ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Права людини

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.

За словами Кориневича, запропонований законопроект виокремлює ці чотири категорії злочинів в окремий розділ.

Кабінет міністрів законопроект не розглядає

Втім, документ застряг в уряді. Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук каже, що він уже рік перебуває на розгляді уряду, і ніякого руху до його ухвалення не спостерігається.

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Кориневич припускає, що так відбувається через те, що він не цікавий політикуму.

«Він не стосується речей, які можуть бути цікавими для тих, хто ухвалює рішення. Він стосується справедливості», – вважає Кориневич.

Цей законопроект потрібно ухвалити, зазначає Матвійчук, тому що не всі міжнародні злочини мають аналоги серед «загальнокримінальних». А навіть якщо аналог і є, то він не відображатиме повністю їхню природу.

Скажімо, розстріли на Майдані розслідуються як терористичні акти, а вони є злочинами проти людяності, переконує Матвійчук. Втім, за такі злочини українське законодавство відповідальності не передбачає. Більше того, зазначає вона, у Кримінальному кодексі немає навіть терміну «злочини проти людяності».

У підсумку, наголошує Матвійчук, це може призвести до безкарності.

Окремо експерт наголошує, що через наявність Мінських домовленостей, які передбачають амністію для причетних до подій в окремих районах Донецької та Луганської областей, воєнні злочинці залишаться не покараними. А якщо кваліфікувати їхні злочини як міжнародні, то є шанс притягнути їх до відповідальності.

Дружина закатованого сепаратистами Володимира Рибака, депутата міської ради Горлівки, Олена Рибак каже, що через відсутність необхідних норм не може притягнути до відповідальності винних у смерті її чоловіка.

«Я вже дуже давно не можу покарати винних. І ця людина не втікає з України. А навіщо? Нема закону такого, щоб щось із ним зробити. Він сидить і чекає», – розповідає Рибак.

Вона припускає, що уряд затягує з передачею законопроекту до парламенту через те, що «хтось боїться, що когось із них притягнуть до відповідальності».

Радіо Свобода направляло запит до Міністерства юстиції щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, але відповіді на нього не отримало.

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

#BringHerBack – вимагаємо повернути Людмилу Козловську в ЄС!

Серпень 22, 2018

Підписати петицію

 



Авторитарна влада порушує принцип верховенства закону та демократії в державах-членах ЄС. Не дозволимо їм чинити так само з принципами Європейського союзу і положеннями Шенгенської угоди!

У зв’язку зі скандальним застосуванням положень Шенгенської угоди владою Польщі як інструменту переслідування іноземних громадян і членів їхніх сімей, ми звертаємося до всіх політиків Європейського союзу з проханням висловити свою тверду солідарність і протест щодо цього несправедливого заходу.

Ми вимагаємо надати Людмилі Козловській можливість безперешкодного повернення в свій дім в Європейському союзі, бажано у вигляді надання їй громадянства країни ЄС. Це дозволить їй возз’єднатися зі своєю родиною в Польщі і продовжувати діяльність очолюваної нею Фундації, що спрямована на захист прав людини на території ЄС, не боячись чергової депортації.

Шенгенська угода змінила обличчя Європи. Подорож з однієї європейської країни в іншу ніколи не була такою простою, як після набрання нею чинності. Прикордонні переходи зникли, туризм і економіка стали стрімко розвиватися, а життя мільйонів громадян стало простішим.

На жаль, польський уряд прийняв рішення щодо використання даної угоди для політичних переслідувань. Без зазначення будь-яких підстав, без висунення будь-яких звинувачень, без рішення незалежного суду, без надання можливості відповідної апеляції, незалежно від особистого і сімейного стану, уряд «ПіС» використовує можливості Шенгенської угоди для депортації іноземних громадян з незручними для себе поглядами. Так, як влада поставилася до громадянки України, громадської активістки Людмили Козловської, як правило ставляться до злочинців, шпигунів або осіб, яких підозрюють у тероризмі.

