ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Політичне переслідування

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Ключ не в Путіна

Грудень 30, 2017

На День Незалежності 19-річний студент Павло Гриб поїхав до Гомеля (Білорусь) на побачення з дівчиною, із якою познайомився в російській мережі «ВКонтакте». Перетнув кордон без жодних перешкод, як пізніше розказав його батькові водій автобуса. Хлопець мав повернутися додому того самого дня. Але зник. Після тижня пошуків його знайшли в СІЗО Краснодара (Росія). Юнака заарештували за обвинуваченням у тероризмі.

У всіх, а найперше в його рідних, виникло питання: для чого ФСБ знадобилася ціла спецоперація заради звичайного студента? Але в авторитарного режиму своя логіка. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, особливе значення має телевізор.

Після початку російської агресії у квітні 2014 року Левада-Центр провів масштабне опитування. З’ясувалося, що 94% росіян отримують інформацію про події в Україні переважно з телебачення. Тому треба періодично показувати українських терористів, шпигунів, карателів, диверсантів і старанно ліпити образ ворога. Як інакше пояснити власному населенню, чому в Ростові-на-Дону, що поруч з українським кордоном, на кладовищі з’явилося стільки свіжих поховань, а частина з них досі лишається неідентифікованою? І це попри запевняння керівництва, що «Росія не воює з Україною», а зафіксована спостерігачами на Донбасі російська техніка разом із російською військовою формою «куплена у військторзі».

Війна має інформаційний вимір, і її випадковою жертвою може стати будь-хто, як це підтверджує затримання 73-річного пенсіонера Юрія Солошенка під час його візиту до Москви. Або драматична історія Станіслава Клиха, який, здається, був потрібен тільки для того, щоб 228 разів згадати в його обвинувальному висновку тодішнього прем’єр-міністра України. За версією слідства, у часи Першої чеченської війни вони разом убивали російських військовослужбовців. Як це «писалося», можна зрозуміти зі звернення Станіслава до Європейського суду з прав людини: «…Пытки в городе Владикавказ проводились с интервалом в два-три дня, чтобы я мог отдохнуть. Меня откармливали за это время, затем следовали пытки с применением тока… Помимо этого меня по несколько суток держали на тюремном дворе, не давая ни воды, ни еды. После применения данных методов я был доведен до состояния дистрофии, не мог держать в руках ложку, ручку, поскольку кисти рук были вывернуты в результате приковывания к решетке…»

Найбільш уразливі люди на окупованих територіях, які публічно висловлюють своє несприйняття анексії. У списку LetMyPeopleGo, який веде ініціатива «Євромайдан SOS», на сьогодні налічується понад 60 ув’язнених за політичними мотивами. Це тільки верхівка айсберга. Ще влітку 2016 року, за даними правозахисників, із півострова було незаконно переміщено щонайменше 2,2 тис.

засуджених громадян України для відбуття покарання в найвіддаленіших куточках Росії. Дістати доступ до всіх людей і матеріалів справ просто неможливо.

Попри рішучий тон міжнародних організацій, Росія легко кинула за ґрати заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова, визнала винним за інакодумство журналіста Миколу Семену, відправила до найпівнічнішої колонії вічної мерзлоти режисера Олега Сенцова. І тільки завдяки особистому клопотанню ще одного авторитарного лідера Реджепа Ердогана Путін помилував двох лідерів кримськотатарського народу. Росія показово демонструє зневагу до мови резолюцій. Кількість затриманих із політичних мотивів у Криму зростає. І тепер їх список поповнюють адвокати політв’язнів і люди, які носили їм передачі. Це означає, що барометр несвободи на окупованому півострові сягнув критичної позначки. Щомісяця фонд «Наші діти» збирає пожертви на утримання понад сотні дітей, які внаслідок такої політики лишилися без батьківської опіки. Більшість із них кримські татари. Окупаційна влада покарала за ненасильницький спротив їхніх рідних та призначила «дітьми терористів».

