ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Політичне переслідування

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска:

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Листопад 5, 2018

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО
до голів депутатських фракцій Верховної ради України
з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування
нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох місяців боротьби за життя та 15 складних операцій у реанімації померла громадська активістка і співробітниця виконкому Херсонської міської ради Катерина Гандзюк. Її вбили. Людям, які заплатили виконавцям за те, щоб 31 липня в Херсоні на Катерину вилили літр сірчаної кислоти та вона отримала опіки близько 40% тіла, таки вдалося довести до кінця свій злочинний задум.

За місяць до смерті Катерина Гандзюк записала відеозвернення до української влади та громадськості. Вона знову підняла питання неналежного розслідування хвилі нападів на громадських активістів та політичних діячів, які протягом 2018 року відбувалися по всій країні. І поставила питання, які, на її ж думку, стали риторичними:

Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших з нас вбивають та калічать? Відколи це стало нормою?»

Ми вважаємо, що ці питання становлять значний суспільний інтерес та вимагаємо від голів депутатських фракцій відповідно до статті 89 Конституції України невідкладно створити тимчасову слідчу комісію Верховної ради України для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів, які мали місце в різних регіонах України протягом двох останніх років.

Ми вважаємо за необхідне допустити до участі в її засіданнях представників громадських організацій, які системно займаються цими питаннями.

Саме за діями, а не за словами, ми будемо оцінювати щирість заяв голів депутатських фракцій та інших високопосадовців щодо неминучості покарання винних у переслідуваннях громадянського суспільства.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійснює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Центр громадянських свобод
Крим-SOS
Благодійний фонд “Восток-SOS”
Медійна ініціатива з прав людини
Східноукраїнський центр громадських ініціатив
Асоціація УМДПЛ
Правозахисна Ініціатива
Український інститут з прав людини
Гельсінська ініціатива-ХХІ
Центр інформації про права людини
Платформа прав людини
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”
Інститут масової інформації
ГО “Мирний Берег”
Лабораторія законодавчих ініціатив/Українська школа політичних студій
Центр протидії корупції
Експертний центр з прав людини
Тернопiльська правозахисна група
Харківська правозахисна група
Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень
Всеукраїнське об‘єднання «Автомайдан»
Освітній дім прав людини – Чернігів
Українська фундація правової допомоги
Харківська обласна фундація «Громадська альтернатива»
Фундація DEJURE
Дивовижні
Українська правова консультативна група
«НГО Небайдужі»
ГО «ВГО «ОПІРОРГ»»
Ініціатива «Декларація Небайдужих»
Детектор медіа
Регіональний центр прав людини
ГО “Вектор прав людини”
ГО “КиївПрайд”
БО “Громадський фонд “Суми”
ГО “Місто розумних”
ГО “Студентське братство Сумщини”
РНГО “Центр соціального партнерства”
ГО “Правозахист”
Коаліція громадських організацій “Тернопільський центр реформ”
ГО “Центр UA”
ГО “Центр громадського моніторингу та аналітики”
Кримська правозахисна група

 

Відкрита заява представників громадянського суспільства з приводу нападів на громадських активістів та політичних діячів

Вересень 28, 2018

Останні місяці країну захлиснула хвиля спланованих нападів на активістів, і ми спостерігаємо їх тотальне ігнорування з боку органів правопорядку, що починають діяти тільки під тиском громадськості. Щонайменше 55 напади на представників третього сектору було скоєно від початку 2017 року та понад 40 нападів за останні 12 місяці, ось лише кілька з них:

