ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Законодавство

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

Березень 20, 2018

“Ви немов в іншій країні живете”, – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: “Яких тем уникають українські журналісти “через тиск”?”.

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему “Загрози свободі слова в Україні“.

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що “поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем”.

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми “виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі”.

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House “Свобода в пресі” описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ “належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру”.

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що “Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа”.

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: “Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі”.

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREXРепортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені “з метою сформувати Україні негативний імідж в світі” також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття “патріотичного обов’язку”.

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як “темники”, чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, – хороший початок.

Джерело, 19/03/2018

Результаты поиска:

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод