ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Права людини

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Парламентарів за Міжнародний кримінальний суд та верховенство права (CAP-ICC).

Фото про права людини

Листопад 7, 2018

📸

Sasha Romantsova від імені Правозахисний порядок денний вручила відзнаку за фото, що стрерджує права людини на міжнародному фотоконкурсі.

Представники платформи Правозахисний порядок денний долучилися до фотоконкурсу в якості журі номінації “Фото про права людини”.

Перемогу в номінації отримали фотографії Inna Oskolskaya про баскетбольну команду, в якій грають люди з інвалідністю.

——————
Фотоконкурс «Дня» – це 20 років фотоісторії, 129 фотовиставок у містах України, 809 нагороджених фотографів.

Журі відбирали знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. Фотоконкурс хоче зламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта.

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

Результаты поиска:

Запрошуємо на круглий стіл про правосуддя на сході

Грудень 12, 2018

Мета круглого столу – це обговорення ключових висновків та рекомендацій щодо посилення спроможності забезпечувати правосуддя в умовах збройної агресії за результатами дворічної роботи, яка включала в себе: аналіз законодавства, статистичних даних щодо функціонування системи правосуддя за 2013-2017 рр., судових рішень, у справах, що зумовлені агресією РФ на сході України; моніторинг судових засідань; проведення інтерв‘ю, фокус-груп та анкетування суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, правозахисників з Луганської та Донецької областей та м. Києва.

 Протягом попередніх двох років за ініціативи та підтримки МФ «Відродження» група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

 Спроможність української судової системи оцінювалась за такими критеріями:
– наявність необхідної інфраструктури, підготовлених людських та матеріальних ресурсів;
– достатність правового регулювання;
– забезпечення доступу до правосуддя;
– здатність ефективно розслідувати та притягувати до відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту.

До участі запрошуються народні депутати України, судді Верховного Суду України та місцевих судів, представники Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної судової адміністрації, Вищої ради правосуддя, ключових міністерств та відомств, а також представники міжнародних моніторингових місій.

——————————–
Круглий стіл відбудеться на базі комітету ВРУ з правової політики та правосуддя.

Реєстрація
 https://goo.gl/forms/VSkCXPy6SIVw44S62

Зі звітом можна ознайомитись за посиланням:
ℹ️ http://bit.ly/2K5W68C

Подію організовують:
Міжнародний фонд “Відродження”
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Правозахисний порядок денний

Романцова: система прав людини існує, щоб забезпечити правами, які не допускають війни

Грудень 12, 2018

Організація Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року ухвалила Загальну декларацію прав людини. Про ситуацію із дотриманням прав людини в Україні в програмі “Культура.Live” розповіла виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод” Олександра Романцова.

Ведучі:

Людмила Ляхевич, Денис Денисенко

“Всі 30 пунктів Загальної декларації розробляла спеціальна група й ще тоді були суперечки, чи треба робити з цього концепту договір, який кожна країна підпише і візьме на себе зобов’язання виконувати. Однак більшість зрозуміла, що на це не підуть не лише країни Радянського блоку, а й Африки та Азії. Тому було прийнято рішення створити саме розуміння того, а що ж ми включаємо в права людини. Ці пункти мали зупинити можливість створення чогось такого, як третій рейх, тобто людина мала бути захищена навіть від своєї власної країни”, — розповіла Романцова.

Правозахисниця повідомила, що на момент заснування ООН було 56 країн, 48 з них проголосували за підтримку декларації, 8 утрималося й серед тих, хто утрималися були Україна та Білорусь.

“Найголовнішою, мабуть, є перша стаття, де йдеться про те, що кожна людина рівна, має людську гідність і мусить справедливо ставитися до кожного. Вона фіксує ті цінності, навколо яких всі інші будуються далі, аби захищати права людини. Сама система прав людини існує для того, щоб люди були забезпечені такими правами, які не допускають війни, щоб людям не потрібно було братися за зброю, аби захищати своє життя чи вибивати собі справедливий суд”, — повідомила Романцова.

Виконавча директорка “Центру Громадянських Свобод”  розповіла, що після того, як була створена Загальна декларація, була підтримана ідея створення регіональних об’єднань, наприклад, Африканського об’єднання, Загальноамериканської Ради, Ради Європи. Романцова наголошує, що це достатньо нова система, яку треба підтримувати, бо вона спроможна привести нас до цивілізованого способу вирішення суперечок.

“Якщо говорити про традиції Радянського Союзу, то радянська конституція була спрямована на захист соціальних прав без гарантування громадянських та політичних. Тобто країна мала забезпечити місце для праці, справедливе винагородження та якісний відпочинок. Однак, якщо немає свободи слова, то хто визначає, що таке достойна заробітня платня або що таке якісний відпочинок? За гарними словами люди часто не розуміють, що в них забирають механізми впливу”, — говорила Романцова.

Правозахисниця зауважила, що дуже важливо розуміти, що є право, але є різниця стандартів їх реалізації та що серед фундаментальних прав, перш за все, є гарантії фізичної безпеки, свобода від рабства, тортур, захист життя, приватна свобода, механізми захисту висловлювання вашої думки.

“Права людини — це результат домовленості людей, що всі в світі цінні своєю наявністю. Коли ми говоримо про евтаназію, то нібито людина хоче позбавити себе життя, але зробити вона це хоче завдяки іншій людині. Це питання та інші відносять до четвертого  покоління прав, де люди ще не домовилися про стандарти. Саме тому важливими є ці перші фундаментальні права, бо вони включають в собі механізми того, як можна домовлятися”, — розповіла Романцова.

Також правозахисниця Романцова говорила, що всі люди рівні і мають право в рівних можливостях реалізувати власні права  без дискримінації. Романцова наголошує, що коригуватися має стандарт, а не самі права людини та що важливо не чинити супротив людям, які намагаються вирівняти рівень прав для всіх, наприклад, для лгбт спільноти.

“Є люди, яким потрібно виконати набагато більше заходів, щоб  отримати такі ж права, як у інших. Важливо говорити про права і свободи ще в школі, також певне право треба реалізовувати таким чином, щоб воно не порушувало права інших людей”, — додала Романцова.

Прослухати детальніше можете за посиланням

Про права Людей розповіла керівниця Центру Громадських Свобод Олександра Матвійчук

Грудень 12, 2018

“Головна цінність Українців – свобода. Але більшість Українців навіть не намагилися захистити свої права” Olexandra Matviychuk розповідає про права людини в Україні.

ПРЕС-РЕЛІЗ у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція

Грудень 10, 2018

ПРЕС-РЕЛІЗ

9-10 грудня у Києві пройшла третя Національна ​​правозахисна​​ НеКонференція –  щорічна подія приурочена до дня підписання Декларації прав людини.


На події зібралися кількасот людей, серед яких – представники громадських організацій з Києва та регіонів, органів державної влади, а також міжнародних структур, зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною та світом.

На події виступали:
Бенджамін Моруа, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Володимир Яворський, експерт Центру  інформації про права людини, член правління УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління УГСПЛ

Лариса Денисенко, правозахисниця, письменниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок ЮРФЕМ

Володимир Сущенко, український науковець, заслужений юрист України, голова правління Експертного центру з прав людини

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод.

Вітальна панель завершилася оголошенням цього річного лауреата щорічної Національної премії з прав людини за особистий внесок у захист прав людини в Україні та урочистим врученням премії.

Лауреаткою премії стала Даша Свірідова. Даша народилася та виросла в Ялті, і після окупації Криму вимушено переїхала до Києва. Усі ці роки вона невтомно працює для захисту прав людей, які лишилися сам-на-сам із окупантами. У поданих Мін’юстом міждержавних скаргах України проти Росії велика частина її особистої роботи.

 

Також на заході відбулося 20 різних панельних дискусій. Серед них були присвячені місцям позбавлення волі, проблемам людей, що живуть з ВІЛ,  проблеми ВПО, ратифікації Римського статуту, правам людей в Криму, суду присяжних в Україні, тощо.

Одна з найбільших дискусій точилася навколо питання свободи слова в сучасній Україні. Панельну дискусію координував “Центр інформації про права людини”.

