ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Донбас

Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоусов

“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.

Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ? 
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.

Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.

Володимир Жминько
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
 “Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він. 
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини http://bit.ly/2zyL6rg
Результаты поиска:

Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації

Липень 9, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.
Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою. Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

Повний звіт доступний за посиланням.

Чи зможе Україна відповідно карати за злочини на війні? Правозахисники презентували дослідження

Травень 26, 2018

Слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні, невідповідне для умов збройної агресії законодавче регулювання, ускладнений доступ до правосуддя та можливість уникнути відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії Росії.

Такі ключові проблеми із реалізацією правосуддя в умовах збройного конфлікту на сході України виявило дослідження підтримане Міжнародним фондом “Відродження”, яке правозахисники презентували 25 травня.

Дослідження “Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації” протягом 2016-2017 років проводила група експертів та громадських організацій.

Вони опитали 500 представників системи правосуддя, провели інтерв’ю з 40 особами, котрі були залучені до здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, частина з яких переїхала з територій, що сьогодні непідконтрольні уряду України.

Також було проаналізовано 400 судових рішень у справах, зумовлених агресією Росії на сході України і проведений моніторинг 214 судових засідань у різних категоріях справ у судах Донецької та Луганської областей, дотичних до зони АТО, а також в інших судах у справах, пов’язаних зі збройним конфліктом.

Виявлені 4 ключові проблеми детально описані у відповідних розділах дослідження.

Так, слабка інституційна спроможність органів системи правосуддя на сході Україні обумовлена кадровою недоукомплектованістю цих органів, недостатнім рівнем підготовки з міжнародного гуманітарного права. А також тиском на суддів, прокурорів та слідчих з Донецької та Луганської областей, залежність багатьох з них від впливу з боку окупаційної влади.

Законодавче регулювання системи правосуддя не відповідає умовам збройної агресії. Зокрема, відсутні інструкції про те, як діяти системі в умовах бойових дій, чинне кримінальне законодавство не узгоджується з міжнародним правом, а держава витрачає зайві ресурси, притягуючи до відповідальності осіб за правопорушення, допущені вимушено, в умовах загрози життю. Після запровадження операції об’єднаних сил (ООС) виникла юридична невизначеність щодо можливості застосування законодавства, дія якого розрахована на період АТО, зокрема, щодо здійснення судових викликів та повідомлень осіб, які перебувають на окупованій території.

Прогалини в законних механізмах із відновлення втрачених через бойові дії справ спричиняють суттєві перешкоди для виконання судових рішень. Фізичний доступ до суду для жителів окупованих територій Донецької і Луганської областей суттєво ускладнений, а також поширена незаконна практика (кожна п’ята справа) проведення судових засідань в кабінетах суддів замість зали судових засідань.

Також теперішня ситуація із правосуддям дозволяє уникати відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройної агресії. Наявних процесуальних механізмів недостатньо для протидії правопорушенням, пов’язаним із збройним конфліктом на сході України. Винувата особа може уникнути правосуддя, переховуючись на окупованих територіях, або ж вирок може бути скасовано через відсутність у матеріалах провадження звукозапису або журналу судового засідання. Злочинність на непідконтрольній території, фактично, залишається безкарною.

Водночас, законом посилено кримінальну відповідальність українських військовослужбовців за військові правопорушення. Проте судді по-різному враховують контекст збройного конфлікту – в одних випадках як обставину, що обтяжує відповідальність, в інших – що пом’якшує.

Повний текст дослідження українською мовою можна завантажити тут.

Джерело, 25/05/2018

Презентація дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації».

Травень 16, 2018
Протягом 2016-2017 рр. за ініціативи та підтримки МФ “Відродження” група українських експертів та громадських організацій проводила дослідження з метою оцінити вплив збройного конфлікту на українську систему правосуддя та її спроможність здійснювати правосуддя.

Центр Громадянських Свобод – один з авторів дослідження.

Починаючи від законодавчих аспектів діяльності й до опитування осіб, що утримуються у місцях обмеження волі. Шляхом інтерв’ювання, проведення фокус груп, анкетування, надсилання запитів та інших інструментів – експерти проаналізували проблеми із якими стикаються всі хто має справу із судовою системою.

Експерти зібрали величезний масив якісних і кількісних показників, які чітко вказують на наявні прогалини в реформі. Результати дослідження будуть цікаві державним органам, міжнародним організаціям; всім тим, хто цікавиться реформою судової системи.

 

До участі запрошуються народні депутати України, судді
Верховного Суду України та місцевих судів, представники
Адміністрації Президента України, Генеральної прокуратури
України, Служби безпеки України, Національної поліції,
ключових міністерств та відомств, а також представники
міжнародних моніторингових місій та посольств.

 

Просимо підтвердити Вашу участь до 18 травня, надіславши листа на katerinalukasevych@gmail.com

 

6 речей, які Вам потрібно знати про конфлікт на сході України – стаття гуманітарної місії ООН

Травень 8, 2018

Гуманітарна місія ООН в Україні опублікувала статтю про 6 речей, які кожен має знати про конфлікт на сході країні.

Права людини на південному сході України – бюлетень

Травень 1, 2018
Електронний щомісячник Коаліції громадських організацій та ініціатив
«Справедливість заради миру на Донбасі», присвячений стану з правами
людини на окупованих та контрольованих територіях
Донецької та Луганської областей.

Гармонізація нашого кримінального законодавства з міжнародним правом

Квітень 25, 2018

Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом.

 

 

Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України

Квітень 24, 2018

“Справедливість заради миру на Донбасі”

Відбулася прес-конференція, на якій були презентовані попередні результати дослідження “Втрати цивільного населення внаслідок воєнного конфлікту на Сході України (2014-2018 рр.)”

Попередня доповідь в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України»

 

Я – не якір. Чому переселенці з Донбасу мають право голосувати

Березень 6, 2018

Ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати

Спочатку це було в 2015-му. Президент назвав переселенців «українським якорем Донбасу» в контексті того, що вони будуть голосувати на місцевих виборах на Донбасі.

Тепер це повторилось знов. Під час прес-конференції «Виклики-2018» Петро Порошенко сказав, що внутрішньо переміщені особи «мають повернутися у звільнений Донбас і бути там якорем, який тримає Донбас в Україні».

По-перше, я б хотіла, щоб українська влада а) не перекладала свої обов’язки на людей, які вимушені були самостійно захищатися, а потім рятуватися від агресора; б) щоб українська влада і зараз «тримала Донбас в Україні», а не кидала його напризволяще, дискримінуючи переселенців і показово забувши про людей в окупації.

По-друге, чим довше буде тривати війна, тим менше треба покладати надій на повернення переселенців у покинуті домівки. Тому фраза «мають повернутися» звучить якось дивно.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем

І по-третє, я – не якір.

Я – не якір. Я могла б ним бути, якби 31 травня 2014 року мені не довелось покинути Донецьк з двома дітьми та однією валізою з літніми речами. Більше жодного разу я не заїхала навіть по теплі речі.

Я – не якір. Якір лишається там, де його залишили і тримає величезний корабель. У якоря є щось, за що він може зачепитися, щоб хвилі його не бентежили. У мене немає коренів. Вони розлетілись по всій Україні, а частина залишилася на окупованій Донеччині. Це більше схоже на перекотиполе.

Я – не якір. Він лежить на дні. Я – постійно йду вгору. Бо інакше переселенцю не вижити. Бо якщо зараз тихо лежати на дні, ми програємо. Бо лежати на дні – то для слабких. А я з Донеччини, де енергія землі та степового повітря дає людям надзвичайну силу та енергію.

Я – не якір. Якір – це інструмент. А я не люблю, коли мною користуються.

Я – не якір. Я – Двигун. Тому прошу президента дати мені можливість інтегруватися в ту частину країни, де я є зараз. Щоби отримати сили для повернення в Донецьк тоді, коли це буде можливо. Мені треба жити тут і зараз. Щоб мої діти виросли у вільній Україні та могли провідувати прадідів на Донеччині, бігати в соняшниках та збирати на териконах камінчики з відбитками листя папороті.

