ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Міжнародні відносини

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg

“Замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться”

Листопад 23, 2017

Напевно, ви як і я не чули про поляка Петра Щенсного. І то не дивно, бо про нього буквально два речення в українській пресі. А варто знати.

Місяць тому 54-річний хімік Петро Щенсний вийшов на площу під будівлю, де засідала рада міста, включив пісню “Kocham wolność” та підпалив себе на знак протесту проти політики правлячої партії та згортання прав та свобод у Польщі.

У маніфесті, який знайшли біля місця трагедії, він написав:

“Я звичайна проста людина, така ж як і ви, і закликаю вас усіх – не чекайте більше. Потрібно змінити цю владу якомога швидше, до того, як вони остаточно знищать нашу країну; до того, як вони остаточно позбавлять нас свободи. А я свободу люблю більше за все на світі. Тому я вирішив здійснити самоспалення. І сподіваюся, що моя смерть пробудить совість у багатьох людей, що суспільство прокинеться і що воно не буде чекати, коли усе за нас зроблять політики – бо вони нічого не зроблять. Прокиньтесь! Ще не надто пізно!

[…] Прошу вас тільки пам’ятати, що виборці “Права та справедливості” – це наші мами, брати, сусіди, друзі та колеги. І мова не про те, щоб вступати із ними у війну (саме цього хотів би PiS), і не про те, щоб їх “навертати” (це просто наївно). А про те, щоб свої погляди вони реалізовували згідно закону та норм демократії”.

На курсі “Популізм та ерозія демократії”, який я вивчаю у Стенфорді, професор розповідала про нинішню ситуацію в Польщі приблизно таким чином. Правляча партія “Право та справедливість” прийшла до влади на хвилі обіцянок презентувати інтереси “звичайних людей” та критиці “корумпованої та загниваючої” еліти. Після виборів вона взяла курс на стигматизацію опозиції, обмеження незалежних медіа, чистку нелояльних державних службовців та контроль над судовою владою. У соціальній політиці відзначилася спробами заборонити аборти (навіть при зґвалтуванні) та провадженням освітньої реформи, в якій особлива роль відводиться героїзації минулого Польщі. І легалізувала публічний дискурс поділу суспільства на “справжніх поляків” та “недругів”, до яких записали і моїх колег із польських неурядових організацій.

Петро Щенсний помер у лікарні, не приходячи до свідомості. І мені видається досить важливим, що на його похованні священик виголосив у проповіді, що “заповіт Петра – це крик його смерті, крик безсилля, крик протесту, але – подивіться! – це не крик ненависті, це крик любові”.

У Петра Щенсного лишилася дружина та двоє дітей. На місці самоспалення палають лампадки та висить його фотографія. Стоїть встановлений мерією Варшави пам’ятний знак “Я звичайна проста людина. 19 Х 2017”. І Маша Макарова, від якої я почула цю історію, кожен день робить додаткове коло, аби обійти це місце стороною.

“Почему? Потому что меня не покидает ощущение, что это too much, потому что жалко ужасно Петра Щенсного, ставшего факелом. Потому что это ярчайший пример, к чему приводит взаимная ненависть, презрение, взгляд сверху вниз и раскол в обществе. К чему приводит пропаганда и повышенный градус в СМИ со всех сторон.

Потому что в том, что сделал Щенсный лично я вижу не только вину тех, против кого он протестовал, но и вину другой стороны. Стороны, которая мне ближе, и которая тоже не стесняется выражений “в войне за мир”, называя многое авансом и на вырост. Я знаю, что повсюду исчезли неактивистские и неангажированные СМИ, что все мы который год существуем в своих мыльных информационных пузырях. И что люди, которые чувствуют тоньше, сильнее, у которых нервные окончания наружу, чувствуют из-за этого, что мир катится в тартарары. Вокруг крик-крик-крик и ненависть. И градус всё повышается.

Единственное, что хочется сделать – замолчать. Схватиться за голову в ужасе и заткнуться. Вот правда”.