На окупованій Росією частині Донбасу в полоні перебуває близько 140 людей. Серед них військові, цивільні й навіть діти, схоплені за патріотичні графіті. До них майже не мають доступу міжнародні організації. Для утримання населення в покорі й далі застосовується практика терору та залякування. У травні 2017 року «військовий трибунал» запроторив за ґрати відомого вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського, визнаного Amnesty International в’язнем сумління. Його звинуватили в незаконному зберіганні двох бойових гранат, які нібито знайшли під час обшуку.

Згідно з мінськими домовленостями всі ці люди мали бути звільнені «безотлагательно». Натомість багатьох їхні сім’ї чекають роками. І на сьогодні всі ми, затамувавши подих, сподіваємося на перший за досить тривалий час великий обмін. Бо загалом Кремлю обміни не потрібні. Люди не мають ціни для авторитарного режиму. Він хоче політичних поступок: тотальної амністії за воєнні злочини та виборів в умовах військової диктатури, щоб її легітимізувати. І користається розпачем рідних як додатковим важелем тиску на Україну.

Прогнози на 2018-й невтішні. Усе вказує на те, що ситуація стрімко погіршується. З’являються нові форми переслідування: ще влітку 2016 року додалося примусове поміщення в психлікарню. Репресивне законодавство та вкорінені практики роботи силових органів РФ формують широку рамку для масових репресій. Питання тільки в спроможності обробити все «потенційно нелояльне населення». Тож заручниками Кремля слід вважати усі 5,5 млн людей, які проживають в окупованому Криму та на Донбасі.

Марно сподіватися на якесь правове рішення в цій ситуації. Щоб ув’язнені повернулися додому, вище керівництво Росії має робити відповідний політичний крок. Дібрати правовий інструмент, щоб це оформити, — через помилування, екстрадицію, обмін, — питання другорядне й справа техніки. Щоб російський президент прийняв таке рішення, йому має стати невигідно їх утримувати. Мова про досить інтенсивний міжнародний тиск і болючі для нього санкції. Часто доводиться чути, що ключ до звільнення в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу.

Джерело, 29/12/2017

Загроза життю внаслідок ненадання медичної допомоги Бекіру Дегерменджі

Грудень 15, 2017

14 грудня 2017 о третій годині ночі 57-річного кримськотатарського активіста Бекіра Дегерменджі, який знаходиться в Сімферопольському СІЗО за сфабрикованою справою про нібито вимагання, відвезли в реанімацію. Бекір Дегерменджі має 3 групу інвалідності і страждає від бронхіальної астми. В даний час стан Дегерменджі вкрай важкий, у нього набряк легень і серцева недостатність. На даний момент він знаходиться в медикаментозному сні на штучній вентиляції легень. За інформацією родичів і адвоката, ув’язнений знаходиться в 7 міській лікарні Сімферополя, де його в несвідомому стані тримають в наручниках. До палати не допускають дружину Дегерменджі і адвоката, троє де-факто представників поліції знаходяться біля палати, біля самої лікарні велика кількість так званих правоохоронців. Протягом п’яти попередніх днів Бекір Дегерменджі не міг спати через загострення астми. Його адвокат вимагав госпіталізації і надання медичного лікування, проте де-факто суд відхилив клопотання захисника. 6 грудня 2017 де-факто суд відхилив Апеляційну скаргу на обрану міру запобіжного заходу. Під час судового засідання Бекіру Дегерменджі стало погано, викликали швидку, але при цьому арешт залишили в силі. Під час засідання активіст був в кисневій масці.

Бекір Дегерменджі був затриманий і поміщений під варту 23 листопада 2017 разом з трьома іншими кримськими татарами. Затримання відбулося в результаті спецоперації російських силовиків: де-факто правоохоронці організували провокацію щодо Веджіє Кашка і активістів, після чого із застосуванням грубої сили затримали їх в кафе “Медобори” м. Сімферополя. В результаті цих дій від інфаркту померла 83-річна ветеран кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. На чотирьох затриманих (Асан Чапух, Бекір Дегерменджі, Руслан Трубач, Кязім Аметов) було порушено кримінальну справу за підозрою в нібито вимагання. 6 грудня через два тижні після затримань у Асана Чапуха в СІЗО стався мікроінсульт, оніміла ліва частина тіла. Необхідна медична допомога йому не надається.

