Звільнення українців з російських тюрем: допомогти може кожен

Яскравий приклад нестачі суспільної уваги — наша “Вікіпедія”, де про більшість українських заручників Кремля ні слуху, ні духу

“…Російські психіатри довели українського в’язня до коми: стан Станіслава Клиха різко погіршився”, “…Олега Сенцова перемістили до штрафного ізолятора колонії (ШІЗО) у російському Ямало-Ненецькому автономному окрузі”. Повідомлення, подібні до цих двох новин, регулярно публікуються в ЗМІ, а відтак – регулярно викликають і помітну реакцію соцмереж, суспільства загалом. “Держава повинна докласти всіх зусиль, задля звільнення свого громадянина” звучить з сотень джерел. Утім не надто довго… Подібну реакцію, яка часто виглядає, як такий собі сплеск активності і носить хвилеподібний характер, спостерігаємо від початку військової агресії РФ. Розмов вистачає – результату замало… Чи все можливе робить Україна для звільнення своїх? Де і в чому можна додати в цій роботі?

За офіційними даними МЗС, наразі лише у в’язницях РФ перебувають 38 українських політв’язнів. Не враховані різноманітні СІЗО та КПЗ, не кажучи вже про підвали ОРДЛО. Активісти правозахисної організації “Let my people go” запевняють, що в’язнів – набагато більше. Не наважимося сказати, що держава взагалі не робить жодних кроків в напрямку звільнення українців. Робить, правда не такими швидкими темпами. Наприклад, між попереднім звільненням кримчанина Геннадія Афанасьєва і пенсіонера Юрія Солошенка (14 червня 2016-го) та останнім – заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза і Ільмі Умерова (25 жовтня 2017-го) – минуло майже півтора року, довгі 16 місяців. Очевидно, процес звільнення наших бранців і полонених непростий. Тим не менш, наскільки реально його пришвидшити та що можна ще додати до державних механізмів звільнення заручників і політв’язнів?

З цими питаннями Укрінформ звернувся до правозахисників: голови правління Центру громадянских свобод, що координує правозахисну організацію LetMyPeopleGo Олександри Матвійчук та юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Надії Волкової.

Потрібен єдиний державний механізм, якого — нема

Експерти переконують, що механізми існують, держава намагається робити усе від неї залежне: і Уповноважена з прав людини звертається до своєї колеги в Росії, і МЗС реагує нотами на нові порушення, і на мінських перемовинах попри заперечення російської сторони піднімаються питання, і правоохоронні органи співпрацюють із адвокатами тощо. Але, на їхню думку, всі ці зусилля ніяк не складаються в одне ціле — єдиний механізм відсутній.

Олександра МатвійчукОлександра Матвійчук

 

Матвійчук: “Часто ліва рука не знає, що робить права, і рідні політв’язнів змушені виступати у ролі посередників. Що вже казати, якщо державні органи у своїй роботі оперують різними цифрами, і навіть єдиного узгодженого списку політв’язнів досі немає. У рідних це викликає вже навіть не обурення, а просто втому.

Інша проблема, що більшість цих зусиль є радше реакцією на ті чи інші події. У нас майже повністю відсутня проактивна стратегія. Ще минулого року Путін чітко заявив, що питання звільнення політв’язнів не охоплюється мандатом мінських перемовин. І що Україна? Ми будемо шукати інші майданчики для вирішення цих питань, залучати ефективних посередників, придумувати нові форми впливу, що ми за цих обставин будемо робити? Кількість ув’язнених за політичними мотивами постійно зростає. В окупованому Криму люди в групі ризику сплять одягненими, бо ніколи невідомо, коли до них прийдуть із обшуком і що після цього буде. Багато ув’язнених мають досить серйозні проблеми із здоров’ям. Щодо Станіслава Клиха, то вже йдеться про заходи термінового порятунку. Тому в умовах, коли створені для попередження конфліктів та відновлення миру міжнародні організації давно вже не справляються із цими функціями, потрібно бути проактивними. А це значить ініціювати нові ходи і формати.

Найменше, що у цій ситуації держава мала би зробити, це створити єдину структуру за участі усіх дотичних до цієї теми державних органів. Це необхідно для координації їх роботи із звільнення політв’язнів та належної комунікації із рідними. Проект концепту такої структури був розроблений вже багато місяців тому, але не викликав у посадовців особливого ентузіазму, тож досі лежить та припадає пилом”.

Надія ВолковаНадія Волкова

 

Волкова: “Моє розуміння – створення такого механізму має складатись з декількох етапів:

По-перше, це скрупульозне вивчення, повне розуміння особливостей притаманних саме цій ситуації, хто є бранець, з якою метою його ув’язнено.