  • 5 березня у Знам’янці було побито депутата Сили Людей у Знам’янській міській раді Олега Рубана. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 16 березня у Кривому Розі було жорстоко побито Сергія Мокрякова, заступника голови ЦКРК ПП “Сила Людей” та активного громадського діяча. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 24 травня в Одесі двоє невідомих здійснили замах на громадського активіста Сергія Стерненка. Раніше, 7 лютого та 1 травня на нього також було скоєно напади. Замовника нападів не знайдено;
  • 5 червня в Одесі невідомі напали на місцевого лідера руху “Автомайдан” Віталія Устименка і завдали йому ножові поранення. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 5 червня в селищі Есхар Харківської області в лісовій смузі було знайдено повішеним місцевого активіста Миколу Бичка. Замовника і виконавця вбивства не знайдено;
  • 18 червня у Херсоні двоє невідомих напали на журналіста та активіста Сергія Нікітенка. Замовника та виконавців нападу не знайдено;
  • 31 липня в Херсоні невідомий облив кислотою радника міського голови та громадську діячку Катерину Гандзюк. Постраждалу з серйозними опіками доставили в реанімацію. Підозрюваних у нападі затримано не з першої спроби, в якості підозрюваного спочатку затримали людину з алібі, але згодом, під тиском громадськості, підозрюваного звільнили і знайшли справжніх виконавців. Проте замовника досі не знайдено;
  • 31 липня в Бердянську вбили громадського активіста і ветерана антитерористичної операції Віталія Олешка, відомого під позивним “Сармат”. Під варту взяли чотирьох підозрюваних у причетності до вбивства. Замовника не встановлено;
  • 2 серпня в Одесі невідомий на вантажівці протаранив автомобіль, в якому знаходилися активіст Григорій Козьма і голова Одеської міської організації “Народного Руху України” Михайло Кузаконь. Замовника не знайдено;
  • 2 серпня в Кам’янському стався вибух мікроавтобуса, внаслідок чого постраждав місцевий депутат Віталій Чернявський, відомий своєю волонтерською діяльністю у зоні ООС. Його госпіталізували у важкому стані. Замовника та виконавців замаху не знайдено;
  • 22 вересня стався напад на Олега Михайлика, голови одеського осередку партії “Сила людей” у результаті якого він отримав вогнепальне поранення. Його госпіталізували у важкому стані;
  • 22 вересня у Кушугумі під Запоріжжям після низки погроз стався напад на голову Запорізької організації ДемАльянсу Сергія Лукіна.

Громадяни не отримують всебічної інформації про результати розслідувань та не мають гарантій щодо власної безпеки. Доки військовослужбовці на Сході продовжують захищати територіальну цілісність і тримати фронт, війна триває і глибоко в тилу країни. З кожним днем стає небезпечно жити тим, хто через власні принципи та переконання має мужність називати речі своїми іменами, захищає інтереси місцевих громад, бореться з корупційними схемами, заважає політичним договорнякам.

Держава в особі органів правопорядку маючи достатньо ресурсів і можливостей, щоб оперативно, всебічно та об’єктивно розслідувати злочини та інформувати громадян про результати – лише імітує бурхливу діяльність, яка допомагає уникнути покарання злочинцям і збільшує насилля з кожним днем.

Більш того, гарант дотримання прав та свобод людини і громадянина – Президент України – й досі ніяк не відреагував на ці випадки суттєвої загрози безпеці громадян.

Так далі не може тривати в країні, яка пережила Революцію Гідності.

Тому ми, друзі та адвокати активістів, численні напади на яких досі не розкриті, а винні – не покарані, 27 вересня о 18.00 починаємо “Ніч на Банковій” – мирну акцію солідарності.

Ми вимагаємо:

  1. Чіткої публічної позиції вищого керівництва держави, проведення позачергового засідання Ради національної безпеки і оборони України у зв’язку зі зростанням інтенсивності нападів всередині країни;
  2. Оперативного та ефективного розслідування кримінальних проваджень стосовно нападів на активістів зі звітуванням на кожному етапі перед громадськістю;
  3. Зустрічі Генерального прокурора, голови СБУ, міністра МВС, Президента України з регіональними представниками громадського сектору і налагодження комунікації, оприлюднення позицій і проблем в зв’язку з загостренням ситуації і впливу на неї президентських виборів.
  4. Створення у Верховній Раді України тимчасової слідчої комісії щодо нападів на громадських активістів у 2017-2018 роках із обов’язковим представництвом паритетної участі в її роботі представників громадянського суспільства;
  5. Невідкладного і публічного звіту щодо стану розслідування цих справ з трибуни Верховної Ради України міністра МВС України і внесення цього пункту до порядку денного на найближчому пленарному засіданні;

В разі ігнорування наших вимог, залишаємо за собою право на захист власної безпеки всіма доступними нам засобами. Українці довго терплять, але рішуче роблять висновки за умови бездіяльності влади.

Громадські організації:

Bihus.Info:
– ГО «ТОМ 14»
– ГО «Канцелярська Сотня»
БФ «Восток-SOS»
ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
БФ “Всеукраїнський центр волонтерів People’s Project”
ГО “Центр інформації про права людини”
ГО “Центр розвитку і демократії”
ГО «StateWatch»
ГО «Transparency International Україна»
ГО «Антикорупційний штаб»
ГО «ВГО «ОПІР.ОРГ»
ГО «Ветеранське Братерство»
ГО «Ветеранський Рух України»
ГО «Криворізький Центр Розслідувань»
ГО «КримSOS»
ГО «Кримська правозахисна група»
ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив»
ГО «Медійна ініціатива за права людини»
ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК)
ГО «Народний Тил»
ГО «Національний центр правозахисту»
ГО «Небайдужі»
ГО «Ред Хаб»
ГО «РУХ ВИЗВОЛЕННЯ»
ГО «С14»
ГО «Слідство.Інфо»
ГО «Спілка ветеранів війни з Росією»
ГО «Спілка військових добровольців»
ГО «Традиція і порядок»
ГО «Український мілітарний центр»
ГО «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ)
ГО «Харківський антикорупційний центр»
ГО «Центр громадянських свобод»
ГО «Центр Протидії Корупції»
ГО «Центр ЮЕЙ»
ГО «Чорноморська правозахисна група»
ГР «Хвиля»
Громадський рух «Сильні громади»
Громадський рух ЧЕСНО
ГФ «Національні Дружини»
Ініціатива #ДеклараціяНебайдужих
Ініціатива «Громадський Сектор Євромайдану»
Коаліція громадських організацій «Ні – поліцейській державі!»:
– ГО «Молодіжна правозахисна група – Харків» (МПГ-Харків)
– ГО «Правозахисна ініціатива» (ПІ)
– ГО «Тернопільська правозахисна група» (ТПГ)
– ХОФ «Громадська альтернатива»
– ГО «Агенція розвитку громадянського суспільства» (АРГС)
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада»
Невидимий Батальйон / Invisible Battalion
Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)
Українська школа політичних студій
Фундація DEJURE
Центр підтримки Аеророзвідки

Індивідуальні підписанти:

Денис Казанський, громадський активіст
Дмитро Гнап, громадський активіст
Зоя Казанжи, громадська активістка
Кицюк Максим, громадський активіст
Марина Хромих, громадська активістка
Марія Берлінська, військова та громадська діячка
Масі Найєм, партнер юридичної компанії
Олесь Доній, громадський активіст, народний депутат 6 та 7 скликань
Ольга Айвазовська, громадська діячка
Соломія Бобровська, громадська активістка, екс в.о. Голови Одеської ОДА

Політичні Партії:

ПП «Альтернатива»
ПП «Батьківщина»
ПП «Громадянська позиція»
ПП «Народний Рух України»
ПП «Національний Корпус»
ПП «Сила Людей»
ПП ДемАльянс (Демократичний альянс)
Фракція ПП «Самопоміч» у Верховній Раді

Міжфракційні об’єднання

МФО «Єврооптимісти»
МФО «Правозахисна коаліція»

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Олександра Романцова: Як активістам захистити себе?

Серпень 23, 2018

Як активістам захистити себе, і чи варто готуватися до збільшення тиску на громадський сектор? Олександра Романцова, заступниця голови правління Центру громадянських свобод.

Відео і фото з лекції “Як активістам убезпечити себе від нападів?”

Серпень 17, 2018

Лекцію провела Macha Chichtchenkova координаторка захисту правозахисників Европи та Центральної Азії в ірландській організації Front Line Defenders. Організація вже 17 років займається міжнародною підтримкою активістів, яким загрожує небезпека, проводить семінари по всьому світу, вчить оцінювати ризики, аналізувати загрози та розробляти ефективні плани як реагувати на них та убезпечити себе та свою організацію.

На зустрічі ми розібрали конкретні кейси нападів на активістів на прикладах різних країн та поговорили про те, як зменшити ризик нападу на себе та своїх колег.

Захід проводиться за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Не варто засуджувати українців, які йдуть на угоду зі слідством в РФ, – Романцова

Червень 19, 2018

Новина на сайті ЗІК

Політичні історії саме українських громадян, які були затримані у Росії, як правило, там використовують дуже активно у медіа. Але за статистикою, 98 відсотків таких осіб катують, застосовуючи електричний струм. Окрім фізичного катування, також застосовують і психологічний тиск. Тому не варто засуджувати людей, які все ж пішли на угоду зі слідством.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорила заступник голови правління «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова.

«Коли українські громадяни на щось погоджуються чи підписують документи у російських в’язницях, до них не може бути жодних претензій. Бо ми насправді не знаємо, яким чином змусили їх це зробити», – сказала Романцова.

За її словами, такі дії активно використовують у ЗМІ, аби проілюструвати, як російські спецслужби, буцім, врятували своїх громадян від терористів, екстремістів, шпигунів. Далі історію цієї людини максимально замовчують і як тільки суд ухвалює своє рішення, таку особу відправляють у найвіддаленіші колонії Росія. Потім настає інформаційний вакуум.

«Єдині, хто про них говорить – родичі та адвокати, які намагаються якось досягти справедливості. Також вони постійно пишуть запити у консульство України в Росії щодо українців, які зареєстровані у Криму. Але влада РФ не хоче пускати консулів до затриманих. Далі ми бачимо їх тільки під час продовження якогось терміну», – прокоментувала вона.

Також варто зазначити, що дуже часто до таких людей використовують адміністративний тиск у самій в’язниці.

«Люди постійно сидять у карцерах, ШИЗО. Навіть поліпшення їх умов перебування, яке могло би бути при гарній поведінці, нівелюється, тому що адміністрація постійно користується будь-якою можливістю. Таким чином намагаються змусити людей, щоб вони пішли на угоду зі слідством. Бо приклад Карпюка і Клиха показує, що можна сконструювати зі свідчень навіть якусь справу проти Яценюка», – зазначила Романцова.

Вона наголосила, що яскравим прикладом якраз є історія політв’язнів Клиха і Карпюка, яких  шукали півроку. Сім адвокатів намагалися зайти у їх справи.

«Російською методикою якраз є те, коли ув’язнений зможе дати привід для наступної медійної історії  у Росії. Бо ж люди виснажені та хворіють. Те, що це не курорт – сто відсотків. Саме тому їх злить, коли українські громадяни не хочуть підписувати прохання до Путіна щодо помилування. Найцікавіше, що дуже часто звичайні в’язні у Росії, які сидять із нашими громадянами, дуже часто їх підтримують, на відміну від адміністрації в’язниці, яка максимально їх пресує», – додала Романцова.

Чому досі немає закону про політв’язнів

Квітень 19, 2018
За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Джерело, 18/04/2018.

Більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі протягом останніх 6 місяців, – правозахисниця

Січень 27, 2018

Правозахисниця Олександра Романцова розповідає про перші справи українських політв’язнів та зміну тенденцій щодо ув’язнення українців

Олександра Романцова — заступниця голови правління Центру громадянських свобод, координаторка правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» та ініціативи #LetMyPeopleGo. Кампанія #LetMyPeopleGo була започаткована ініціативою «Євромайдан SOS» для захисту усіх ув’язнених за політичними мотивами громадян України в Росії та окупованому нею Криму. Кампанія ставить за мету звільнення всіх людей зі списку #LetMyPeopleGo та контролює дотримання основоположних прав заручників Кремля, серед яких свобода від тортур, право на вільний доступ адвоката, надання медичної допомоги тощо. Кампанію підтримує низка організацій в Україні та поза її межами. Також Олександра Романцова керує адвокаційними програмами у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо порушення прав людини в Криму та українських політичних в’язнів, яких утримує Росія. При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Олександра Романцова.

Ігор Котелянець: Ви є одним з керівників Центру громадянських свобод, координатором «Євромайдан SOS», займаєтесь також #LetMyPeopleGo. Як в цьому не заплутатися? Олександра Романцова: Центр громадянських свобод — це правозахисна організація, яка існує вже достатній час. З 2007 року ми працюємо у сфері фундаментальних прав людини, як в Україні, так і на всьому просторі ОБСЄ. Під час Євромайдану з 30 листопада ми започаткували «Євромайдан SOS» — ініціативу волонтерів, до якої долучилося безліч представників різних NGO, студентів, журналістів. Я так і прийшла в правозахист, будучи до того банківським працівником. 1 грудня я приєдналася до волонтерської ініціативи «Євромайдан SOS», яка знаходилася на базі Центру громадянських свобод. Після Євромайдану ми працювали здебільшого в режимі гарячої лінії і допомоги тим, кому були необхідні юридичні послуги. Ми об’єднували юристів, які готові були безкоштовно допомагати протестувальникам, допомагати шукати безвісти зниклих. Ми стали інформаційно-комунікаційним центром Євромайдану.

Після того, як втік наш екс-президент, ми зайнялися тим, що всю ту інформацію, яку прийняли разом з 16 тисячами дзвінків, зібрали і підготували подання до Міжнародного кримінального суду, щоб цю справу розглядали як злочин проти людяності. Зараз ми співпрацюємо з міжнародною прокуратурою, щоб це все пішло далі як справа в Гаазі. Перший кейс стосовно політичних в’язнів був кейсом так званих «кримських терористів». Ми вперше побачили, що питання не тільки в Надії Савченко, яка потрапила в полон. Кейс Олег Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія та Гени Афанасьєва з’явився, і ми побачили, що це буде тенденція. У лютому 2014 року їх було 11, а зараз 64. Тоді ми зрозуміли, що потрібна кампанія, передусім інформаційно-адвокаційна, тому що справи були виключно політичні. Ми розуміли, що не питання навіть знайти адвокатів. Ці справи, на жаль, в судах не вирішувалися. Це було видно і по тому, як вели справу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Дуже мало людей навіть в Україні знали про те, що є така тенденція. Ти можеш поїхати до сім’ї в Крим чи в Росію і стати політичним в’язнем. Питання буде не в тому, що ти зробив, а в тому, хто ти є, що ти є український громадянин, Росії ти потрібен для картинки того, що в Криму терористи, в Україні всі фашисти. Двох студентів зі Львова, які потрапили до ФСБ в Курську, ми витягли швидко. Можливо, саме тому, що вони потрапили не до центральних ФСБшників, а до регіональних. Тоді ми зрозуміли, що найголовніше, щоб всі ці імена звучали. Міжнародна спільнота має тиснути на Росію, тому що це політична справа. Досі ми бачимо, що вони цього бояться, бо немає жодного майданчика, де Росія готова це обговорювати. На жаль, більшість з 64 політв’язнів опинилися в тюрмі за останні 6 місяців. Ця тенденція, на жаль, наростає. Ми бачимо, що Росія, мабуть, взялася за наступний медіапроект, який називається «ІДІЛ в Криму». Вони беруть молодих чоловіків-мусульман, приписують їм терористичні наміри. Наталія Каплан: Какой должна быть единая площадка? Ігор Котелянець: Ми зараз говоримо про аналог Мінська? Олександра Романцова: Так, тут треба розуміти аспекти: у нас є дві групи політв’язнів, одна група знаходиться на території РФ, інша група знаходиться поки в Криму. Враховуючи те, що звинувачують їх здебільшого у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі, за змінами до Кримінального кодексу РФ 2015 року, ці справи розглядають, грубо кажучи, воєнні трибунали. В Росії таких два — Ростов-на-Дону та Москва. Звичайно, в Москву було б дуже зручно їздити, там навіть можна було б знайти підтримку громадських діячів. Тому Росія веде всі ці справи в Ростові-на-Дону. Питання майданчика буде в будь-якому разі стосуватися Криму. Про Крим немає жодного місця, де Росія готова щось обговорювати, вести діалог, вони завжди закриваються однією фразою: «Мы легитимно присоединили законные русские земли». Як тільки з’явиться майданчик, де ми говоритимемо про всіх політв’язнів, він одразу перетвориться на те, що більшість політв’язнів були взяті в Криму, це дискусія про Крим. Тому Росія так не хоче цього. Якщо говорити про те, як ми це бачимо, то є такі інституції, які Росії цікаві, зокрема, як політичні майданчики. Це Рада Європи. Вона є регіональним представництвом структур ООН в Європі. Найлогічніше було б, щоб місцем обговорення була Рада Європи. Україна має розуміти, що МЗС повинне мати бюджет, щоб захищати юридично громадян України за кордоном. В МЗС мають бути більші можливості тиску на країни в рамках міжнародних договорів, якщо щось сталося. Остання досить гучна справа стосується Павла Гриба, якого затримали в Білорусі, а знайшли ми його в Краснодарському краї. Офіційно Білорусь взяла участь у викраденні громадянина України на своїй території. Тут ніхто не може сказати, що тільки Росія винна.