Син Бекіра Дегерменджі Мустафа Дегерменджі був заарештований у так званій “справі 26 лютого” в травні 2015 року, в квітні 2017 де-факто суд змінив йому запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт. В даний час триває судовий процес у його справі.

Вимагаємо від уряду РФ, яке контролює територію Криму:

  • надати кваліфіковану медичну допомогу Бекіру Дегерменджі без втручання де-факто правоохоронних органів;
  • негайно змінити запобіжний захід щодо Бекіра Дегерменджі на більш м’який, не пов’язаний з триманням під вартою;
  • негайно змінити запобіжний захід іншим фігурантам, що проходять по так званій “справі про вимагання”;
  • в найкоротші терміни провести перевірку матеріалів так званої “справи про вимагання” на предмет сфабрикованості і закрити цю кримінальну справу
  • розслідувати факти та притягнути до відповідальності осіб винних в незаконних переслідуваннях Б. Дегерменджи та інших обвинувачених по цій справі

Звертаємося до уряду України та інших держав, а також до міжнародних організацій з проханням стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і сприяти наданню йому кваліфікованої медичної допомоги та звільнення з-під варти, а також справедливого розгляду винесених проти нього та інших фігурантів звинувачень.

Звертаємося до представників міжнародних організацій, урядів країн Європейського Союзу, Швейцарії, США та Канади:

  • стежити за станом здоров’я Бекіра Дегерменджі і перебігом політично вмотивованого кримінального переслідування фігурантів так званої справи про нібито вимагання, а також за перебігом інших політично вмотивованих кримінальних справ;
  • сприяти наданню кваліфікованої медичної допомоги Бекіру Дегерменджі, зокрема вимагати від РФ допустити міжнародну групу незалежних лікарів до Бекіра Дегерменджі і інших політичних в’язнів, які потребують медичної допомоги;
  • виступити з публічними заявами на адресу РФ з вимогою негайного надання якісної і повної медичної допомоги Бекіру Дегерменджі і іншим політичним в’язням, які мають таку потребу.

Співзасновник, координатор

ГО «КримСОС»                                                                                       Т. ТАШЕВА

 

Виконавчий директор УГСПЛ                                                                О. ПАВЛИЧЕНКО

Голова Правління

«Кримської правозахисної групи»                                                       О. СКРИПНИК

Заступниця голови правління

Центр Громадянських Свобод                                                                 О.РОМАНЦОВА

Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Листопад 16, 2017
Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Умеров і Чийгоз продовжать боротьбу за звільнення Криму

Жовтень 28, 2017

Звільнені заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз мають намір продовжити боротьбу за деокупацію Криму.

Рефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз на прес-конференції в БорисполіРефат Чубаров, Ільмі Умеров, Мустафа Джемілєв, Ахтем Чийгоз та інші учасники прес-конференції в міжнародному аеропорту “Бориспіль”

 

Двоє звільнених 25 жовтня заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз одразу після прибуття до України з Туреччини заявили, що не мають жодних зобов’язань перед Росією і невдовзі відбудуть до Криму. Вони не виключили, що їх можуть знову піддати репресіям. Але лідери кримських татар сказали, що все одно збираються домагатися звільнення Криму від “російських окупантів” та відновлення територіальної цілісності України.

Тепла зустріч

У міжнародному аеропорту “Бориспіль” Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза зустрічали депутати Верховної Ради, урядовці, активісти Меджлісу кримськотатарського народу, рідні і близькі. Після їхньої появи зала вибухнула аплодисментами, а потім лідери кримських татар разом із дитячим хором у національних строях виконали гімн України.

Чубаров, Умеров, Чийгоз, Джемілєв перед прес-конференцієюЗвільнених лідерів кримських татар привітали виконанням гімну України

 

Тяжкохворий Ільмі Умеров заявив, що завдячує своєму звільненню не російській владі, а цілій низці міжнародних організацій та багатьом активістам, політикам і державним діячам, що всі ці роки невпинно вимагали припинення репресій проти нього та його однодумця Ахтема Чийгоза. “Доля двох конкретних людей – це дуже маленький епізод у великій боротьбі. Боротьба йде за звільнення нас, не тільки за визволення інших заручників і політв’язнів, боротьба йде за визволення української території, за відновлення територіальної цілісності України, за деокупацію Криму і звільнення частини Донецької і Луганської областей”, – заявив Умеров.

