ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Майдан

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це дуже важко. Програми ніщо не говорять про тих, хто дає ці програми. Вони не дають ніякого усвідомлення про те, за кого ти маєш голосувати.

І якщо в нас лишиться ця телевізійна і зовнішня реклама замість дебатів, інформації і війни ідей – в нас знову буде війна облич і грошових мішків.

– Чи потрібно депутатів карати за гречку чи дитячий майданчик?

– Моя думка така – якщо ми хочемо за все карати юридично і кримінально, ми не вийдемо з цього замкненого кола. Якщо ми хочемо одночасно голосувати гречкою, а потім щоб за це карали – це не вирішення.

Намагання створити процес покарання ні до чого не приведе. Потрібно міняти систему виборів.

Я вважаю, що можливість впливати на кандидатів може боротися і з гречкою також. Чому? Бо коли в тебе є список, навіть з ідеальною першою п’ятіркою, те, що ми бачимо далі, – це повна terra incognita. Ми нічого не знаємо про цих кандидатів, або знаємо – і це ще гірше. Відсутність зворотного зв’язку потім і неможливість впливати на них між виборами знецінює голос.

Ти не можеш собі обрати якусь правильну ідею. Ти вибираєш обличчя – і так не має бути. Обличчя мають бути носіями ідей, а не навпаки. Неправильно просто довіряти цій людині. Треба довіряти, бо вона говорить про щось і ти знаєш, що він це втілить у життя. Тоді буде якась конкуренція ідей, а не конкуренція облич. А тим паче – грошей.

– Фактично, Майдан стояв і за право вільно обирати.

– Так, але ми маємо розуміти, навіщо ми обираємо, і які після цього будуть наслідки.

Цей процес структуризації, вироблення якихось спільних рішень прослідковувався на Майдані. Люди вчилися ухвалювати рішення, спілкуватися і обирати серед себе когось, хто може донести ідеї до ширшої маси і вплинути на загальні спільні рішення.

Цей процес, на жаль, обірвався. Я думаю, що в нього були б більші перспективи. Був великий рівень довіри до оточуючих, і зараз ми дуже нехтуємо цим ресурсом.

Довіра – це характеристика середовища, яка дозволяє робити неможливі речі. Якщо її немає, то будь-які взаємодії, ухвалення рішень і домовленостей даються набагато дорожче. А деякі – стають неможливими.

Те, що ми цю довіру втратили, – це дуже погано. Бо втратили дуже цінний ресурс свого суспільства. І його потрібно відновлювати.

Джерело, 23/11/2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства

Вересень 13, 2017

Громадські організації, медіа та активісти вимагають не допустити обмеження гласності судочинства 

Проект реформи судочинства, ініційований Президентом, суттєво звужує прозорість судового процесу. Громадські організації  та активісти закликають Парламент не допустити цього.

Після Революції Гідності суспільство і закон стимулювали суди стати більш відкритими, налагодити діалог зі ЗМІ та громадою. Ухвалення нового Закону “Про судоустрій і статус суддів”, що передбачив право громадян проводити відеозапис чи фотографування відкритих судових засідань без спеціального дозволу суду, стало значним здобутком, незважаючи на світоглядну неготовність багатьох суддів до імплементації цього положення.

Однак у червні цього року Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект реформи судового процесу, який, попри значну кількість прогресивних положень, звужує принципи гласності та відкритості судових засідань і створює перешкоди для здійснення суспільного контролю. Наразі Парламент розглядає законопроект у другому читанні.

У випадку прийняття закону:

  1. Суд зможе ЗАБОРОНИТИ фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію ВІДКРИТОГО судового засідання, якщо вони “заважають ходу судового процесу” (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це може стати на заваді громадськості стежити за судовими процесами, особливо у суспільно важливих справах. Фактично це НЕОБМЕЖЕНЕ дискреційне право судді зробити процес закритим для широкого кола громадськості з надуманих мотивів.
  2. Суд зможе НЕ впустити до зали судових засідань людей, які бажають бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо немає “вільних місць” (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це положення закриє від громадськості кабінети суддів, де вони часто слухають справи, повісивши табличку “зал судових засідань”, та може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах, зменшувати кількість місць для слухачів у залах, аби уникнути суспільного контролю.
  3. Суд зможе НЕ проголошувати прилюдно судові рішення, ухвалені за наслідками закритих судових засідань (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини, де зазначено, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно. Сьогоднішнє регулювання, наприклад, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції, оскільки передбачає відкрите проголошення судового рішення, навіть ухваленого за наслідками закритого судового засідання, – лише з вилученням інформації, заради нерозголошення якої проводився закритий розгляд.
  4. Під загрозою відповідальності учаснику процесу буде ЗАБОРОНЕНО використовувати аудіо- чи відеозапис, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту). Ці положення дозволять судді проводити закриті зустрічі із кожною стороною окремо і під виглядом урегулювання спору вимагати неправомірну вигоду, не боячись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову, а якщо й зафіксує, то це не зможе бути використано як доказ у суді.