Джерело, 22/11/2017

Адвокаційна поїздка на Балкани

Листопад 3, 2017

Завдяки одному з партнерських проектів «Коаліції заради миру на Донбасі» – а саме проекту “Уповноваження громадського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі шляхи вирішення жорстокого минулого Донбасу”, «Центр Громадянських Свобод» зміг не тільки вивчити досвід роботи Балканських НГО , що документують та розслідують воєнні злочини, а також працюють з налагодженням постконфліктного діалогу, але й звісно використав цю можливість для міжнародної адвокації питань порушення прав людини в Криму та на Сході України. Чому см балканські країни такі важливі для цієї задачі? Бо по-перше, традиційно цей регіон має високий ступінь впливу Російської інфо-медіа машини, а по -друге саме на досвіді реалізації різних сценаріїв вирішення/блокування/замороження конфліктів на Балканах у 90-х роках структури ООН, ОБСЄ та інші окремі країни – міжнародні партнери України формують свої пропозиції, для вирішення ситуації з Кримом та Донбасом.  Саме тому так критично для українських НГО не тільки розуміти в чому схожі та відмінні контексти та сутності наших конфліктів  але й донести цю інформацію до громадянського суспільства в Балканських країнах.

Першою країною на нашому шляху Стала Боснія та Герцеговина, де нам вдалось познайомитись з кращими практиками роботи із пам’яттю про конфлікти в урбаністичному просторі, поспілкуватися з засновником та директором музею «Воєнного дитинства»  (War Childhood Museum ), який до речі в наступному році планує зробити експозицію по Україні, та навідатись в  Galerija 11/07/95,яка справляє невиразно глибоке враження щодо трагічних подій у Сребрениці в липні 1995 року завдяки поєднанню фото, аудіо та відео засобів вираження. Крім того, для нашої групи 13 представників організацій-членів коаліції, що займаються документуванням воєнних злочинів чудову фахову презентацію провів Mirsad Tokaca, директор Сараєвського Центру Дослідження та Ідентифікації (Sarajevo’s Research and Identification Centre), який до речі є автором проекту Боснійської книги мертвих. Нам продемонстрували не тільки технічні можливості бази даних, та системний підхід до документування воєнних злочинів, але й поділилися досвідом щодо методологій просування ідеї справедливого покарання для воєнних злочинців та відстоювання репарацій для сімей жертв цих злочинів.

Завдяки українському посольству в Боснії та Герцеговині також вдалось провести невелику прес-конференцію, а якій Сараєвські журналісти почули про актуальний стан з правами людини на непідконтрольних українському уряду територіях, ситуацію з близько 50 українськими в’язнями за політичними мотивами в Криму та на території РФ та перспективи внесення в українське законодавство положень міжнародного гуманітарного права для подолання безкарності воєнних злочинів.

Олександра Романцова

Результаты поиска:

Акція Save Oleg Sentsov у Києві

Липень 16, 2018

Вчора на акції SaveOlegSentsov у Києві_15.07  Олександра Матвійчук розповідала про кампанію Save Oleg Sentsov і мережу її учасників по всьому світу.

Олександра Матвійчук: Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Сенцова

Червень 23, 2018

Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук повідомила, що Генеральний секретар Ради Європи звернувся до Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова та заявив, що він особисто готовий написати клопотання про його помилування на основі Європейської конвенції з прав людини.

Читайте більше тут.

Зустріч з учасниками міжнародного обміну «Tackling discrimination»

Травень 11, 2018

10 травня 2018 року у Центрі польських та європейських студій (НаУКМА) відбулася зустріч координаторки групи громадського спостереження “ОЗОН” / Центр громадянських свобод Любові Галан з учасниками німецько-українського молодіжного обміну “Боротьба з дискримінацію” ( Tackling discrimination).
У рамках перезентації учасники дізналися більше про громадський контроль в Україні, моніторинг права на свободу мирних зібрань. Окремо у рамках обговорення розбирали також кейси порушення принципу недискримінації з боку поліції під час виконання позитивних обов’язків.

Ініціатива громадського спостереження ОЗОН  – добровільне об’єднання активних громадян, які усвідомлюють важливість контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів. За результатами спостережень оприлюднюють висновки та рекомендації. Громадські спостерігачі – незалежна сторона, вони завжди залишаються над процесом.

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Олександра Матвійчук виступила у Вашингтоні

Квітень 17, 2018

В рамках навчання на Стендфордській програмі Ukrainian Emerging Leaders – голова правління ЦГС Олександра Матвійчук взяла участь у різних заходах у Вашингтоні.

Виступ перед очільниками церков та релігійних організацій на запрошення посла США по свободі релігії.

Олександра розповіла про наступ на свободу релігії на окупованих Росією територіях. За роки анексії кількість релігійних громад Криму скоротилася на 63%. В Донбасі ще у травні 2014 православ’я було проголошено головною релігією регіону. Відомі численні трагічні історії переслідувань активістів та релігійних діячів на цих територіях: тортури пастора Олександра Хомченко, які призвели до смерті; переслідування правозахисника Емір-Усеїн Куку, якому загрожує 20 років позбавлення волі; та багато інших.

Після виступу Олександра передала звернення Правозахисного порядку денного із проханням  організувати спеціальні слухання у Конгресі по цьому питанню. Звернення підтримали як правозахисні, так і релігійні організації, дякуючи Інституту релігійних свобод.

Дискусія Atlanic Council про майбутніх Українських лідерів.

На дискусії, зокрема, обговорювалися постмайданне суспільство України, проміжні результати реформ, в’язнів Кремля та полонених на Донбасі. Значення успіху України для всього пострадянського простору. Виклики, які стоять перед громадянським суспільством. Дискусія розпочалася виступом відомого публіциста та філософа – Френсіса Фукуями.

“Україна — це передова широкомасштабної боротьби за ліберальну демократію з різними популістськими та авторитарними силами усього світу” – Френсіс Фукуяма.

Зустріч з Куртом Волкером
представник Державного департаменту США з питань України
Голова Правління ЦГС передала Курту Волкеру бачення стратегічних пріоритетів у переговорах з Росією, які підписали понад 50 громадських організацій. Олександра також звернула увагу Курта на проблему арештів активістів на окупованих територіях. Арештованими залишаються сотні людей, серед них правозахисники, журналісти, активісти та звичайні люди. Але це все тільки верхівка айсбергу, за підозрою в державній зраді заарештували 246 людей. Ми досі не знаємо, хто ці люди та в яких умовах вони утримуються.

Представник Держ.депу сказав, що ретельно опрацює звернення.

Зустріч з Eurasia Foundation
Eurasia Foundation – Американська НУО, що займається розвитком ефективності громадських об’єднань.

 

“Терористи”, тому їх не включили “на обмін з Україною”

Грудень 29, 2017

73 людини повернулися із полону. За звільнених радіє уся Україна, їх особисто вітають вищі посадовці, із ними увага медіа, і що найважливіше, – рідні, які нарешті можуть їх обійняти. Вони пройшли випробування поза межами людських можливостей. Хто працював із людьми, які вижили у донбаських підвалах, мене зрозуміє.

Але я сьогодні із тими, хто не побачив в опублікованих списках прізвища найдорожчих, на яких чекає більше трьох років. Із батьками, яким в ОРДЛО повідомили, що їх діти не полонені, а “терористи”, і тому їх не включили “на обмін з Україною”. Із рідними політв’язнів у тюрмах Росії та окупованому Криму, які за рішенням кремля не підпадають під мінські домовленості.

В окупованому Донбасі лишилося ще щонайменше 103 людини. За гратами в Росії та окупованому Криму перебуває щонайменше 64. Багатьох із їх рідних я знаю особисто. І сьогодні наша підтримка їм потрібна чи не найбільше.

Ми повернемо усіх заручників цієї війни додому. А поки маємо говорити і про тих, хто лишився.

Джерело, 28/12/2017

Звернення із приводу ненадання належної медичної допомоги Олегу Сенцову та іншим ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo

Листопад 29, 2017

Міністру закордонних справ Німеччини

пану Габріелю Зігмару

Станом на сьогодні близько 60 громадян України були позбавлені волі з політичних мотивів на території Російської Федерації та окупованого Криму. До більшості із них були застосовані катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання для вибиття неправдивих зізнань у діях, які вони не вчиняли.

Про це відкрито заявили Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Валентин Вигівський, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Андрій Захтей, Андрій Коломієць, Сергій Литвинов, Олександр Костенко та інші незаконно утримувані люди. Детально про неправові практики, які застосовувалися до людей, що перебували під контролем Російської Федерації, розказали звільнені Юрій Яценко та Геннадій Афанасьєв.

Незаконне поводження з боку органів державної влади Російської Федерації яскраво ілюструє звернення Станіслава Клиха до Європейського суду з прав людини:

“[…] З метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені у заподіянні мені побоїв і каліцтв у тому числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах є численні шрами […]. Мене по кілька діб тримали на тюремному дворі, не даючи ні води, ні їжі. В результаті застосування цих методів я був доведений до стану дистрофії, не міг тримати в руках ложку, ручку, оскільки кисті рук були вивернуті в результаті приковування до решітки”.

Ситуацію ускладнюють незадовільні умови утримання за ґратами, які додатково призводять до різкого погіршення стану здоров’я,  розвитку та загострення хронічних та інших хвороб.

Стан здоров’я незаконно ув’язненого українського режисера Олега Сенцова, який був визнаний в’язнем сумління Міжнародною Амністією, нещодавно різко погіршився. За словами його адвоката, через тривале переохоложення у Олега загострився ревматизм і почалися проблеми з серцем.

Ми звертаємо увагу, що життя та здоров’я людини є найвищими цінностями кожної цивілізованої держави. Право  кожної  людини  на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.11, 12  Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст.11 Європейської соціальної хартії 1996 року.

Цього року представник Російської Федерації був обраний головою на 70-ій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я, статут якої Російська Федерація підписала ще у 1946 році. Тим самим вона визнала, що “володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища”.

Крім того, відповідно до ст. 26 Федерального Закону від 21.11.2011 року N 323-ФЗ “Про основи охорони здоров’я громадян у Російській Федерації” особи, які утримуються під вартою, відбувають покарання у вигляді обмеження свободи, арешту, позбавлення свободи або адміністративного арешту, мають право на отримання медичної допомоги, зокрема, у необхідних випадках в медичних установах державної системи охорони здоров’я і муніципальної системи охорони здоров’я у відповідності до законодавства Російської Федерації.

На виконання даного закону було прийнято постанову уряду Російській Федерації від 28.12.2012  року N1466, якою було затверджено Правила надання особам, утримуваним під вартою або таким, що відбувають покарання у вигляді позбавлення свободи, медичної допомоги в медичних установах державної та муніципальної системи охорони здоров’я. У правилах передбачена можливість запрошення для проведення консультацій медиків-спеціалістів зазначених медичних установ при неможливості надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої системи.

Ми звертаємо увагу, що усі громадяни України, яких за політичними мотивами утримують на території РФ та окупованому Криму, потребують належної медичної допомоги. Серед них у критичному стані знаходяться Дмитро Штибліков, який після затримання схуд на 30 кг та доведений до дистрофії, Станіслав Клих, який втратив психічне здоров’я після пережитих ним тортур, Олександр Костенко, який через відсутність операції ризикує втратити зламану працівниками ФСБ руку, Олександр Кольченко, який перебував у лікарні із діагнозом “дефіцит ваги”, Володимир Дудка, що вже десять місяців фактично знаходиться на самолікуванні із виразкою шлунку, Арсен Джеппаров, якому не надається медична допомога попри застуджені нирки, втрату слуху на ліве вухо та різке погіршення зору, Володимир Балух, у якого загострилися хвороби серця та нирок, через що йому вже декілька разів викликали карету швидкої медичної допомоги під час судових засідань, 19-річний Павло Гриб, який через інвалідність має постійно приймати підтримуючі препарати, тож відсутність ліків та належного медичного лікування у СІЗО спричинило до появи виразок на тілі.

Це тільки кілька прикладів порушення міжнародних зобов’язань Російською Федерацією права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного  здоров’я утримуваних за політичними мотивами громадян України. Із моменту їх незаконного затримання незалежні лікарі не мають доступу до них, а відтак, не мають змоги оцінити стан їх здоров’я та надати належну медичну допомогу.

Ми звертаємося до Вас із проханням поставити перед урядом Російської Федерації питання про необхідність організувати доступ лікарів з Міжнародного Комітету Червоного хреста та інших авторитетних міжнародних організацій з охорони здоров’я для надання кваліфікованої медичної допомоги Олегу Сенцову та усім ув’язненим за політичними мотивами громадянам України зі списку LetMyPeopleGo.

Центр громадянських свобод, що координує кампанію #LetMyPeopleGo

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Медійна ініціатива за права людини

Кримська правозахисна група

Фундація “Відкритий Діалог”

Асоціація УМДПЛ

ГО “КримSOS”

Луганський обласний правозахисний центр  «Альтернатива»

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Мирний берег”

Центр інформації про права людини

Експертний центр з прав людини

Благодійний фонд “Восток-SOS”

Euromaidan Press

ГО Харкiвський iнститут соцiальних дослiджень

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

ГО “Правозахисна Ініціатива”

ГО “Регіональний центр прав людини”/Севастопольська правозахисна група

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві