ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Радіо Свобода

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.

Утім, попри зусилля російських та проросійських учасників конференції, українцям вдалося нагадати міжнародній спільноті про стан прав людини на окупованих Росією українських територіях: в Криму та на Донбасі. Також представники України закликали до звільнення режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів Кремля.

Ми не їхали виступати сесії. Але коли почули цей «треш», тоді вже пішли записалися на виступ, щоби нагадати про Сенцова, Асєєва, Сущенка, про кримчан які сидять, про 70 політичних в’язнів
Оксана Романюк

«Ми не їхали виступати на цій пленарній сесії. У нас був у плані «сайд-івент» по глобальних викликах, які стоять перед журналістикою, розповісти про саморегуляцію. Але коли ми почули цей «треш», нас почало трусити і ми тоді вже пішли записалися на виступ, якось протиснулися поміж цими росіянами, щоб нагадати про Сенцова, про Асєєва, про Сущенка, про кримчан які сидять, про те, що 70 політичних в’язнів і закликати міжнародну спільноту не знімати санкції з Росії, щоб хоч якось протистояти цьому потоку брехні. Зрештою, хочеться помитися після цього всього. Я на наступну пленарну сесію їхати не буду. Я просто не бачу сенсу в цьому форматі. Він використовується просто як платформа для маніпуляцій. Його треба міняти», – каже Романюк у розмові з Радіо Свобода.

Крім того, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у своєму виступі на конференції ОБСЄ у Варшаві нагадала про переслідування російською владою анексованого Криму місцевих журналістів і блогерів, зокрема Миколи Семени і Нарімана Мемедемінова.

Криза формату конференції

Також українці провели мовчазну акцію #SaveOlegSentsov, повідомляє голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.

​Конференція ОБСЄ з прав людини вже кілька років поспіль втрачає значимість та ефективність, вважає Олександра Матвійчук. Утім, за її словами, цьогорічний захід мав симптоматичні відмінності, які свідчать про його глибоку кризу.

Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук
Ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією та тактикою роботи
Олександра Матвійчук

«Вперше не було закріплено порядку денного цієї конференції. А друге – це нереальна кількість «ҐОНҐО» – контрольованих державою громадських організацій, які приїхали, виступають і кількість їхня просто величезна. Це змушує нас подумати, як у цих умовах бути ефективними. Бо при тих ресурсах, які в це вкладає Росія, ми цього явно не зможемо перебити. Мені здається, що ми не повинні залишати міжнародні майданчики на відкуп Росії, але повинні замислитися над іншими стратегією і тактикою роботи. Бо те, як ми працювали раніше, на початку війни: спостереження, доповіді – воно не працює. Нам треба шукати креативніші способи виходити за межі уявлень про те, що таке правозахисна робота», – зауважила Олександра Матвійчук у коментарі Радіо Свобода.

Напади на активістів: як зупинити насильство?

1 Серпня, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Результаты поиска:

Правозахисниця про викрадення українців російськими спецслужбами

9 Червня, 2020

Зникнення українського солдата на кордоні з Кримом знову підняло питання викрадення українських громадян російськими спецслужбами. Координаторка ініціативи #PrisonersVoise Olexandra Matviychuk розповідає відомі випадки викрадень і про те, що далі відбувається з викраденими українцями в Росії

 

Верховна Рада розгляне проєкт, до якого закликали правозахисники, щодо захисту ПЦУ в анексованому Криму

5 Червня, 2020

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України має намір 3 червня розглянути проєкт постанови щодо захисту Православної церкви України в анексованому Криму. Про це проєктові Радіо Свобода Крим.Реалії повідомив архієпископ Кримської єпархії ПЦУ Климент.

Раніше Інститут релігійної свободи та Центр громадянських свобод надіслали клопотання на підтримку передачі в державну власність собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської єпархії ПЦУ в Сімферополі у комітет і керівництву парламенту.

 

Детальніше читайте за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/news-komitet-rozhliane-postanovu-schodo-ptsu-v-krymu/30649125.html

Викрадення чи самоволка? Експерти ‒ про зникнення українського військового поблизу Криму

2 Червня, 2020
З різницею у два дні на адміністративному кордоні анексованого Росією Криму з Херсонською областю відбулося відразу два інциденти з українськими військовослужбовцями. Так, 30 травня зник військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Євген Добринський, який ніс службу на одному з військових об’єктів поблизу контрольно-пропускного пункту «Чонгар». Український журналіст Юрій Бутусов повідомив, що, за його інформацією, Добринського викрали російські спецслужби й тепер він перебуває у Криму.
 
Про різні версії події на адмінкордоні йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
 
https://ua.krymr.com/a/vykradennia-chy-samovolka-znyknennia-ukrainskoho-viyskovoho-na-adminkordoni-z-krymom/30648311.html

Законопроєкт про воєнних злочинців можуть розглянути цього тижня: що він змінює

6 Лютого, 2020

 Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.

Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.

«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.

 

Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.

У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.

Читайте повну версію статті в джерелі

Україна знову може видати Казахстану опозиційну блогерку Жанару Ахметову

14 Січня, 2020

Блогерка та опозиційна активістка з Казахстану Жанара Ахметова (Ахмет) вже третій рік бореться за статус біженки в Україні для себе та свого сина, але знову опинилася під загрозою екстрадиції. За словами жінки, їй вже двічі відмовляли у притулку, а завтра, 14 січня, Апеляційний адміністративний суд має вирішити, чи зможе вона втретє подати відповідне клопотання до Державної міграційної служби. Тим часом, поки на підтримку Ахметової відбуваються мітинги у Києві та Алмати, опоненти критикують її в інтернеті та публікують ролики про те, як розлучать Жанару з дитиною.

 

Напередодні кілька українських правозахисних організацій вийшли з відкритим зверненням на підтримку Жанари Ахметової і закликом не видавати її Казахстану. Як пояснила керівниця «Центру громадянських свобод» Олексанра Матвійчук, паралельно з процесом щодо статусу біженки, Офіс генерального прокурора все ще проводить екстрадиційну перевірку, і якщо Ахметова не отримає притулку або додаткового захисту – її можуть видати Казахстану. Радіо Свобода надіслала запит до Офісу генерального прокурора щодо цієї перевірки і очікує на відповідь.

 

«Українські правозахисні організації вважають необґрунтованим, що ДМС заплющує очі на політичний контекст переслідування Жанари Ахметової. Але також ми звертаємо увагу на те, що, на жаль, Україна останніми роками вже кілька разів порушувала екстрадиційні процедури і допомагала таким пострадянським країнам, що не вирізняються ні демократією, ані верховенством права як Росія, Казахстан, Азербайджан та Узбекистан, і таким чином фактично сприяла політичним переслідуванням», – зазначає Олександра Матвійчук.

 

Правозахисниця нагадує про затримання 2017-го двох інших журналістів – Фікрата Гусейнова (за запитом Азербайджану, хоча той уже був громадянином Нідерландів) і Нарзулло Охунжонова (за запитом Узбекистану), яких так само хотіли видати, але під тиском громадськості передумали, а також про випадки Амінат Бабаєвої, Володимира Єгорова (вислані до Росії) та Олександра Францкевича (висланий до Білорусі).

Джерело – Радіо Свобода

«Він перебуває в жахливих умовах»: що загрожує Едему Бекірову в кримському СІЗО

13 Лютого, 2019

Підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя продовжив арешт кримськотатарському активісту Едему Бекірову до 12 квітня. Представник російського слідства на суді клопотався про це на підставі того, що у підсудного є українське громадянство й він нібито «може втекти на територію суміжної держави».

57-річного жителя Новоолексіївки Херсонської області заарештували вранці 12 грудня 2018 року на адмінкордоні з Кримом, звинувативши у зберіганні та передачі вибухових речовин і патронів. В Едема Бекірова ампутована нога, він має 1 групу інвалідності та страждає від декількох важких хвороб. При цьому його утримують у Сімферопольському СІЗО.

Адвокат Едема Бекірова Іслям Веліляєв пояснює, на чому саме будується обвинувачення.

Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими
Іслям Веліляєв

– Я повністю не сприймаю висунуті йому звинувачення, я вважаю їх вигаданими. Все будується на доказах законспірованого свідка, який говорить, що передав Едему Бекірову боєприпаси та набої. Він добровільно пішов і здався. Більше жодних доказів у справі я в усякому разі не бачив. Мій підзахисний стверджує, що він ніколи не бачив цієї сумки, ніколи нікому нічого не передавав, а їхав на територію Криму, щоб попрощатися зі своєю матір’ю, з донькою, з онукою, тому що 16 грудня йому мали зробити операцію на серці. Він не знав, виживе після цієї операції чи ні. Ніколи в житті Едем не мав справи з боєприпасами, тим більше з тротилом. Сьогодні ситуація з його здоров’ям залишається критичною. Через діабет у нього постійно гноїться нога, умови в спецблоці СІЗО ‒ повна антисанітарія.

Іслям Веліляєв
Іслям Веліляєв

Іслям Веліляєв нарікає, що при цьому комісія лікарів дійшла висновку про допустимість утримання Бекірова в СІЗО.

У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну
Іслям Веліляєв

– У нього постійно гній збирається на культі, він сам собі робить перев’язку та уколи інсуліну, який передають. Хоча навіть за медичними висновками це відбувається «під наглядом лікарів». На жаль, йому цього не забезпечують.

Дочка Едема Бекірова Елеонора Бекірова підтверджує, що в СІЗО Сімферополя неможливо підтримувати здоров’я затриманого.

Йому треба щодня тричі робити перев’язки і вживати 16 життєво необхідних таблеток
Елеонора Бекірова

– Упродовж 18 років він бореться за життя. У нього був спочатку інсульт спинного мозку, потім ампутація ноги, 2009 року ‒ цукровий діабет, 2018-го йому зробили складну операцію на серці. Він перебуває зараз у жахливих умовах у камері спецблоку. Там жахлива антисанітарія, дуже маленька камера, спочатку забрали милиці та протез. Не надають медичну допомогу ‒ йому треба щодня тричі робити перев’язки, тому що відкрита рана на нозі, і вживати 16 життєво необхідних таблеток. За місяць перебування в СІЗО у нього відкрилася ще одна гнійна рана, адже перев’язки робить він сам. Лікар один раз приходив у камеру не для надання допомоги, а просто поговорити. Те, що його зараз підсадили на інсулін, може привести до летального результату. Інсулін йому не можна колоти, тому що він впливає на серце.

Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Комітету захисту прав кримськотатарського народу Ескендер Барієв бачить у переслідуванні Бекірова політичний підтекст.

Це певне послання для всього народу
Ескендер Барієв

– Едем ‒ людина з великим досвідом у національному русі кримськотатарського народу. Він завжди був активний на ненасильницьких акціях під егідою Меджлісу. До того ж, він чоловік члена Меджлісу Гульнари Бекірової, і це певне послання для всього народу. Ми бачимо той цинізм: окупаційна влада не зважатиме ні на стан здоров’я, ні на ситуацію в сім’ї, ні на соціальний стан тих чи інших людей. Вона цілеспрямовано та системно проводитиме репресії відносно активістів корінного кримськотатарського народу. Всі ув’язнені в СІЗО Сімферополя перебувають в антисанітарних умовах ‒ це однозначно. Щодо ненадання своєчасної медичної допомоги, ми наводили приклади з Узеїром Абдуллаєвим, із Казимом Аметовим, з Асаном Чапухом. Відносно політв’язнів нами зафіксовані чіткі випадки таких порушень.

Ескендер Барієв
Ескендер Барієв

Українська правозахисниця, керівник Центру громадських свобод Олександра Матвійчук вважає, що питання звільнення Едема Бекірова лежить у компетенції вищих ешелонів російської влади.

Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм
Олександра Матвійчук

– Рішення щодо всіх політичних в’язнів ухвалює верхівка. Можливо, під збірним ім’ям Путіна можна розуміти ще й найближче його оточення, від імені якого він артикулює. Це було очевидно за всіма переговорними процесами, за всіма дипломатичними битвами щодо звільнення громадян України, незаконно утримуваних Кремлем. Спосіб впливу через право досить обмежений, якщо говорити про виконання Росією якихось норм. Якби вона їх дотримувалася, ці люди просто не були б заарештовані та посаджені. Тому залишається тиск дипломатичний, тиск економічний та різні способи його посилення, щоб збільшити ціну утримування цих людей.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук зазначає, що російські суди фактично не виконують функції правосуддя.