Ігор Котелянець: Політв’язнів було 11, а зараз 64. Я важко собі уявляю, щоб усі 64 прізвища прозвучали десь. Олександра Романцова: Один з китайських правителів казав, що смерть однієї людини — трагедія, а смерть тисяч чи мільйонів — вже статистика. Ми не хочемо робити з цього статистику, тому ми групуємо ці справи. На нашому сайті #LetMyPeopleGo ми описуємо кейси кожної людини. Дуже важлива активність родичів. Якщо вони будуть намагатися щось приховати, домовитися самі, це ускладнить роботу. У нас були такі кейси, коли родичі не хотіли публічності, вони боялися, говорили про те, що у них начебто є можливість домовитися, може, з використанням корупційних складових. Але жоден кейс так не вирішувався. Ця система запущена централізовано з Кремля, немає можливості «повирішувати» на місцевому рівні, бо є наказ. Наталія Каплан: Как относится общество к политзаключенным? Олександра Романцова: Я люблю зимові марафони з написання листів політв’язням. До Криму не можна надіслати листи, тому їх надсилають нам на офіс. Ми бачимо листи з Литви, з Італії. З Чикаго нам надіслали цілий пакет листів. Коли ти бачиш, що в час комп’ютерів людина пише лист ручкою, переживаєш емоційний підйом. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Джерело, 26/01/2018.

Звернення Правозахисного порядку денного щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

Січень 23, 2018

Звернення Правозахисного порядку денного

щодо перекваліфікації кримінальної справи проти голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна в “побиття журналіста”

18 січня 2018 року слідчі Головного управління Національної поліції вручили голові Центру протидії корупції Віталію Шабуніну повідомлення про зміну підозри на статтю ч.2 ст. 345-1 КК (погроза або насильство щодо журналіста).

Мова йде про словесну сутичку, яка мала місце 8 червня 2017 року, під час якої Віталій Шабунін вдарив Всеволода Філімоненко. Тоді проти Віталія Шабуніна була відкрита кримінальна справа за ч.2 ст. 122 КК (нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Сам він визнає, що вдарив людину та готовий нести відповідальність “по всій суворості закону за це і лише за це, а не те, що малює прокуратура”.

Нагадуємо, що під час кваліфікації кримінальної справи треба враховувати психічне ставлення суб’єкта не лише до вчиненої дії, а й до усіх інших обставин справи, тобто і до правового статусу потерпілого. Диспозиція статті 345-1 КК вимагає від органів досудового розслідування і прокурора довести відповідними належними та допустимими доказами наступні обставини:

– факт нанесення побоїв чи тілесних ушкоджень;

– факт, що потерпілий був на момент вчинення злочину журналістом і суб’єкт це усвідомлював;

– факт, що побої чи тілесні ушкодження нанесені саме у зв’язку із здійсненням цим журналістом професійної (журналістської) діяльності (тобто з помсти за таку діяльність або для того, щоб перешкодити їй);

– факт, що ця діяльність була професійною;

– факт, що ця діяльність була законною.

Перегляд відеозапису цього інциденту дає чітке розуміння, що конфлікт стався через особисті причини та не пов’язаний зі здійсненням Всеволодом Філімоненком професійної діяльності. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що зміна статті у даній кримінальній справі є необґрунтованою.

Тривала історія переслідування та кампанія дискредитації, яка розпочалася більше двох років тому проти Віталія Шабуніна та інших співробітників Центру протидії корупції за їх  розслідування корупційних дій вищих посадовців держави, викликає питання не тільки щодо професійності правоохоронних органів, але й щодо політичної вмотивованості їхніх дій з перекваліфікації на статтю із більш суворою санкцією.

Відповідно до судових ухвал розслідування справи проти Віталія Шабуніна веде аж 10 слідчих. Це обурює, якщо порівняти із кількістю слідчих, яка припадає на одну справу із кількатисячного пулу злочинів, вчинених під час Євромайдану. І які вище керівництво держави та правоохоронних органів не втомлюється називати “справою честі”.

Крім того, впадає в очі вибірковий підхід, адже за минулий рік у жодному із випадків нападу на журналістів з боку правоохоронців належне розслідування не проводилося. І зовсім нещодавно організатор тітушок, які тероризували учасників Євромайдану під час протестів, Юрій Крисін, що був безпосередньо причетний до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія, отримав тільки умовний термін за статтею хуліганство.

З огляду на вищевикладене, ми приєднуємося до вимог медійної спільноти негайно та неупереджено розслідувати напади на журналістів, що пов’язані із їхньою професійною діяльністю, а також не використовувати статті Кримінального кодексу для переслідування неугодних.

Правозахисний порядок денний серйозно стурбований збільшенням кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти представників громадських організацій, які борються з корупцією або проводять акції протесту проти вищих посадовців.

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійcнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Центр громадянських свобод

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Луганський обласний правозахисний центр „Альтернатива“

Фундація “Відкритий Діалог”

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Центр інформації про права людини

Автомайдан

Мирний Берег

Український незалежний центр політичних досліджень

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Тернопільська правозахисна група

Правозахисний центр “All Rights”

Центр громадського моніторингу та аналітики (Тернопіль)

Центр UA

Жіночий антикорупційний рух

Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь

Центр регіонального розвитку та права (Тернопіль)

ДемАльянс Тернопільщини

Громадський Простір

Асоціація демократичного розвитку (Чернігів)

Всеукраїнська ліга правників проти корупції

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА” (Харків)

Громадська організація “Вектор прав людини”

Медійна ініціатива з прав людини

Національна спілка журналістів України

Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ” (Вінниця)

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Правозахисний центр “Поступ”

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

Лабораторія демократичних трансформацій

Вектор прав людини

Україна без тортур

Громадський комітет захисту прав людини

Звернення відкрите до підписання. Зголошення прохання надсилати на адресу human.rights.agenda.ua@gmail.com

Результаты поиска: