Справа «Рубєжа». Хто такий Ігор Радченко?

1 липня стало відомо про затримання двох колишніх бійців батальйону “Айдар”, якими виявилися Валентин Лихоліт (позивний “Батя”) та Ігор Радченко (позивний “Рубєж”). Того ж дня в Печерському районному суді м. Києва розгорнулася ціла вистава за участі народних депутатів і генерального прокурора, яка завершилася звільненням з-під варти Валентина Лихоліта.

Тривалий час у соцмережах панувало спантеличення щодо того, ким же є другий затриманий айдарівець (звучала навіть версія щодо арешту Сергія Мельничука). Обрання запобіжного заходу для нього зовсім залишилося поза увагою громадськості та пройшло в атмосфері втаємничення – військова прокуратура так і не повідомила про те, де та коли воно відбуватиметься, очевидно, побоюючись, що публічність знову зіграє з прокуратурою злий жарт. Тільки через власні джерела нам стало відомо, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Ігорю Радченку все ж таки було обрано тим самим Печерським судом, але вже наступного дня, 2 липня. Розгляд апеляційної скарги на запобіжний захід відбудеться в понеділок, 11 липня, о 17.45 (за попередньою інформацією) в Апеляційному суді міста Києва.

Ігор Радченко в момент арешту

Фото: Фото із фейсбук-сторінки Родіона Шовкошитного від 1 липня 2016 року
Ігор Радченко в момент арешту

То хто ж такий Ігор Радченко? Що нам про нього відомо, окрім ось таких от фото гарячого рукостискання з Олегом Ляшком та провідування пораненого Дмитра Яроша?

Скріншот із твіттер-акаунту Олега Ляшка
Скріншот із твіттер-акаунту Олега Ляшка
Фото зі сторінки Дмитра Яроша від кінця січня 2015 року
Фото зі сторінки Дмитра Яроша від кінця січня 2015 року

Про “Рубєжа” я вперше почула трохи більше року тому, коли ми з колегами приїхали на підконтрольну Україні Луганщину в черговий моніторинговий візит для вивчення ситуації із порушеннями прав мирного населення в зоні АТО. Серед тих, із ким довелося поспілкуватися наприкінці червня 2015-го, була родина Шабрацьких. Син Сергія та Людмили, доброволець-айдарівець Дмитро Шабрацький загинув за нез’ясованих обставин на базі “Айдару” на виїзді із Лисичанська за кілька місяців до того – 26 березня 2015 року.

Один зі знімків, який залишився на телефоні загиблого Дмитра «Поета» Шабрацького
Один зі знімків, який залишився на телефоні загиблого Дмитра «Поета» Шабрацького
Бійці «Айдару» на тлі бази «роти Радченка» в Лисичанську. Саме тут, на другому поверсі, загинув на нез’ясованих обставин Дмитро Шабрацький. Ігор Радченко – по центру в шапці та червоній «арафатці».

Фото: Фото зі сторінки в соцмережах «айдарівця» Назара Даниліва
Бійці «Айдару» на тлі бази «роти Радченка» в Лисичанську. Саме тут, на другому поверсі, загинув на нез’ясованих обставин Дмитро Шабрацький. Ігор Радченко – по центру в шапці та червоній «арафатці».

Вибух гранати, а потім постріл із автомату Калашникова у підборіддя – при цьому, слідство відпочатку обстоювало версію самогубства. Численні клопотання адвоката Шабрацьких Євгенії Закревської до генеральної та військової прокуратури щодо передачі справи до військової прокуратури були проігноровані. А кілька місяців тому провадження взагалі закрили, мовляв, що тут розслідувати – сталося самогубство, розвідник – робота нервова. Але адвокат оскаржила закриття справи, і суд цю скаргу задовольнив. Занадто багато суперечностей, білих плям і фактів, які очевидно йдуть урозріз зі значно простішою та вигіднішою для слідства та безпосереднього командира Шабрацького версією самогубства.

Фрагменти постанови про закриття кримінального провадження, відкритого за фактом смерті Дмитра «Поета» Шабрацького. Пізніше Лисичанський міський суд скасував цю постанову, відновивши розслідування. Вперше документ був опублікований у звіті Центру Громадянських Свобод
Фрагменти постанови про закриття кримінального провадження, відкритого за фактом смерті Дмитра «Поета» Шабрацького. Пізніше Лисичанський міський суд скасував цю постанову, відновивши розслідування. Вперше документ був опублікований у звіті Центру Громадянських Свобод

Сергій та Людмила Шабрацькі наполягали і продовжують наполягати на тому, що це було вбивство. Мотив – той факт, що їх син був правдорубом, який складно мирився із несправедливістю світу цього і мав серйозні зауваження до командування, яке «всліпу» залучало бійців до тилової діяльності роти сумнівної законності.

Фрагмент одного з численних листів батьків Дмитра Шабрацького, в яких вони вимагають належного розслідування обставин смерті їх сина. Людмила, мати загиблого «Поета», як і багато хто з його колишніх соратників та друзів, стверджує, що «Дмитро не боявся говорити правду в обличчя керівництву, ніколи не плазував перед ним». Можливо, в цьому криється загадка його смерті
Фрагмент одного з численних листів батьків Дмитра Шабрацького, в яких вони вимагають належного розслідування обставин смерті їх сина. Людмила, мати загиблого «Поета», як і багато хто з його колишніх соратників та друзів, стверджує, що «Дмитро не боявся говорити правду в обличчя керівництву, ніколи не плазував перед ним». Можливо, в цьому криється загадка його смерті

Центр громадянських свобод двічі звертався до справи Шабрацького у своїх звітах, констатуючи неефективність слідства. Передавали відомості про кейс різним міжнародним організаціям, зокрема, особисто помічнику генсека ООН з прав людини Івану Шимоновичу. Історії Шабрацького та безуспішним спробам його батьків добитися справедливості присвячений ось цей ролик, який буквально місяць тому ми показували у стінах комітетів Верховної Ради, обговорюючи проблеми досудового слідства в зоні АТО.

До чого тут Радченко?

Річ у тім, що командування диверсійно-розвідувальною ротою, до якої, власне, і належав Дмитро, здійснював Ігор Радченко, офіційно маючи статус офіцера-психолога.

Насправді ми знаємо про Ігоря Радченка (він же «Рубєж», він же «Роман Романич», він же «Романич») не так багато. Але уявлення про цю особу маємо складати із набору фактів, які стосуються не лише його особисто, а й діяльності його роти і тих, хто із нею пов’язаний або в чиїх інтересах вона діяла в тих чи інших ситуаціях.

Ігор Радченко – доволі відома особа в Рубіжному. Можна сказати, сумнозвісна. Складно знайти тих, хто відгукується тут про нього позитивно. Відомо, що до війни він займався адвокатською діяльністю, при чому, як розповідає в інтерв’ю LB.ua тепер вже колишній голова міліції Луганської області Анатолій Науменко, розповідаючи про Радченка, “він завжди був адвокатом специфічної когорти людей”. Що це за когорта людей – знаємо це лише з чуток, але джерело у правоохоронних органах Луганської області стверджує, що у довоєнні часи серед місцевих Ігор Радченко був відомий під красномовним нік-неймами «Адвокат диявола» і «Бандитський папа». Можливо, більше про це міг би розповісти старший слідчий лисичанської міліції Кустіков, який розслідував справу Шабрацького і безуспішно намагався її поховати, а, за словами знайомих із місцевим контекстом людей, знайомий із Ігорем Радченком вже 15 років. За нагоди неодмінно поцікавимося.

Що ще важливо знати про факти з довоєнної біографії Ігоря Радченка – це те, що він, маючи доводі суперечливий бекграунд, потрапляв до переліку висуванців від двох політичних сил, які називають себе продемократичними – “Народного Фронту” та “Батьківщини”. Він був членом спершу громадської організації “Фронт Змін”, а потім і однойменної політичної партії. На виборах 2012 року Радченко ішов у списках претендентів на висування кандидатом у народні депутати від “Батьківщини” саме в якості ПП “Народний Фронт”, і зрештою став кандидатом у нардепи по мажоритарному округу №112 саме від ВО “Батьківщина”. Як свідчать матеріали ЦВК, тоді він посів четверте місце, отримавши більше 5 тисяч голосів, а переміг на цьому окрузі одіозний регіонал Іоффе.

Але, припустимо, то було давно. Важливіше було б зрозуміти мотивацію тих, хто приймав рішення про призначення Ігоря Радченка вже в січні 2016 року на посаду заступника губернатора Запорізької області. Відповідна новина досі міститься на сайті Запорізької обласної ради. Під час засідання ради оборони області в.о. голови облдержадміністрації Костянтин Бриль представив присутнім “стажиста на посаду свого заступника Ігоря Олександровича Радченка”.

Крайній ліворуч – Ігор Радченко, по центру – губернатор Костянтин Бриль, який у січні 2016 року представив громадськості та колективу ОДА нового “стажиста на посаду свого заступника Ігоря Олександровича Радченка”

Фото: Фото з офіційної сторінки Запорізької обласної державної адміністрації
Крайній ліворуч – Ігор Радченко, по центру – губернатор Костянтин Бриль, який у січні 2016 року представив громадськості та колективу ОДА нового “стажиста на посаду свого заступника Ігоря Олександровича Радченка”
Скріншот зі сторінки Запорізької обласної державної адміністрації з новиною про призначення Ігоря Радченка на посаду замгубернатора
Скріншот зі сторінки Запорізької обласної державної адміністрації з новиною про призначення Ігоря Радченка на посаду замгубернатора

Але вже за кілька тижнів Радченко начебто сам відмовився від цієї посади, посилаючись на сімейні обставини. Хоча є альтернативна інформація. Згідно з нею, Радченка “збили” на цьому злеті, хоча він обіцяв йому дуже непогані кар’єрні перспективи, адже “стажистові” була приготована роль людини, що опікується “силовими напрямками, в тому числі питаннями оборони області, а також боротьби з криміногенною ситуацією в регіоні”. Чия була це ідея – призначити саме Радченка? Хто його лобіював? Принаймні, формально рішення про призначення своїх заступників приймає голова ОДА, а як це відбувається в Україні на ділі і з ким узгоджуються кандидатури заступників губернаторів – знову ж таки тема окремої розмови.

Але повернемося до діяльності розвідувально-диверсійної роти 24 окремого штурмового батальйону ЗСУ, які дозволяють нам скласти уявлення про Ігоря Радченка.

Епізод 1. Спроба “віджиму” “Акценту” та зв’язок із “Опозиційним блоком”

Осінь 2014 року. Розпал війни. За пилом збройних сутичок і в полоні інстинкту самозбереження, коли стираються напівтони, мало хто помітив, що відразу після звільнення північної Луганщини тут почали відбуватися вкрай суперечливі речі. Наприклад, місцеву лисичанську ТРК “Акцент” захоплюють озброєні особи. Звісно, під патріотичними та “правильними” гаслами.

Віталій Шведов, який на той час був Уповноваженим представником штабу АТО в Лисичанську, розповів пізніше в інтерв’ю нам, а також кільком ЗМІ, що то був саме батальйон “Айдар”. Найімовірніше, йшлося про «роту Радченка», яка, власне кажучи, і дислокувалися тоді в Лисичанську.

На цьому відео Віталій детально описує, як працював «Акцент» станом на осінь 2014 року, і як відбувалося захоплення.

Детальний опис сюжету з «Акцентом» подано в докладній публікації на сайті “Телекритика”. За словами Шведова, було відкрите відповідне кримінальне провадження за фактом збройного захоплення «Акценту», про розслідування котрого нам, до речі, нічого не відомо.

Тим часом, для нас у цьому епізоді важливими є кілька нюансів.

По-перше, підтверджена кількома свідками, в тому числі згаданим Віталієм Шведовим, присутність у сцені із захопленням “Акценту” Євгена Байрамова. Останній є офіційним помічником колись мера Лисичанська, а тепер – народного депутата від “Опозиційного блоку” Сергія Дунаєва. Місцеві саркастично називають Євгена Байрамова “спеціалістом із виборчих технологій”. Саме Байрамов зараз очолює ОВК №114 на довиборах у Верховну Раду України, які мають відбутися 17 липня і де вже зараз щодня заявляють про порушення, включно із жорстоким побиттям самого Байрамова. Згідно із законом, рішення про призначення голів ОВК приймає Київ, тобто ЦВК, яке в кандидатурі Байрамова не побачило нічого контраверсійного. Хоча якщо копнути глибше в гуглі – то можна віднайти відео, де голова ОВК №114 присутній на зборах щодо організації “референдуму” за участі Царьова та Болотова. А якщо зазирнути ще глибше, у 2010 рік, то там можна побачити, наприклад, цей документ. Це – окрема думка одного з членів Лисичанської міської виборчої комісії від жовтня 2010 року щодо причетності помічників Дунаєва до порушень під час виборчого процесу. “Посадові особи місцевого самоврядування в особі помічника міського голови Байрамова Є.В.О. та заступника Лисичанського міського голови Фоменко Л.Д. постійно втручалися в роботу Лисичанської міської виборчої комісії, про що свідчать фото,” – ідеться в документі.

Документ, переданий нам одним із учасників виборчого процесу 2010 року, де наголошується на ролі помічника Сергія Дунаєва Євгена Байрамова
Документ, переданий нам одним із учасників виборчого процесу 2010 року, де наголошується на ролі помічника Сергія Дунаєва Євгена Байрамова

По-друге, цікавою є присутність у цій історії Наталі Кравченко. Це також помічниця Сергія Дунаєва, яка, приміром, представляла його інтереси в суді проти місцевого журналіста Івана Полупанова, а також виконує функції його прес-секретаря. На момент захоплення ТРК “Акцент”, а це відбувалося незадовго до парламентських виборів 2014 року (на яких переміг, як нескладно здогадатися, Дунаєв), Наталя Кравченко очолювала ОВК №107. І, згідно з оприлюдненим “Телекритикою” документом, саме на її “замовлення”, оформлене, зауважте, на офіційному бланку ОВК, і прибув “Айдар” на канал, начебто для забезпечення “безперешкодного надання ефірного часу політичним партіям і кандидатам в народні депутати України та забезпечення волевиявлення громадян України”. Підпис-печать.

Документ, виданий на офіційному бланку та з печаткою ОВК №107, в якому на той момент голова ОВК, а також помічниця та прес-секретар Сергія Дунаєва Наталя Кравченко просить Сергія Мельничука забезпечити “безперешкодного надання ефірного часу політичним партіям і кандидатам в народні депутати України та забезпечення волевиявлення громадян України”. Вперше документ був опублікований «Телекритикою»
Документ, виданий на офіційному бланку та з печаткою ОВК №107, в якому на той момент голова ОВК, а також помічниця та прес-секретар Сергія Дунаєва Наталя Кравченко просить Сергія Мельничука забезпечити “безперешкодного надання ефірного часу політичним партіям і кандидатам в народні депутати України та забезпечення волевиявлення громадян України”. Вперше документ був опублікований «Телекритикою»

Важливо зауважити, що це звернення було оформлене на ім’я Сергія Мельничука. Як каже Віталій Шведов у наведеному вище відео, Мельничук пізніше так і не відхрестився від контраверсійних дій одного із підрозділів «Айдару». Можливо, тому, що на той час вони із Ігорем Радченком ще дружили?

«Сергію Петровичу Мельничуку я дзвонив, кажу: Сергій Петрович, така ситуація. Нехай приїде твій зам і прокоментує ситуацію, скаже, що командування «Айдару» про це не знало – для того, щоб не наводити тінь на весь підрозділ, не пускати негатив. Вони не приїхали, – згадує Віталій. – Мельничук сказав: я не знаю, треба розбиратися, але зама свого не прислав. Ось так.»

І ще один цікавий факт. За нашою інформацією, чоловік пані Кравченко – Андрій Михайлов – також був бійцем батальйону “Айдар” і саме «роти Радченка». Факт родинного зв’язку Кравченко та Михайлова підтверджується, наприклад, ось цим документом – протоколом про вчинення адміністративного корупційного правопорушення. Цей протокол був вручений пані Кравченко на місцевих виборах 2015 року. Тоді вона очолювала ТВК (її кандидатура була висунута, звісно ж, “Опозиційним блоком”), а свого чоловіка влаштувала на одну з посад у цій самій комісії.

Скріншоти із відео, яке демонструє протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, що був вручений голові ТВК Наталі Кравченко. Відео доступне за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=PXd7_I5Fjjc
Скріншоти із відео, яке демонструє протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, що був вручений голові ТВК Наталі Кравченко. Відео доступне за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=PXd7_I5Fjjc

По-третє, за словами місцевих журналістів, які були свідками захоплення каналу, на сьогоднішній день, “Акцент” мовить невідомо звідки, тобто формально належить міськраді, формально перебуває за відомою всім адресою, але де-факто знаходиться “на офісах у Дунаєва” і працює в його інтересах.