‒ Політв’язнів судять у судах, на будівлі висить табличка «Суд», виходить людина в мантії, але ми ж розуміємо, що з судом як із незалежною інституцією це нічого спільного не має. Водночас якісь функції ці органи виконують. Ми дуже сподівалися, що все-таки в цьому випадку, з огляду на досить гострий драматизм ситуації, коли людина без ноги, очевидно, важко хвора, помирає, ці симулякри щось зроблять. Цього не сталося.

ПАРЄ ухвалила резолюцію із закликом звільнити ув’язнених Росією українських моряків

25 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода 

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію із закликом звільнити українських моряків, яких Росія захопила поблизу Керченської протоки наприкінці листопада 2018 року.

Доповідь та резолюцію «Ескалація напруженості навколо Азовського моря і Керченської протоки та загрози європейській безпеці» підтримали 103 депутати. Троє висловилися проти, 16 – утрималися.

ПАРЄ, зокрема, засуджує застосування військової сили Росією проти українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

У тексті резолюції містяться заклики до врегулювання напруженості поблизу Керченської протоки та в Азовському морі, а також щодо посилення санкційного тиску на Росію, на яку покладається вся відповідальність за ситуацію.

Негайне та безумовне звільнення всіх 24 українських моряків – також є одним із положень ухваленого документа. Окрім того, ПАРЄ закликає Росію забезпечити українським військовослужбовцям необхідну медичну, правову та консульську допомогу, згідно із відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, такими, як Женевські конвенції. Згідно із цими положеннями вони визнаються військовополоненими. Одна з чотирьох Женевських конвенцій, які визначають міжнародно-правові норми щодо гуманного ставлення під час війни, стосується поводження з військовополоненими.

ПАРЄ підтримала пропозицію Європарламенту про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на регіон Азовського моря. Крім того, підтримана німецько-французька ініціатива щодо моніторингу представників третіх країн свободи руху через Керченську протоку.

Також Парламентська асамблея звертається до Росії та України з вимогою дотримуватися угоди щодо навігації в Азовському морі та через Керченську протоку й закликає утримуватися від кроків, що можуть призвести до ескалації напруженості та загрожувати безпеці у регіоні.

Резолюцією також висловлюється занепокоєння щодо будівництва Керченського мосту Росією, який вважається нелегальним та засвідчує ще одне порушення суверенітету України.

Російські силовики захопили 24 українських моряків і три кораблі поблизу Керченської протоки 25 листопада. Російські слідчі звинувачують українських військових у незаконному перетині кордону Росії.

Україна вважає те, що сталося, актом агресії, а своїх військових, яких утримують у московському слідчому ізоляторі «Лефортово», військовополоненими. За Женевською конвенцією про військовополонених, вони повинні бути негайно звільнені, заявляють у Києві.

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

24 Січня, 2019

Оригінальна новина на сайті Радіо Свобода

Напередодні дня загибелі Героя України Ігоря Брановицького, бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр, журналісти Радіо Свобода провели два дні з його матір’ю – Ніною Брановицькою. Вона розповіла про те, як намагається розслідувати убивство сина 21 січня 2015 року у полоні підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

Про сина, який тепер… скрізь

– Ось цю фіалку мені Ігор подарував. Вона щороку у цю пору розквітає. Був момент, коли вона ледь не загинула, то я розпитувала фахівців на виставці фіалок, виконала їхні поради і «відживила» її.

Ігор любив запіканку з сиру. Ще як служив строкову службу, то я йому її возила у частину. Хлопцям хотілося солодкого… Він любив її з чаєм, і просто саму. Я її як готую, то так ніби і для нього теж.

Та і плиту цю він мені сам вибрав… Спочатку розпитав, яку я хочу, а потім підібрав, щоб добре пекла і зверху, і знизу, і щоб милася добре, і за свої гроші замовив.

Я тепер як щось готую, то так ніби з Ігорком разом.

А ще у мене кілька разів було, що я просто на небі бачила його очі…

Якось у тролейбусі їхала, аж закам’яніла… А воно так – хмари, світло, тінь – і раптом бачу його очі, і так довго вони на мене дивилися.

Про Майдан і фронт

Він із таким почуттям гумору був і для усього свої назви придумував. А ще, знаєте, він із тих, хто з дитинства все «я сам».

Як Женя (батько Ігоря – Євген Брановицький, був сапером у складі обмеженого контингенту СРСР у Афганістані, отримав важкі поранення, хворів і помер, коли Ігорю було 14 років) прийшов з Афганістану, то Ігор якось швидко подорослішав.

Женя хворів, важко йому було і морально, і фізично, а Ігор якось намагався мене підтримувати і за молодшим братом дивитися.

Все він мене оберігав, все казав: «Мам, ти тільки не хвилюйся». На Майдан пішов, я не знала. Якось я довго не могла до нього додзвонитися, аж раптом дзвінок «пройшов» і я почула голоси. Якраз був включений телевізор, і я зрозуміла, що то голоси Майдану. Якраз горів Будинок профспілок.

Я його потім питаю, мовляв, де ти був, я ж дзвонила, а він каже: «Мам, та я спав просто міцно». То я вже сказала: «Я чула, як і де ти спав».

Так і з фронтом. Він мене все умовляв, що у них «все добре» і казав, щоб я йому не дзвонила, а він сам «дзвонитиме». А у них там обстріли були весь час…

Коли приїхав у відпустку, то усю свою зарплату в «Епіцентрі» (будівельний супермаркет – ред.) залишив. Накупив повно усього, що їм там потрібне було. І якісь утеплюючі матеріали, і пилки, і лопати, і держаки від лопат…

Я його питаю: «І як ти це все повезеш?». А він сказав, що повезе батько його товариша. Я поїхала проводжати і так познайомилася із Женею Яциною (Євген Яцина, киянин, оборонець ДАП, загинув під завалами терміналу у віці 26 років – ред.) та його батьками.

Ігор із Женею в одному наметі жили, дружили, жартували, грали у шахи, багато розмовляли один із одним.

Дуже шкода, що такі юні, як Женя, гинуть…

 

Про останній дзвінок і бажання

Востаннє мені Ігор подзвонив на Водохреща – 19 січня. Я якраз прийшла до Володимирського собору по воду. Я була така рада, я «до небес» стрибала. Я ж не знала, що 19 числа їх підірвуть. Це був останній дзвінок…

Мене побратими Ігоря не забувають. І «Спартанець» Анатолій Свирид, і Андрій Шишук, і Юра Шкабура… Дзвонять, заходять…

Юра Шкабура зараз лікується у 2-й обласній клінічній лікарні. Каже, що там палати на двох і ставлення хороше. Але він дуже хвилюється зараз.

У нього в полоні двічі стріляли, а він каже, що тоді був спокійніший, бо вірив, що виживе. А зараз «трусить усього», бо у дружини – онкологія. Уже сьомий блок хіміотерапії пройшла. А вона ж, його Наталя, і його з полону чекала, і свого молодшого брата. І ось тепер все воно дає знати. Готують до операції…

Мені так хочеться, щоб всі вони були здорові – щоб хлопці були здорові і їхні рідні. Хочу, щоб все у них складалося якнайкраще.

А ще я хочу, щоб убивці Ігоря були належно покарані, щоб справа була розслідувана, і був суд.

 

Про розслідування

– За ці чотири роки я написала багато листів і отримала багато відповідей на свої звернення, але справа не рухається.

Я побачила, що треба допомога адвоката і тепер співпрацюю із адвокатом Євгенією Зекревською. Вона допомагає мені розслідувати, вона підказує які кроки треба робити.

Женя також подала від мене звернення у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), щоб вони розслідували цей злочин.

Із самого початку у розслідування злочинів проти оборонців Донецького аеропорту включилася Українська Гельсінська спілка з прав людини, я співпрацювала з Київським відділенням УГСПЛ.

Вони, як і ми, чекали, що свідки вийдуть із полону, і зможуть дати свідчення, або збирали свідчення волонтерів, всіх, хто міг що-небудь свідчити у цій справі.

Усі, хто були свідками, усі, хто був у тому підвалі, дали свідчення про катування. Катували їх самих, цих хлопців, і катували при них інших. Вони дали свідчення про те, хто і як убивав Ігоря.