Наведені положення законопроекту є значним кроком назад у проведенні судової реформи, оскільки зачиняють двері суду для суспільного контролю та сприятимуть розвитку корупції.

Закликаємо народних депутатів України не підтримувати прийняття законопроекту №6232 про зміни до процесуальних кодексів із положеннями, що зроблять правосуддя непрозорим для суспільства.

Організації та громадські діячі, що підтримали заяву

ГО “Вектор прав людини” та проект “Суд людською мовою”

Центр політико-правових реформ

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів

Харківська правозахисна група

Центр інформації про права людини

Медійна ініціатива за права людини

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

ГО “Бюро правничих комунікацій” (м. Суми)

Фундація “DEJURE”

Інтернет-медіа Texty.org.ua

Центр демократії та верховенства права

ГО “Відкрита Україна”

ГО “Інститут масової інформації”

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Центр громадянських свобод

ГО “Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Фундація “Відкритий діалог”

ГО “Платформа прав людини”

Лариса Денисенко, журналістка Громадського радіо, правозахисниця, адвокат

Еліна Шишкіна, народний депутат України у Верховній Раді України VI скликання, експерт Реанімаційного пакету реформ

Прес-конференція Правозахисного Порядку Денного “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини” 18 липня об 9.30, м. Київ

Липень 17, 2017

В останні дні перед канікулами народні депутати намагалися провести через парламент цілу низку репресивних норм. Серед них президентські законопроекти №6674 та №6675, які були внесені  на заміну скандальним законам про е-декларування для антикорупційних активістів та становлять неприхований наступ на свободу об’єднань; законопроект №6688, зареєстрований народними депутатами з комітету нацбезпеки і оборони, в якому для протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері запроваджується  російська практика роботи спецслужб по блокування доступу до інформаційного ресурсу без санкції суду.

 

Минулого тижня ми також стали свідками спроб маніпулювання апарату парламенту щодо відображення результатів голосування за процедуру обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Досі невідомо, який текст законопроекту підпише голова парламенту Андрій Парубій. Очевидним є намагання окремих політичних сил політизувати посаду омбудсмана на догоду партійним інтересам.

 

Усе це відбувається на фоні цілеспрямованої кампанії дискредитації громадянського суспільства, до якої ймовірно причетна українська спецслужба. У першу чергу це стосується реформаторів – представників громадянського суспільства, політиків, урядовців. Ця ситуація є доволі  тривожною і вже викликала відповідну офіційну реакцію на червневій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

 

18 липня о 09:30 в приміщенні Українського кризового медіа-центру (вул. Хрещатик, 2) відбудеться прес-конференція “Три роки після Майдану: тривожні дзвіночки для прав людини, де учасники Правозахисного порядку денного окреслять тривожні тенденції розвитку законодавства та практики, які становлять виклики для захисту права людини в Україні.

Спікери:

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Людмила Козловська, президент Фундації Відкритий Діалог

Оксана Покальчук, виконавча директорка Amnesty International в Україні

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

 

За додатковою інформацією прохання звертатися до Марини Ліліченко, Центр громадянських свобод +38066 8183510 human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють у сфері моніторингу,  аналізу та розробки законодавства відповідно до основних засад прав людини та основоположних свобод. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів” ГО Центр “Соціальна Дія”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

Прес-конференція “Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?”

Лютий 15, 2017

17 лютого 2017 р. об 11:00 в Пресс-центрі Інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Київ, вул. Шамрила, 23), відбудеться прес-конференція адвокатів Небесної сотні на тему: Треті роковини розстрілів на Майдані: коли покарають винних?

