ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Міжнародний кримінальний суд

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Королівства Нідерландів.

ПЕРШИЙ КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ ЗРОБЛЕНО: ЗАКОНОПРОЕКТ – ВЖЕ У РАДІ!

Травень 15, 2014

Євромайдан SOS, Реанімаційний пакет реформ спільно з народним депутатом Юрієм Дерев’янком представили законопроект 4873, який дозволить Україні ратифікувати Римський Статут і який 14 травня вже був зареєстрований у Верховній Раді України

Конституція України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Проте, коли постає питання про притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними злочини, то  громадяни України залишаються беззахисними.

Тому сьогодні знову перед нами постало питання про вступ України до Міжнародного кримінального суду в Гаазі в контексті розслідування злочинів, скоєних під час подій Євромайдану, та покарання колишніх очільників держави, винних у їх вчинені, які переховуються закордоном.  Для цього парламент має ратифікувати Римський статут та визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У 2001 році Верховна Рада не змогла ратифікувати вже підписаний від імені України Римський статут, оскільки  Конституційний  Суд України у своєму висновку встановив, що Римський статут не узгоджується із Конституцією України. Відповідно до нього, ратифікації Статуту має передувати внесення парламентом змін до статті 124 Конституції України – “кому та буквально кілька слів”, як зазначають активісти.

14 травня законопроект за номером 4873, який відкриває дорогу ратифікації Римського статуту, був зареєстрований у парламенті за підписами 199 народних депутатів. Євромайдан SOS та Реанімаційний пакет реформ вітають цю важливу ініціативу та закликають народних обранців якнайшвидше ухвалити цей історичний законопроект.

За останнє десятиліття Україна вже пройшла через чотири Майдани – Помаранчеву революцію 2004 року, Податковий Майдан 2010 року, Мовний Майдан 2012 року і тепер – Євромайдан.Громадяни України мають знати, що будь-який можновладець, яку б посаду він не займав, до якої б партії не належав,  куди б не втік після вчинення свого злодіяння,  може бути покараний  справедливим судом – у разі вчинення ним відповідних правопорушень.

Можливо, це убезпечить у майбутньому громадян України від ситуації, коли мирні демонстранти були розстріляні за наказом Президента, якого вони обрали,  і який втік з держави через бажання уникнути відповідальності за свої рішення.

Саме тому громадськість вимагає, щоб Україна стала членом Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ратифікувати Римський статут належить заради нашого майбутнього. І заради нашого теперішнього. Адже дія Міжнародного кримінального суду буде поширюватися і на окупований російськими військами Крим, де і зараз колабораціоністи продовжують катувати та викрадати громадян України, а також погрожуть чистками кримським татарам.

Довідково:

Міжнародний кримінальний суд став першою постійною судовою інстанцією з юрисдикцією над особами, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права. Відповідно до статті 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежена особливо тяжкими злочинами, що викликають занепокоєння усього міжнародного співтовариства, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людства, воєнні злочини, злочин агресії.

20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі також – Статут) відповідно до Розпорядження Президента України від 11 грудня 1999 року № 313/99-рп. Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 Римський Статут Міжнародного кримінального суду не відповідає Конституції України у частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими “Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції.”

Внесення до Конституції України запропонованих проектом змін має на меті створення умов, необхідних для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, шляхом набуття статусу учасника  Статуту.

Фото із ФБ-сторінки спільноти “Реанімаційний пакет реформ”. На фото – Юрій Дерев’янко, Ганна Гопко, Олександра Романцова.

22 КВІТНЯ В “ЖОВТНІ” – ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ ПРО МАСОВІ РОЗСТРІЛИ 20 ЛЮТОГО

Квітень 14, 2014

Відразу після найстрашніших та найдраматичніших подій на Майдані 18-20 лютого, попри те, що країна не мала жодного спокійного та мирного дня, ціла низка людей, звичайних громадян – активістів, журналістів, адвокатів – намагалася і досі намагається з’ясувати, що ж відбувалося в останні дні Майдану, коли були вбиті десятки людей. Ми спробували допомогти у зборі свідчень.
22 квітня о 19.00 запрошуємо на перегляд документальної стрічки, в якій зібрані розповіді про ранок 20 лютого декого з тих, хто того дня був на Майдані в епіцентрі подій.
Це не розслідування, а швидше намагання відтворити перебіг подій за допомогою свідків та викладених у відкритий доступ відеоматеріалів. Тут складно претендувати на будь-яку об’єктивність. І зрештою це справа МВС, ГПУ та СБУ. Але записані в фільмі свідчення точно мають бути почуті.
А головне, попри все, суспільство має пам’ятати та стежити за ходом розслідування страшних злочинів держави проти людини, вчинених із листопада 2013 до лютого 2014 року. Аби цього більше ніколи не повторилося.