По-друге, вивчення практик, які вже існують в інших країнах. Ми маємо пам’ятати що конфлікт в Україні не є унікальним. Так, він має свої особливості, які необхідно враховувати, але Україна не перша і, на жаль, не остання. Тому на цьому етапі варто залучати (міжнародних) експертів (особливо тих, хто має досвід повернення та визволення людей).

По-третє, має існувати постійний майданчик для проведення перемовин. Він може існувати на рівні президента, РНБО, МЮ, МЗС, неважливо, але фахівці, представники всіх відомств мають бути долучені до цієї роботи. Наразі, в нашому випадку: а) такого майданчика в принципі не існує, б) люди які займаються (або роблять пусті неефективні потуги) не є фахівцями, професіоналами і мало що взагалі розуміють в питаннях обміну.

По-четверте, самі переговори – це ювелірний процес. Дуже складний і дуже глибокий, особливо, коли твій опонент – Путін. Фатальна помилка вважати його ідіотом, недолугим або такою людиною, яка говорить лише мовою сили (так, він говорить мовою сили, але не фізичної). І це також ключовий момент. Тобто, якщо вести перемовини з таким як він, людина має мати мінімум такий самий рівень сили. Дуже важливо адекватно оцінювати, хто твій опонент. Утім, я не впевнена, що в нашій державі це розуміють. Росії – з потужною армією, з потужними спецслужбами та з ядерною зброєю нічого боятися фізичних загроз”.

Продовжуючи думку Надії Волкової про важливість рівня представництва, нагадаємо, як нещодавно турецький президент Реджеп Ердоган домігся звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Очевидно, щось з цього вигадала собі і Москва. Тим не менш, українських політв’язнів — звільнено.

Хоч би як це звучало дивно, але заради життя і свободи наших людей, інколи варто задуматися і про відверто нестандартні кроки. Аж до того, щоб звернутися по допомогу до когось із друзів Путіна. Нічого конкретного не пропонуємо, але, скажімо, колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі хіба не має впливу на «кремлівського начальника»? Може, цей 81-річний дідусь, “поціновувач” неповнолітніх дівчат, замість чергового секс-скандалу, нарешті зробить у своєму житті добру справу?

… І ви знаєте, таки Сильвіо далеко не один у світі.

Львівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: ZikЛьвівські студенти вийшли на акцію у підтримку українських політв’язнів Кремля (22 вересня, 2017) // Фото: Zik

 

Не лише на державному рівні

Питання звільнення українських політв’язнів має стати центром суспільної уваги, наполегливим нагадуванням. Натомість, все навпаки. Як вже згадувалося, реакція суспільства, наче сплеск, хвиля: наростає, спадає… А що в результаті? Яскравих маркерів дефіциту уваги суспільства до долі політв’язнів, на жаль, вистачає. Але чи може бути щось яскравіше за сумний факт: в українському варанті онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” немає навіть статті про того ж Станіслава Клиха. Це при тому, що в “Вікіпедії” – і це головна особливість проекту – кожен може написати чи редагувати контент.

Як же підсилити суспільну увагу до проблеми звільнення українців з російських тюрем?

На думку правозахисниці Олександри Матвійчук, важко порівнювати біографії та долі відомого режисера Олега Сенцова та збирача металобрухту Сергія Литвинова. Але боротися потрібно за всіх.

Матвійчук: “…Їхні імена мають звучати постійно як в середині країни, так і на міжнародній арені. Немає новин про ув’язненого, значить наше завдання знаходити приводи, щоб про нього говорили. Власне, кампанії LetMyPeopleGo багато в чому на це і спрямовані. Ми залучаємо людей до марафонів, написання листів, бомбардуємо міжнародні інстанції зверненнями, інформуємо про перебіг справ, проводимо акції, фотовиставки та флеш-моби. Нас підтримують багато ініціативних груп за кордоном, в Німеччині, США, Франції тощо. Навіть такий простий та символічний жест як відправити листівку для людини за ґратами має вагоме значення. Важливо зрозуміти, що допомогти може кожен ”.

Замість висновку

Згадана українська “Вікіпедія” — це лише маленький приклад “щирого зацікавлення» суспільства цим питанням. Ми полюбляємо потикати владу у бездіяльності, черговій #зраді (так, причин достатньо, але ж є розумні межі), натомість самі нічого не робимо там, де робити, вболівати – наш прямий громадянський обов’язок. Звинувачувати і повчати ми нікого не збираємося – всі цим грішимо. Не знаєте, як перейти на сайт “Вікіпедії” і що написати там про українського полоненого, писати статті — не ваше? То зробіть так, як пропонує експерт: просто відправте листівку з трьома словами “Про тебе пам’ятають”.

Мирослав Ліскович, Київ 

Джерело, 15/11/2017

Поділитися