ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ: «Про попередження зникнення людей та сприяння в розшуку безвісно зниклих осіб»

 

Текст законопроекту Коментарі, зауваження Пропоновані зміни
ГЛАВА І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера застосування

Цей Закон має на меті попередити зникнення людей і забезпечити правове сприяння у розшуку безвісно зниклих осіб, у тому числі які зникли в умовах збройного конфлікту, масових заворушень або насилля всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших надзвичайних ситуацій, а також захистити права та інтереси безвісно зниклих та їх родичів.

Назва статті не відповідає її змісту. Це має бути або “ціль” (або “мета”) закону, як передбачено Принципами законодавчого регулювання положення зниклих без вісти осіб в результаті збройного конфлікту або насильства всередині держави Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

 

Варіант “сфери застосування” може бути ефективним, якщо будувати статтю за принципом “сфера застосування за колом осіб, за часом, в просторі та за видами правовідносин”. Використання такого підходу може надати закону ефективної функціональності.

 

Визначення, наведене в даній статті, має сприяти виконанню Україною своїх зобов’язань за міжнародним гуманітарним правом (чотири Женевські конвенції 1949 року та два додаткові протоколи 1977 року до них) та за міжнародним правом захистом прав людини (Міжнародний пакт про політичні та громадянські права; Міжнародна конвенція про захист прав людини; Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень).

Стаття 1. Ціль закону

Цей Закон має на меті попередити зникнення людей і забезпечити правове сприяння у розшуку безвісно зниклих осіб, у тому числі які зникли в умовах збройного конфлікту, масових заворушень або насилля всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших надзвичайних ситуацій, а також захистити права та інтереси безвісно зниклих осіб та їх родичів.

Стаття 1. Сфера застосування

Цей Закон застосовується для попередження та ефективного сприяння розшуку осіб у ситуаціях зникнення людей, в тому числі насильницького, яке відбувається в умовах збройного конфлікту, масових заворушень або насильства всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших катаклізмів, які відбуваються по відношенню до осіб, які перебувають під юрисдикцією України як за допомогою національних правових механізмів, так і з залученням міжнародних механізмів встановлення місця знаходження особи.

 

В рамках цього Закону захисту підлягають інтереси зниклих без вісти осіб, а також їх родичів та близьких.

Стаття 2. Визначення основних термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

Пропонується перелік термінів навести у алфавітному порядку  
вигодонабувач – родич, який знаходився на утриманні безвісно зниклої особи, або якому безвісно зниклою особою надавалася матеріальна підтримка, та який має право на отримання фінансової допомоги з боку держави;    
достовірна інформація про зникнення людини – підтверджений факт відсутності особи за місцем постійного, тимчасового проживання, місцем реєстрації, роботи; Термін не відповідає потребі закону. “Підтверджений факт” може бути тільки судом. У випадку необхідності достовірності інформації достатньо мати лише певний рівень вірогідності для того, щоб розпочати дослідження фактів про зникнення людини. достовірна інформація про зникнення людини — інформація, на підставі якої можна з достатньою впевненістю стверджувати, що родичам або іншим особам не відомо нічого про її місцезнаходження або достовірно відомо, що особа не з’являється за місцем свого постійного або тимчасового проживання.
ідентифікація безвісно зниклої особи – дії, спрямовані на порівняння антропологічних, фізіологічних, біологічних та інших даних зниклої особи з аналогічними даними осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе, невпізнаними трупами (тілами померлих), іншими категоріями розшукуваних осіб, які проводяться відповідними уповноваженими особами, у тому числі з використанням необхідної спеціальної, криміналістичної техніки; Положення відповідає пропозиціям модельного закону, розробленого МКЧХ. Подібний підхід використовується і деякими державами світу, наприклад, Чорногорією, Сербією.

 

Пропонується незначне розширення визначення, що дозволить (у випадку збройного конфлікту або інших обставин, які призводять до значних фізичних пошкоджень тілу людини) проводити ідентифікацію навіть за наявності окремих залишків людського тіла.

ідентифікація безвісно зниклої особи – дії, спрямовані на порівняння антропологічних, фізіологічних, біологічних, генетичних та інших даних зниклої особи з аналогічними даними осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе, а також невпізнаними трупами (тілами померлих) чи їх залишками, іншими категоріями розшукуваних осіб, які проводяться відповідними уповноваженими особами, у тому числі з використанням необхідної спеціальної, криміналістичної техніки;
особи, які мають законний інтерес – особи, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з безвісно зниклою особою, та які відповідно до законодавства України можуть представляти її інтереси, свідчити про її зникнення, а також здійснювати інші дії в її інтересах; Відповідно до наведеного визначення особи, які не мають “сімейних, родинних відносин”,  не матимуть осіб, які могли б “представляти її інтереси, свідчити про її зникнення”. Поза охопленням закону можуть лишитися зниклі безвісти сироти, зокрема вже повнолітні (тобто, щодо яких вже не має спостереження з боку органів державної влади). Крім того, в надзвичайних умовах можливе зникнення цілих родин. Тоді свідчення про їх зникнення відбуватиметься поза контекстом терміну, наведеного в законі. Це може призвести до обмеження права зниклої безвісти особи щодо визначення її долі та місця знаходження, активного пошуку тощо.

 

Тому цей термін має бути розширеним і включати, наприклад, опікунів, піклувальників, керівників закладів, в яких перебувають різні особи, як от психічно хворі, особи з обмеженими фізичними та розумовими можливостями; неповнолітні особи, позбавлені батьківського піклування; командири військових частин у випадку військовослужбовців тощо. При цьому майнові права мають забезпечуватися лише вигодонабувачам, в тому числі родичам.

 

Задля забезпечення ширшого значення терміну при збереженні інтересів вигодонабувачів, пропонується змінити термін “особи, які мають законний інтерес” (який має конотацію із майновою зацікавленістю) на “зацікавлені” або “заінтересовані” особи. Це дозволить розширити коло осіб, які матимуть право звертатися із заявами про зникнення, не наділяючи таких заявників майновими правами.