Відразу після прем’єрного показу фільм буде викладений у відкритий доступ. Стрічка має англомовні субтитри.

 

Результаты поиска:

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !

“МИР НЕМОЖЛИВИЙ БЕЗ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ!” ЗВЕРНЕННЯ ФУНДАЦІЇ БУДИНКІВ ПРАВ ЛЮДИНИ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТА УРЯДУ УКРАЇНИ

Червень 26, 2014

Українському уряду варто звернутися до Міжнародному кримінальному суду (МКС) із запитом про поширення юрисдикції Суду на визнану міжнародною спільнотою територію України – доки держава не стане членом МКС шляхом приєднання до Римського Статуту.

Вівторок, 26 червня 2014р., Фундація Будинків прав людини (Human Rights House Foundation)

Оригінал звернення: http://humanrightshouse.org/Articles/20232.html

Члени Фундації Будинків прав людини, а також партнерські неурядові організації, звернулися до Президента України Петра Порошенка з листом, в якому закликають розширити мандат на проведення розслідувань Міжнародним кримінальним судом (беручи до уваги події в Криму та Східній Україні), а також ратифікувати Римський Статут з метою сприяння таким розслідуванням як необхідній передумові для становлення в країні миру.

Неурядові організації вітають неодноразові обіцянки українського уряду розслідувати всі порушення прав людини, вчинені від 29 листопада 2013 року, та притягнути до відповідальності винних по всій країні, в тому числі в збройному конфлікті у Східній Україні, незалежно від того, до якого табору належить злочинець. Безкарності має бути покладено кінець.

Міжнародний кримінальний суд – це єдина міжнародна структура, уповноважена не лише документувати значні порушення прав людини, що становлять ядро міжнародних злочинів (військові злочини, злочини проти людяності, геноциди), але також проводити розслідування з метою встановлення осіб, відповідальних за ці злочини. З метою поширення миру та зміцнення довіри до державних інституцій, винні в цих порушеннях прав людини повинні бути притягнені до відповідальності. Ми тривалий час закликали до комплексної реформи судової системи в країні, яка досі залишається одним із ключових завдань. На жаль, наразі національна судова система демонструє обмеженість у своїй діях та, на наш погляд, очевидно, що вона не володіє адекватними знаннями, не має достатньо незалежності та ресурсів, аби проводити розслідування порушень прав людини від 29 листопада 2013 року по всій країні.

Неурядові організації закликають Президента та Уряд України невідкладно ухвалити декларацію щодо продовження юрисдикції Міжнародного кримінального суду від 21 листопада 2013 року аж до приєднання України до Римського Статуту – або шляхом звернення компетентного урядового органу, або ухваливши законопроект 4081а.  

У подальшому неурядові організації закликають Президента та Уряд до наступних кроків:

  • здійснити всі необхідні заходи для підтримки правозахисних організацій, журналістів, блогерів та інші медіа, включно із розслідуванням будь-яких погроз, залякувань, переслідувань і насильства щодо них, у тому числі, незаконних затримань, викрадень, нападів і вбивств;
  • чітко та публічно визнавати важливу та законну роль правозахисників у просуванні прав людини, встановленні демократії та верховенства права як необхідного фактору для забезпечення захисту прав людини;
  • забезпечити реформування країни, а також діалог щодо її майбутнього на засадах інклюзивності та прозорості та за участі громадянського суспільства.

ПІДПИСАНТИ

Будинок прав людини Київ (від імені наступних НУО):

– Центр Громадянських Свобод

– Центр інформації про права людини

– Інститут масової інформації

– Харківська правозахисна група

– Бюро журналістських розслідувань “Свідомо”

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

– УМДПЛ

– Ла Страда – Україна

Освітній Дім прав людини Чернігів (від імені наступних НУО):

– Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

– Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

– Центр Громадської просвіти “Альменда”

– Правозахисний центр “Поступ”

– Регіональна неурядова молодіжна організація М’АРТ

– Закарпатський Громадський центр

– Українська Гельсінська спілка з прав людини

Будинок прав людини Азербайджан (від імені наступних НУО):

– Асоціація захисту прав жінок – APWR

– Азербайджанський Центр захисту прав людини  – AHRC

– Інститут миру та демократії

– Центр прав людини

– Спілка правової освіти

– Спілка правового захисту та обізнаності

– Інститут медіа права

– Громадське об’єднання демократії

– Ресурсний центр з прав людини

– Жіноча асоціація раціонального розвитку – WARD

Білоруський Будинок прав людини в екзилі – Вільнюс (від імені наступних НУО):

– Спілка журналістів Білорусі

– Білоруський ПЕН-Центр

– Білоруський Гельсінський комітет

Будинок прав людини Белград (від імені наступних НУО):

– Центр прав людини – Белград

– Сербський Гельсінський комітет з прав людини

– Будинок прав людини Белград та Комітет юристів з прав людини –YUCOM

Центр Вільного Слова Лондон  (від імені наступних НУО):

– Досьє на цензуру/ Index on Censorship

– Віварта

Будинок прав людини Тбілісі (від імені наступних НУО):

– Стаття 42 Конституції

– Кавказький Центр прав людини та вивчення конфлікту (CAUCASIA)

– Грузинський Центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань

– Медіа Інститут

– Центр Прав людини

– Об’єднання Sapari – Родина без насильства

Будинок прав людини Осло (від імені наступних НУО):

– Фундація Будинків прав людини

– Норвезький Гельсінський комітет

– Здоров’я та Інформація про прав людини

Будинок прав людини Воронеж (від імені наступних НУО):

– Благодійна Фундація

– Центр розвитку громадських ініціатив

– Конфедерація вільної праці

– За екологічну та соціальну справедливість

– Вільний університет

– Голос

– Міжрегіональна профспілка літераторів

– Адвокати за трудові права

– Меморіал

– П. Ольга Гнєзділова

– Солдатські матері Росії

– Воронезький журналістський клуб

– Воронеж – Чорнозем’я

– Молодіжний правозахисний рух

Будинок прав людини Єреван (від імені наступних НУО):

– Гельсінська громадська асамблея – Ванадзор

– Журналістський клуб Аспарез

– Публічна інформація та Необхідність Знань – PINK

Будинок прав людини Загреб (від імені наступних НУО):

– Асоціація просування рівних можливостей для людей з інвалідністю – APEO / UPIM

– B.a.B.e.

– Центр Вивчення миру – CMS

– Центр взаємодії з минулим – Documenta

– Громадський Комітет з прав людини – GOLJP

– Асоціація захисту та просування ментального здоров’я – Svitanje

Rafto будинок у Бергені – Норвегія (від імені наступних НУО):

–  Rafto Фундація, Норвегія

Будинок Гельсінського Фонду з прав людини – Польща (від імені наступних НУО):

– Гельсінська спілка з прав людини, Польща

ПРЕС-БРИФІНГ: РАТИФІКАЦІЯ РИМСЬКОГО СТАТУТУ – ШАНС ПОДОЛАТИ БЕЗКАРНІСТЬ СЕРЕД ВИСОКОПОСАДОВЦІВ

Червень 19, 2014

Як відомо, Україна свого часу підписала Римський Статут, але так і не ратифікувала – цей процес загальмував Кучма, “ініцювавши” рішення Конституційного суду про неможливість ратифікації. Та після подій Майдану, користуючись “вікном можливостей”, що закладене до Римського Статуту, Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з проханням розглянути злочини проти людяності, що вчинялися на нашій території від листопада 2013-го до лютого 2014-го року. Окремо був поданий законопроект 4873, який є необхідним кроком до розблокування можливості ратифікації Римського Статуту в Україні. Його підписало 199 народних депутатів. Окрім того, цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував ще й проект заяви парламенту 4081а, яка просить Міжнародний кримінальний суд поширити свою юрисдикцію на території України аж до того часу, доки Римський Статут не буде ратифіковано. Це дозволить розглядати в Гаазькому Суді злочини, вчинені під час окупації Криму та дестабілізації ситуації на Сході України.
Під час брифінгу у Верховній Раді Ірина Мухіна, представник Центру Громадянських Свобод та ініціативи Євромайдан SOS озвучила нашу вимогу  щодо внесення на розгляд парламенту законопроекту 4873, а також проекту заяви 4081а, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду оцінити події в Криму та на Сході України. Ми просимо народних депутатів проголосувати “ЗА” ці документи.
“Ми вимагаємо, щоб керівництво Верховної Ради поставило на голосування, по-перше, заяву, яка розширює межі визнання юрисдикції МКС, а також законопроект 4873, – заявив під час брифінгу у ВРУ народний депутат Юрій Дерев’янко. – Це єдина можливість забезпечити невідворотність покарання високопосадовців, які були абсолютно безкарними за роки нашої незалежності.”
Олександр Доній, який виступив одним із підписантів законопроекту 4873, зауважує, що “Україна має долучатися до простору міжнародного права в тому числі для того, щоб вигравати в інформаційній війні. Світ має знати правду про злочини, вчинені проти українського суспільства, тоді нам буде простіше доносити світові правдивий стан речей в країні.”
Автомайданівець Олександр Кравцов, один із потерпілих під час подій Майдану, підтримує публічну кампанію з вимогою ратифікувати Римський Статут. Сашко вважає, що РС міг би стати “психологічно-юридичною гільйотиною”. “Видаючи злочинний наказ, чиновники розумітимуть, що таким чином ставлять себе під загрозу Гаазького суду. Це є дуже важливо – забезпечити законодавство, яке убезпечить від злочинних наказів,” – сказав він під час брифінгу.
Руслана, один із головних публічних адвокатів і самого Майдану, і постраждалих під час зимових подій людей, – традиційно емоційна: “Як хочете, шановні народні депутати, але ми маємо стати учасниками Римського Статуту, інакше в нас і надалі розгортатиметься війна”.
Нагадаємо, що до літніх канікул у Верховної Ради залишається, окрім поточного, тільки один сесійний тиждень.

 

ПРЕС-СНІДАНОК: МІЖНАРОДНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МАЙДАНЦІВЦІВ

Червень 9, 2014

У суботу, 14 червня, з 10.00 до 11.00 год. у ресторані Pache (вул. Костьольна, 3) відбудеться прес-сніданок, присвячений міжнародному розслідуванню злочинів, скоєних в Україні щодо протестувальників з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Участь в заході візьмуть одні із засновників Міжнародного кримінального суду – Міжнародна федерація за права людини (FIDH)*.

Представники FIDH підведуть підсумки зустрічі з державними органами України, а також розкажуть про роботу Міжнародного кримінального суду, відомого як Гаазький трибунал, та перспективи розгляду в ньому “української справи”. Поділяться досвідом відносно розгляду інших гучних справ.

В заході візьмуть участь правозахисники, а також народні депутати-ініціатори законопроекту 4873, який вносить поправки до Конституції України та дозволяє ратифікувати Римський статут і визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Модератор – Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини.

Довідка:

FIDH (Міжнародна федерація за права людини) – створена ще 1922 р., метою діяльності якої є боротьба за захист основних прав і свобод людини в цілому світі. Організація має свої представництва при ООН, Європейському Союзі, Лізі арабських держав, інших організаціях, а також у Міжнародному кримінальному суді (ICC) з метою надання підтримки організаціям-членам у відстоюванні їхніх позицій в міжурядових організаціях, оповіщає міжнародні органи про порушення прав людини і направляє конкретні випадки на їх розгляд, бере участь у розробці міжнародних правових інструментів, розробляє стратегії як з певної тематики, так і стратегії для конкретних країн.

Увага! Для участі в заході необхідна попередня реєстрація за тел. (067)246-43-43 або на електронну адресу nerd.marina@gmail.com – до 15:00 13 червня включно.

Організатори заходу: Центр громадянських свобод, Євромайдан SOS, Група з прав людини Реанімаційного пакету реформ, Центр інформації про права людини. Фінансова підтримка надана в рамках програми «Фонд прав людини» Посольства Кор