ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Міжнародний кримінальний суд

Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Громадянам України: збір підписів за ратифікацію Римського статуту

Липень 17, 2017

Україна має невідкладно:

  • Ратифікувати Римський статут та
  • Стати членом Міжнародного кримінального суду.

Для нас, ратифікація Римського статуту, – це не просто виконання вимог Угоди про Асоціацію з ЄС.
Це чи не єдиний механізм передачі винних у скоєних злочинах проти людяності та воєнних злочинах у руки міжнародного правосуддя.

Сьогодні в Україні на Сході та Криму постійно відбуваються грубі порушення прав людини та страждають мирні люди.
Відсутня системна робота у цьому напрямку, що заважає покарати винних.
В анексованому Криму та на територіях, що контрольовані проросійськими організованими збройними формуваннями, говорити про будь-яке розслідування злочинів українською владою не є можливим.

Вбивства на Майдані, анексія Криму, невиконання Мінських домовленостей, трагедія у Волновасі – все це найтяжчі міжнародні злочини, що мають бути покарані.

Після ратифікації Римського статуту Україна отримає можливість це зробити.

Ратифікація Римського статуту – це повістка в Гаагу для Путіна, Януковича та їх кривавих поплічників.

Дізнатися більше на сторінці
Правозахисного порядку денного:

https://www.facebook.com/zakon.hr

https://www.facebook.com/zakon.hr?fref=ts

Опубліковано 07.02.2015: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Gromadyanam_Ukrayini_Zbir_pidpisiv_za_ratifikaciyu_Rimskogo_statutu/?dhcFycb

ІРИНА ДУМИЧ: МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ БУДЕ РОЗСЛІДУВАТИСЯ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Лютий 22, 2015

Чому досі не розкриті злочини Майдану та чому українська влада не хоче ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду розповідає у студії СК телеведучій Катерині Некречі координатор ініціативи «Євромайдан SOS», правозахисниця Ірина Думич.

18, 19, 20 лютого 2014 року були найдраматичнішими днями в історії Революції Гідності. Якими ви пам’ятаєте ці дні?

Це важкі спогади для всіх – хто був безпосередньо на Майдані і хто спостерігав за подіями по телевізору. Для мене особисто ті дні пройшли на роботі гарячої лінії «Євромайдан SOS» і нам доводилося повідомляти сім’ям загиблих про ці жахливі події. В той момент я не усвідомлювала до кінця, що відбулося. Зараз мені також важко усвідомити, що це справді відбулося. Особисто для мене питанням вшанування загиблих є те, щоб добитися ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вимагати змін в країни від нової влади. Власне це те, чим продовжує займатися наша ініціатива «Євромайдан SOS».

Як ви гадаєте, ми колись взнаємо правду про розстріл на Майдані, а саме хто віддавав злочинні накази?

Хочеться, щоб винні були притягнуті до відповідальності, але можемо констатувати, що рік розслідування Україна програла. Є об’єктивні причини, чому розслідування важко провести, зокрема, не було можливості провести первинні слідчі дії, також, за словами очільників МВС і прокуратури, винні покинули межі України. Однак організація розслідування, співкоординація дій між МВС, Генпрокуратурою і СБУ виглядають смішними. Моя думка, протягом року не існувало належної політичної волі для того, щоб винних притягнути до відповідальності. Не сприяли розслідуванню злочинів заяви нашого президента про те, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, змиває ці злочини своєю кров’ю на Сході. І ми спостерігаємо такі ситуації, як побиття журналіста Ревуцького на Сході, безпідставна затримка добровольців на Сході, тобто дуже часта груба поведінка колишніх працівників «Беркуту» на Сході показує, що логіка президента України не діє. Ми повинні знати осіб, які здійснили злочини на Майдані, тому що вони й далі будуть порушувати закон. Два тижні тому до нас звернулося нове управління Генпрокуратури, яке буде займатися розслідуваннями злочинів на Майдані з проханням надати для них відео подій на Майдані. У нас відео немає, але працівники попросили дати їм принаймні відео, яке відкрито є в Інтернеті. Тобто в них немає навіть такого архіву і це дуже сумно. Ми знаємо, що потерпілих не викликають для свідчення. Окрім розстрілів, на Майдані було дуже багато інших злочинів. У мене є друг, якого побили працівники «Беркуту» 18 лютого і проти нього була порушена кримінальна справа за побиття сотні «беркутів». Цю справу закрили і все. Йому були нанесені важкі тілесні ушкодження – це нікому не цікаво. Таких потерпілих, за даними «Євромайдан SOS», було близько двох тисяч. Багато з цих людей відмовляються писати заяви у правоохоронні органи, тому що вважають, що це не принесе результату. Це – неправильно. Ми повинні вимагати розслідування цих злочинів заради того, щоб цього ніколи не повторилося.