Правозахисники на конференції долучилися до акції Еміль Курбедінов, ми з тобою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Програма:  тут.

Контакти: human.rights.agenda.ua@gmail.com +380965805500  

Інформаційна довідка:

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр Громадянських Свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS.

Коаліція «За вільний Інтернет» закликає депутатів не включати законопроект про санкції проти ЗМІ до порядку денного сесії!

Грудень 4, 2018

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275, що пропонує надати Верховній Раді України виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до засобів масової інформації, цього тижня винесено на розгляд парламенту для прийняття рішення про включення його до порядку денного цієї сесії.

Коаліція «За вільний Інтернет» та низка громадських організацій раніше вже висловилисвої зауваження до проекту закону. Негативний висновок щодо законопроекту винесло також Головне науково-експертне управління, зазначивши, що запропоновані у проекті зміни до Закону України «Про санкції» мають ознаки неконституційності.

Визначення «інформаційної підтримки» тероризму у законопроекті, яка є приводом застосування санкцій і до українських ЗМІ, на думку Коаліції «За вільний Інтернет», допускає довільне тлумачення, при якому практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності. Законопроект не містить процедури і чітких критеріїв оцінки, за якими діяльність медіа буде вважатись терористичною, що суперечить статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тому виключне право Верховної Ради визначати, які ЗМІ потраплять під санкції, може перетворитися у форму політичної цензури та тиску на ЗМІ, зокрема, під час виборчого процесу.

Коаліція зауважує, що українське законодавство вже передбачає законні механізми реагування на заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, пропаганди війни, дискримінації чи іншого незаконного контенту в українських засобах масової інформації, визначені, зокрема, Кримінальним кодексом України та Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Саме тому підтримка Проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 є недоцільною та небезпечною.

З огляду на вищезазначене Коаліція «За вільний Інтернет» закликає:

Народних депутатів – не голосувати за включення Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275 до порядку денного сесії;

Ініціаторів проекту – відкликати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору» № 9275.

Учасники Коаліції «За вільний Інтернет»:

ГО «Платформа прав людини»

ГО «Лабораторія цифрової безпеки»

ГО «Центр інформації про права людини»

ГО «Кримська правозахисна група»

Представництво Freedom House в Україні

Микола Костинян

 

Громадські організації:

ГО “Донецький інститут інформації”

ГО «Детектор медіа»

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Інститут розвитку регіональної преси”

Академія української преси

Платформа прав людини
Лабораторія цифрової безпеки
Центр інформації про права людини
Crimean Human Rights Group
Freedom House Ukraine
Микола Костинян (Mykola Kostynyan)
Донецький інститут інформації
Детектор медіа
Інститут Масової Інформації (ІМІ)
ІРРП – Інститут розвитку регіональної преси
Академія Української Преси
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод

Громадські організації закликають ВККС не чинити штучні перешкоди при формуванні Громадської ради доброчесності

Листопад 22, 2018

21 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила результати розгляду документів громадських об’єднань (ГО) для формування Громадської ради доброчесності (ГРД).

 

З-поміж 14 організацій, які подали документи, Комісія ухвалила позитивне рішення про допуск лише двох. Решті Комісія надала час на усунення недоліків, які, на її думку, були допущені ГО у відповідних документах.

 

Ознайомившись із рішеннями Комісії, громадські організації вимушені констатувати, що серед зазначених недоліків є чимало таких, що не засновані на вимогах закону, не переслідують легітимної мети та можуть свідчити про створення ГО штучних перешкод для участі у формуванні ГРД.

 

Зокрема:

 

  • у деяких випадках (ЦППР) Комісія не приймає результати фінансового аудиту, проведеного не в останні два роки, тоді як закон вимагає лише наявність звіту про проходження аудиту і не встановлює жодних часових проміжків його проведення;
  • в інших випадках (ЦГС, ЦППР,) ВККС безпідставно вважає, що лише перші особи міжнародних організацій в Україні (Координатора ОБСЄ в Україні, ПРООН тощо) можуть давати рекомендації громадським організаціям,  тоді як закон не містить такої вимоги, а підписи посадових осіб міжнародних організацій здійснені в межах їхніх повноважень;
  • необґрунтованою є позиція ВККС щодо визнання звітів за результатами фінансового аудиту чи аудиторських висновків такими, що подані без додержання вимог лише тому, що звіти підготовлені для конфіденційного використання та подання грантодавцям (КРИМСОС, ЦППР, ЦГС) (закон не встановлює жодних вимог щодо адресатів звітів і мети їх підготовки);
  • ВККС не визнала копію звіту за результатами виконання проекту через відсутність підпису особи, уповноваженої на його підписання (ЦППР), хоча така вимога є безпідставною, оскільки закон вимагає надання копії, а не оригіналу звіту, а подана копія звіту була належним чином засвідчена уповноваженою особою;  
  • закон “Про судоустрій і статус суддів” не вимагає розміщувати декларації кандидата до ГРД на сайті НАЗК, а до компетенції ВККС не належить антикорупційна перевірка декларацій (в тому числі наявності чи відсутності таких  на сайті НАЗК), тоді як щодо деяких організацій (ІПГД) зазначено, що відсутність таких декларацій на сайті НАЗК є підставою для недопуску.

 

Щодо документів інших ГО (ГЛК, Е+, НК, ТОМ14, ЦЕС, Центр ЮЕЙ) вимагається лише надання оригіналів певних документів або “оригінальний підпис”, тоді як із наданих належним чином фотокопій можна встановити усю необхідну інформацію. В деяких інших випадках (ДЕЮРЕ, НК) описки (помилкове зазначення по-батькові кандидата лише на одному з документів чи зазначення “щорічна декларація” після слів “декларація кандидата на посаду члена ГРД”) розглядаються Комісією як такі, що “є підставою для визначення документів такими, що подані без додержання вимог …  закону”.

 

Наголошуємо, що вимоги закону щодо надання документів встановлені з метою підтвердження досвіду, дійсної діяльності і спроможності громадських організацій сформувати ГРД. Перевірка Комісією цих документів має переслідувати цю легітимну мету і не має виходити за її межі.

 

Ще більше здивування викликають такі рішення Комісії з огляду на те, що низку організацій з аналогічними пакетами документів Комісія 2 роки тому допустила до участі в Зборах ГО із формування ГРД без жодних зауважень. Комісія також не вважає порушенням неподання належних декларацій кандидатами на посаду суддів антикорупційного суду і до суду з питань інтелектуальної власності.

 

Ми занепокоєні тим, що на початку співпраці з ВККС щодо формування другого складу ГРД ми зіткнулися з таким підходом. Водночас, ГО докладуть усіх зусиль, щоб урахувати побажання Комісії щодо оформлення документів у визначений строк, наскільки це можливо.

 

Втім, у разі збереження такого підходу ВККС до оцінки документів зберігається великий ризик безпідставної відмови досвідченим і спроможним ГО в участі у Зборах і як наслідок – формування неповного складу, затягування, а то й узагалі неможливості створення ГРД як форми участі громадськості у доборі й оцінюванні суддів.

 

У зв’язку з цим закликаємо ВККС:

 

  • уважно розглянути повторно всі пакети документів ГО, в тому числі й документи, які будуть надані додатково;
  • оцінити документи, надані організаціями, виключно на підставі вимог закону, неупереджено, уникаючи безпідставного формалізму;
  • допустити до участі у Зборах всі ГО, досвід і спроможність яких підтверджені наданими ними документами;
  • переглянути рішення щодо низки ГО (вказаних у цій заяві) в частині визнання документів такими, що подані без додержання вимог закону, передусім там, де закон не встановлює відповідних вимог.

 

Громадський люстраційний комітет

Ініціатива Е+

Крим СОС

Нова країна

ТОМ 14

Фундація DEJURE

Центр громадянських свобод

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр UA

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action

Листопад 16, 2018

🔴 Пряма трансляція з Верховна Рада України.

40-вий щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів Parliamentarians for Global Action та 10-та Консультативна Асамблея Пар