зацікавлені особи – особи, які перебувають у сімейних, родинних або  дружніх відносинах чи відносинах добросусідства з безвісно зниклою особою, а також інші особи, які відповідно до законодавства України відповідальні за безвісно зниклу особу, зокрема опікуни, піклувальники, керівники навчальних закладів інтернатного типу, дитячих  будинків, в тому числі сімейного типу, керівники психоневрологічних інтернатів, геріартричних закладів, начальники та керівники будь-яких закладів закритого типу та інші особи. Такі особи відповідно до законодавства України можуть представляти інтереси безвісно зниклої особи, подавати заяву та свідчити про її зникнення, а також здійснювати інші дії в її інтересах;
безвісно зникла особа – особа, щодо якої є інформація про її раптове, безпричинне зникнення і місцеперебування якої невідоме; Міжнародне право, зокрема міжнародне гуманітарне право в Додатковому протоколі І (статті 32-34) використовує термін “особи, що пропали безвісти” (missing persons). В законодавстві України такого терміну не існує, однак його повним аналогом, який має абсолютно таке саме наповнення є термін із Цивільного кодексу України (статті 43-44) та Цивільно процесуального кодексу України (статті 246-250). В цих законодавчих актах використовується термін безвісно відсутня особа. Цивільне процесуальне законодавство чітко прописує порядок визнання особи безвісно відсутньою, встановлюючи строки, відсутність протягом яких може вважатися достатньою для визнання факту безвісної відсутності особи. Модельний закон МКЧХ пропонує не наполягати на необхідності встановлення абсолютного унікального терміну для осіб, які зникли під час надзвичайних подій на кшталт збройного конфлікту. Більше того, пропонується адаптувати до існуючого національного законодавчого контексту. Оскільки на сьогодні вже склалася певна судова практика в цій сфері, в тому числі і щодо осіб, які вважають безвісно відсутніми у зв’язку із подіями на сході України, можливо існує необхідність привести використання терміну у відповідність до поточного законодавства України. У разі, коли позиція щодо необхідності впровадження нового терміну є абсолютною, то даний термін має бути внесений до Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів України, зокрема в частині, яка б визначала коротші (наразі 1 рік) терміни, за яких особа визнаватиметься безвісно відсутньою у зв’язку із тим, що її/його зникнення відбулося в обставинах збройного конфлікту, стихійного лиха тощо.

 

Одночасно, процес визнання безвісти відсутнім є тривалим — такий факт встановлюється судом, коли відомості про місцеперебування людини не наявні протягом року. В умовах збройного конфлікту або іншої надзвичайної ситуації кроки із пошуку мають бути пришвидшені, додаткові органи державної влади та механізми мають бути задіяні задля пошуку осіб, які зникли безвісти.

 

Отже, потреба у введенні додаткового терміну або додаткових положень до цивільного кодексу — необхідні. Визначення, наведене у проекті закону має оціночні судження, які можуть впливати на подальше прийняття рішень органами державної влади, яка здійснюватимуть пошук зниклих безвісти осіб. Так, Закон України “Про Національну поліцію” оперує поняттям “безвісно зниклі”, зокрема в частині ведення бази даних.

безвісно зникла особа – особа, щодо якої є достатньо достовірна інформація про її раптове, безпричинне зникнення, в тому числі у зв’язку зі збройним конфліктом, насиллям, стихійним лихом чи іншою надзвичайною ситуацією, і місцеперебування якої невідоме
мінімально необхідні відомості – відомості про особу зниклого, його анкетні дані, місце і дату народження, місце проживання, сімейний стан, рід діяльності, дату, місце та обставини зникнення або інша інформація, яка може сприяти розшуку чи ідентифікації розшукуваної особи; Пропонуємо розширити визначення та додати до переліку ознак “особливі прикмети”. мінімально необхідні відомості – відомості про особу зниклого, його анкетні дані, місце і дату народження, особливі прикмети, місце проживання, сімейний стан, рід діяльності, дату, місце та обставини зникнення або інша інформація, яка може сприяти розшуку чи ідентифікації розшукуваної особи;
насильницькі зникнення – будь-яке обмеження або позбавлення права на вільне пересування, учинене іншою особою, групою осіб або представниками держави, тобто незаконне позбавлених волі або викрадення особи; Необхідно привести визначення у відповідність із Міжнародною конвенцією про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Так, відповідно до  статті 2 насильницьким зникненням “уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону”. Ця група осіб потребує особливого захисту, оскільки найбільше серед зниклих саме таких осіб (поруч із тими, хто загинув і місцезнаходження залишків тіл яких невідоме).

 

Ці елементи важливі, оскільки вказують на складові елементи насильницького зникнення: не лише власне обмеження волі особи, а й її утримання від контактів із зовнішнім світом, невизнання фактів обмеження волі.

 

Наразі наведене визначення занадто широке і не конкретне, що може призвести до зловживань і, як наслідок, залишення людей без захисту.

 

Про необхідність використання повного визначення, наведеного у статті 2 Конвенції, наголошується і у Принципах законодавчого регулювання положення зниклих без вісти осіб в результаті збройного конфлікту або насильства всередині держави МКЧХ: “Что касается государств, ставших участниками Международной конвенции для защиты всех лиц от насильственных исчезновений, в их законе должно присутствовать определение насильственного исчезновения, как оно дано в статье 2 этой Конвенции.”

насильницьке зникнення –  будь-який арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі громадянина України або іноземця чи особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, представниками будь-якої держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою будь-якої держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону
національне довідкове бюро – орган, створення якого на національному рівні передбачено Женевськими конвенціями 1949 року, що діє під час збройного конфлікту і наділений повноваженнями щодо збору та передачі стороні супротивника або іншим зацікавленим сторонам інформації, документів і речей, що мають відношення до осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, та опинилися у полоні супротивника у якості поранених, хворих, військовополонених, затриманих або інтернованих осіб; Якщо мета закону не обмежується лише збройним конфліктом, необхідно передбачити, що дія бюро розповсюджувати на надзвичайні ситуації і в мирний час.

 

національне довідкове бюро – орган,  наділений повноваженнями щодо збору та передачі усім зацікавленим сторонам інформації, документів і речей, що мають відношення до осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, та опинилися у полоні супротивника у якості поранених, хворих, військовополонених, затриманих або інтернованих осіб, а також щодо осіб, зниклих в результаті стихійного лиха, аварії, катастрофи або масових заворушень чи насилля в країні
реєстр – централізована база даних розшукуваних осіб, яка входить  до єдиної інформаційної системи Національної поліції і є основою для пошуку за запитами про розшук безвісно зниклих;  

 

 
родич безвісно зниклої особи:

–     діти, народжені у шлюбі, і позашлюбні діти;

–     усиновлені діти, а також пасинки і падчерки;

–     чоловік/дружина, які перебувають у шлюбі або проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі;

–     батьки (включаючи мачуху, вітчима, усиновителя);

–     брати, сестри, єдинокровні або єдиноутробні брати і сестри.

   
ГЛАВА 2.

ПРАВА БЕЗВІСНО ЗНИКЛИХ ОСІБ, І ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Стаття 3. Права безвісно зниклих осіб
Права та інтереси безвісно зниклої особи, в тому числі її цивільний статус, майно, активи підлягають захисту до з’ясування долі цієї особи або оголошення її померлою. Права та інтереси безвісно зниклої особи підлягають захисту в будь-який час, а не лише до з’ясування її долі. Це випливає із положень статті 2 Загальної декларації прав людини; статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Ця частина потребує уточнення Права та інтереси безвісно зниклої особи, пов’язані із її статусом, в тому числі її цивільний статус, майно, активи підлягають захисту до з’ясування долі цієї особи або оголошення її померлою.
Безвісно зникла особа має право на життя і безпеку та ретельне розслідування обставин її зникнення Задля максимального забезпечення прав безвісно зниклих осіб пропонується перерахувати принаймні той мінімум прав, який міститься у статті 3, спільній для всіх Женевських конвенцій 1949 року. Саме це може гарантувати необхідний мінімум та захист безвісно зниклим особам.

 

Відповідно до ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права “кожен має право на визнання його правосуб’єктності незалежно від місця перебування”. Це гарантує, наприклад, захист від рабства або від торгівлі людським товаром.

 

Пропонується доповнити положенням про заборону будь-яких форм дискримінації щодо безвісно зниклих осіб. Це додаткове законодавче закріплення зобов’язань України за Міжнародним пактом про політичні та громадянські права, Міжнародним пактом про соціальні, культурні та економічні права, Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод, Конвенції ООН про заборону усіх форм расової дискримінації, Конвенцією ООН про заборону усіх форм дискримінації щодо жінок тощо. Положення про заборону дискримінації можуть міститися в окремій статті, яка буде загальною для всього Закону.

Безвісно зникла особа має право на життя, безпеку, свободу від необгрунтованого чи свавільного обмеження свободи, поваго до її гідності, незастосування тортур або іншого такого, що принижує поводження, право на справедливий судовий розгляд, а також право на встановлення та підтримку зв’язку зі своїми родичами чи близькими. Безвісно зникла особа має право на визнання її правосуб’єктності незалежно від її місця перебування. Безвісно зникла особа та її родичі мають право на ретельне, неупереджене та ефективне розслідування обставин зникнення, а також відновлення її порушених прав та притягнення винних до відповідальності.

 

Забороняється будь-яка дискримінація безвісно зниклих осіб та їх родичів, в тому числі за ознаками раси, мови, статі, громадянства, кольору шкіри, політичних чи релігійних поглядів тощо

За необхідності, у встановленому законодавством порядку, призначається представник інтересів безвісно зниклої особи, який може звертатися до компетентних органів в інтересах безвісно зниклої особи.    
  Законопроект не містить переліку прав окремих категорій осіб, серед яких можуть бути і ті, які вважаються безвісно зниклими. Відсутність таких положень призведе до неможливості ефективного попередження зникнень (що проголошується в назві Законопроекту). Одночасно, подібні положення передбачені  Принципами МКЧХ щодо законодавчого регулювання положення зниклих без вісти осіб в результаті збройного конфлікту або насильства всередині держави. Це, зокрема, пов’язано із зобов’язаннями за Третьою (щодо військовополонених) та Четвертою (щодо цивільних осіб) Женевськими конвенціями.

 

Так, статті 17 та 23 ЖК ІІІ передбачають зобов’язання держав збирати та повідомляти інформацію про військовополонених; стаття 43 ЖК IV передбачає обов’язок повідомляти відомості про інтернованих цивільних осіб державами-покровителькам. Усі ЖК встановлюють особливу роль МКЧХ у зборі та передачі інформації про військовополонених та інтернованих (переміщених) осіб зацікавленим сторонам.

 

Встановлення законодавчого закріплення зобов’язань України щодо збору, зберігання та за потреби передачі інформації про військовополонених та інтернованих осіб може сприяти уникненню ситуацій зникнень осіб в умовах збройних конфліктів. Наявність заздалегідь погодженого механізму збору інформації про евакуйованих осіб (у випадку стихійного лиха, аварії чи катастрофи) сприятиме попередженню зникнень чи неможливості встановлення місця перебування окремих осіб, навіть у випадку, коли вони нездатні надати відомості про себе (шок, стрес, травми, смерть тощо).

 

На додаток, законопроект не закріплює  необхідність та порядку розшуку осіб, які могли б бути на територіях, непідкотрольних уряду, в тому числі осіб, які можуть бути в лавах неурядових збройних формувань.
Тому рекомендується за зразком Модельного закону МКЧХ доповнити законопроект відповідними статтями.

Права інтернованих, евакуйованих осіб та військовополонених та осіб, затриманих у зв’язку зі збройним конфліктом

 

Усі особи, які перебувають у таборах чи місцях розміщення військовополонених (в тому числі особи, затримані у зв’язку із конфліктом неміжнародного характеру) або евакуйованих чи інтернованих осіб мають мають право знати свій статус, причини та порядок його надання.

 

Таким особам гарантується гарантується право на інформацію щодо будь-яких змін місця перебування, у зв’язку із чим їм мають повідомляюти дату та час переміщення, адресу нового місця перебування, назву органу, відповідального за тримання та здійснення переміщення.

 

Таким особам гарантується гарантується зв’язок та по можливості побачення із родичами  чи близькими. Родичі та близькі інтернованих, евакуйованих осіб або військовополонених мають право на інформацію про місцеперебування своїх родичів, стан їх здоров’я, строки будь-якого обмеження волі та іншої суттєвої інформації про їх стан.