Чому не відбувається ратифікація Україною Римського статуту?

Ми сподіваємося, що справи Майдану будуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Для цього Україна 24 лютого 2014 року подала одноразову декларацію про визнання юрисдикції цього суду на період Майдану. Коаліція неурядових організацій, у тому числі «Євромайдан SOS», подала до цього суду всі документи, які свідчать про злочини на Майдані. Справа Майдану перебуває на досудовій експертизі. Чому важливо ратифікувати Римський статут зараз, а не просто розслідувати злочини на Майдані? Це означає, що Україна визнає юрисдикцію цього суду і в майбутньому жодна влада мабуть не наважиться стріляти в людей на майданах, тому що знатиме про відповідальність. Міжнародний кримінальний суд починає діяти тоді, коли не має політичної волі держави розслідувати кримінальні злочини, або держава неспроможна самостійно це зробити. Це може бути, наприклад, стосовно Криму, який є територією України, але Україна не може здійснювати правосуддя на цій території. Незрозуміло, чому зараз не відбувається ратифікація Римського статуту? Для цього потрібно внести зміни в Конституцію України. Це потрібно тому, що є відповідне рішення Конституційного суду 2001 року, в якому КС говорить, що участь в міжнародному кримінальному суді суперечить Конституції України. Однією з умов асоціації України до Євросоюзу є ратифікація Римського статуту. Україна зробила відповідне застереження, що вона це зробить після змін до Конституції. Є відповідний законопроект у ВРУ, однак він не розглядається.

В РНБО говорять, що треба зачекати з ратифікацією. Чому?

Якщо Україна ратифікує Римський статут, то Міжнародний кримінальний суд діятиме на нашій території. Тоді найтяжчі злочини – проти людяності, геноцид, воєнні злочини, агресія – підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Наприклад, розстріл цивільного населення та злочини терористів на непідконтрольній нам території України. Наша країна зараз нездатна притягнути цих осіб до відповідальності.
Міжнародний кримінальний суд на підставі доказів самостійно порушує кримінальну справу.
Що стосується РНБО, я вважаю, що тут може мати місце банальне нерозуміння як діє Міжнародний кримінальний суд. Тому закликаю РНБО прочитати Римський статут. Друга причина, на мою думку, це дія російської пропаганди. Російська влада не хоче відповідати в Міжнародному кримінальному суді. І ще може бути варіант, що влада збирається стріляти в людей в майбутньому і розстрілювати майдани.

ВИМАГАЄМО РАТИФІКАЦІЇ РИМСЬКОГО СТАТУТУ РАЗОМ!

Червень 30, 2014
В проект порядку денного ВРУ з 1-4 липня знову не увійшов Римський статуту – 4873! http://static.rada.gov.ua/zakon/new/WR/WR010714.htm
У зв’язку з цим, просимо Вас направити факсом лист до Голови ВРУ О.В. Турчинова, від імені своїх організацій, з проханням внести в порядок денний 4873.
Проект листа, розроблений членом нашої групи Amnesty International – ось тут.
Номер загального факсу (044) 255 20 58.
Або відділ док. забезпечення Голови ВРУ – тел: (044) 255-30-02, факс: (044) 253-06-53.
Наперед вдячні за допомогу від імені Центру Громадянських Свобод !
Результаты поиска:

У Києві відбудеться Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 14, 2018

16-17  листопада у Києві відбудеться ювілейний 40-ий Щорічний форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії” (Parliamentarians for Global Action) та 10-та  Консультативна Асамблея парламентарів за міжнародний кримінальний суд та верховенство права

У заході візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники міжнародних організацій, центральних органів виконавчої влади та громадських організацій України.

 

Перший день (16 листопада) Форуму проходитиме у Верховній Раді України (вул. Грушевського, 5, сесійна зала) і розпочнеться о 9:00.

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за картками акредитації через 1-й під’їзд

 

У рамках проведення Форуму 16 листопада о 19:00 відбудеться церемонія нагородження  за вирішальну роль у просуванні і захисті прав людини та принципів демократичного управління. Буде вручено Премії «Захисник демократії» (Defender of Democracy Award (DDA).

Церемонія відбудеться у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12).

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

 

Другий день (17 листопада) Форуму проходитиме у «Президент Готелі» (вул. Госпітальна,12) і розпочнеться о 9:00.

 

Запрошуються представники ЗМІ.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

ПРОГРАМА ФОРУМУ

 

Довідково: «Парламентарі за глобальні дії» (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

 

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

 

З більш детальною інформацією щодо діяльності організації можна ознайомитися на офіційному сайті http://www.pgaction.org/.

Відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”

Листопад 13, 2018

16-17  листопада у Києві проходитиме  ювілейний 40-ий Щорічний Форум транснаціональної мережі членів парламентів “Парламентарі за глобальні дії”  (Parliamentarians for Global Action).