– Ви відновили хід подій по розповідях побратимів Ігоря?

– Так. Спочатку хлопців привезли туди, де була дислокована банда «Гіві». Їх вистроїли і «Гіві» насміхався над ними. Сказав до Ігоря: «А ты что такой молчаливый?!». Ігор відповів, що як військовополонений він має право не говорити – мовчати.

Після того як закінчилась зйомка, «Гіві» бив Ігоря – пістолетом розбив йому лоб до кості.

Думаю, що вже тоді вирішилася доля Ігоря. Бо коли хлопців, перед тим як спустити в підвал до «Мотороли», привезли до Захарченка, то тому вже на Ігоря було вказано, що «вот этот – идейный», тобто, що Ігор був «за ідею» – за Україну.

З ними тоді говорив Кононов, «Цар» той їхній, чи хто там у них, і Захарченко. То Захарченко, показав на трьох хлопців пальцем і сказав: «Этих на кладбище». Їх вивезли за Донецьк і катували там, били. Як розповідав один із тих хлопців, який вижив, що їх там чекали: привезли, виштовхали з «бусика» біля якихось гаражів, а там багато людей. А вже темніло. Звідки могли взятися люди біля гаражів у такий час?!

От їх там били, штурхали і вже збиралися везти на кладовище, аж хтось зателефонував і їх привезли у підвал до «Мотороли».

Там у них стріляли і били залізними трубами.

 

– А ким були ті, хто били?

– Там усякі були. Їх били українські міліціонери, які перейшли на бік ворога. Їх били «кадирівці». Їх допитували і били російські офіцери. І хоч останні видавали себе за добровольців, але було видно, що це співробітники ГРУ чи ФСБ.

Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували…

Там серед них був такий «Москва», який знімав це відео, і разом з ним весь час ходив ще один росіянин. Я поки не змогла вияснити, хто саме то був, але хлопці казали, що поводив він себе як «грушник». Він допитував усіх хлопців, окремо кожного, і також брав участь у побитті.

Били, напевно, хто хотів.

Там була жінка якась, яка била, Віка. Там був священик, який катував і бив полонених українських військовослужбовців хрестом. Він Саші Машонкіну руку праскою припік.

Свідки кажуть, що для того, щоб поставити Ігоря на коліна, у нього стріляли з травмата з близької відстані. Стріляв священик і стріляв співробітник ФСБ, що був поряд весь час із тим «Москвою».

«Москва» – це Сергій Жук. Він розповідав про себе, що нібито він уродженець Донецької області, але підтверджень тому немає. Точно лише те, що він житель Москви.

А той священик, його позовний – «Сталін», це Ритинський Ілля. Він уродженець Орловської області Росії.

Читайте тут: Кат у рясі. Яку роль відіграє релігійний фактор у війні на Донбасі?

Усі ці свідчення, у тих, хто вийшов з полону, ми зібрали… Ми весь час обмінюємося інформацією із Гельсінською спілкою. Збирали свідчення і у СБУ. Але поки що тихо.

 

– А яка ваша мета? Чого ви хочете?

– Я хочу того, чого хотів би, напевно, і мій син. Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували, і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб посібники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої строки.

Розумієте, я не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але, навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

Так, за свідченнями інших, убили Андрія Гаврилюка. Як хлопців виводили з аеропорту, то Андрій був живим, але додому він повернувся із кулею у лобі, із отвором у голові. Значить стріляли – дострілювали пізніше.

Його мати зараз тяжко хворіє… дуже тяжко.

Ще Чупилка Анатолій. Він також живим потрапив у руки бандитів. Його також замучили. Мама Руслана Присяжнюка стверджує, що її сина взяли в полон і убили у полоні.

Я думаю, що військова прокуратура мала б бути зацікавлена всі ці злочини швидше розслідувати, і то так швидко, наскільки це можливо. Треба, щоб все було готове.

Якщо, як мені кажуть, «ми не можемо розслідувати те, що твориться на тій території», ми не можемо дістати тих людей, то треба бодай зробити так, щоб документи були готові для розгляду цих справ в українських та міжнародних судах.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох.

Це треба не лише для таких як я, це потрібно для загальної справедливості. Це потрібно робити, щоб таке не відбувалося, не повторювалося.

Є ж і «заочний суд», є можливості, маючи докази, воєнного злочинця назвати воєнним злочинцем, а бандита – бандитом.

Я хочу, я добиваюся, щоб справа мого сина Ігоря Брановицького була кваліфікована як вбивство полоненого військовослужбовця при виконанні службових обов’язків.

За Женевською конвенцією: це воєнний конфлікт, є дві сторони конфлікту, мій син учасник конфлікту – військовослужбовець, отже він військовополонений.

І це ж не тільки один мій Ігор так убитий! Вони вбивали при тому, як брали у полон, вони знущалися і вбивали у полоні багатьох. У нас досі багато хлопців розшукують, багатьох розшукують ще з Іловайська.

До слова, той піп «Сталін» засвітився ще в Іловайську. Про нього розповідали ті, хто вижив у «котлі», що він там уже був.

Якось Україні треба вирішувати це важке питання.

Є військовослужбовці, яких призвала держава на захист Батьківщини, і вони були вбиті у полоні. За Женевською конвенцією – це воєнний злочин.

«За міфічним Путіним вони не сховаються»: чого хочуть учасники акції #SaveOlegSentsov

12 Грудня, 2018

Глобальна акція #SaveOlegSentsov, яка вже кілька днів триває у світі, дісталася до Києва. Під посольством ЄС мітингували на підтримку українських політв’язнів, військовополонених та цивільних заручників, які утримуються у Росії, анексованому нею Криму та угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» на Донбасі. Активісти підтримали ініціативу Нідерландів створити європейський аналог «акту Магнітського», зокрема, для причетних до політично вмотивованих затримань, а також виступили з вимогою створити офіційну платформу для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля».

Матеріал Радіо Свобода. 

Акція #SaveOlegSentsov відбувається зараз на різних континентах із нагоди присудження ув’язненому в Росії українському режисеру Олегу Сенцову премії Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Церемонія нагородження у Страсбурзі запланована на 12 грудня, але Сенцов не може її отримати особисто, тому вчора туди поїхала його сестра Наталія Каплан, яка увесь цей час бореться за звільнення брата.

«Була на засіданні комітету Європарламенту з прав людини. Такий теплий прийом, хоча я влетіла із корабля на бал. Тут всі прекрасно знають про українських політв’язнів у Росії і Криму. І це перемога Олега, результат його голодування. Налаштовані рішуче, говорять не соромлячись, постійно порівнюють сучасну Росію і радянські репресії», – написала вона у Facebook.

За що мітингували у Києві

Під посольством Євросоюзу в Києві громадські активісти також провели мітинг. Вони принесли плакати із портретами українців, яких утримують із політичних мотивів у Росії, анексованому нею Криму та на непідконтрольних Україні територіях Донбасу, та цитатами із Загальної декларації прав людини, які у зв’язку з цими затриманнями були порушені.

Серед присутніх була й Ірина Довгань, яку утримували і катували бойовики угруповання «ДНР». На її переконання, дуже важливо сьогодні показати, що про полонених пам’ятають і борються за їхнє визволення.

«Я сама була в полоні, і я пам’ятаю, як ті п’ять діб я кожен день і кожну ніч думала: чи пам’ятають про мене, чи роблять щось там, на волі, чи буде в мене шанс бути визволеною», – каже Ірина Довгань.

Серед озвучених на акції вимог було створення єдиної платформи для переговорів щодо звільнення усіх «в’язнів Кремля», оскільки, зауважують, єдина наявна на сьогодні платформа – у Мінську ­– стосується тільки конфлікту на сході України. Окрім того, активісти закликали країни ЄС запроваджувати персональні санкції щодо порушників прав людини.

Навіщо потрібен європейський аналог «акту Магнітського»

Як розповіла Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод», 11 грудня міністри закордонних справ Євросоюзу одностайно підтримали ініціативу Нідерландів – розробку європейського аналогу «акту Магнітського».