 

Таким особам гарантується надання медичної допомоги, в тому числі невідкладної під час перебування у таборах чи інших місцях перебування військовополонених, інтернованих, евакуйованих.

 

У випадку смерті особи під час перебування у таборі чи іншому місці перебування військовополонених, інтернованих чи евакуйованих, дані про причини, місце та час смерті фіксуються та передаються до Національного довідкового бюро та по можливості повідомляються напряму родичам чи близьким померлої особи. Готується та видається свідоцтво про смерть встановленого зразка.

Стаття 4. Права родичів безвісно зниклих осіб, зниклих безвісти
Родичі безвісно зниклих осіб мають право знати про долю своїх безвісно зниклих родичів, у тому числі про місце їх перебування, або, у разі їх смерті, про обставини смерті і місце їх поховання, якщо про нього відомо, а також право отримати тіла померлих. Це відповідає зобов’язанням за статтею 32 Додаткового протоколу 1 до ЖК. Однак виконання цього положення неможливе без активної позиції органів державної влади. Праву знати кореспондує обов’язок інформувати.

 

Необхідно закріпити обов’язок органів державної влади повідомляти родичів безвісно зниклих осіб про стан розгляду їх заяви, про дії, вчинені з метою встановлення місцезнаходження їх зниклих родичів чи близьких. Тому пропонується доповнити частину першу або другу статті 4 відповідним положення.

 

Складовою права знати про місцезнаходження зниклого родича є і можливість повернення його тіла чи залишків у випадку смерті або їх гідного (із урахуванням особливостей, прийнятними для цих осіб). Це право включає і можливість отримати залишки (останки) тіл.

Родичі безвісно зниклих осіб мають право знати про долю своїх безвісно зниклих родичів, у тому числі про місце їх перебування, або, у разі їх смерті, про обставини смерті і місце їх поховання, якщо про нього відомо, а також право отримати тіла померлих або їх залишки (фрагменти) або відмовитися від їх отримання. Кожен має право визначати місце поховання або перепоховання своїх зниклих безвісти родичів і отримувати сприяння органів державної влади у реалізації цього права.
Компетентні органи України зобов’язані вживати необхідних заходів, що забезпечують здійснення прав родичів безвісно зниклих осіб, а також сприяти асоціаціям безвісно зниклих осіб. Компетентні органи України зобов’язані вживати необхідних заходів, що забезпечують здійснення прав родичів безвісно зниклих осіб, а також сприяти асоціаціям безвісно зниклих осіб.

Компетентні органи державної влади зобов’язані регулярно або на її запит інформувати зацікавлену особу (родичів та близьких зниклої особи) про хід розслідування з метою встановлення місцезнаходження зниклої особи та його результати.

Цивільний статус родичів безвісно зниклих осіб не підлягає зміні до юридичного підтвердження визнання безвісно зниклою особи, або встановлення факту смерті безвісно зниклої особи.    
ГЛАВА 3. КОМПЕТЕНТНІ ОРГАНИ
Стаття 5. Компетентні органи
З метою реалізації цього Закону компетентними органами державної влади, які наділені повноваженнями щодо розшуку безвісно зниклих осіб у тому числі, які зникли в умовах збройного конфлікту, масових заворушень або насилля всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших надзвичайних ситуацій, є Національна поліція та інші державні органи, які наділені повноваженнями у цій сфері. Необхідно згадати і “Національне довідкове бюро”, яке створюється цим законопроектом. Це безсумнівно “компетентний орган” в цьому сенсі. З метою реалізації цього Закону компетентними органами державної влади, які наділені повноваженнями щодо розшуку безвісно зниклих осіб у тому числі, які зникли в умовах збройного конфлікту, масових заворушень або насилля всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших надзвичайних ситуацій, є Національна поліція, Національне довідкове бюро та інші державні органи, які наділені повноваженнями у цій сфері.
Стаття 6. Заходи щодо ідентифікації
Попередження зникнення людей і забезпечення правового сприяння в розшуку безвісно зниклих, у тому числі в умовах збройного конфлікту або насилля на території країни, а також захист прав та інтересів безвісно зниклих та їх родичів забезпечується здійсненням заходів щодо видачі відповідно до закону індивідуальних документів, що засвідчують особу. Зміст статті суперечить визначенню у ст.2

За даним формулюванням передбачається, що ідентифікація здійснюється в цілому в Україні, а не щодо категорії “безвісно зниклих”. Втім, в цілях ідентифікації варто звернути увагу і на інші заходи із попередження зникнень, як було вказано раніше.

 

Так, стаття 11 Модельного закону МКЧХ містить наступні кроки, які також мають бути відображені в якості профілактичних заходів в даному Законопроекті:

–    спеціальний порядок ідентифікації вразливих категорій осіб, таких як особи без громадянства, біженці та шукачі притулку тощо;

–    спеціальний порядок ідентифікації (реєстрації) військовослужбовців, особливо, якщо проводиться мобілізація, а також особи, які можуть супроводжувати збройні сили, таких як військові капелани, військові лікарі тощо;

–    спеціальний порядок реєстрації осіб, щодо яких існує підвищений ризик зникнення у зв’язку із їхньою діяльністю (учасники цивільної оборони; особи, які здійснюють захист культурних цінностей; журналісти тощо)

 

Тож, окрім загальних положень, визначених в проекті статті, рекомендується доповнити положеннями щодо окремих категорій осіб, пошук та встановлення місця перебування яких може становити особливу складність в умовах надзвичайних ситуацій.

 

Крім того, закон не вирішує питання обов’язкового здаття ДНК-аналізу для хоча б для військовослужбовців.

Попередження зникнення людей і забезпечення правового сприяння в розшуку безвісно зниклих, у тому числі в умовах збройного конфлікту або насилля на території країни, а також захист прав та інтересів безвісно зниклих та їх родичів забезпечується здійсненням заходів щодо видачі відповідно до закону індивідуальних документів, що засвідчують особу, в тому числі спеціальних посвідчень, визначених законодавством України.