Захід проведе Адвокатська дорадча група у співпраці з Центром інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та ІА “ЛІГАБізнесІнформ”.

У ході прес-конференції будуть обговорюватися наступні питання: 
– які результати розслідування вчинених злочинів під час Євромайдану та що стоїть на перепоні слідству?
– скільки справ уже передані до суду та які їхні перспективи?
– так звана “велика справа” Януковича та інших високопосадовців: чому прокуратура не досягла відчутних успіхів?
У рамках дискусії розглядатиметься, також, закордонний досвід розслідування сутичок між правоохоронними органами і протестувальниками, де силовики застосовували вогнепальну зброю (Литва, Киргизія, Румунія) і йтиметься про використання гібридних механізмів у здійсненні правосуддя.
У заході візьмуть участь: 
1. Павло Дикань, адвокат “Небесної сотні”;
2. Віталій Титич, адвокат “Небесної сотні”;
3. Євгенія Закревська, адвокат “Небесної сотні”;
4. Володимир Голоднюк, представник ГО “Родина героїв Небесної сотні”, батько загиблого Устима Голоднюка.

Модератор: Олександра Матвійчук, Євромайдан-SOS.

 
Акредитація ЗМІ: (044) 593-16-37, press@liga.net

На Facebook

Матеріал розміщений на сайті Пресс-центру ЛІГАБізнесІнформ 15.02.2017:

http://press.liga.net/announces/pres_konferents_ya_tret_rokovini_rozstr_l_v_na_maydan_koli_pokarayut_vinnikh_?lang=ru

 

Звернення Євромайдану SOS та адвокатів родин Небесної сотні щодо негативних наслідків блокування допиту Віктора Януковича

Листопад 29, 2016

Як і всі, ми хочемо бачити Віктора Януковича безпосередньо в суді на лаві підсудних і допитувати в якості обвинуваченого. Але поки він у Росії. В Україні проти нього розслідується вісім кримінальних проваджень, які ще не передані до суду. Бо зазвичай злочини виконавців доводити простіше і швидше. Тому обвинувачення п’ятьом беркутівцям у вбивствах 48 людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській вже розглядаються Святошинським районним судом. У цьому процесі (і саме в цьому суді) не може вже бути інших обвинувачених. Безпосередньо сам Янукович є підозрюваним по цьому ж епізоду в іншому провадженні. Навіть якщо завтра президент-втікач з’явиться в Україні, у процесі проти п’ятьох беркутівців він не зможе бути обвинуваченим. Інакше доведеться розглядати справу спочатку. Тому допитати його саме в цьому процесі можна лише як свідка.
Ініціатива допитати Віктора Януковича з території Росії за допомогою конференцзв’язку надходила від захисту беркутівців. Адвокати родин Небесної сотні наполягали на його виклику в суд і особистому допиті. Говорили про процесуальні ризики задоволення клопотання захисту. Адвокати захисту переконували, що в Святошинський суд Янукович не може прибути, бо “в Україні йому загрожує небезпека”. І хоча мова йшла не про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, а про небажання це робити, через страх кримінальної відповідальності, суд вирішив провести допит шляхом відеоконференції. І тепер це рішення суду, яке потрібно виконувати.
Адвокати родин Небесної сотні готові до цього допиту. Згідно КПК України свідок має дати вільні покази, а потім відповісти на питання захисників, обвинувачених, прокурорів, потерпілих, їх представників і суду. Так, ми впевнені, що цей свідок не скаже правди. Проте він несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та відмову від дачі показів. Відмовитись відповідати на питання можна виключно на підставі статті 63 Конституції – тобто на питання щодо себе і близьких родичів. Все інше – кримінально карне діяння. Це роз’яснюється свідку, і про це він складає присягу.
Зрив допиту стороною захисту чи свідка після “вільних” показів – є фактично відмовою від надання показів. Зрив допиту свідком чи стороною Росії – із різних “технічних” чи “організаційних” причин – буде розцінюватись так само.
Але українська сторона має зробити все, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Зрив або незабезпечення проведення допиту, необхідність якого визначив український суд, з боку українських органів влади, – це і буде перешкоджання правосуддю. Це – ознака слабкості. А ми – сильні.
Ми не боялися Віктора Януковича і в час масштабних репресій проти мирного протесту. Готові і до його брехливих свідчень. Нас насторожує відверта дезінформація активістів про те що нібито беркутівців збиралися відпустити. Суд ще минулого засідання продовжив термін тримання під вартою всім обвинуваченим на два місяці.
Євромайдан SOS та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel (адвокати родин Небесної сотні) закликають активістів не блокувати проведення допиту, самостійно розбиратися в суті речей та не давати себе використати для досягнення невідомих цілей, які не мають нічого спільного із встановленням справедливості у справі притягнення до відповідальності винних у злочинах проти учасників Євромайдану.

