ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Законодавство

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допущені помилки та вносити зміни до законодавства: передбачити у  регламенті Верховної ради України таємне голосування за кандидатури на посаду Уповноваженого, прибрати зі спеціального закону про Уповноваженого вимогу про необхідність досягнення 40-річного віку, яка ніколи не відігравала ролі добросовісного критерію, перебачити проведення відкритого конкурсу на цю посаду у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН із залученням представників громадськості  тощо.

Центр громадянських свобод звертає увагу на особисту відповідальність голови Верховної Ради Андрія Парубія, Президента України Петра Порошенка, голів фракцій та груп, а також тих народних депутатів, які проігнорували звернення правозахисників та міжнародних організацій. І тим самим створили реальну загрозу політизації національної інституції, що відповідно до закону “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, не може бути членом будь-якої політичної партії та має діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини та громадянина”.

Центр громадянських свобод також вважає за потрібне відновити практику незалежного зовнішнього моніторингу за діяльністю Уповноваженого Верховної ради з прав людини, які правозахисні організації здійснювали консолідовано до 2015 року.

 

Громадськість буде захищати активістів від дискримінаційних норм щодо е-декларування в Конституційному Суді України

Квітень 2, 2018

Змінами до Закону України «Про запобігання корупції», ухваленими навесні 2017 року, було розширено коло осіб, які уповноважені виконувати функції держави та мають подавати електронну декларацію. До суб’єктів декларування зокрема було віднесено фізичних осіб, що «здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням та протидією корупції», а саме громадських активістів, експертів, журналістів-розслідувачів, громадян, які беруть участь у антикорупційних заходах. Фактично на осіб, що не мають можливість вчиняти корупційні дії, а навпаки спрямовують свою діяльність на запобігання та боротьбу з корупцією, покладаються антикорупційні заборони та обмеження і вони стають суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності за їх порушення. Таке прирівнювання є нелогічним і не обґрунтованим.

Відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі, урядові органи можуть працювати з громадськими організаціями для досягнення цілей державної політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. В жодній європейській країні не існує обов’язку декларування майна для громадських активістів, експертів чи журналістів-розслідувачів на одному рівні з державними посадовцями, адже це по суті, надає владі інструмент для вибіркового переслідування, створює широке поле для маніпуляцій і безпідставного застосування санкцій. Тому, ці норми і громадськість, і міжнародна спільнота оцінили як недемократичні та дискримінаційні.

Крім того, під кутом зору принципу верховенства права, принципу законності і принципу юридичної визначеності такий підхід є неконституційним, оскільки новими положеннями Закону неясно і нечітко визначені не лише мета покладення на відповідних осіб зазначених заборон, обмежень і відповідальності, а й саме коло таких осіб.

Поширення на фізичних осіб антикорупційних заборон, обмежень та обов’язків у зв’язку з реалізацією ними права на свободу об’єднань та здійсненням певного виду діяльності (боротьбою з корупцією) є дискримінаційними за видом діяльності громадських організацій (оскільки за ознакою виду згадуються лише антикорупційні) та порушують Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України щодо права на свободу об’єднань, працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, приватність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Вищенаведені факти, а також норми прямої дії Конституції (громадяни є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободи, які не можуть бути обмежені) свідчать про те, що вищезазначені зміни до Закону України «Про запобігання корупції» не створюють зобов’язання для громадських активістів подавати інформацію до Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Для захисту права громадян України на активну громадянську позицію та співпрацю з громадськими об’єднаннями від цих дискримінаційних норм, які не відповідають Основному Закону та міжнародним зобов’язанням України, громадські організації, які підтримують цю заяву, будуть застосовувати всі інструменти правового захисту конституційних прав, насамперед, невідкладно поставлять питання щодо конституційності нових положень Закону України «Про запобігання корупції» у Конституційному Суді України.

За Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Реанімаційний Пакет Реформ

Слідство-інфо

Бігус-інфо

Інститут громадянського суспільства

Центр політичних студій і аналітики «Ейдос»

Український незалежний центр політичних досліджень

Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ільки Кучеріва»

Центр UA

Центр економічної стратегії

Центр політико-правових реформ

Центр демократії та верховенства права

Стейтвотч

Інститут масової інформації

Правозахисна платформа «Правозахисний порядок денний»

Центр Громадянських Свобод

Фундація Відкритий Діалог

Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива»

Кримська правозахисна група

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

No Borders project/Проект Без Кордонів

Центр інформації про права людини

Право на захист

Восток-СОС

КримСОС

Прометеус

Центр громадського моніторингу та досліджень

Асоціація розвитку та безпеки

Агенція «Спільні Зусилля»

Центр громадянського представництва «Життя»

DEJURE

Громадянська мережа ОПОРА

Інтерньюз-Україна

Платформа прав людини

Мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор»

Центр Розвитку Інновацій

CASE-Ukraine

Юридична Сотня

Інститут соціально-економічної трансформації

EasyBusiness

Детектор медіа

МАМА-86

Бюро екологічних розслідувань

Разом проти корупції

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Центр адвокації громадського здоров’я

Українська федерація убезпечення

Європа без бар’єрів

Anti-Corruption Research and Education Centre

Всеукраїнська агенція інвестицій та сталого розвитку

Комітет виборців України

Центр «Нова Європа»

Про.Світ

Платформа Громадський Контроль

Інститут Розвитку Регіональної Преси

Одеська обласна організація ВГО КВУ

Асоціація Політичних Наук

Центр громадського моніторингу та досліджень

Нові активні українці

Філософія Серця

Жіночий Антикорупційний Рух

Місто розумних

Інститут аналітики та адвокаціі ГО «Територія успіху»

Благодійний Фонд «Оберіг»

Чугуевская правозащитная группа

ЕкоЗапоріжжя

Тернопільська Правозахисна Група

Правозахисний центр ”All Rights”

Буслав Січ

Харківський антикорупційний центр

Центр української політики «Ексампей»

Молодь-ДІЄ

Центр громадського моніторингу та аналітики

Хмельницька ініціатива

Тернопільський осередок ВО «Автомайдан»

Творче об’єднання «Нівроку»

ЕАГ «Акцент»

Центр регіонального розвитку та права

Хмельницький обласний осередок ВО «Автомайдан»

Мистецький фестиваль “Ї”

Народний контроль Кіровоградщини

Спільна дія

Центр медіарозслідувань «Прозоро»

Нагляд

Тернопільський прес-клуб

Молодіжне об’єднання «Файне місто»

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

Український Центр Європейської Політики

Донбас СОС

Кризовий медіа-центр “Сіверський Донець”

ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”

DiXi Group

ГО “Проти крупції”

ГО “Хто, якщо не ти” ( “Дій-Краматорськ”)

ГО “Всеукраїнська ліга правників проти корупції” підтримує звернення щодо дискримінаційних норм щодо е-декларування

Громадська спілка “Громадські ініціативи України”

ГО Академія стратегічних досліджень”

ГО “Бахмат”

Антикорупційний Форум Львівщини

Світлана Пантюхіна, голова ГО Алчевський правозахисний аналітичний центр

Богдан Бондаренко, голова ГО Житомирський центр моніторингу та навчання публічних закупівель, юрист Луганського ОВ КВУ

Богдан Коротун, голова ГО Збереження лісів Полісся (Житомир)

Сергій Ткачук, голова ГО Поліський щит (Житомир)

Ірина Кареліна-Мільська, голова ГО Зелені карєри” (Житомир)

Олег Тиніченко, голова ГО Справедлива легалізація бурштину (Житомирська область)

Сергій Шибаєв, голова ГО “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ” (ГО “ОВ СГ-ПАЇВ БОРЗНИ”) – Борзна Чернігівської області

Тетяна Козлова, заступник голови ГО “Жіноча правозахисна ліга “Більш ніж 50%” (Житомир)

Інформбезпека

Результаты поиска:

Заборона російськомовного культурного продукту: чому мовчить Омбудсмен?