 

Законодавством передбачається окремий порядок реєстрації осіб, статус чи рід діяльності яких може ускладнювати їх розшук в умовах збройного конфлікту, стихійного лиха, заворушень або насилля в країні. Такі категорії включають: осіб без громадянства, біженців (в тому числі осіб, яким надано додатковий захист), шукачів притулку, безпритульних осіб та сиріт; інтернованих, військовополонених, переміщених та евакуйованих осіб; військовослужбовців, військових капеланів та військових лікарів; учасників цивільної оборони, працівників служб надзвичайних ситуацій, лікарів, журналістів тощо.

 

До, під час та після надзвичайної ситуації, пов’язаної зі збройним конфліктом, стихійним лихом, заворушеннями чи насиллями в країні компетентні органи інформують населення про необхідність отримання (відновлення) ідентифікаційних документів, повідомлення про їх втрату особисто чи щодо зниклих родичів, а також про їх відновлення, а також здійснюють інші дії, які сприятимуть ефективній ідентифікації осіб в умовах надзвичайних ситуацій, уникненню ситуацій відсутності будь-якої ідентифікації або множинної (подвійної) ідентифікації осіб.

 

Призовники строкової служби та особи, які проходять військову службу за контрактом, зобовязані здати ДНК-аналіз перед початком виконання своїх обовязків.

Стаття 7. Національне довідкове бюро
Національне довідкове бюро розпочинає роботу у разі виникнення збройного конфлікту. Законопроект не дає відповіді на цілий ряд питань. Хто визначає факт наявності збройного конфлікту? Скільки часу має пройти після початку збройного конфлікту для початку роботи Бюро? Скільки часу мине, перш ніж Бюро розпочне нормально працювати (з огляду на необхідність утворення, бюрократії із початку функціонування, коштів на фінансування тощо).

 

На нашу думку, це має бути постійнодіючий орган. На цьому наголошує і Модельний закон МКЧХ.

 

Слід вирішити, чи Національне довідкове бюро має бути окремим органом або створюватися на базі чи під керівництвом вже існуючого органу, наприклад, Національної поліції.

Модельний закон МКЧХ пропонує за необхідності утворювати більше ніж одне довідкове бюро: окремо для військових та для цивільних осіб.

Національне довідкове бюро створюється на базі ______________________ (центрального органу влади, відповідального за внутрішні справи) у відповідності до Конституції та законодавства України не пізніше, ніж протягом _____ днів після набуття чинності цим законом.
Національне довідкове бюро несе відповідальність за централізований збір та збереження всієї інформації про поранених, хворих, померлих, полонених, безвісно зниклих осіб, незаконно позбавлених волі або викрадених громадян, виявлених невпізнаних трупів під час збройного конфлікту, масових заворушень або насилля всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших надзвичайних ситуацій. Це суперечить визначенню, наданому у ст.2:

 

національне довідкове бюро – орган,   наділений повноваженнями щодо збору та передачі усім зацікавленим сторонам інформації, документів і речей, що мають відношення до осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, та опинилися у полоні супротивника у якості поранених, хворих, військовополонених, затриманих або інтернованих осіб, а також щодо осіб, зниклих в результаті стихійного лиха, аварії, катастрофи або масових заворушень чи насилля в країні.

 

Визначення, надане в статті 2 виглядає вужчим від тих функцій, які перелічені в частині 2 статті 7.

Національне довідкове бюро несе відповідальність за централізований збір та збереження всієї інформації, в тому числі документів і речей, яка стосується поранених, хворих, або померлих під час збройного конфлікту, масових заворушень або насилля всередині країни, під час стихійного лиха, катастроф або інших надзвичайних ситуацій, а також полонених, інтернованих, евакуйованих чи іншим чином переміщених осіб, безвісно зниклих осіб, незаконно позбавлених волі або викрадених осіб громадян, виявлених невпізнаних трупів чи їх залишків (фрагментів) в таких саме обставинах.
Структура, склад та порядок роботи Національного Довідкового Бюро, а також механізми, що координують збір інформації та передачу її відповідним державним органам і Центральному агентству Міжнародного комітету Червоного Хреста з розшуку, визначаються законодавством України В законі варто вказати ті додаткові можливості на які може розраховувати Національне довідкове бюро після створення, що створить додаткові гарантії нормального функціонування органу.

 

В заключних положеннях варто вказати, який орган відповідальний за розробку підзаконних нормативно-правових актів про структуру, склад та порядок роботи Національного довідкового бюро, а  також про механізми координаціх збору інформації та передачі такої відповідним державним органам.

Структура, склад та порядок роботи Національного Довідкового Бюро, а також механізми, що координують збір інформації та передачу її відповідним державним органам і Центральному агентству Міжнародного комітету Червоного Хреста з розшуку, визначаються законодавством України.

 

Національне довідкове бюро користується пільгами, які сприятимуть пришвидшеному та безперешкодному обміну інформацією, зокрема в користуванні поштовими та телеграфними послугами.

Стаття 8. Функції Національного довідкового бюро
Національне довідкове бюро звертається із проханням про надання інформації про осіб, свобода пересування яких обмежена відповідно до закону, до місць відбування покарань, органів та установ виконання покарань, командувань дисциплінарних батальйонів, військових частин та начальників гарнізонів, інших адміністрацій установ, де перебувають такі особи. Дане положення викликає сумніви, адже, якщо відомо, де перебувають такі особи, то відсутній сенс їх шукати.

 

Окрім того, у переліку визначаються лише якісь досить відомі “установи”. Наприклад, випущені місць тимчасового розміщення, органів місцевого самоврядування, недержавних збройних формувань тощо.