Я хочу відчувати себе громадянкою, а не якорем. Громадянкою з повним набором прав. В тому числі й з правом обирати. Тому що ми найбільше відчуваємо цінність свого голосу тоді, коли змушені мовчати. Я пережила президентську виборчу кампанію в Донецьку при окупованих виборчих комісіях. Я вже четвертий рік не голосую, тому точно знаю, про що кажу.

Я хочу голосувати там, де живу, незалежно від планів на мене. Бо я – двигун.

Джерело, 05/03/2018.

“Зайві люди”: чому влада боїться переселенців?

Лютий 28, 2018

Последние пару недель СМИ обсуждают “инсайд”: в конце лета 2018 года в Украине якобы пройдут досрочные парламентские выборы.

Власть спешит воспользоваться старым избирательным форматом, чтобы получить максимально “предсказуемый” результат за счёт мажоритарщиков и административного ресурса на местах.

Не берусь судить, насколько всё это соответствует действительности, однако подобная логика уже не удивляет. Если результат можно “подправить” вручную, чиновники поступят именно так.

Боязнь свободной конкуренции – верный признак превращения режима в авторитарный. А выборы в этом смысле – лакмусовая бумажка.

Речь не только о прямых нарушениях и всяческих “каруселях”. Через четыре года после начала конфликта на Донбассе, сограждане-переселенцы по-прежнему не обладают полнотой избирательного права.

О том, как восстановить справедливость, много говорили и наши общественные организации, и международные партнёры. Более того, соответствующий законопроект №6240 был зарегистрирован в Верховной Раде почти год назад, но так и не стал приоритетом.

Контраргументы не выдерживают никакой критики.

К примеру, могут ли проголосовать за “неудобного” для власти кандидата те, кто имеют статус внутренне перемещенных лиц (ВПЛ), но фактически проживают на оккупированных территориях? Безусловно, да. Но точно так же за него могут проголосовать и “обычные” украинцы.

Решение напрашивается само собой. Если такой кандидат представляет реальную опасность для государства, открыто поддерживая “сепаратизм”, им должны заняться СБУ, МВД, прокуратура…

Если же взгляды политика просто идут вразрез с “генеральной линией”, он может и должен оставаться участником предвыборной гонки. И состав его ядерного электората тут вообще не при чём.

Сегодня можно услышать мнение, что участие переселенцев в выборах изменит электоральный расклад и поэтому “стоит повременить”. Для меня это очень тревожный сигнал.

Во-первых, потому что любая сегрегация – вирус, который очень быстро разрушает общественный организм. Сегодня “неправильными” избирателями могут оказаться ВПЛ, завтра – люди с минимальным доходом (ведь они выбирают “за гречку!”), а послезавтра – женщины-домохозяйки…

И так далее. Надеюсь, не нужно объяснять, куда ведёт эта историческая траектория.

Во-вторых, решение вопроса с правами ВПЛ – важнейшая часть реинтеграции, закон о которой уже принят. Исключая переселенцев из жизни громад, власть фактически закрепляет за ними клеймо “иждивенцев” и “попрошаек”. На самом деле это далеко не так.

Недавно в Житомире я разговаривала с активистами, которые инициировали ряд программ для совместного развития предпринимательства коренными житомирянами и ВПЛ.

Кроме того, что такие программы поддерживают самых активных, они решают ещё одну актуальную задачу: снижают напряжение между “местными” и “понаехавшими”.

Подобные кейсы гораздо эффективней воздействуют на общественное мнение, чем плакаты “Любіть Україну!”

В сильном государстве не может быть “лишних людей”. Если сегодня представители власти так боятся переселенцев, что готовы ограничить их участие в выборах, что будет завтра, после освобождения Донбасса?

Электоральные расчёты не должны перевешивать гражданские права. Вместо того, чтобы “моделировать” нужные результаты выборов, чиновникам стоит задуматься о том, как ментально и информационно “вернуть в Украину” тех, кто временно находится на оккупированных территориях.

Иначе мы никогда не выйдем из замкнутого круга. Переселенцы – лишние для власти, поскольку не являются её электоратом. Но, оставаясь лишними, они никогда не станут её союзниками.

Джерело, 27/02/2018

Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?

Листопад 24, 2017
Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування? 
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.

Олег Мартиненко
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.

Юрій Бєлоус