Своєю чергою, Ахтем Чийгоз розповів, що впізнав у людях у балаклавах і без жодних знаків розрізнення, які супроводжували його на території Росії, тих самих осіб, які затримували його три роки тому. Він вважає своє звільнення спецоперацією, про яку він нічого не знав і зрозумів, що відбувається, лише коли опинився в Туреччині. “Це звільнення – це символізм. Я відчув, що за мною стоять ті, хто не дасть нас розірвати”, – зазначив Чийгоз.

Ціна звільнення

Ільмі Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у “прилюдних закликах до сепаратизму”. Ахтема Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 року засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в “організації масових заворушень” у лютому 2014 року. Проте лідери Меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар і звільнення півострова “від окупації”.

Останнє слово у звільненні лідерів Меджлісу, на їхню думку, сказав президент Туреччини Реджеп Ердоган. Присутній на зустрічі в аеропорту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що він упевнений, що президент Росії Володимир Путін був припертий до стіни Ердоганом. “Імена Чийгоза і Умерова дуже відомі в світі, для Росії теж дуже неприємно, що їхні імена звучали на Генасамблеї ООН. І у світі не так багато залишилося президентів, які подають руку Путіну. Втрачати Ердогана Путіну було б дуже дорого”, – заявив Джемілєв.

Публічна активність чи таємна дипломатія?

У звільненні лідерів Меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їхнього звільнення та звільнення інших в’язнів Кремля. А паралельно тривали складні перемовини на найвищому рівні, “про які ми мало що знаємо”.

Проте правозахисниця вважає показовим те, що Чийгоз і Умеров вийшли на волю не завдяки зусиллям міжнародних організацій чи лідерів демократичних країн, а внаслідок особистого клопотання ще одного авторитарного лідера. “За його керівництва в Туреччині кількість ув’язнених з політичних мотивів стала вимірюватися тисячами. І навряд чи на виконання укладеної домовленості Путін попросив взамін відпустити правозахисницю Іділь Есер, яку якраз у той же день звільнили з-під варти”, – зазначила Матвійчук в інтерв’ю DW.

Раніше Надія Савченко була звільнена з російського полону завдяки міжнародному інформаційному тиску, а Геннадій Афанасьєв – завдяки активності міжнародних організацій, нагадав експерт центру політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. Отже, на його думку, у справі звільнення в’язнів Кремля добрі й ефективні всі способи. Але у випадку з лідерами Меджлісу на президента Ердогана впливали не лише заклики і вірогідні домовленості з президентом України Порошенком, а й тиск із боку активної кримськотатарської діаспори в Туреччині. “Путін також не міг відмовити Ердоганові, бо є залежність у спільних енергетичних проектах та військовій співпраці з Анкарою”, – вважає експерт.

Джерело, 27/10/2017

“Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится”

Жовтень 26, 2017

Якось тяжко мені далась стаття про заручників Кремля для іноземної аудиторії. Довго не могла розпочати. За ці чотири роки ми зробили стільки звернень, публікацій, звітів, акцій, флешмобів, виступів. Що тут можна ще сказати нового? А особливо в перспективі на наступний рік оптимістичного. І тоді я перечитала останні слова на суді, уривки з листів та виступів самих ув’язнених людей:

Руслан Зейтуллаєв: “Вот меня спрашивают — какая разница между Украиной и Россией, по-твоему. Так вот, я им отвечаю, что в Украине я жил, трудился, помогал людям по мере возможности, создал семью и старался, чтобы у нее было все необходимое. А вот в России я не успел прожить и года, как меня посадили в тюрьму…Вот в чем я вижу разницу между этими двумя государствами”.

Ахтем Чийгоз: “70 лет нас судят, и, к сожалению, я никаких изменений не вижу. Обвинять голословно людей в том, что они не делали, в этом заключается работа правоохранительных органов… Бороться за права своего народа, за свои права – это достоинство человека. И я думаю, что мы с достоинством это пройдем, несмотря на репрессии, которые чинятся сегодняшними прокурорами, сегодняшними следователями. Мы многих пережили. Переживем и это”.

Євген Панов: “Я очень благодарен всем за поддержку, и когда, как говорится, “находит грусть”, я перечитываю письма, которые приходили мне в “Лефортово”, как бы заряжаюсь энергией от них. Особенно сейчас, когда я “благополучно” изолирован от всякой информации, ни радиоточки, ни газет, не говоря уже за телевизор. Я не знаю, когда это все закончится, но если не верить, тогда незачем жить”.

Саша Кольченко: “Извини, что так затянул с ответом – в голове пустота, почти никаких мыслей нет. К тому же я пребываю в информационном вакууме – кроме ТВ-новостей никаких источников информации. В целом же у меня всё хорошо: 3 раза в день кормят, ни разу не бьют. Каждую неделю-вторую созваниваюсь с матерью по таксофону – с этим проблем нет. Поддерживают местные товарищи: присылают письма, книги, передачи”.

Олег Сенцов: “Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой – этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно – держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой – победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага – да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется”.

Ільмі Умеров: “Меня судят по сфабрикованному делу и конечно не за мои высказывания в конкретной телевизионной программе, а за мои политические убеждения и взгляды, которые я не скрываю…Предатели судят патриотов. Борьба продолжается независимо от содержания приговора. Крымскотатарский народ отстаивает здесь безопасность всего цивилизованного мира. Если агрессия России в отношении Украины и Крыма останется безнаказанной, это станет прецедентом, из-за которого обрушится весь мировой порядок… Я поклялся, я дал слово за народ свой умереть. И заканчиваю словами, до встречи в Гааге!”.

Джерело, 25/10/2017

У мережі почався флешмоб з вимогою пустити лікарів до Гриба

Жовтень 15, 2017

У мережі розпочався флешмоб #UAdoctorsForHryb на підтримку незаконно затриманого Росією українця Павла Гриба з вимогою допустити до нього у СІЗО українських лікарів.

“У Павла серйозні проблеми із здоров’ям, які вимагають щоденного прийому ліків. Російська сторона не надає інформацію, чи надаються йому ці ліки у в’язниці”, – нагадали організатори акції,  Let My People Go Ukraine.

Для того, щоб взяти участь у флешмобі, необхідно роздрукувати плакат або зробити його самостійно, зробити з ним селфі, обрати один або більше з вказаних контактів російської влади, тегнути їх у Facebook чи Twitter, запостити на сторінки у Facebook своє фото з хештегом #UAdoctorsForHryb та вимогою, щоби українських лікарів впустили до Павла Гриба.

Звертатися пропонують до російського МЗС, посольства РФ у своїй країні, омбудсмена в РФ, глави уряду РФ Дмитра Медведєва, президента РФ Володимира Путіна, Федеральної служби виконання покарань та ФСБ.

“Додатково – напишіть емейл, надішліть факс, зателефонуйте, зв’яжіться зі своїм місцевим політиком або журналістом, висловлюючи своє занепокоєння”, – зазначають активісти.

 

 

Як відомо, Павло Гриб зник 24 серпня у Білорусі. За його словами, на автостанції Гомеля його викрали невідомі люди в цивільному і передали іншим невідомим людям у якомусь лісі. Більше доби його тримали в приміщенні без вікон, після чого відвезли до Смоленської області, де “законно” оформили арешт.

Білорусь своєї вини у викраденні українця російськими спецслужбами не визнає.  Російський суд заочно виніс рішення про його  затримання на два місяці ще 17 серпня, до моменту прибуття хлопця в Гомель.

За офіційною інформацією,  він перебуває в краснодарському СІЗО. Влада Росії намагаються звинуватити його в тероризмі.

МЗС та МОЗ не дочекалися рішення Росії та відправили групу українських лікарів до Краснодару, де перебуває Гриб, однак українські консули не отримали відповіді від російської сторони про допуск українських медиків до утримуваного у СІЗО українця.

В МЗС України заявили, що дії Росії, яка проігнорувала  всі звернення української сторони і не допустила лікарів до Гриба, є свідомим завдаванням шкоди здоров’ю затриманого.

Джерело, 14/10/2017

Результаты поиска:

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадян