“Украина вышла на тонкую грань”: статья генсека СЕ о конфликте вокруг образовательного закона

“Європейська правда” публікує український переклад статті генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда, присвяченої суперечці між Україною та деякими державами-членами РЄ щодо мовних положень закону “Про освіту”.

Початкова (англійська) версія цього тексту була опублікована брюссельським виданням EUobserver, яке зберігає копірайт щодо даної статті. Та зважаючи на суспільну важливість висловлювань генсека, ми переклали його думки також для української аудиторії.

Позиція Ягланда у нинішньому конфлікті має особливу вагу, зважаючи на те, що ближчим часом Венеціанська комісія – один з органів Ради Європи – має розпочати експертизу цього закону.

* * * * *

Визначення прав мовних меншин завжди було делікатним питанням.

Рідна мова відображає різні аспекти ідентичності людини – це і належність до громади, і національна, і індивідуальна ідентичність. Те, яка мова є рідною, має глибокі наслідки для нашої освіти та працевлаштування, а також нашої взаємодії з державою.

Підписавши новий закон про освіту в Україні, який зробить українську головною мовою в усіх державних середніх та вищих навчальних закладах, а також створює менш сприятливі умови для навчання мовами меншин, український президент ступив на тонку межу.

Петро Порошенко зазначив, що хоче, щоб усі українські студенти вільно говорили державною мовою – але також пообіцяв продовжити підтримку мов різноманітних національних меншин в країні.

Як генеральний секретар, я вітаю той факт, що зараз президент надав закон для вивчення Раді Європи. Це надає можливість спільної роботи над дотриманням законних прав європейських громадян, включаючи їхнє право на навчання рідною мовою.

Меншин – багато

Сьогодні близько 400 тисяч українських студентів навчаються мовами меншин. Серед них є ті, хто розмовляють угорською, польською, румунською та російською, тож не дивно, що уряди в Європі стурбовані перспективою, яку створило ухвалення нового закону.

Я не сумніваюся, що мовне питання буде головним для парламентаріїв наступного тижня, коли президент Порошенко звернеться до Парламентської асамблеї Ради Європи.

Та це, звичайно, лише приклад ширшої проблеми, яка є сьогодні в Європі.

Багато національних громад, які представляють меншини у різних країнах Європи, прагнуть переконатися, щоб держава сприяє їхній мовній культурі.

А в поточному контексті ці занепокоєння стають особливо потужними. Поява популістських, націоналістичних ідей у ​​деяких частинах Європи може призвести до нових викликів правам меншин, а також посилити сприйняття цієї загрози або чутливості до неї.

Невелика іскра здатна спричинити пожежу

Було б нерозсудливо ігнорувати загрозу миру та стабільності, яка з’являється через політизацію міжетнічних відносин та відхилення від міжнародно узгоджених стандартів захисту меншин. Мовне навчання є лише одним прикладом цього – але критично важливим і незаперечним.

Зрештою, пожежа має здатність поширюватися. Тому міжнародна спільнота має діяти та допомагати.

Маючи за плечима минулий досвід, ми здатні охолодити суперечки.

У нас є юридичні інструменти – Європейська конвенція з прав людини, Європейська хартія регіональних мов та мов меншин, а також Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин, – які забезпечують чітке правове поле для поваги прав меншин. Вони мають широку підтримку країн-членів РЄ.

Там, де була задіяна наша допомога, вона спрацювала.

Вірменія, Польща, Чорногорія та Румунія – серед тих держав-членів, які співпрацювали з Радою Європи для покращення доступу до освіти мовою меншин.

Наприклад, Вірменія дала змогу вивчати ассирійську, курдську та мову єзидів у школах, де навчається велика кількість представників цих меншин. І хоча в деяких з цих держав зберігаються важливі проблеми, кожна з них вже досягла значних успіхів у їх вирішенні, до того ж часто – в умовах політичних та фінансових обмежень.

На противагу цьому, ми маємо негативний приклад.

Війна в колишній Югославії є найстрашнішою ілюстрацією того, якими руйнівними можуть бути насідки політичної маніпуляції етнічними та релігійними поділами. Європа стала свідком націоналістичної глупоти, яка забрала життя понад 200 тисяч людей і залишила рани, які досі потребують зцілення. Національні меншини не були ініціаторами цих війн. Не вони почали ці війни, але саме їх використовували, саме проти них спрямовували і, зрештою, саме їх принесли в жертву в кривавій грі, розкрученій навколо мовних відмінностей.

В той період Югославія, щойно визволена з комуністичного репресивного режиму, все ще перебувала за межами демократичних структур, включаючи Раду Європи, а тому не мала ані старих засобів придушення розколів у суспільстві, ані нових норм, за якими конфлікти вирішуються в переговорах.

Державна мова – обов’язкова

Сьогодні принаймні кожен сьомий європеєць належить до національної або мовної меншини в своїй країні.

Багато хто з них живе в “гарячих зонах”, де ще не вичерпалася напруга після Другої світової або після холодної війни. Завжди є потенціал для зловживань правами меншин, і завжди існує моральний обов’язок запобігти цьому.

Уряди повинні продемонструвати політичну волю виконувати свої юридичні зобов’язання. Відкриті питання стосовно використання мов меншин та прав у європейських країнах, будь то на Балканах або в країнах Балтії, в Молдові, Румунії, Україні або в інших країнах, повинні бути вирішені швидко та відповідно до міжнародних юридично зобов’язуючих зобов’язань відповідних країн.

Звичайно, меншини в Європі повинні вільно володіти державною мовою тієї держави, де вони мешкають.

Це – життєво важливо для їхньої повної участі в суспільстві. А отже, держава повинна використати всі засоби, необхідні для того, щоб вони могли її вивчити.

Водночас держава також повинна забезпечити їм право та можливість використовувати свою рідну мову як у питаннях культури, так і в офіційному спілкуванні. Це, у свою чергу, дозволяє культурам меншин процвітати та дає змогу говорити, що громади користуються повагою.

Автор: Турбйорн Ягланд,

генеральний секретар Ради Європи

Джерело, 06.10.2017

Поділитися