Участь українських НГО на HDIM у Варшаві

Вересень 19, 2016

Сьогодні у Варшаві відкрилася Щорічна нарада з людського виміру ОБСЄ. Дипломатичні місії протягом двох тижнів будуть обговорювати виклики правам людини та ціннісну кризу, яка трясе весь регіон.
Справжній правозахисний десант сформували українські організації, які будуть інформувати про політичні переслідування в Криму, воєнні злочини на сході, утиски кримських татар, згортання свободи слова на окупованих територіях, 29 в’язнів Кремля та проблеми взаємодії із Інтерполом для розслідування злочинів Євромайдану.
Розклад заходів додається.

Матвійчук: Значна частина вбивць майданівців – в РФ – шанси на покарання мізерні. Серпень, 2016

Серпень 10, 2016

В ефірі телеканалу Еспресо Олександра Матвійчук – голова правління “Центру Громадянських Свобод”.

Опубліковано на Espreso.TV 9 серп. 2016 р.

Результаты поиска:

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Вересень 17, 2018

16 вересня, у 18-ту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, медійні та правозахисні організації закликали владу публічно відзвітувати про хід розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Вимагаємо розслідувати вбивства Гонгадзе і Шеремета

Щороку 16 вересня, вже 18-й рік поспіль, ми, журналісти і правозахисники звертаємся до українських високопосадовців з тими ж словами – розслідуйте нарешті до кінця вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Знайти і притягнути до відповідальності замовників обіцяли усі Президенти та усі глави МВС та ГПУ. Але щороку повторюється те саме. Нас, представників українських медійних, правозахисних організацій та журналістської спільноти, обурюють постійні пусті обіцянки і ми вимагаємо у Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ та генпрокурора завершити розслідування, і назвати нарешті замовників вбивства нашого колеги.

В очах всього світу справа Гонгадзе стала мірилом якості українського правосуддя. А для української медіаспільноти вона стала питанням здатності та наявності політичної волі держави покласти край безкарності за вбивства журналістів та гарантувати безпеку журналістської діяльності.

Ми звертаємося до керівників правоохоронних органів і вимагаємо максимально якісно і оперативно розслідувати найбільш болючі для суспільства справи вбивства Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета.

Ми хочемо почути публічний звіт влади про хід цих розслідувань, і чекаємо якнайшвидшого їхнього завершення і покарання винних.

Адже без розслідування цих справ ми не можемо говорити про довіру до влади та правоохоронної системи ні з боку журналістської спільноти, ні з боку українського суспільства.

Ми занепокоєні тим, що фізична агресія і напади на журналістів почали рости з наближенням виборів, а кількість розслідувань, вироків нападникам лишається на тому самому рівні і становить не більше 10% від кількості порушених справ.

Ми закликаємо владу системно вживати всіх заходів, необхідних для повноцінних і оперативних розслідувань порушень свободи слова, захисту права громадян на інформацію, а також закликаємо захищати діяльність журналістів.

***

Журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Гонгадзезник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало журналістові. У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать журналістові. За вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, та засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі).

20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в Києві загинув журналістПавло Шеремет. Вбивство кваліфіковано прокуратурою Києва за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». За два роки з дня загибелі Павла Шеремета слідство не встановило ані вбивць, ані замовників.

Інститут масової інформації

«Детектор медіа»

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Інститут демократії ім.Пилипа Орлика

Донецький інститут інформації

Фото: архів «Детектора медіа»

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Листопад 24, 2017

Адвокат постраждалих у Революції Гідності розповідає спецпроекту “Вибори вибори” про успіхи в судах, “кришування” посадовців Януковича новою поліцією, а також про власне враження від реформ в Україні.

У річницю Майдану в українському суспільстві традиційно вирують зрадницькі настрої. Мовляв, виконавців розстрілу та побиття мітингувальників досі не покарано, підозрювані тікають у Росію.

І взагалі – невже більше ніж за три роки слідства не можна просто взяти і посадити всіх винних у подіях 2013-2014 років?

Не можна, вважає Євгенія Закревська, адвокат родин Героїв Небесної сотні. Адже поки хтось філософствує на дивані, вона послідовно, аргументовано, а головне – законно відстоює справедливість у судах. Навіть попри шалену протидію, погрози та цілу купу зрад. Адже якщо ми хочемо збудувати правову державу – треба доводити свою правоту довго, але ефективно.

“Щоб нічого не розслідувалося, ніяких додаткових зусиль не потрібно. Якщо нічого не робити – нічого і не буде. А от якщо йде рух, то, значить, все ж таки, багато людей докладають зусилля – і слідчі, і прокуратура, і потерпілі, і журналісти, які багато висвітлюють і самі надають інформацію”.

Однією з причин, чому справи Майдану затягуються, Закревська називає відсутність культури ухвалення законодавства. Замість того, щоб вчасно та грамотно впроваджувати реформи, депутати перетворюють закони на бар’єри, які ускладнюють як правосуддя, так і життя людей.

Саме тому вчасного ухвалення потребує і виборча реформа, яка, на думку, Закревської, здатна побудувати цивілізований український парламент, що створить і цивілізовану систему правосуддя.

 

ФОТО: ГАННА ГРАБАРСЬКА

 Цього тижня Україна відзначає четверту річницю Революції Гідності. Як просуваються справи Майдану в судах?

– Дуже велика кількість справ уже в судах. На день може бути до 5 судових засідань.

У судах більше ніж два роки є справа по розстрілах Небесної сотні. Там на лаві підсудних 5 обвинувачених із так званої “чорної роти” “Беркуту”. Зараз допитують потерпілих, досліджуються відео. Це дуже тривалий процес, досить щільний. Засідання відбуваються щотижня – цілий день.

Також у суді перебувають справи по подіях 18 лютого. Обвинувачений – екс-“беркутівець” з Харкова Віктор Шаповалов. Теж допитують потерпілих, але там ситуація гірша.

Скажімо так – є усталений порядок дослідження доказів, коли спочатку всіх або заслуховують, або досліджують документи, дивляться відео. Цей порядок у великих, багатоепізодних справах не працює. Він дуже уповільнює рух процесу, адже потрібно по кілька разів викликати одну й ту саму людину. І розривати дослідження епізоду на кілька зовсім не пов’язаних у часі днів.

От у Святошинському суді під час розгляду справ про розстріли 20 лютого ми все ж переконали суд, щоб допитувався потерпілий і одночасно досліджувалися матеріали по цьому потерпілому. Цілісне уявлення щодо обставин поранення чи загибелі конкретної особи залишається і в суду, і в присяжних, і в сторін. Це якось можна контролювати.

Таким чином, за день можемо розглянути максимум два епізоди, але це – замах на вбивство чи вбивство. У звичайних процесах розгляд кожного такого епізоду може тягнутися до року. А може й більше.

А от в інших судових процесах по Майдану такого немає. Судді досить консервативні, вважають, що це занадто важко. Не завжди при цьому і прокуратура докладає достатньо зусиль, щоб переконати суд. Бо за прогресивного підходу від прокурорів набагато більше залежить – потрібно готуватися до кожного засідання, перелопачувати всю справу, підбирати докази саме за конкретним епізодом.

Тоді ми просто слухаємо покази потерпілого, а десь через рік, наприклад, будемо дивитися по ньому відео. Це все потребує більше часу від потерпілих чи свідків і, як на мене, уповільнює удвічі або втричі слухання справи.

Тож, на жаль, поки що ефективний порядок дослідження доказів – лише у справі у Святошинському суді й одному з епізодів побиття студентів 30 листопада.

– Чи є вже вироки у справах Майдану?

– Так, частина вироків уже є по кільком так званим “тітушкам”. Є вироки по викраденням людей “тітушками”. По 18 лютого є один вирок “беркутівцю”, по побиттю. І по кільком обвинуваченим у нападі на “Автомайдан” 23 січня 2014 року. Це з тих справ, які я або мої колеги роблять.