 

Це важлива зустріч політичних лідерів на глобальному рівні, на якій обговорюються проблеми міжнародного правосуддя та верховенства права.Такі зустрічі надають унікальну можливість для законодавців із усіх регіонів світу визначити ефективні стратегії для подолання безкарності на міжнародному та національному рівнях за злочин  геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії.

 

Напередодні  форуму, 15 листопада, о 12:00 у Прес-центрі «Главком» (вул. Шовковична, 8/20)  відбудеться прес-конференція, присвячена Форуму.

 


Прес-конференцію проведуть:

 

– Григорій Немиря,  голова Комітету Верховної Ради України з прав людини

– Давід Катін, генеральний секретар “Парламентарів за глобальні дії”
– Саша Романцова, виконавча директорка Центру Громадянських Свобод


Запрошуються представники ЗМІ

 

Довідково: Парламентарі за глобальні дії (Parliamentarians for Global Action) є найбільшою транснаціональною мережею членів парламентів (1300 членів) з усіх регіонів світу (з понад 142 країн), які займаються захистом прав людини та людської безпеки, відстоюванням принципу верховенства права, недискримінації та гендерної рівності. Одним з пріоритетів діяльності Парламентарів за глобальні дії є підтримка ефективного функціонування Міжнародного кримінального суду (МКС) і подолання безкарності, а також питання ратифікації Римського статуту МКС.

Римський статут МКС набув чинності 1 липня 2002 року, тим самим ввів у дію юрисдикцію МКС. До злочинів, які розглядає МКС, належать геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Ратифікація Римського статуту МКС є зобов‘язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС. Після ратифікації Римського статуту Україною, Міжнародний Кримінальний Суд володітиме юрисдикцією по притягненню до відповідальності осіб, які вчинили найжорстокіші порушення прав людини та гуманітарного права на території держави або по відношенню до громадянина цієї держави.

За додатковими питання прохання звертатися до Сергія Зайченко, +380671032046, human.rights.agenda.ua@gmail.com

Опубліковано законопрект про “Воєнних злочинців”

Вересень 26, 2018

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПОЛОЖЕННЯМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Порівняльна таблиця
Пояснювальна записка
Проект закону

Протокол узгодження позицій

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

Прес-конференція Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?

Жовтень 3, 2017

«Злочини проти людяності та воєнні злочини. Коли настане відповідальність?»

4 жовтня 2017 року о 13:00 в Українському кризовому медіа центрі  по вул. Хрещатик , 2 відбудеться прес-конференція за участю :

  • Девіда Доната Каттіна – Генерального секретаря об’єднання  Парламентарі за глобальні дії (PGA)
  • Олександри Романцової – Заступник Голови правління Центру Громадянських свобод
  • Олександра Павліченко – голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Системні та масові порушення прав людини протягом 2013-2017 років, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, агресія Російської Федерації, Антитерористична операція на території Донбасу, тимчасова окупація окремих територій України та визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, викрили невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність викликам часу.

Кримінальний кодекс України не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права, не обумовлює можливості передачі осіб у розпорядження МКС, а також можливості визнання та врахування його рішень на території України.

Недоліки законодавства не дають можливість органам національного розслідування та національній судовій системі здійснити правильну кваліфікацію цих дій як міжнародних злочинів, які не мають термінів давності, що має стратегічне значення для поданих Україною міжнародних позовів проти Російської Федерації.

Необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність із міжнародним правом визнається, зокрема, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”, відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності, та у Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, який у тому числі передбачає незастосування строків давності для злочину катування.

Крім того, на нагальність вирішення цієї проблеми також звернула увагу і Парламентська Асамблея Ради Європи в одній з останніх резолюції №2112 (2016), відповідно до якої Асамблея закликає українську владу «привести своє національне законодавство, включаючи Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс, у відповідність з положення міжнародного кримінального права, і, зокрема, включити положення про статус захопленої людини і визначити тортури як тяжкий злочин».

Для вирішення цієї проблеми робоча група за керівництва Констянтина Задої у рамках платформи “Правозахисний порядок денний” розробила законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права».

Проте, правозахисна спільнота зіткнулася з проблемою прийняття необхідного законопроекту, оскільки парламентарі та урядовці ігнорують нагальність прийняття потрібних змін до українського законодавства.

Правозахисники України разом з європейськими партнерами  нагадають уряду України про  необхідність здійснення надзвичайно важливих кроків у напрямку міжнародних гуманітарних стандартів. Перш за все це прийняття відповідних законів, які спрямовані на гармонізацію з міжнародним гуманітарним правом вітчизняне кримінальне законодавство. Таким є проект закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права».

За додатковою інформацією звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +380668183510, human.rights.agenda.ua@gmail.com