Листопад 7, 2018

Оригінал на сайті Української Правди

 ВОЛОДИМИР ЯВОРСЬКИЙ

експерт Центру інформації про права людини

У вересні-жовтні Львівська і Житомирська облради заборонили на територіях цих двох областей використання “російськомовного культурного продукту“, хоча не мали на те жодного права. І всі мовчать, у тому числі Омбудсмен.

18 вересня 2018 року Львівська обласна рада ухвалила рішення “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області”. 25 жовтня Житомирська обласна рада прийняла практично ідентичне рішення.

Тепер на території цих двох областей встановлюється мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах “до моменту повного припинення окупації території України”.

Ці рішення є очевидно протизаконними, суперечать Конституції та законам України, міжнародному праву та зрештою здоровому глузду.

Однак для початку спробуємо з’ясувати їхній зміст.

Такого поняття як “російськомовний культурний продукт” українське законодавство не містить. Львівська та Житомирська облради також його не тлумачать.

Закон про культуру оперує поняттям “вітчизняний (національний) культурний продукт”, яке відсилає до національного виробника культурних благ та цінностей.

Однак у рішеннях рад використовується термін “російськомовний”, що робить його відмінним поняттям, оскільки за логікою при його використанні взагалі не має значення виробник. Іншими словами, забороненим може бути й національний культурний продукт, створений російською мовою.

З іншого боку, продукт, створений у Росії не російською мовою, залишається дозволеним. Це очевидно суперечить закону про культуру, але проблема, власне, у невизначеності, що ж саме заборонили на Львівщині і Житомирщині.

Якщо припустити, що йшлося про певні культурні блага, що створені російською мовою, то йдеться про заборону на території двох областей будь-яких книг, художніх альбомів, аудіовізуальних творів та їхнього демонстрування, аудіопродукції (музичні звукозаписи), творів та документів на новітніх носіях інформації, виробів художніх промислів, театральних та циркових вистав, концертів, культурно-освітніх послуг, що поширюються російською мовою.

Очевидно, що обласні ради не мають повноважень взагалі регулювати ці сфери, а тим більше повністю забороняти обіг цих творів.

У цих рішеннях обласні ради посилаються на частину другу статті 43 закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, котра визначає, що “районні й обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їхнього відання цим та іншими законами”.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав закон “Про засади державної мовної політики” неконституційним, тому він втратив чинність.

Проте ці питання вирішені окремими профільними законами про культуру, про телебачення та радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про видавничу справу, про кінематографію, про гастрольну діяльність та десятками іншими – і вони не наділяють обласні ради жодними повноваженнями у регулюванні цієї сфери.

Недотримання цих законів тягне за собою застосування санкцій, наприклад, для телеканалів і радіостанцій, оскільки мова їхнього мовлення визначена законом та ліцензією мовника.

Очевидно, що неможливо зробити ними жодних винятків для окремих областей. Тим більше, що за порушення рішень облрад про мораторій жодних санкцій не встановлено.

Більше того, стаття 10 Конституції України без жодних винятків гарантує в Україні “вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”. Це право не обумовлене, не має ніяких винятків і не може бути обмежене.

З огляду на це, обласні ради не мали жодних повноважень ухвалювати подібне рішення.

Ради посилаються на визнання Російської Федерації країною-агресором, однак ідеться не про заборону продукції, виробленої в цій країні. Йдеться про заборону продукції російською мовою, що є суттєво відмінним поняттям, оскільки забороняє в тому числі й товари, вироблені в Україні.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”. Це ж право гарантується статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Ця свобода повною мірою включає й свободу самому обирати мову, якою реалізувати свободу вираження. Чи то видання книжок, чи радіомовлення, чи телебачення, чи створення інших благ і творів, саме автор має повне право обирати, якою мовою здійснювати це право.

Звісно, свободу вираження можна обмежити, однак таке обмеження можливе виключно законом. Тобто це повноваження парламенту, а не обласних рад.

При цьому обмеження свободи вираження поглядів може відбуватися виключно з метою захисту певних соціальних інтересів, наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності тощо.

З огляду на це, для оцінки того, чи насправді поширювана інформація загрожує цим інтересам, потрібно оцінювати зміст такої інформації. Коли ж йдеться про мову, якою поширена інформація, то оцінюємо не зміст, а форму інформації. А форма інформація сама по собі не може нести загрози цим інтересам.

Тому така огульна бланкетна заборона російськомовного продукту не веде до захисту національного суверенітету чи територіальної цілісності.

Заклики до їхнього порушення повинні бути заборонені будь-якою мовою, у тому числі й українською. А через заборону російськомовного культурного продукту ця мета не може бути досягнута. З огляду на це, таке загальне безумовне обмеження порушує свободу вираження поглядів.

Цей випадок цілком можна розглядати як приклад прямої дискримінації за мовною ознакою, що заборонена законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” та статтею 24 Конституції України.

Однак, на жаль, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова ніяким чином не відреагувала на це порушення прав людини, хоча, відповідно до закону, саме на неї покладено контроль за дотриманням закону проти дискримінації.

Така заборона використання російської мови також порушує закон про національні меншини в Україні та Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, що була ратифікована Україною у 1997 році.

Видається, що це рішення має більше політичне значення, ніж юридичне. Політична сила, котра його ініціювала, у черговий раз продемонструвала нехтування правом та правами людини.

На практиці воно не може бути виконаним, оскільки суперечить численним законам, і суб’єкти інформаційної політики зобов’язані виконувати саме ці закони, а не рішення обласних рад.

Втім, певні проблеми можуть виникнути під час роботи зі структурами відповідних обласних рад та комунальних підприємств, що ним підпорядковані. При цьому, очевидно, що в будь-якій судовій суперечці вимоги органів влади можуть бути скасовані.

Також очевидно, що ці рішення можна достатньо легко скасувати в судовому порядку, однак це займе достатньо багато часу. Проте зрозуміло, що мова може йти і про компенсацію збитків підприємствам, які були завдані прийняттям такого не правового рішення.

Але поки в Україні “на всіх язиках все мовчить”…

Володимир Яворський, експерт Центру інформації про права людини

Спеціально для УП

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою припинити копіювати російський досвід щодо “закону про іноземних агентів”

Жовтень 8, 2018

Останнім часом від членів найбільших фракцій парламенту звучать заклики закріпити на законодавчому рівні поняття “іноземних агентів” з метою визнання такими громадських об’єднань і засобів масової інформації, які “прямо чи опосередковано діють в інтересах держави-агресора, якою є Російська Федерація”. Президент України у своєму щорічному посланні до парламенту також закликав народних депутатів підтримати дану ініціативу.

 

Ініціатори цих законодавчих нововведень виправдовують їх необхідністю протидіяти незаконному втручанню Росії у внутрішню державну політику, яке очікувано активізується під час наступного виборчого року. Водночас у самій Росії прийняття аналогічного закону призвело до майже повного знищення незалежного громадянського суспільства та сприяло утвердженню авторитарного режиму.

 

Досвід закону про реєстрацію іноземних агентів (закон FARA), який був ухвалений у США для протидії нацистській пропаганді у 1938 році, просто неможливо застосувати в Україні, де досі існують системні проблеми із незалежністю правосуддя.