Ще є справи по 30 листопада 2013 року – коли побили студентів. Одна справа по обвинуваченню екс-глави КМДА Олександра Попова (обвинувачується у причетності до розгону студентського Євромайдану – УП) слухається вже дуже давно. Уже почали досліджувати докази, йдуть допити потерпілих.

Також у вересні почали розглядати справу по ще одному обвинуваченому в подіях 30 листопада. Там епізод по нападу на журналістів, протидії мирним зібранням і перевищення службових обов’язків.

У нас максимальний час розслідування справи з моменту пред’явлення підозри – рік. За цей рік потрібно зробити все – слідчі експерименти, допити. Потім справу має бути передано до суду. І от у момент передачі до суду нормативно має пройти ще 15-20 днів, але фактично минають роки.

Тобто, цей технічній проміжок між передачею акту до суду і початком розгляду справи може тривати вдвічі більше, ніж саме слідство. І це – дуже велика проблема.

– Це можна назвати затягуванням справ?

– Це можна пояснити некомплектом суддів, який дуже вміло використовує захист. Крім того, є багато підстав для відводів суддів. Або просто заявляють клопотання захисту про повернення обвинувального акту по кілька разів. Але часто і самі судді не хочуть розглядати справу.

У більшості випадків, на весь цей час в обвинуваченого немає навіть запобіжного заходу. Вони цим нерідко користуються, і в нас є прецеденти, коли обвинувачені тікають.

Ось по 18 лютого передано до суду ще одну справу щодо підлеглих екс-“беркутівця” Віктора Шаповалова і справа тортур над протестувальниками на колонаді стадіону Динамо. Більшість обвинувачених по цих епізодах втекли. Уже в Росії вони записали звернення, що не повернуться. Це виглядає знущанням над правосуддям.

– У суспільстві є певний стереотип-зрада. Мовляв, справи Майдану зливаються і ніхто не буде покараний. Це правда чи ні?

– Насправді, суди по Майдану – це дуже складний юридичний процес. Оскільки це суцільний злочин, який відбувався тривалий час, три місяці. Було задіяно дуже велику кількість осіб, багато епізодів, потерпілих… Це реально складно.

У нас перевантажені і не дуже компетентні в цілому правоохоронні органи. Реформи, які відбуваються, вибивають з колії звичайної роботи. Це просто важко, а в стадії реформ це додатково важко.

Багато людей вважають, що якщо ми знаємо, що був злочин, то відразу знаємо і хто його вчинив. А як тільки дізнались, хто вчинив – відразу можемо його покарати. Це неправильно. Те, що ми знаємо і те, що доведено, – це дві великі різниці.

Але я не говорю, що ніхто не втручається у справи Майдану.

Виконавців злочинів можна більш-менш упізнати, бо вони контактували з протестувальниками, можуть бути на відео. Є посадова верхівка, яка теж очевидна. А є середня ланка посадовців, яка всіх їх зв’язує.

І якщо в нас частина виконавців або затримана, або втекла, або вважає, що все у них буде добре, то середня ланка нікуди не поділася. Вона інтегрувалася в нову систему, нову поліцію, прокуратуру і так далі. У більшості випадків її не торкнулася ніяка люстрація.

Прокуратура намагалася обрати запобіжні заходи Анатолію Серединському, Ігорю Бабичу та Сергію Поготову, який уже не є в системі МВС, але теж досить добре себе почуває. Під час Революції вони були підлеглими Володимира Гриняка, якому також пред’явили підозру (цих осіб підозрюють у координації дій спецпідрозділів під час штурму Майдану 18-19 лютого 2014 року – УП).

І вони – чинні працівники Нацгвардії, поліції. Тобто ці люди є підлеглими вже наших нових облич, які за них заступаються (наприклад, Фацевич, Аваков), намагаються взяти на поруки, заперечують проти відсторонення від посади, роблять заяви щодо невинуватості у пресі.

І це для нас – найбільш болючий процес.

Минулого тижня через апеляцію вдалося відсторонити від посади лише одного з фігурантів. А поки що по Володимиру Гриняку (на сьогодні  керівник управління громадської безпеки Національної гвардії – УП) повністю була відмова. Ще по одному було перенесено і, може, нам вдасться щось зробити.

Така ж була ситуація по нападу на “Автомайдан” 23 січня 2014 року, там теж слідство вже майже завершено. Це була спецоперація, яка розроблялася на рівні Міністерства внутрішніх справ. У ній було задіяно керівництво МВС, УМВС Києва, кримінальна розвідка , УБНОН, “Беркут” і “тітушки”.