Людмила проживає в Польщі уже впродовж 10 років, вона заміжня за польським громадянином впродовж 5 років. Вона ніколи не порушувала закон і не становила загрози  громадській безпеці Польщі. Проблеми Людмили почалися після того, як її чоловік, активіст Бартош Крамек, почав критикувати ПіС в соціальних мережах і брати участь в протестах проти спроб обмеження незалежності судової влади в Польщі.

За результатами численних перевірок, проведених в Фундації «Відкритий Діалог», яка виступає на захист прав людини в пострадянських країнах, не було виявлено ніяких порушень, правоохоронні органи не наважилися висунути жодних звинувачень і суд обгрунтовано відхилив позов про призначення державного управителя в Фундації

Отже, польська влада вдалася до більш радикальних засобів репресій в вигляді реєстрації в системі ШІС, що призводить до негайного видворення з Шенгенської зони. Способи та обставини, в яких виконувалася ця процедура, викликають серйозне занепокоєння у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань з боку Польщі.

Ми закликаємо політиків і уряди держав-членів ЄС вжити заходів щодо припинення подальшого зловживання владою з використанням положень Шенгенської угоди – привілею, наданого нам Європейським союзом, для політичних переслідувань. Європа не може допустити виникнення такого небезпечного прецеденту. Ми зобов’язані захищати фундаментальні цінності, на яких базується Європейський союз, такі як свобода, демократія і верховенство закону, а також всіх тих, у кого є сміливість для їх захисту.

#BringHerBack – давайте доб’ємося повернення Людмили в ЄС!

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Андрей Юров: “Сколько нужно убить людей, чтобы мы определились с искусственным интеллектом?”

Серпень 1, 2018
 Денис Антончик Микола Мирний
для ЦІПЛ

Наш мир в последнее время меняется на огромной скорости, и все, что позавчера еще казалось фантастикой, сегодня – часть обихода. Однако часто новшества, призванные сделать жизнь человека более комфортной, приводят к неизбежному вторжению в приватность, одновременно создавая новые угрозы безопасности человека.

Где граница между безопасностью и личной свободой? Нужно ли что-то менять в концепции прав человека, если одни права вступают в конфликт с другими? Почему во всем мире идет “откат” к традиционным ценностям вместо гуманитарных? Как на права человека повлияет развитие искусственного интеллекта?

В поиске ответов на эти вопросы ми записали комментарии и рефлексии правозащитника, социального философа, эксперта Совета Европы и Московской хельсинкской группы Андрея Юрова.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА — ЭТО ВСЕГДА О ДОГОВОРОННОСТЯХ С ВЛАСТЬЮ

Андрей Юров, социальный философ, правозащитник

Я занимаюсь правозащитной деятельностью с 1988 года, включая 3 года диссидентского стажа. Все это время я постоянно сталкиваюсь с пересечением вопросов свободы и безопасности. Часто безопасность позиционируют как важную вещь. Свободу при этом тоже считают важной, но не такой важной, как безопасность. Возникает вопрос границы.

Если раньше, вопрос безопасности был открыт для тоталитарных антиутопий Оруэлла, то сейчас — и для либеральных обществ. Это уже не вопрос тирана, а вопрос стаи малых братьев-бизнесменов, которые непрерывно наблюдают за нами.

Сейчас многие люди переходят на единую систему, когда абсолютно все кредитные карты находиться в одном мобильном телефоне. Из-за этого для некоторых коммерческих организаций — человек становиться видим со всех ракурсов.

А ведь что такое права человека? Это некоторая договоренность с властью о том, где проходит эта граница. Власть может арестовывать человека за преступление, но не может этого делать, если ей не нравится человек или его форма носа, или этническая принадлежность.

И какими бы гибкими не были эти договоренности, все же должны быть ограничения, за которые власти заходить нельзя.

Работа Беджамина Уеста “Договор между мистером Пэном и американскими индейцами”, 1772 год

В классической Европе, в Венгрии, например, обговаривают вопрос об уменьшении влияния США. Из-за этого переезжает финансируемый когда-то США Европейский университет и многие другие организации.

В Швейцарии изменяется даже вопрос безопасности. Он эволюционирует в понятие “человеческая безопасность”. У них она строится на правах человека. Уважение прав человека — это ядро безопасности. А все остальное — это плохая работа правоохранительных органов.

А права человека — это всегда выстраданная вещь. Это не про большинство, а, например, про то, как защитить Сократа от чаши с ядом. Чтобы за неприятные вещи, которые он говорит толпе, его не казнили, чтобы он имел хоть какую-то защиту.

Европейский суд по правам человека рассматривал однажды случай с оскорблением полицейского. Мужчина обругал полицейского, когда тот совершал неправомерные действие. Во многих государствах оскорбление полицейского — это тяжкое преступление. В то же время в ЕСПЧ несколько судей посчитали, что такое высказывание нельзя считать оскорблением, так как оно было сделано в момент неправомерных действий полицейского. Уже через некоторое время мнение этих судей стало стандартом: если человек жёстко оскорбляет полицейского в момент его неправомерных действий — это уже не оскорбление, а оценка действий.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ТОГДА ИМЕЮТ СМЫСЛ, КОГДА ЭТО СТАНДАРТ

Договоренность может быть на разных уровнях — от маленькой общины или страны до международного уровня. По разным аспектам могут быть разные договоренности. Но договоренность о каком-то определенном наборе прав должна быть на международном уровне обязательно.

Это нужно, чтобы люди понимали, что где бы они не находились, существует стандарт, который может их защитить. Нельзя пытать человека или отрубать ему руки за воровство.

Нельзя, чтобы в одной стране какое-то действие нормальное, в другой — тяжкое преступление, как с однополыми связями. Такие вопросы должны быть унифицированы, чтобы не оказалось, что ты приехал с кем-то отдыхать на острова и стал преступником.

Определенные в 40-х годах универсальные права человека должны соблюдаться. Но они не соблюдаются.

Не должны ли быть все эти права пересмотрены? Мы понимаем, что они существуют уже достаточно давно, видим, что работает, а что нет, что у некоторых права есть, а у некоторых — нет.

Но в любом случае мы должны понять: либо можно право нарушать всем, либо — никому. Это универсальный стандарт. А когда говорят: “Мы его будем нарушать, когда нам удобно, а вы не смейте”, то здесь речь уже идет не о праве, а об насилии.

Права входят в противоречие друг с другом. Например, мое право на свободу слова будет обязательно входить в противоречие психической безопасностью людей, которые придерживаться других взглядов.

Давайте я пошучу: “Если над вашей религией постоянно смеются, то может вам нужно выбрать менее смешную религию?”

Я не знаю скольких людей я оскорбил этой фразой. Но она вполне укладывается в право свободы слова. Европейский суд по правам человека пришел бы к выводу, что я не прибегаю к оскорблению или унижению чьего-то достоинства. Но я боюсь, что в ряде государств мое высказывание было бы расценено как преступление. И это проблема, когда мы под правом человека подразумеваем право обижаться на что угодно.

Сейчас существует очень благородный и одновременно опасный тренд, связанный с политкоректным языком. Я не скажу, что это неправильно. Но не всегда такие вещи несут терапевтический характер для всего общества. Выпуская энергию обиженности, не перейдем ли мы в мир постоянно обиженных?

Этот тренд на искупление ранее угнетенных групп — не про права человека. Ведь права человека — это те немногие базовые права из Конвенции по правам человека. Мы не можем объявлять правом человека все подряд.

Например, право на жизнь — это право, чтобы тебя не убили, а не право долго и счастливо жить. Это не право, чтобы окна не выходили на трассу, где трамвай стучит каждый день, или соседи не слушали ужасную русскую попсу. Это не право отбирать органы у белых мужчин-угнетателей и пересаживать их чернокожим женщинам. Может это и справедливо, но это уже не про права человека.

Я наблюдаю второй тренд в мире — отгон к традиционным ценностям, который очень помогает первому тренду. Примером может послужить Китай, где пытки и казнь — это нормально. Это их традиционные ценности. Или для некоторых стран женское обрезание — это тоже нормально. И они плевать хотели на запад с их феминистическими идеями. Они так делали и будут делать.

И вроде бы эти два тренда идут в разные стороны, но они одинаково подрывают вопрос о фундаментальных правах человека. И проблема в том, что если мы начнем сейчас пересматривать фундаментальную концепцию, то мы уничтожим фундаментальные права человека.

Для меня фундаментальные права человека – это 15-17 прав, изложенных в Европейской конвенции о правах человека. И договоренность о них должна быть не только на уровне Европы, а на и уровне мира.

А сейчас, например, тот же Китай предлагает разработать новую декларацию, которая опиралась бы на традиционные ценности и совершенно другие права. И я боюсь, что у такого подхода в современном мире может быть слишком много сторонников.

ТЕРРОРИСТЫ – ЭТО ЛЮДИ? У НИХ ТОЖЕ ЕСТЬ ПРАВА? ИЛИ НЕТ?

Считаем ли мы террористов договороспособными? Можно ли с ними выстраивать договоренности? Будет ли он соблюдать договоренности или с ним можно договаривать только лишь с помощью насилия? Можно ли вести переговоры с ИГИЛ, с Аль-Каидой или их нужно истреблять?  Мой вопрос в том, террористы — это люди?

Мы уже начинаем говорить о том, пользуются ли они рациональным аппаратом мышления или действуют на основе каких-то нечеловеческих позывов. А если нет, тогда мы понимаем, что право не работает. Работает только насилие. А если можно, тогда уже мы делаем что-то не так. Остаются ли эти люди для нас людьми, или это тоже люди, но уже иные? У них другой аппарат мышления, который мы не можем изменить и их можно лишь заставить насильно. Они станут только тогда безопасными, когда вырвешь жало у змеи?

Норвезький терорист Андерс Брейвик

Я все же думаю, люди одинаковы и договороспособность должна быть у каждого. Есть две ситуации, когда человек, с моей точки зрения, теряет свою договороспособность.

Человек совершает криминальное преступление, его изолируют от общества, и он становиться недоговороспособным. Но почему его считают договороспособным, когда отпускают? Не понятно. Я не говорю сейчас о тех, кто проходит наказание в голландской тюрьме, после которой человек выходит еще с двумя высшими образованиями. А если у него не было семьи, то он может ее создать заочно. В этом случае я могу поверить, что он стал более договороспособным. Но я точно знаю, что многие, выходя из заключения в России, становятся намного опасней.

Вы, наверное, в курсе, что треть заключенных в России сидят за наркотики. Не за распространение, а за употребление. Один и случаев, который попал в газеты, — это заключение двух парней на 10 лет за то, что они курили косяк. При том, что если бы один сказал, что ему передали косяк, а не они оба курили – то одному бы дали 3 года, а второго б оправдали. Но им дали по 10 лет по предварительному сговору. А на самом то деле, это личное употребление и в цивилизованном государстве они должны бы пройти лечение, а не сидеть по 10 лет.

После тюрьмы в России люди уже выходят обремененные утверждением, что они преступники и становятся менее договороспособными, чем до этого. Как наказание — тюрьма бессмысленна. Она — экономически не выгодна.

СКОЛЬКО НУЖНО УБИТЬ ЛЮДЕЙ, ЧТОБЫ МЫ ОПРЕДЕЛИЛИСЬ С ИСКУССТВЕННЫМ ИНТЕЛЛЕКТОМ?

Не знаю, может я слишком много начитался всяких Илонов Масков, но у меня есть устойчивое убеждение, что лет через 10 самой важной договоренностью будет договоренность об искусственном интеллекте. Потому что нет ни единой договоренности в этой сфере.

Мы и близко не знаем, что там пишут программисты. А мы все не может поговорить об этом, потому что все говорят: “Поговорим, когда первые машины соберут, когда первые машины пойдут, когда первого человека собьют”. Сбили. Уже двух и все еще не говорим. Когда через 5 лет поедут такие машины, мы не будем знать какой этический код у них прописан, кого они будут спасать в первую очередь. Но самое ужасное не в том, что я не доверяю тем, кто пишет эти задания, а в том, что мы не знаем, кто их пишет. Я не знаю людей, которые принимают решения жить мне или умереть. А эти принципы должны не технари решать, в дискуссии должны участвовать юристы, общественные деятели, философы, гуманисты. Сколько еще людей должно умереть, чтобы определиться, что нам делать с искусственным интеллектом?

Мы не то что не готовы к тому, что самообучающиеся машины могут попросить о своих правах, они также могут их взять силой. Если сравнить самообучающуюся машину с ребенком, то это обучение и есть границы, которым мы должны обучить машин.

Любая культура — это иерархия принципов. Все начинается с табу. Есть что-то высшее священное и есть что-то запретное темное. Такая иерархия есть у дельфинов и приматов, но у машин ее нет. У нас должны быть границы и рамки, когда мы сможем отключить эту машину.

Записали Микола Мирний та Денис Антончик

Дискусія експертів: Права людини у формальній та неформальній освіті в Україні

Липень 24, 2018

Права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад.

У суспільстві продовжує домінувати тоталітарний підхід, за яким права людини підміняються популярними політичними визначеннями та гаслами.

Суспільство радикалізується, формується соціальна відчуженість громадян, яка створює не сприятливі умови для розвитку потенціалу особистості та соціуму загалом. Людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави.

Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб.
Чи розуміє звичайний громадянин це? Чи варто прищеплювати людські цінності з дитинства та бути готовими до боротьби за цілі?Ми спробуємо заглибись у ці питання та зрозуміти як створити умови для формування правосвідомого суспільства.

Спікери:

Andrey Yurov AY – соціальний філософ, правозахисник, поет, експерт Ради Європи і Московської Гельсінкської Групи (МГГ), співавтор концепції гуманітарного антифашизму. Входить до Ради Громадянської ініціативи для ОБСЄ, керує Міжнародною школою прав людини і громадянських дій.

Serhiy Burov – правозахисник,експерт УГСПЛ, монітор Національного превентивного механізму, член ГО «Март», директор Освітнього дому прав людини в Чернігові, експерт національного соціологічного дослідження «Що українці знають і думають про права людини”.

Лариса Самсонова – Генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Модерує:
Olexandra Matviychuk – Голова правління Центру громадянських свобод

 

Звернення правозахисних організацій щодо ситуації, довкола ромської національної меншини

Червень 25, 2018

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
щодо ситуації, що склалась по відношенню до ромської національної меншини

Прем’єр-міністру України Гройсману В. Б. 
Міністру внутрішніх справ Авакову А. Б.
Голові Національної поліції Князєву С. М.
Міністру культури України Нищуку Є. М.

Протягом останнього року відбулось декілька нападів на представників ромської національної меншини, які, на жаль, не зважаючи на постійні заклики правозахисників, не призвели до ефективного розслідування цих фактів та покарання винних. Варто згадати події, які відбувались у Львові, Вільшанах, Лощинівці, Тернополі, Києві, а також останні події знову у Львові.

Ваша спільна бездіяльність і непрофесійність призвели до того, що безкарність відповідних представників ультраправих рухів породила цілу тенденцію, в результаті якої вже страждає не тільки людська гідність представників ромської національної меншини, але й людина втратила своє життя.

Подальша така практика є неприпустимою.