 

З огляду на це вважаємо, що функції Національного довідкового бюро мають бути розширеними

Національне довідкове бюро виконує наступні функції:

1)   отримувати та реєструвати звернення про зникнення осіб;

2)   на підставі заяв про зникнення особи збирає та перевіряє інформацію про обставини зникнення;

3)   повідомляє заявнику та компетентним органам державної влади інформацію та факти, що стосуються звернень про зникнення осіб;

4)   співпрацювати з Національною поліцією та іншими компетентними органами, МКЧХ, міжнародними та національними неурядовими організаціями тощо;

5)   надсилати звернення, запити та здійснювати інші форми офіційного спілкування із Національною поліцією, закладами системи охорони здоров’я, пенітенціарними та іншими закладами обмеження волі, утвореними на тимчасовій основі таборами чи іншими установами для розміщення військовополонених, інтернованих, переміщених або евакуйованих осіб; притулками та іншими установами для безхатченків, безпритульних осіб, реабілітаційних центрів, підприємств, установ та організацій, які тим чи іншим чином можуть володіти інформацією про місцеперебування або стан здоров’я зниклої безвісти особи;

6)   У випадку збройних конфліктів неміжнародного характеру, встановлювати прямий або опосередкований контакт із неурядовими збройними та іншими формуваннями, якщо є достатні підстави вважати, що такі формування мають інформацію щодо долі зниклих безвісти осіб;

7)   розміщувати інформацію та звернення у засобах масової інформації з метою поширення відомостей про зниклих безвісти осіб, яких розшукують, а також про можливості пошуку зниклих безвісти осіб, щодо яких заяв про зникнення ще не надходило тощо;

8)   здійснює заходи, необхідні для забезпечення права осіб (в тому числі інтернованих, евакуйованих переміщених осіб, військовополонених та осіб, позбавлених волі у зв’язку зі збройним конфліктом) дізнаватися про долю рідних та повідомляти про власну долю;

9)   сприяти здійсненню заходів із розшуку тіл загиблих, встановлення місць поховань якомога швидше після завершення будь-яких подій, які спричинили зникнення безвісти, як от збройний конфлікт, стихійне лихо, насилля та інші надзвичайні ситуації;

10) виконує інші функції, необхідні для здійснення пошуку зниклих безвісти осіб у зв’язку зі збройним конфліктом або іншими подіями надзвичайного характеру.

”Адміністрація органів, визначених в частині першій цієї статті надає всі необхідні (відповідну) дані (інформацію) про безвісно зниклих осіб.    
У разі відмови від надання вказаних даних, особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законами України.    
Стаття 9. Співпраця   Стаття 9. Співпраця з неурядовими та міжнародними організаціями
Компетентні органи України співпрацюють з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, Національним товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України, Міжнародною Федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, іншими міжнародними організаціями з метою з’ясування долі безвісно зниклих осіб та захисту прав їхніх родичів. Вважаємо за необхідне розширити перелік та передбачити міжурядові, міжнародні та національні неурядові організації. Компетентні органи України співпрацюють з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, Національним товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України, Міжнародною Федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, іншими компетентними міжнародними міжурядовими, міжнародними та національними неурядовими організаціями з метою з’ясування долі безвісно зниклих осіб та захисту їхніх прав і прав їхніх родичів.
ГЛАВА 4

РОЗШУК БЕЗВІСНО ЗНИКЛИХ ОСІБ

Стаття 10. Подання заяви, повідомлення про розшук
Заяви, повідомлення про безвісно зниклих подаються до найближчого територіального підрозділу поліції, який у визначений нормативними актами строк вносить відомості про розшукуваного до відповідної бази даних. Стаття 12.2. Конвенції про насильницькі зникнення встановлює, що у всіх випадках, коли є розумні підстави вважати, що мало місце насильницьке зникнення будь-якої особи, органи, про які йдеться в пункті 1 цієї статті, проводять розслідування навіть за відсутності офіційної скарги. Це означає, що до цієї статті необхідно вносити зміни.

 

Щодо словосполучення “бази даних”, то звертаємо увагу, що у термінах використовується слово “”реєстр”. Якщо про нього мова, варто це слово і використовувати

Заяви, повідомлення про безвісно зниклих подаються до найближчого територіального підрозділу Національної поліції, який у визначений нормативними актами строк вносить відомості про розшукуваного до відповідної бази даних.

 

Підрозділ Національної поліції передає інформацію про особу, щодо якої є заява про її зникнення у зв’язку зі збройним конфліктом, насиллям, стихійним лихом або іншою надзвичайною ситуацією, до Національного довідкового бюро.

При надходженні заяви, повідомлення про безвісне зникнення особи до Національного довідкового бюро, керівництво бюро забезпечує інформування територіального підрозділу поліції для негайно внесення відомостей до відповідної бази даних. Невизначеним лишається цілий ряд питань. За яким принципом? За місцем зникнення? За місцем реєстрації? За місцем реєстрації особи, яка заявила про зникнення?

 

Для посилення ролі Національного довідкового бюро та забезпечення ефективного пошуку, необхідно, щоб інформація про подані до Національної поліції заяви про зникнення має передаватися і до Національного довідкового бюро.

При надходженні заяви, повідомлення про безвісне зникнення особи до Національного довідкового бюро, керівництво бюро забезпечує інформування територіального підрозділу поліції за місцем зникнення особи (АБО за останнім місцем перебування зниклої безвісти особи; АБО  за місцем проживання особи, яка подала заяву) для негайно внесення відомостей до відповідної бази даних.

 

Національна поліція передає відомості про заяви щодо зниклих безвісти осіб до Національного довідкового бюро.

Заяви, повідомлення про безвісне зникнення особи можуть подаватися родичами, знайомими, керівництвом (адміністрацією) підприємств, установ або іншими особами, яким стало відомо про безвісне зникнення особи. Особа, яка подає заяву, повідомлення обов’язково зазначає анкетні дані зниклого, дату, місце та обставини зникнення, а також дає максимально відомі, на момент подачі заяви, повідомлення відомості про зниклого. Норма законопроекту не узгоджується із практикою, відповідно до якої чималу роботу із рідними зниклих осіб проводять інституції громадянського суспільства, зокрема, волонтери. Заяви, повідомлення про безвісне зникнення особи можуть подаватися родичами, знайомими, керівництвом (адміністрацією) підприємств, установ, організацій або іншими особами чи об’єднаннями громадян, яким стало відомо про безвісне зникнення особи. Особа, яка подає заяву, повідомлення обов’язково зазначає мінімальні необхідні відомості анкетні дані зниклого, дату, місце та обставини зникнення, а також дає максимально відомі на момент подачі заяви, повідомлення відомості про зниклого.
Компетентні органи забезпечують інформування населення про процедуру реєстрації факту зникнення і подачі заяв про безвісне зникнення особи та про проведення розшуку. Інформування про проведення розшуку та його результати має надаватися родичам окремо (право на повагу до приватного життя — особистого, сімейного)

 

Компетентні органи забезпечують інформування населення про процедуру реєстрації факту зникнення і подачі заяв про безвісне зникнення особи та про проведення розшуку. Родичі чи зацікавлені особи повідомляються про проведення розшуку окремо, конфіденційно.
Запит про розшук іноземців та осіб без громадянства може бути поданий членами сім’ї іноземця або особи без громадянства, компетентними органами влади країни чи країн громадянської належності або країни попереднього постійного проживання іноземця або безвісно зниклої особи без громадянства, та вживають всіх можливих заходів для розшуку іноземців та осіб без громадянства. Процедура для іноземців та осіб без громадянства не повинна відрізнятися від процедури для власних громадян. Єдина різниця у цьому випадку, це залучення дипломатичних чи консульських представництв, постійне надання їм інформації. Водночас запити мають прийматися в тому ж порядку, що й щодо інших.