Це все був не просто якийсь випадковий напад чи самодіяльність виконавців, а чітко поставлені завдання, які були чітко виконані.

Більшість підозрюваних у цій справі теж працювали в новій поліції. Поки що це один із найвищих рівнів посадовців МВС, притягнутих до відповідальності. Це заступник керівника УМВС міста Києва – вже пред’явлено підозру і готується обвинувальний акт до суду.

Ми бачимо, що ці кадри були затребувані в новій поліції. Вони пройшли атестацію, обійшли її чи поновилися через суд. Усе в них було добре насправді. Правильно було б із самого початку ізолювати всіх подібних персонажів із системи правоохоронних органів, щоб причетні до злочинів особи не мали якихось повноважень зараз.

Процес переатестації, який мав би якось цьому посприяти, не виконав свою функцію. Багато було факторів, але якщо порахувати, то не більш, ніж кілька відсотків правоохоронців часів Януковича відсіялося вже в загальному підрахунку. Всі інші поновилися.

– Тобто відчувається протидія слідству?

– Про протидію з боку МВС ми вже поговорили. Найголовніше те, що стосується законодавства.

У нас знову річниця Майдану. І знову постає питання, що прокуратура з цього тижня втрачає функції слідства. Чому? Бо в нас створено один орган – НАБУ і має бути створено другий – ДБР (Державне бюро розслідувань – УП).

НАБУ створили, але їх ресурсів вистачає лише на те, що вони роблять зараз. Щоб отримати і опрацювати все, що напрацьовано прокуратурою, в тому числі по справах Майдану. У них просто фізично немає ні рук, ні часу.

А з Державним бюро розслідувань ще гірше, бо його ще в принципі немає. Тільки обрали голову, фізично немає кому передавати справи. І весь цей час слідчі і прокурори в підвішеному стані.

І взагалі, у принципі, розподіляти справи Майдану по різних слідчих органах – це означає розвалити або зупинити слідство. Потерпілі і ми доклали неймовірну кількість зусиль, щоб консолідувати всі розслідування в одному департаменті. І тільки так є шанс довести розслідування до кінця.

Окрім цього, відома поправка депутата від “Радикальної партії” Андрія Лозового(поправка до Кримінально-процесуального кодексу, у якій нардеп запропонував обмежити строки досудового розслідування – УП). Вона пов’язана зі всією судовою реформою. Фактично, якщо ми відмовимося від поправки Лозового, то ветуємо всю судову реформу.

Але якщо ми не відмовимося, то, фактично, амністуємо і забудемо всі злочини, які відбувалися до цього моменту. Чому? Тому що терміни розслідування по переважній більшості справ за цим законом вже сплинули. Все. Їх уже не можна розслідувати.

Окрім того, в кілька разів ускладнюється сам процес розслідування. Кожна експертиза і продовження лише через суд. Експертиз призначається безліч. Ми знаємо, що суди і так перевантажені, як і слідчі, і прокурори. Всі в шоці.

Це просто відсутність культури ухвалення законодавства. Погодження з усіма зацікавленими сторонами, якесь мінімальне опрацювання і прогнозування наслідків.

– Чи були погрози на вашу адресу?

– Те, що я б вважала погрозою – не було. Були намагання якось вплинути – смс-ки, листи, дзвінки, повідомлення. Але вважати, що це щось, що реально може на мене вплинути, – ні.

– Чому ви особисто стали на юридичний захист Майдану?

– До того, як Майдан став досить сильним і радикальним протестом, багато роботи із забезпечення протесту відбувалося в юридичній площині. Те, що почалося 30 листопада і що я побачила особисто, суперечило моєму уявленню того, як це має бути.

Коли медик швидкої допомоги бачить, що людина втрачає кров, він починає щось робити. Приблизно в такому ж стані перебувала я як юрист. Коли бачиш, що руками держави вся правова система розвалюється, зводиться нанівець і перетворюється на свою протилежність, ти намагаєшся з’єднати це все юридичними засобами.

Коли ж виявляється, що твої юридичні засоби просто не працюють… Немов, коли ти граєш в шахи, а тобі б’ють дошкою по голові. Але ж після перемоги не потрібно продовжувати бій дошками по голові, треба перевести всю цю ситуацію в юридичну площину. Ми ж не хочемо жити в Сомалі.

