ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Росія

Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Акція солідарності з Олегом Сенцовим

Серпень 21, 2018

Центр Громадянських Свобод спільно з PEN Ukraine організували акцію солідарності з режисером та письменником Олегом Сенцовим.

Сестра Сенцова розповіла, що Олег втрачає надію, у те, що звільнення наближається. Що нам вдастся створити необхідний тиск та звільнити українських політв’язнів.

«Ми не можемо опускати руки, поки Олег продовжує бій. Це було б зрадою як Олега, так і людей, які докладають таких величезних зусиль, щоб реалізувати його звільнення», – додала вона.

21 серпня об 11.00, на 100-й день голодування режисера і письменника Олега Сенцова, PEN Ukraine спільно з Center for Civil Liberties проведе акцію біля Посольства Росії в Києві.

Ми закликаємо приносити на акцію свої листи до Олега. Під час акцій біля посольств ми будемо читати наші листи та його оповідання.

Акція «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане частиною міжнародної ініціативи, започаткованої PEN International.

Нагадаємо, що 14 серпня Міжнародний ПЕН оголосив марафон написання листів на підтримку Олега Сенцова.

До 20 серпня ви маєте можливість долучитися до міжнародного марафону листів PEN International. Для цього надішліть свої листи Олегу на адресу: aurelia.Dondo@pen-international.org.

21 серпня всі листи будуть роздруковані й принесені до посольств Росії в різних країнах.

Свої листи підтримки Сенцову в рамках акції, зокрема, написали кінорежисери Кен Лоуч, Майк Лі, Том Стоппард, актор, письменник і телеведучий Стівен Фрай, письменники Світлана Алексієвич, Ієн Ренкін, Марґарет Етвуд та Ніл Ґейман.

Символом міжнародної акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» стане колючий дріт, тож закликаємо використовувати його на плакатах, футболках і приносити на саму акцію.

Окрім України та Великої Британії, акції «Солідарність з Олегом Сенцовим» одночасно відбудуться в Кенії, Швеції, Данії та Сполучених Штатах Америки. В Україні до Києва приєдналися Вінниця та Львів.

Подія в Лондоні: https://www.facebook.com/events/2740731575967727/

Подія у Вінниці: https://www.facebook.com/events/222194928460333/

Подія у Львові: https://www.facebook.com/events/520230691753534/

Контактна інформація: ukraine.pen@gmail.com.

#FreeSentsov #SaveOlegSentsov

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Анонс: Презентація книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”

Червень 5, 2018

Запрошуємо вас на презентацію книги Юрія Луканова “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”, яка була видана Центром інформації про права людини.  Презентація відбудеться у середу, 6 червня, з нагоди Дня журналіста, о 18:30 у Кримському домі (вул. Омеляновича-Павленка, 9).

Журналіст Юрій Луканов — безпосердній свідок згортання свободи слова у Криму після його окупації Російською Федерацією. Нова книжка автора розповідає про цинічну та брутальну роботу зі знищення вільної журналістики, яку окупаційна влада здійснювала щодо журналістів, редакторів, власників ЗМІ та представників міжнародних організацій найрізноманітнішими методами. Йдеться про побиття, пошкодження і вилучення техніки, незаконні затримання, тортури та погрози, відкриття сфабрикованих кримінальних справ, переслідування тощо.

В основу “Пресувальної машини” покладені документальні свідчення більше двадцяти кримських журналістів та медіадіячів про те, як із ними боролася Росія. Вони також є запрошеними гостями презентації. Це зокрема:

Валентина Самар, Тетяна Рихтун, Стас Юрченко, Олена Механік, Володимир Притула, Олена Юрченко, Шевкет Наматуллаєв, Сергій Мокрушин, Ярослав Пілунський, Олена Лисенко, Ірина Сєдова, Валерій Кулик, Андрій Сенченко, Ібраім Умеров, Наталія Кокоріна,  Микола Семена, Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Осман Пашаєв, Ельвіна Сеітбуллаєва, Анна Андрієвська, Ленур Іслямов, Ельзара Іслямова та інші журналісти.   

Учасники та учасниці події:

  • Юрій Луканов, журналіст та автор книжки
  • Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини

Модератор — Алім Алієв, Кримський дім.

Відвідувачі заходу отримають книгу у подарунок. На презентації також відбуватиметься акція зі збору благодійної допомоги для родин кримських політв’язнів.

Вхід вільний. Для участі, будь ласка, зареєструйтеся

Будемо раді вас бачити!

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Санкції проти Росії можуть бути зняті

Грудень 15, 2017

Дуже ймовірно, що у наступному році з Росії знімуть санкції. І ось вам технологія.

Кремль шантажує Раду Європи погрозами вийти із організації та відмовляється сплачувати внесок в бюджет, допоки йому не повернуть право голосу в ПАРЄ. Політичний комітет ПАРЄ, серед іншого, буде розглядати питання “відновлення діалогу з Росією”. Звичайно, що представники російської делегації запрошені. А до цього Росія та її союзники провели величезну дипломатичну роботу.

Із часів окупації Криму Росія не виконала жодної вимоги Ради Європи. І все-одно має реальний шанс тріумфально повернутися в ПАРЄ вже у січні наступного року.

Якщо це станеться, то ми отримаємо перше значне послаблення санкцій проти Росії за введення війни проти України. Війни, в якій майже кожного дня продовжують гинути люди та більше п’яти з половиною мільйонів людей змушені жити в умовах окупації.

Ну і можливу подальшу ланцюгову реакцію.

Виникають логічні питання:

– якщо обмеження проти Росії були введені за грубі порушення нею міжнародного права, і ці порушення досі тривають, то яка підстава для зняття цих обмежень?

– якщо Росії можна показово не виконувати вимоги Ради Європи, то тоді у чому сенс прийняття документів Ради Європи?

– якщо Рада Європи вибірково надасть Росії право не виконувати вимоги Ради Європи, то чи означає це, що й іншим країнам-учасницям дозволена така поведінка?

– якщо ми втратимо Раду Європи як міждержавну організацію, яка дбає про підтримання цінностей прав людини, верховенства права та демократії, то тоді в чому потреба діяльності цієї організації в умовах існування інших регіональних ініціатив та акторів?

Більше 40 українських громадських організацій поставили їх у відкритому зверненні до Ради Європи. А також ціла низка аналітичних центрів Європи закликали Раду Європи не перетворитися у черговий військовий трофей Росії.

Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “Обозреватель”.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело, 14/12/2017

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варі