«Це – правовий механізм, який дозволяє за певною процедурою, встановленою у законі, складати списки найбільших порушників прав людини і застосовувати проти них негативні наслідки і обмеження: візові, стосовно їхнього майна або низку інших, якщо це буде записано у законі. І нам видається дуже важливим, аби на рівні ЄС такий акт був розроблений. Ми будемо працювати над тим, щоб люди, які фабрикували справи щодо політичних в’язнів, були внесені до майбутніх списків і були покарані», – зауважує вона.

За словами Матвійчук, зараз закон тільки розробляється на рівні Європейського союзу, і важливо, аби процедура передбачала можливість виправлення помилок, якщо такі будуть допущені, аби цей інструмент не викликав сумнівів у своїй доброчесності.

«Це сигнал людям, які прямо зараз відпускають (кримського адвоката – ред.) Еміля Курбедінова, якого до цього п’ять діб утримували за ґратами за політично вмотивованим адміністративним провадженням, відчували, що за міфічним Путіним вони не сховаються», – наголошує правозахисниця.

Нині, за даними Верховної Ради України, 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії. Україна також має свої санкційні списки, куди входять, зокрема, причетні до політичних переслідувань її громадян. Водночас, за словами правозахисників, українська санкційна політика – безсистемна, а її виконання фактично ніхто не контролює. Відтак парламент ініціював розробку змін до законодавства, яке регулює, як саме, хто і на кого може накласти санкції за порушення прав людини.

«Делегація Клименка» і «вбивство Шарія» на конференції ОБСЄ

17 Вересня, 2018

Конференція ОБСЄ з прав людини перетворилася на майданчик для маніпуляцій з боку підконтрольних російській владі організацій. Формат заходу втратив свій сенс через невідповідність викликам часу, вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, яка повернулася з Варшави. Відтак українським правозахисникам слід змінити стратегію і тактику своєї роботи – спостереження та доповіді не спрацьовують, зауважує голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук, яка теж взяла участь у конференції ОБСЄ.

На пленарному засіданні конференції ОБСЄ про Україну говорили багато, здебільшого представники Росії та нібито українських громадських організацій і ЗМІ, які фінансуються діячами доби президентства Віктора Януковича, розповідає директор Інституту масової інформації Оксана Романюк. За її словами, серед маніпулятивних заяв найбільш показовою була розповідь про те, що нібито Україна окупувала Крим, а Росія його звільнила, зазначає вона.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк
Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Все пленарне засідання було забито представниками російської сторони
Оксана Романюк

«Вся конференція – це був шок і жах. Витримати психологічно було дуже складно. Виступали, все пленарне засідання було забите представниками російської сторони офіційної. Я не бачила представників громадськості російської, жодного російського незалежного ЗМІ. І всі вони говорили про Україну. І якщо ми щось хотіли сказати, то довелося просто опонувати цьому. Це все перетворюється на якийсь цирк! Все забите росіянами. Просто якийсь театр з масками. Ми говорили з чиновниками ОБСЄ. Вони кажуть, що навмисно немає ніякої перевірки перед виступами, щоб ті, хто не мають можливості офіційно зареєструватися, могли приїхати й вільно щось сказати. Але це перетворилося на треш і маніпуляцію! Тож все-таки треба робити якусь перевірку, чи люди є реальними представниками незалежних громадських організацій, журналістами, а не маріонетками з лялькового шоу. Зараз цей майданчик не працює так, як мав би працювати», – наголошує Романюк у розмові з Радіо Свобода.

«Прокол» Росії

Оксана Романюк низку учасників конференції з України називає «делегацією холдингу «Вєсті» Клименка» і запевняє в тому, що вони координували свої виступи з представниками Росії.

Тим часом самі представники Росії склали половину від усіх, хто виступав, із 40 країн-учасниць, пише у себе в Facebook заступник шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Утім, кількість не означає якості. Чи не найпоширенішою новиною щодо подій на конференції ОБСЄ стало повідомлення про заклик росіян покарати Україну за вбивство відомого пропагандиста-ютубера Анатолія Шарія.

«Така підсвідома реакція суспільства на фейки. Всіх це вже дістало. Тому так емоційно відреагували. Тим більш, що Росія так «прокололася». Тому це привернуло таку увагу», – припускає Романюк.

Тим часом Анатолій Шарій у своїх відео спростовує факт такої події, все списує на помилку перекладача. Водночас заява про «вбивство Шарія» звучала російською мовою.