ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Правозахисний Порядок Денний

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу – 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу – економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

“Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії – шість, в обласних – вісім, у Верховному суді – 12 присяжних”, – каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Віталій Титич: “Суспільству треба шукати паралельно інші варіанти відбудови інфраструктури справедливості

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Після цього під час відбору пропонується перевіряти список присяжних на професії, які унеможливлюють участь у колегії. Правозахисники виступають проти участі, зокрема, відставних прокурорів, військових, колишніх або чинних поліцейських, співробітників спецслужб, недієздатних та священників.

“А всі інші зобов’язані виконати обов’язок присяжного. Хочуть вони це чи ні. У різних країнах буває кримінальна або адміністративна відповідальність за невиконання обов’язку. У законопроекті ми пропонуємо адміністративну. Це те саме, що ігнорувати запрошення в армію”, – розповідає Михайло Савва.

Попри скептицизм експертів щодо успіху судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Суд присяжних в Україні, кінопоказ та лекція

Липень 16, 2018

Раз на два тижні Київська школа прав людини та демократії, (освітній проект Center for Civil Liberties) організовує правозахисні кінопокази.

Тут ви можете познайомитися з правозахисниками, послухати виступи експертів відпочити та подивитися фільми, що підіймають гострі суспільні питання.

11.07.2018 ми копазували фільм “12 Розгніваних чоловіків”.

Лектор – Михаил Савва. Доктор політичних наук, професор, голова правління громадської організації «Експертна група «Сова»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

Акція “Активісти – не мішені” відбулася під Верховною Радою України

Березень 19, 2018
Близько двох десятків правозахисників зібралися під стінами Верховної Ради вранці 19 березня на акцію “Активісти – не мішені” з вимогою скасувати е-декларування для активістів.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Під час акції вони вишикувалися перед будівлею парламенту, вдягнувши на себе величезні мішені. У такий спосіб вони вирішили наочно продемонструвати, що після запровадження електронного декларування активісти стають мішенями для влади.

До металевої огорожі перед будівлею ВР на площі Конституції активісти закріпили плакат із написом “Сезон полювання на активістів відкрито” та символічним зображенням мішені. Крім того, учасники акції тримають у руках плакати із закликами на зразок “Декларування активістів – перший крок до диктатури”.

Ситуація під час акції спокійна. Правопорядок під час її проведення забезпечують близько двох десятків поліцейських.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Петро Порошенко 8 липня 2017 року подав на розгляд Верховної Ради проекти законів щодо скасування е-декларування для антикорупційних громадських активістів.

Зокрема, це проекти законів № 6674 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги” та № 6675 – про внесення відповідних змін до Податкового кодексу.

Обов’язкове е-декларування для громадських організацій, що здійснюють антикорупційну діяльність, було ухвалене Верховною Радою 23 березня 2017 року. Депутати внесли зміни до закону “Про запобігання корупції”, чим зобов’язали подавати електронні декларації не лише держслужбовців, а й громадських активістів та громадян, які “залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”. Проект цього закону також вніс президент Петро Порошенко 14 березня 2017 року.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2424288-aktivisti-pid-radou-vdagli-na-sebe-miseni-vimagaut-skasuvati-edeklaracii.html

Судова реформа

Лютий 22, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Суд присяжних vs народні засідателі

Липень 20, 2018

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

 

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

 

Віктор Шишкін

  “Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних… З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних”, – наголошує суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною – суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

“Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою”, – каже голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва. 

Тетяна Веремій

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівської адвокатки Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участю народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокатка нарікає, що в колегію “присяжних суддів” потрапляли колишні правоохоронці, які “до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом”.

“У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання”, – згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою.

“Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки – 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини”, – переконана вона. Адвокатка вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією.

“Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України”, – розповідає правозахисник.

За участю народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 1325% справ, тоді як в одних лише професійних суддів – 1% таких вироків.

“У Росії в кримінальних справах за рік суд присяжних класичної моделі виносить 300 вердиктів. У різні роки від них було від 7 до 25% виправдувальних вироків. В Україні в 2016 році так звані “присяжні” винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з близько 160 тисяч 18–19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює”, – наголошує Михайло Савва.
Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим “чорних полковників” змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків у порівнянні з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Більше того, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

“Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: “Ні! До побачення!” І на цьому все – у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив”, – пояснює Аркадій Бущенко і додає, що суд присяжних сприяє юридичній просвіті в країні.

НАВІЩО? 

Суд присяжних – це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій Осіпов. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних – це “достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави”.

Андрій Осіпов

“Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати”, – пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, “якого не було в українців з 1917 року”.

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

“У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії”, – розповідає Андрій Осіпов.

“Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держзраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!” – додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій Волков.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ.

Член Громадської ради доброчесності Віталій Титич зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його “травмував психологічно”. Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась.

“Спасение утопающих – дело рук самих утопающих”. Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти”, – коментує адвокат родин Небесної сотні Віталій Титич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Конкурс до Верховного Суду пройшли 30 недоброчесних кандидатів – експерт РПР

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на “дисциплінарному гачку”. Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав, що викладені.

“Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба”, – коментує він.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження “суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах”. Окрім цього, у Верховній Раді депутат від “Батьківщини” Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ №7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект “Правозахисного порядку денного” авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокатка Тетяна Веремій вважає, що в ук