 

Правозахисні організації фіксують зростання кількості політично вмотивованих дій органів державної влади проти громадських організацій, які викривають корупцію або проводять акції протесту проти вищих посадовців. Тому не складно передбачити, що механізм визначення іноземних агентів у першу чергу буде застосований проти нелояльних до влади представників громадянського суспільства. Під ударом опиняються ті, хто викриває зловживання у державних органах, критикує неефективну роботу чиновників або публічно заявляє відмінну від владної точку зору. Реалізація ідеї законодавчого закріплення статусу “іноземних агентів” дозволить саме на такі організації навісити ярлики “агентів Кремля” та ворогів української державності та суверенітету.

 

Правозахисні організації звертають увагу Президента України та парламенту, що найкращим способом протидії незаконному втручанню Російської Федерації є підвищення професіоналізму та технічної спроможності державних органів, уповноважених боротися із зовнішніми загрозами. Важливо, щоб ці органи могли забезпечити проведення ефективних розслідувань будь-яких проявів такого втручання, виявити  реальних замовників та виконавців злочинів проти основ національної безпеки, а також забезпечити невідворотність покарання. Саме над цим, а не впровадженні російського досвіду щодо “закону про іноземних агентів”, варто працювати владі України.

 

Платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що займаються вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками Платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр інформації про права людини, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проект “Без кордонів”, Євромайдан SOS. Координацію роботи платформи здійнює Центр громадянських свобод. Контакти для зв’язку: human.rights.agenda.ua@gmail.com

 

Перелік організацій, які приєдналися до відкритого звернення:

 

Центр громадянських свобод

Центр інформації про права людини

Луганський обласний правозахисний центр “Альтернатива”

Харківська правозахисна група

Фундація Відкритий Діалог

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

ГО “Вектор прав людини”

Харківська обласна фундація “Громадська Альтернатива”

Український інститут з прав людини

Проект “Без кордонів”

Українська правова консультативна група

Харківський інститут соціальних досліджень

Асоціація УМДПЛ
Благодійний фонд “Восток-SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Кримська правозахисна група

Дискусія: Іноземні агенти – загроза громадянському суспільству?

Жовтень 1, 2018

Правозахисний клуб/дискусія присвячений темі Іноземних агентів
Що таке «Акт щодо реєстрації іноземних агентів» (FARA), який працює у США? 
Чи вперше в Україні подібні ініціативи?
Як це було в Росії?
Чого очікувати?

Учасники обговорення:
Matthew Schaaf, директор Представництва Фрідом Хаус в Україні
Олена Семьоркіна, експертка Української Гельсінської спілки з прав людини
Greg Frolov, Директор Дома Свободной России в Киеве

Модерує:
Olexandra Matviychuk – голова правління Центру громадянських свобод

 

На акції підтримки закону про воєнних злочинців

Серпень 29, 2018

 

29.08 об 11:00 відбулася акція на підтримку законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права», який розроблений експертами правозахисної платформи “Правозахисний порядок денний” у співпраці з Міністерством юстиції України. Даний законопроект вже рік знаходиться на розгляді уряду.
——————
Складно в це повірити, але на п’ятому році війни із Росією українське законодавство досі не має правових інструментів для покарання воєнних злочинців. У Кримінальному кодексі не передбачено відповідальності за злочини проти людяності, а положення щодо воєнних злочинів не в повній мірі відповідають вимогам сучасного міжнародного права.

Тому під час проведення засідання Уряду правозахисники, рідні політв’язнів та жертви воєнних злочинів на сході звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та усіх членів уряду із проханням невідкладно відправити до Верховної ради України законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, який дозволить національним органам належно розслідувати міжнародні злочини і притягати винних до відповідальності.

В акції взяли участь Олена РИБАК, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака, вчений-релігіознавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, який провів у полоні близько двох років, волонтерка Ірина ДОВГАНЬ, яка вижила завдяки розміщенню її фото “у позорного столпа” в Нью-Йорк Таймс, Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат політв’язня Євгена Панова, який за сфабрикованою справою в Криму отримав 8 років позбавлення волі та інші.

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

Саша Романцова про суд присяжних в Україні

Травень 12, 2018

Саша Романцова – заступниця голови правління Центру громадянських свобод на телеканалі “Прямий” про те, який суд присяжних діє в Україні зараз і яким він має бути.

Акція “Антипогромний суботник”

Квітень 27, 2018

Погроми, переслідування, побиття – це не страшні слова з історії, це сьогодення ромської спільноти в Україні.

Нагадаємо, що нещодавно соціальні мережі та ЗМІ сколихнули страшні повідомлення про чергове спалення ромського табору у Києві членами однієї з ультраправих організацій – С14, яка назвала свої злочинні дії “прибиранням”, що відбулося “на прохання киян”. Вражає, що начальник ГУНП у м. Києві Андрій Крищенко, коментуючи ці злочинні дії, назвав їх «суботником», а не розпалюванням міжетнічної ворожнечі чи насильством на ґрунті ненависті.

27 квітня, о 13:30 біля будівлі ГУНП у м. Києві  відбулася акція проти ксенофобного насильства, зокрема – погроз і погромів. Серед вимог акції – прозоре та ефективного розслідування цих злочинів та негайного вжиття заходів щодо протидії ксенофобно вмотивованому насильству.

Солідарна позиція щодо протидії ксенофобії – це необхідний крок для недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому!

 

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Відкрите звернення Центру громадянських свобод із приводу ситуації, яка склалася довкола обрання Уповноваженого Верховної ради України з прав людини

Квітень 20, 2018

У січні 2017 року правозахисні організації звернулися до парламенту з відкритою заявою про обрання нового Уповноваженого Верховної ради України  з прав людини. Вони закликали народних депутатів провести відкритий конкурс у суворій відповідності до Паризьких принципів ООН, і для цього залучити до процесу відбору представників громадянського суспільства. Це необхідно щоб унеможливити розподіл “партійних квот” при обранні нового Уповноваженого, які негативно вплинуть на незалежність роботи цієї інституції.

Звернення правозахисних організацій були проігноровані. У липні 2017 року парламент ухвалив закон України «Про Конституційний Суд України», яким змінив процедуру обрання Уповноваженого з таємного голосування на відкрите. Питання обрання Уповноваженого взагалі не є предметом розгляду закону про Конституційний суд, це було зроблено свідомо.  Процедура відкритого голосування потрібна для того, щоб полегшити контроль голів фракцій та груп за голосуванням їх членів та в результаті отримати необхідну кількість голосів для виконання укладеної політичної домовленості.

Правозахисні організації звернулися до президента з проханням накласти вето на ухвалений закон. Він пообіцяв найближчим часом внести у парламент законопроект, який змінює дане положення регламенту. Але ця обіцянка досі не виконана.  

Ситуацію ускладнила правова колізія, яку своїми непродуманими діями створили народні депутати України. Вони внесли зміни та запровадили процедуру відкритого голосування тільки на рівні регламенту. Водночас спеціальний закон про Уповноваженого досі містить норми, які вимагають проведення таємного голосування за кандидатів на цю посаду.

Сам процес обрання відбувався з низкою порушень, які правозахисні організації знову навели у відкритій заяві до парламенту в лютому 2018 року. Так, початок висунення кандидатів не було оголошено, політичні партії виставляли кандидатури у кулуарний спосіб, публічного обговорення цих кандидатур взагалі не відбулося, що остаточно підірвало довіру правозахисної спільноти до всього процесу. Парламент проігнорував також звернення із цього питання Моніторингової Місії ООН в Україні, Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Freedom House, Amnesty International, Європейської мережі національних інституцій з прав людини.

Попри протести правозахисників за результатами відкритого голосування 15 березня 2018 року Уповноваженим Верховної ради з прав людини було обрано Людмилу Денисову. У правозахисній спільноті досі обговорюються різні стратегії взаємодії із новим Секретаріатом та самим Уповноваженим, якого було обрано в результаті цілої низки порушень міжнародних стандартів.

Парламенту необхідно виправляти допуще