В зв’язку із цим вимагаємо публічного звіту:
– від Голови Національної поліції щодо виконання вимог статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» стосовно превентивної і профілактичної діяльності, яка мала бути проведена органами Національної поліції, стосовно виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень по відношенню до представників ромської національної меншини, вжитих у межах компетенції заходів для їх усунення, а також стосовно стратегічних планів для уникнення порушення прав представників цієї національної меншини в подальшому; крім того, вимагаємо звіту щодо розслідування тих фактів, що відбулись;

– від Міністра внутрішніх справ України щодо виконання підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України стосовно розроблених програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, а також щодо виконання таких програм;

– від Міністра культури України щодо виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, зокрема, щодо реалізації прав осіб, які належать до національних меншин (пп.96), а також щодо здійснених заходів щодо формування толерантності в українському суспільстві та запобігання розпалювання міжетнічної ворожнечі, а також проявам дискримінації, нетерпимого ставлення до осіб за ознаками раси, етнічного походження, мовними ознаками (пп. 99);

– від Прем’єр-міністра України щодо виконання статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині виконання основного завдання Кабінету Міністрів України ‒ вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; а також в частині виконання статті 20 вказаного Закону України щодо проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин.

На жаль, ми об’єктивно розуміємо, що навіть під прикриттям красивих слів вам не буде що розповісти по суті вказаних питань ані нам, ані родинам постраждалих, ані в цілому українському суспільству, але ми сподіваємось, що такий публічний звіт принаймні змусить вас згадати про ті обов’язки, які ви маєте виконувати відповідно до законодавства України.

Український інститут з прав людини
Платформа прав людиниInstitute Respublica / Інститут “Республіка”
Восток SOS
Асоціація УМДПЛ/Association UMDPL
Медійна ініціатива за права людиниЦентр інформації про права людини
Center for Civil Liberties
Тернопільська Правозахисна Група
Право на Захист
No Borders project / Проект Без Кордонів
Освітній дім прав людини в Чернігові / Human Rights House in Chernihiv

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

КОЛИ БОГ СТАЄ ЗБРОЄЮ – Переслідування за релігійними переконаннями в ході воєнного конфлікту на сході України

Червень 15, 2018

Результаты поиска:

Воєнні злочини є, а відповідальності немає: які зміни потрібні до Кримінального кодексу України?

Вересень 10, 2018

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/vojenni-zlochyny-vidpovidalnist/29460069.html

Дружина закатованого сепаратистами депутата міської ради Горлівки Володимира Рибака Олена Рибак не може притягнути до відповідальності винних у цьому злочині, тому що для цього немає необхідних законодавчих норм. У Міністерстві юстиції є законопроект, ухвалення якого могло б допомогти їй. Втім, за словами голови правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук, він перебуває на розгляді уряду вже рік, і руху в бік до його ухвалення немає. Один із авторів законопроекту Антон Кориневич припускає, що ці зміни просто не цікаві українському політикуму. Міністерство юстиції на запит Радіо Свобода щодо своєї позиції в цьому питанні не відповіло.

Активісти під стінами Кабінету міністрів вимагали внести зміни до Кримінального кодексу в тому, що стосується притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Досі в законодавстві не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного прав, зазначають організатори акції.

Втім, у Міністерстві юстиції вже є відповідний законопроект, який має надати можливість національним органам слідства й суду ефективно переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини.

Антон Кориневич
Антон Кориневич

Як пояснює один із авторів законопроекту Антон Кориневич, наразі в українському законодавстві досить розмитою є відповідальність за такі злочини. Більше того, за його словами, міжнародні злочини й злочини міжнародного характеру змішані.

«Він (законопроект – ред.) вносить важливі правки до положень Кримінального кодексу щодо міжнародних злочинів. У Кримінальному кодексі станом на сьогодні немає злочинів проти людяності. Положення про злочин агресії сьогодні не відповідає міжнародним стандартам», – розповідає Кориневич у коментарі Радіо Свобода.

А деякі злочини не відображені в українському законодавстві взагалі, зазначав голова комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря.

«Існують злочини, деякі з яких не відображені в українському законодавстві, зокрема кримінальному. Міжнародний кримінальний суд має справи з чотирма такими злочинами: проти людяності, геноцидом, воєнними та агресією», – сказав Немиря.