Така травма, як Майдан, має бути пережита, проговорена, розкладена по поличках і усвідомлена. І вона не має повторюватися. Якщо ми просто так все це лишимо, то це буде продовжуватися.

Ви послухайте, як захист “беркутівців” говорить, як запитує в судах потерпілих, і що вони відповідають. Це якраз та лінія зіткнення в суспільстві, не тільки в суді. І якщо це не буде вирішено в суді, то буде вирішено в геть інший спосіб. Якщо не буде правосуддя – буде самосуд.

Можливо, для когось ці процеси здаються занадто довгими або нудними. Але без них ми не вийдемо і не зможемо прийти в нормальне життя. Це буде травма, яка буде себе проявляти постійно і може призвести до дуже поганих ситуацій.

– Як гадаєте, українці вірять сьогодні в справедливий суд?

– Дуже прикро, але мені здається, що багатьом українцям не потрібен сьогодні ніякий справедливий суд. Деякі плутають правосуддя і помсту.

З одного боку, відсутність реальних швидких результатів, наявність протидії, невидимість всіх цих складних процесів, про які я розповідала, роблять так, що суспільство втрачає віру в суд. Оскільки раніше у більшості з них не було такого досвіду спілкування з правосуддям, то зараз їм це видається чимось таким непотрібним і занадто довгим.

Звісно, правосуддя не ідеальне. Але, думаю, що навіть те правосуддя, яке б вони побачили в європейських країнах, їх би теж не задовольнило. Бо вже є якийсь накал і його якось потрібно знімати. Я впевнена, що в ситуації з Майданом потрібно саме правосуддя. Не політична воля, не розправи, і не помсти…

Звичайні люди не розуміють цінності правосуддя – навіщо, це так довго, ці всі процедури – все і так зрозуміло. Давайте зараз от посадимо, і все буде добре.

Не буде так добре. Ми маємо побороти дракона і самим при цьому не перетворитися на дракона. Це найважливіше.

– Ми з вами поговорили і про судову реформу, і про реформу поліції. 7 листопада Верховна Рада зробила перший крок до виборчої реформи. Чи підтримуєте ви зміну виборчої системи в Україні?

– Ідея відкритих списків – це здорова ідея. Як раніше відбувалося – у нас є обличчя, грошові мішки і в нас є актив. Усе це “продається” виборцям через розкручені обличчя першої п’ятірки кандидатів у списку. І це жахливо насправді.

Так само, як і мажоритарка, коли реальні шанси отримати результати є лише у дуже серйозних олігархів. Чи в людини, у якої є серйозний грошовий чи адміністративний ресурс. Це теж жахливо.

Буде добре примусити партії відкрити списки і почати все ж таки партійне будівництво як у цивілізованому світі – коли всередині самої партії є конкуренція і таке поняття, як репутація.

От гарний приклад. Валентин Наливайченко формує свою партію “Справедливість”. І от керівником луганського осередку беруть Ігоря “Рубежа” Радченка. А він під слідством, підозрюваний, купа компрометуючої інформації – це на голову не налазить! І в нову партію, начебто нове обличчя, його беруть…

Якщо будуть відкриті списки, то я вважаю таку ситуацію майже неможливою. Ти не зможеш проштовхнути в кінці, в середині чи в прохідних місцях списку за гроші чи за ще щось якихось подібних персонажів. Бо це не буде сприйматися суспільством.

Ще один момент – потрібно заборонити телевізійну і зовнішню рекламу кандидатів чи партій. Це просто неможливо! Це те саме, що підкуп, тільки трішки на іншому рівні. Воно працює на підсвідомість, абсолютно не зачіпаючи мозок. Цього не можна робити взагалі!

– А ви особисто завжди берете участь у виборах?

– Так.

У мене часто питають рідні – за кого голосувати? Якщо в своєму окрузі, то ти ще можеш когось знати. А якщо за день чи два до виборів мені ставлять таке питання рідні чи друзі – навіть не знайдеш об’єктивної інформації. Її в принципі немає. Навіть включаючи всі інтелектуальні ресурси, ти не можеш зробити усвідомлений вибір, бо не знаєш цих людей. Максимум – їх вихолощену біографію на сайті.

Зробити свідомий вибір на виборах – це