 

Запит про розшук іноземців та осіб без громадянства може бути поданий членами сім’ї іноземця або особи без громадянства чи іншими особами, компетентними органами країни чи країн громадянської належності або країни попереднього постійного проживання іноземця або безвісно зниклої особи без громадянства. Компетентні органи України приймають такі заяви та вживають всіх можливих заходів для розшуку іноземців та осіб без громадянства на своїй території.
Стаття 11. Припинення розшуку
Розшук безвісно зниклої особи вважається припиненим, якщо достовірно встановлене місце її перебування, опитано її або отримано документи уповноважених органів держави про смерть такої особи. Про результати розшуку обов’язково інформується особа чи адміністрація організації, яка подавала заяву про зникнення. Продумані положення про припинення розшуку — важлива гарантія дотримання зобов’язань за МГП (в частині прав зниклих безвісти осіб та їх родичів).

 

У випадку смерті особи на територіях, непідконтрольних офіційній владі, можливі складності із визнанням особи померлою. Відповідно до поточного формулювання, визнати померлою можливо у випадку документів уповноважених органів держави про смерть особи. В Україні наразі існує можливість визначення судом фактів смерті на непідконтрольних територіях. Одночасно, не всі відомості та свідчення можуть бути визнані судом як такі, що беззаперечно свідчать про факт смерті. Тож стаття має бути сформульована таким чином, щоб можливості щодо визнання фактів смерті було можливо у будь-яких випадках.

Розшук безвісно зниклої особи припиняється і справа про розшук закривається у відповідності до законодавства України, якщо достовірно встановлене місце її перебування або поховання, опитано її або інших осіб, які можуть надати достовірні та незаперечні докази стану, в якому перебуває особа, або отримано документи уповноважених органів держави про смерть такої особи. Про результати розшуку обов’язково інформується зацікавлена особа чи адміністрація підприємства, установи, організації, яка подавала заяву про зникнення.
Безвісно зникла та оголошена в розшук особа, вважається ідентифікованою або знайденою тоді, коли у результаті процедури ідентифікації, визначеної законодавством України, буде встановлено, що фізичні чи біологічні характеристики тіла померлого відповідають характеристикам безвісно зниклого. Дане визначення не враховує можливу необхідність ідентифікації живих осіб. Безвісно зникла та оголошена в розшук особа, вважається ідентифікованою або знайденою тоді, коли у результаті процедури ідентифікації, визначеної законодавством України, буде встановлено, що фізичні чи біологічні характеристики знайденої особи, тіла померлого або його рештки (фрагменти) відповідають антропологічним, фізіологічним, біологічним, генетичним та іншим характеристикам безвісно зниклого, наведеним у заяві про зникнення або встановленим в процесі розшуку.
Стаття 12. Реєстр даних про безвісно зниклих осіб
З метою забезпечення ефективного розшуку безвісно зниклих поліція наповнює та підтримує в актуальному стані реєстр розшукуваних осіб. Внесені уточнення. З метою забезпечення ефективного розшуку безвісно зниклих осіб Національна поліція наповнює та підтримує в актуальному стані реєстр розшукуваних осіб.
До реєстру вносяться дані про безвісно зниклого, обставини зникнення та інша інформація передбачена відомчими нормативно-правовими актами поліції.   До реєстру вносяться дані про безвісно зниклого, мінімальні необхідні відомості, обставини зникнення та інша інформація передбачена відомчими нормативно-правовими актами Національної поліції.
Відомості про безвісно зниклих (їх анкетні дані, місце та дата зникнення), які розміщені в реєстрі, можуть бути доступні іншим громадянам. Національна поліції, Національне довідкове бюро самостійно вирішує порядок та спосіб ознайомлення громадян з такою інформацією. З метою виконання законодавства про захист персональних даних, відомості про безвісно зниклих осіб мають вноситися до переліку виключень у відповідних нормативно-правових актах. Відомості про заяви щодо безвісно зниклих (їх анкетні дані, місце та дата зникнення), які розміщені в реєстрі, можуть бути доступні іншим громадянам в порядку та на підставах, визначених законодавством України. Національна поліція, Національне довідкове бюро самостійно вирішують порядок та спосіб ознайомлення громадян з такою інформацією
ГЛАВА 5.

РОЗШУК ТІЛ ПОМЕРЛИХ, ЇХ ЕКСГУМАЦІЯ І ПОВОДЖЕННЯ З НИМИ

Стаття 13. Оголошення померлим
Оголошення безвісно зниклої особи безвісно відсутньою або померлою здійснюється в установленому законодавством України порядку.    
Стаття 14. Обов’язки щодо розшуку та ексгумації тіла померлого
Зміна статусу особи, оголошеної безвісно зниклою, настає в момент встановлення особистості особи, оголошеної безвісно зниклою, зобов’язує компетентні органи вжити усіх необхідних заходів для розшуку і ексгумації тіла померлого і залучення до справи особистих речей. У випадку визнання безвісно зниклої особи безвісно відсутньою, не можливо виконати визначені в законопроекті дії, як от ексгумація, перевезення тіла, оскільки місцеперебування тіла лишається невідомим. Зміна цивільного статусу безвісно зниклої особи настає в порядку, визначеному законодавством України і після завершення ідентифікації. Компетентні органи вживають усіх необхідних та можливих заходів для розшуку тіла або його фрагментів особи, визнаної померлою, залучення до справи особистих речей тощо.
Компетентні органи вживають всіх необхідних заходів для забезпечення гідного поводження з тілом померлого. Тіла померлих повинні бути ідентифіковані і поховані в індивідуально визначених могилах у встановлених і зареєстрованих місцях поховань.    
У разі необхідності ексгумації, у порядку, передбаченому законодавством України, компетентні органи забезпечують ідентифікацію тіла померлого і встановлення причин смерті, яка проводиться посадовими особами, що мають необхідну кваліфікацію, що дозволяє проводити посмертну експертизу і виносити висновок.    
Стаття 17. Позначення могил
Поховання померлих безвісно зниклих осіб реєструється спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності – виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) відповідно до законодавства.    
Позначення місць поховання є обов’язком органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів і здійснюється після встановлення особи похованої людини або ідентифікації тіла померлого.    
Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи вирішують питання щодо встановлення меморіальної дошки або будь-якого іншого пам’ятного знака на могилах безвісно зниклих осіб відповідно до законодавства. З точки зору поваги до приватного життя – це є прерогативою родичів особи (стаття 8 Європейської конвенції).

 

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи вирішують питання щодо встановлення меморіальної дошки або будь-якого іншого пам’ятного знаку на могилах безвісно зниклих осіб відповідно до законодавства та після погодження із родичами, якщо такі відомі.
Утримання місць поховань безвісно зниклих осіб забезпечується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.    
  Стаття 16. Тіло померлого  
Компетентні органи вживають усіх необхідних заходів для поховання тіла померлого у порядку, встановленому законодавством України.    
Інформація щодо тіла померлого вноситься до Реєстру та використовується для подальшого встановлення особи померлою у порядку, встановленому законодавством України. Невизначеним лишається питання, чи родичів інформують лише постфактум інформують. Це рішення має прийматися спільно із родичами чи іншими зацікавленими особами.

 

Інформація щодо тіла померлого, а також відомості щодо відомих обставин смерті, особливих прикмет, ДНК тощо вноситься до Реєстру та використовується для подальшого встановлення особи померлою у порядку, встановленому законодавством України.
  ГЛАВА 6.

ФІНАНСОВА ДОПОМОГА

 
  Законопроект має врахувати зобов’язання України відповідно до стаття 24 Конвенції про насильницькі зникнення і забезпечити і інші, окрім фінансової, види допомоги особам, які вважалися зниклими безвісти, а також їх родичами. Зокрема:

 

4. Кожна держава-учасниця забезпечує у своїй правовій системі для жертви насильницького зникнення право на отримання швидкого, справедливого та адекватного відшкодування завданої їй шкоди та компенсації.

 

5. Право на відшкодування шкоди, передбачене в пункті 4 цієї статті, охоплює відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також, у відповідних випадках, такі форми відшкодування, як:

a) реституцію;

b) реабілітацію;

c) сатисфакцію, зокрема відновлення честі й доброго імені;

d) гарантію неповторення.

Змінити назву розділу на “фінансова та інша допомога” та доповнити новою статтею наступного змісту:

 

Держава забезпечує жертві насильницького зникнення право на отримання швидкого, справедливого та адекватного відшкодування завданої їй шкоди та компенсації.

 

Таке право на відшкодування шкоди, охоплює відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також, у відповідних випадках, такі форми відшкодування, як:

a) реституцію;

b) реабілітацію;

c) сатисфакцію, зокрема відновлення честі й доброго імені;

 

Стаття 17. Право на фінансову допомогу
Відповідно до цього Закону родичі безвісно зниклої особи, які перебували на її утриманні або яким цією особою надавалася матеріальна підтримка, мають право на щомісячну фінансову допомогу з боку держави.    
Право на фінансову допомогу є індивідуальним правом і не підлягає передачі.    
Право на фінансову допомогу не може діяти одночасно з правами на здобуття інших виплат або інших видів соціальних пільг. Вигодонабувач повинен зробити вибір між фінансовою допомогою, передбаченою цим Законом, та іншими державними соціальними виплатами, що надаються йому державними органами.    
Вигодонабувач має право на фінансову допомогу у зв’язку із зникненням родича до тих пір, поки безвісно зникла особа не буде встановлена або оголошена померлою, або в інших випадках передбачених законодавством.    
Фінансова допомога не повинна розглядатися як відмова від права на отримання відшкодування або компенсації за шкоду, заподіяну у результаті порушення законодавства України або норм міжнародного права юридичними або фізичними особами, посадовими особами органів державної влади.    
Стаття 18. Розмір фінансової допомоги та процедура виплат
Базою для розрахунку щомісячної фінансової допомоги є розмір середньої заробітної плати в Україні за попередній фінансовий квартал.    
Відповідно до законодавства України компетентними органами визначаються правила вирахування розміру фінансової допомоги, процедуру виплат, а також умови призупинення або припинення дії права на фінансову допомогу.    
Стаття 19. Установа Фонду фінансової підтримки родичів безвісно зниклих осіб
Для забезпечення права родичів безвісно зниклих осіб на фінансову допомогу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, створюється Фонд фінансової підтримки родичів безвісно зниклих осіб (Фонд).    
Фінансові ресурси Фонду складаються із коштів державного бюджету, добровільних внесків та інших не заборонених законодавством джерел.    
Стаття 20. Реалізація права на фінансову допомогу
Заява про надання фінансової допомоги подається у відповідний центральний або місцевий орган влади, відповідальний за питання соціального забезпечення за місцем проживання особи, що звертається із заявою, який розглядає заяву і приймає рішення. Заява та рішення направляються до Фонду.    
Стаття 21. Прийняття рішення про надання фінансової допомоги
Фонд, після вивчення надісланих рішення та заяви, визначає їх обґрунтованість та вживає заходів для виділення коштів зі своїх ресурсів та переведення їх вигодонабувачу у порядку, визначеному законодавством.    
Особа, незадоволена рішенням Фонду щодо своєї заяви, має право оскаржити це рішення до суду у порядку, встановленому законодавством.    
  ГЛАВА 7.

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 
Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 

Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців вжити заходів для приведення законодавства України у відповідність з цим Законом та забезпечення його виконання.

   

 

Поділитися