людини. 

 

  1. 5. Закріплення на законодавчому рівні права участі Уповноваженого у засіданнях ВРУ, її комітетів та КМУ, що надасть можливість ще на етапі прийняття рішень запобігти порушенню прав людини і мінімізувати ризики негативних наслідків.

 

  1. 6. Закріплення положення щодо можливості зменшення кошторису видатків на функціонування Уповноваженого виключно на відсоток зменшення кошторису видатків на ВРУ як ефективний запобіжник деактивації Уповноваженого шляхом ненадання йому ресурсів на виконання своїх повноважень.

 

  1. 7. Включення до національного законодавства положень Київської декларації «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних і постконфліктних ситуаціях», прийнятої на міжнародній конференції 21-22 жовтня 2015 року в м. Києві, які значно посилюються повноваження Уповноваженого в сфері захисту прав людини у період конфлікту. 

 

  1. 8. Неможливість відкликання конституційних подань попереднього Уповноваженого, що особливо актуально з огляду на  нещодавню практику Уповноваженого з прав людини, яка свідчить, що чинний Закон уможливлює відкликання конституційних подань Уповноваженого, чий строк повноважень закінчився, і тим самим значно зменшує ефективність такого суттєвого повноваження. 

 

  1. 9. Поділ актів реагування Уповноваженого на подання та припис в індивідуальних справах. 

 

  1. 10. Встановлення чіткої регламентації порядку взаємодії Уповноваженого з органами влади, що забезпечить конкретну визначеність щодо строків та порядку реагування органів влади на подання або приписи Уповноваженого. 

 

  1. 11. Встановлення чіткої регламентації  вимог до звернення (пропозиції, скарги) до Уповноваженого та порядку їх розгляду, що забезпечує юридичну визначеність взаємовідносин громадян з Уповноваженим. 

 

  1. 12. Встановлення чіткої регламентації відкриття, здійснення та закриття проваджень Уповноваженого.

 

  1. 13. Закріплення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних осіб.

 

  1. 14. Передбачення поняття “зловживання на звернення”, що усуває загрозу блокування роботи Уповноваженого необгрунтованими скаргами.

 

  1. 15. Ведення публічного та доступного реєстру подань та приписів, які вносяться Уповноваженим з прав людини.

 

Водночас ми звертаємо увагу на окремі положення законопроекту, які, на нашу думку, потребують доопрацювання:

 

  1. 1. Законопроектом пропонується внесення додаткових підстав для закриття провадження Уповноваженого, а саме:

 

  • ⬤ закриття у зв’язку з вирішенням питання, з яким звернулась особа до Уповноваженого (схожа підстава є у переліку підстав для відмови у відкритті провадження); 
  • ⬤ на вимогу особи, в інтересах якої провадження Уповноваженого було відкрито. 

 

Звертаємо вашу увагу, що питання могло існувати на момент звернення особи та бути вирішеним до реагування Уповноваженого. Тому пропонуємо викласти запропоновану норму у редакції, яка надати можливість Уповноваженому вирішувати з урахуванням індивідуальних обставин кожної конкретної справи, чи необхідно надалі продовжувати провадження у разі, якщо питання було вирішено до його реагування. 

 

Крім того, провадження може бути відкрито в інтересах особи ініціативно Уповноваженим, тобто без її індивідуального звернення. У зв’язку з цим, пропонуємо цю норму викласти у такій редакції, яка б уможливлювала закриття провадження за вимогою самої потерпілої особи незалежно від того, за чиєю ініціативою воно було розпочато. 

 

  1. ⬤ Законопроект передбачає серед вимог до кандидата на посаду Уповноваженого з прав людини “високу професійну репутацію” та відповідність “критерію доброчесності”, водночас виключає із такого роду вимог “досвід правозахисної діяльності”. На нашу думку, Уповноважений має мати відповідати виключеному із тексту законопроекту критерію, щоб розуміти міжнародні стандарти прав людини та ефективно виконувати свої повноваження, тому пропонуємо передбачити серед критеріїв “досвід захисту прав та свобод людини”.

 

  1. ⬤ Позитивним моментом є передбачення можливості звернення до Уповноваженого безпосередньо неповнолітніх та недієздатних. Разом з тим, враховуючи що ці групи осіб належать до особливо вразливих груп населення, через певні суб’єктивні особливості, їх звернення можуть не відповідати встановленим у законі вимогам. Положення ж законопроекту передбачають обов’язкову відмову у відкритті провадження у разі недотримання вказаних вимог (насамперед, формальних). 

 

З огляду на це пропонуємо викласти відповідну норму так, щоб у випадках недотримання формальних вимог оформлення скарги неповнолітніми або недієздатними особами, а також особами похилого віку, Уповноважений міг самостійно вирішувати, чи має застосовуватись норма про відмову у відкритті провадження на цій підставі. 

 

  1. 1. Законопроектом передбачено повноваження Уповноваженого здійснювати медіацію в порядку, встановленому законом. Водночас, станом на даний час закон про медіацію відсутній. Цілком логічно, що після законодавчого унормування процесу медіації, до медіаторів буде висунуто певні вимоги. Для уможливлення дії цього положення до прийняття національного законодавства про медіацію пропонуємо викласти це положення таким чином, щоб Уповноважений міг керуватись не тільки спеціальним законом про медіацію, але й міжнародними актами, згода на які надана Верховною Радою України, в сфері медіації. 

 

  1. 2. Також рекомендуємо передбачити, що делеговані до Громадської ради представники діють в особистій якості. Це надасть можливість делегувати з боку громадськості не тільки членів громадських об’єднань, але й інших професійних осіб, які мають авторитет в суспільстві. Крім того, з огляду на невизначеність терміну “правозахисних громадських об’єднань”, який вжито в законопроекті, пропонуємо замінити його на формулювання “громадське об’єднання, які займаються захистом прав людини”. Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують громадську раду доброчесності, щонайменше до 7 організацій.

 

  1. 3. Позитивно відзначаючи запропоновану законопроектом участь Уповноваженого в засіданні ВРУ та КМУ, пропонуємо додати до вказаних органів Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Державну судову адміністрацію України та Вищу раду правосуддя  з правом дорадчого голосу. Участь Уповноваженого у засіданнях цих органах має посилити дотримання конституційних прав і свобод у діяльності цих органів.

 

  1. 4. Законопроект передбачає обов’язкове створення при Уповноваженому консультативної ради. Вважаємо, що поряд з визначенням такої форми співпраці з представниками громадянського суспільства необхідно передбачити положення про обов’язок Уповноваженого здійснювати співпрацю й в інших доцільних формах. 

 

  1. 5. Підтримуючи запропоновану норму щодо неможливості обрання на посаду Уповноваженого особи, яка протягом останніх п’яти років працювала (проходила службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), водночас зазначаємо, що аналогічна вимога щодо призначення Представника Уповноваженого є дискусійною і потребує обговорення, яке може відбутись після прийняття проекту в першому читанні.

 

  1. 6. Законопроектом також пропонується вилучити з Закону повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. Можливо це пов’язано із пропозиціями, що наразі обговорюються щодо запровадження інституту окремого Уповноваженого з питань доступу до інформації. Крім того, також відмічаємо, що законопроектом не пропонується внесення змін щодо повноважень уповноважених працівників Секретаріату Уповноваженого складати протоколи про адміністративну відповідальність за вчинення порушень права на доступ до публічної інформації та права на захист персональних даних, яке передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення України. З огляду на вказане, відзначаємо, що запропоноване вилучення положення з Закону про обов’язок Уповноваженого здійснювати контроль за правом на доступ до публічної інформації жодним чином не вплине на продовження виконання Уповноваженим відповідних функцій з контролю. 

 

  1. 7. Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що складення протоколів про адміністративне правопорушення не є повноваженням, яке притаманне національним інституціям прав людини. Останні 6 років в експертному середовищі триває дискусія щодо необхідності створення окремих Уповноважених, які б поєднували як правозахисні, так й адміністративно-контролюючі функції у певних сферах правовідносин (притягнення до відповідальності за порушення права на доступ до публічної інформації, на захист персональних даних та права не бути підданим дискримінації). З огляду на вказане та враховуючи подальше виконання функцій Уповноваженого щодо ініціювання адміністративної відповідальності, наполегливо закликаємо парламент активізувати роботу над необхідними проектами законодавчих актів щодо створення окремих Уповноважених у сферах захисту відповідних прав, і для цього внесення відповідних змін до Конституції України. Після їх створення Уповноважений з прав людини має бути позбавлений повноважень складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. 

 

  1. 8. Перехідними положеннями законопроекту пропонується припинити повноваження діючого Уповноваженого з прав людини. У цьому зв’язку вважаємо за потрібне звернути увагу, що спеціальна процедура звільнення Уповноваженого з посади є гарантією незалежності цього інституту, відтак питання звільнення діючого Уповноваженого не може вирішуватися даним законопроектом.

 

Водночас, неможливо не відзначити, що процедура обрання чинного Уповноваженого з прав людини у свій час викликала критичні дискусії серед експертного середовища з огляду на незалучення громадянського суспільства до процедури висування та обрання кандидатів на цю посаду, а також явні ознаки політичного впливу на цю процедуру та порушення Регламенту ВРУ при призначенні Уповноваженого (узагальнення порушень було викладено в конституційному поданні народних депутатів щодо неконституційності прийняття рішення про обрання на посаду Уповноваженого). Незважаючи на те, що Конституційний Суд відмовився розглядати порушені питання з точки зору конституційності, на нашу думку, порушення Регламенту ВРУ були очевидними.

 

Діяльність чинного Уповноваженого також неодноразово викликала сумніви щодо його безсторонності та незалежності. Зокрема, експертне середовище та громадські об’єднання звернули увагу на відкликання чинним Уповноваженим з Конституційного Суду України конституційного подання, в якому порушувалось питання неконституційності необмежених повноважень працівників органів внутрішніх справ здійснювати втручання у право на приватність  та право на захист персональних даних, що призвело до блокування зміни законодавства у цій сфері; відкликання члена ВККС, якого було призначено попереднім Уповноваженим, за обставин, які викликають сумніви в тому, що Уповноважений не приймає та не виконує вказівок від представників державних органів; складення НАЗК протоколів про вчинення Уповноваженим правопорушень, пов’язаних з корупцією, а також висновки НАЗК щодо порушення правил декларування фінансових статків тощо.

 

З огляду на вказане правозахисні організації неоднаразово порушували питання щодо необхідності створення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для підготовки висновку щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку із порушенням присяги. Однак, всі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином. 

 

З огляду на вказане вважаємо, що припинення повноважень у спосіб, запропонований законопроектом, становить ризик для незалежності інституту Уповноваженого. Водночас, враховуючи наявність обставин, які можуть свідчити про відсутність безсторонності та незалежності чинного Уповноваженого, вкотре закликаємо парламент перевірити наявність підстав для звільнення чинного Уповноваженого в порядку, передбаченому чинним Законом, а саме через створення тимчасової спеціальної комісії.  

 

Враховуючи викладене вище, Центр громадянських свобод закликає Комітет з питань прав людини  деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комітет) доопрацювати викладені вище положення після першого читання та підтримує якнайшвидше ухвалення даного законопроекту. 

 

Крім того, доцільно звернути увагу Комітету на законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини, зокрема права на ефективне урядування” № 2806. Цим проектом Закону авторами пропонується поширити компетенцію Уповноваженого на захист права на ефективне урядування. Законопроектом пропонується визначити це право як таке, що включає право на неупереджений, справедливий розгляд його справи в розумний строк органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності;  право брати участь у процесі прийняття рішення щодо своїх прав і свобод до вжиття будь-яких заходів, які можуть мати негативний вплив;  право на доступ до інформації про себе при дотриманні інтересів конфіденційності, професійної, комерційної та іншої таємниці;  право на обґрунтоване належними і відповідними аргументами рішення (захід) у своїй справі, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Крім того, вказаним законопроектом пропонується надати Уповноваженому право на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правових актів (їх частин) у разі, якщо застосування їх положень призводить до порушення прав людини і основоположних свобод.

Центр громадянських свобод наголошує на тому, що прийняття законопроекту № 2806 також є необхідним для посилення захисту прав людини в Україні та закликає Комітет невідкладно його розглянути.

Спільна заява громадських організацій щодо ситуації в ДБР

19 Січня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Головам фракцій Верховної Ради

В. о.  директора Державного Бюро Розслідувань

Ірині Венедіктовій

Директору НАБУ  Артему Ситнику

 

Хочемо привернути увагу до вкрай небезпечної ситуації, яка склалась навколо конкурсу на посаду заступників директора ДБР.
Після призначення в.о. директора Ірина Венедіктова зазначила, що ДБР потребує перезавантаження і відновлення довіри з боку суспільства.
Проте перші ж кроки на цій посаді дають прямо протилежний результат.
Призначення конкурсу на посаду заступників з часом подання документів – три робочих дні, повна закритість конкурсу, непоінформованість ні кандидатів, які подали документи, ні громадськості про його перебіг. Залишення в ДБР заступників звільненого директора ДБР – О. Варченко і О. Буряка, остання інформація – щодо вірогідного призначення адвоката Януковича (Олександра Бабікова) заступником директора ДБР – все це не додає довіри відомству. На жаль, відсутність прозорості зазвичай і приводить до подібних результатів.

 

Звертаємо Вашу увагу, що призначення Олександра Бабікова не є можливим. І не лише тому, що це взагалі морально неприпустимо і страшно звучить “Адвокат Януковича буде курувати розслідуванням справ Майдану”. Це вже нищить довіру до ДБР на друзки – як з боку потерпілих, з боку слідчих, так і довіру суспільства в цілому.

В даного кандидата є очевидний прямий конфлікт інтересів. Оскільки кримінальні провадження, в яких він захищав свого клієнта – Януковича В.Ф. після втрати прокуратурою функцій слідства передані за підслідністю в ДБР. Керувати слідчими, які розслідують справу підозрюваного – клієнта керівника цих слідчих – порушення базових принципів кримінального процесу (принцип змагальності, верховенства права), норм закону про запобігання корупції.

 

Участь в якості захисника підозрюваного в кримінальному провадженні вимагає у адвоката формування певної позиції у справі, направленої на захист інтересів клієнта, щоб спростувати підозру, пом’якшити або виключити кримінальну відповідальність клієнта. Очевидно, що відповідна позиція, яку адвокат формував і обстоював тривалий час, а також співпраця з іншими захисниками (адвокати АО «Авер Лєкс»), в команді яких відбувався захист,  вступає в суперечність із службовими повноваженнями заступника ДБР, який буде курувати слідчі чи оперативні підрозділи, які розслідують ці самі кримінальні провадження.

 

Це природній конфлікт між слідством і захистом, який покладено в основу важливого принципу кримінального процесу – змагальності сторін. І в конкретних кримінальних провадженнях, які знаходяться в провадженні ДБР – за підозрою у вчиненні злочинів Януковичем В.Ф. цей конфлікт безпосередньо наявний – в жодному кримінальному провадженні, Янукович не визнавав вину у інкримінованих йому злочинах. Тобто позиція захисту у цих провадженнях суперечить позиції слідства. 

 

Тобто такий кандидат  з точки зору законодавства і здорового глузду не мав навіть пройти етап перевірки документів і бути допущеним до співбесіди. Інформація про те, що Бабіков – адвокат Януковича з’явилась в мережі ще в грудні 2019-го, ніщо не заважало перевірити зазначені провадження, з’ясувати, хто здійснював захист, і надати відповідну інформацію комісії. Проте очевидно, що це не було зроблено, або – ще гірше – конкурсна комісія також проігнорувала цю інформацію.

 

Заступник директора, який буде відповідати за діяльність слідчих  чи оперативних підрозділів, зокрема проводити заслуховування, аудит кримінальних проваджень (за словами директора ДБР), в яких він раніше здійснював захист, здійснювати інші організаційно-розпорядчі функції по відношенню до слідчих чи оперативних підрозділів, мати доступ до відповідної службової інформації – аналогічно буде знаходиться в стані конфлікту інтересів. І цей конфлікт інтересів буде впливати на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення Бабіковим О.П. дій під час виконання зазначених повноважень.

 

  Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зокрема – директор Державного бюро розслідувань і його заступники, зобов’язані згідно із ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вживати заходи щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

 

Подання документів і участь в конкурсі на посаду заступника директора ДБР особи із потенційним чи реальним конфліктом інтересів, який з’явиться на цій посаді,  вже свідчить про очевидну недоброчесність такої особи.

 

Бабіков О.П. обізнаний із тим, що він захищав Януковича В.Ф. у кримінальних провадженнях, які передані за підслідністю до ДБР, свідомо проігнорував цей факт і очевидно ввів в оману комісію. Або ж комісія проявила недостатню прискіпливість і добросовісність у вивченні і аналізі цього питання.

Призначення особи із конфліктом інтересів на посаду буде порушенням ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції» вже з боку директора ДБР.

 

За твердженнями потерпілих, в.о. директора ДБР на зустрічі з ними  14.01.2020 р. фактично зазначила, що комісія з добору кандидатів на посади першого заступника та заступників Директора ДБР проігнорувала вимоги ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції». А в.о. директора ДБР в разі проходження Бабіковим О.П. «спецперевірки» допускає можливість порушити вимоги цієї статті і призначити його заступником. А потім «пояснити» своє рішення.

 

Ми вважаємо, що саме недотримання порядку призначення і проведення конкурсу та непрозорість процесу допускає можливість таких результатів конкурсу.

Ми вважаємо недопустимим порушення законодавства про запобігання корупції, яке неодмінно відбудеться в разі такого призначення.

Ми вважаємо, що це шлях до повної втрати довіри до ДБР як до правоохоронного органа взагалі.

 

І тому ПРОСИМО ВАС:

 

1️) Не допустити призначення адвоката Януковича Бабікова О.П. на посаду одного з заступників директора ДБР;

2) Провести повторний конкурс на цю посаду – прозоро і з дотриманням Закону;

3) Оприлюднити повну інформацію про перебіг проведення конкурсу;

4) В подальшому не допускати дій і рішень, які продовжують нищити репутацію бюро.

 

ПІДПИСАНТИ:

 

  1. ГО “ОПІРОРГ”
  2. ГО «Родина Героїв Небесної Сотні»
  3. ГО “Адвокатська Дорадча Група”
  4. БО БФ Комбат-ЮА
  5. Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив
  6. ГО “Правозахисна Ініціатива”
  7. ГО Народний Тил
  8. ГО Правозахисний центр ДІЯ
  9. ГО «Школа Медіапатріотів»
  10. ГО Медійна ініціатива за права людини
  11. Центр прав людини ZMINA
  12. ГО “Всеукраїнський молодіжний рух “Національний Альянс”
  13. ГО Харківський Антикорупційний Центр
  14. Центр громадянських свобод
  15. Благодійний фонд “Восток-SOS”

Про ухвалення в першому читанні закону про воєнних злочинців 9438

10 Червня, 2019

Валерий Новиков, правозахисник: “Без прийняття цього закону ми на дуже слабкій позиції щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Це допоможе нам не перекладати відповідальність на міжнародні інстанції. Ті, хто скоїли воєнні злочини мають понести покарання, адже для таких злочинів нема терміну давності”.

Ірина Суслова, народна депутатка: “Зрештою парламент підтримав цей законопроект у першому читанні і ми розуміємо, що тепер не загубимо ту роботу, яка була пророблена”.

Igor Kotelianets, брат політв’язня Євгена Панова: “Прийняття цього закону вселяє надію, що всі ті нелюди понесуть за все скоїне відповідальність.”

Оксентія Груба, активістка кампанії за ухвалення закону: Закон про воєнних злочинців значущий для всіх нас. Люди, які зазнали тортур, нелюдського жорстокого поводження не мають сили боротися і воліють про це забути. Та не дамо забути і подарувати амністію злочинцям, ми. Тому стаємо на захист задля справедливості, щоб покарати зло, аби воно не примножувалось. І є немислимим, що уже 6 рік це триває і може продовжуватися. Тож закликаємо, підтримувати ухвалення цього закону надалі.”

Людина і право | 10 “незручних” питань кандидатам у президенти від правозахисників

27 Березня, 2019

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління Центру громадських свобод

прес-конференція “Суд присяжних – чи актуально це для України?”

17 Грудня, 2018

17 грудня о 12:00 в УКМЦ (Хрещатик, 2) відбулася прес-конференція на тему
“Суд присяжних – чи актуально це для України?”

За період незалежності було декілька спроб модернізувати та зміцнити судову гілку влади. Проте, ці спроби так і не досягли головної мети – створення сильної та незалежної судової системи. І, що більш важливо – довіра суспільства до судової гілки влади залишається на низькому рівні. За результатами опитувань, судовій системі довіряють лише 9,3 % населення.

На суд присяжних покладають великі очікування. Одні сподіваються, що він здатний виправити недосконалості інших механізмів судової системи та сприяти подальшому її реформуванню. Інші бачать у залученні суду присяжних шанс на зростання довіри до судової гілки влади, внаслідок постійного контакту з нею, і, в кінці кінців, формування активного громадського суспільства.

Олександра Матвійчук“Навіть в авторитарній Росії, де суд присяжних виведений із цілого ряду справ, для того, щоб правосуддя там не було,а булв контрольований суд. Навіть там Путін та його оточення розуміють запит на справедливість від населення і створюють умови для розвитку суду присяжних там, де нема політичної складової.”

Андрій Осіпов — “Ви б хотіли, щоб вас судив суддя, який п’є каву з прокурором, і розглядає в день по 2-3 десятка справ? Чи може краще, якщо б суддя сидів з однієї сторони, з іншої сторони – прокурор і адвокат, а навпроти підсудного сиділо би 12 звичайних громадян. 12 звичайних громадян – це класична кількість присяжних у світовій практиці. Люди, які перебувають у судовій залі під час засідання і мають право на рівних із суддею вирішувати, на яке покарання чи виправдання заслуговує підозрюваний.”

 

Дмитро Коваль – “Народні заседателі чи змішані суди, які зараз є в Україні – недостатні. Потрібне залучення населення, яке передбачає розділення відповідальності суду та присяжних. Щоб присяжні приймали рішення без впливу судді. Тоді підвищиться довіра до судової системи.”

 

Конституція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Водночас те, що в законодавстві України називається судом присяжних є нічим іншим, як судом народних засідателів, який дістався у спадок від радянського часу. Наразі троє “народних заседателей” разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень.

 

Розроблений експертами платформи “Правозахисний порядок денний” законопроект покликаний вирішити цю проблему та забезпечити незалежність колегії присяжних засідателів від головуючого судді на законодавчому рівні.


Дуже часто доводиться чути, що Україна не має грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому випадку не мають значення. Йдеться про збереження демократії в Україні.

 

 

Прес-конференцію провели :

Олександра Матвійчук – Голова правління ГО Центру Громадянських Свобод

Віталій Титич – адвокат, експерт

Андрій Осіпов  громадський діяч, адвокат, правозахисник, експерт з місцевого самоврядування

Дмитро Коваль – старший юридичний радник Democracy Reporting International Ukraine.

 

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

 

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

22 Листопада, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

10 Вересня, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

29 Серпня, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.