Скріншот коментарів із фейсбук-сторінки адвокатки Євгенії Закревської. Пост доступний за посиланням https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1167627369943727&set=a.166858666687274.33838.1 00000894247173&type=3&theater
Скріншот коментарів із фейсбук-сторінки адвокатки Євгенії Закревської. Пост доступний за посиланням: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1167627369943727&set=a.166858666687274.33838.1 00000894247173&type=3&theater

Зате колектив саме «Акценту» (з подачі, за словами народного депутата Вікторії Сюмар, Луганської ОДА) нагородив почесними грамотами під час свого виїзного засідання Комітет ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики. У президії виїзного засідання – народний депутат, обраний на тамтешньому окрузі – Сергій Дунаєв.

Тим часом, саме із Дунаєвим, а також із Юрієм Бойком, пов’язують ПАТ “Лисичанський скляний завод”, де під час окупації регіону т.з.“ЛНР” був розквартирований батальйон Олексія Мозгового “Прізрак” і де перебувала численна воєнна техніка, боєприпаси та утримували цивільних заручників. Причетність де-факто власників заводу (традиційно – через кіпрські “прокладки”) до появи там терористів – місцевими правоохоронними органами не досліджується, натомість розслідується обстріл заводу, який здійснювали українські сили АТО в рамках військової операції зі звільнення Лисичанська. Дії української армії при цьому кваліфіковані як “теракт”. Детально про цю історію, яка тільки додає барв ситуації, я писала в публікації на Радіо Свобода.

Епізод 2. Викрадення “ротою Радченка” цивільної особи, імовірно, в інтересах Дунаєва

Цей випадок викладений у кількох звітах Центру Громадянських Свобод. Ідеться про викрадення бійцями “роти Радченка” цивільної особи, колишнього посадовця місцевого рівня. Варто зауважити, що принаймні на момент нашого знайомства ця особа виявилася проукраїнською, волонтером, який допомагав військовим. За його власними словами, факт його викрадення збігся з інтересами саме Сергія Дунаєва.

Захоплення відбулося в кінці серпня 2014 року, якраз у день, коли було призначено сесію міськради Лисичанська, під час якої мали бути оголошені факти щодо причетності місцевих фінансово-промислових груп та їх ставлеників до захоплення міста бойовиками т.з. «ЛНР», а також мала бути оголошена вимога щодо саморозпуску ради. Герой нашого звіту мав виступати під час цього засідання із викривальною інформацією щодо Сергія Дунаєва, але його викрадення ці плани зірвало. Хоча відбувся він доволі легко – без катувань та побиттів уже за кілька годин його повернули до Лисичанська.

Як виявилося пізніше, серед його викрадачів був у тому числі Дмитро Шабрацький, який підпорядковувався Ігорю Радченку. Той Дмитро, якого пізніше убили на базі роти в Лисичанську. Як переказує наш співрозмовник, саме його викрадення стало “прозрінням” для Шабрацького, який впізнав у жертві місцевого проукраїнського активіста, і пізніше прийшов до нього з каяттям і розповіддю про те, як прямо звинуватив своє командування в тому, що вони руками айдарівців, не знайомих із місцевим контекстом, «тягають патріотів, заробляють на цьому гроші».

Епізод 3. Втручання Радченка у виборчий процес. І знову згадка «Опозиційного блоку»

Неформально можна почути безліч інформації щодо втручання “роти Радченка” у виборчий процес. Підтверджувати цю інформацію офіційно та відкрито не зголошується ніхто, але у відкритих джерелах є принаймні одна згадка про це, при чому з посиланням на ім’я Ігоря Радченка, який на парламенських виборах 2014 року йшов самовисуванцем.

Скріншот зі сторінки з результатами позачергових виборів до ВРУ 2014 року на окрузі №113 із центром у м. Сватове Луганської області
Скріншот зі сторінки з результатами позачергових виборів до ВРУ 2014 року на окрузі №113 із центром у м. Сватове Луганської області
Агітматеріали Ігоря Радченка в рамках передвиборчої кампанії 2014 року

Фото: Скріншот із відео Громадського ТБ
Агітматеріали Ігоря Радченка в рамках передвиборчої кампанії 2014 року

А саме: на сайті “Народного Фронту” збереглася новина з посиланням на відомого блогера Дмитра Снєгирьова, який був кандидатом від “Народного Фронту” по 113-м округу.

“На даний момент кандидат у народні депутати Ігор Радченко, який офіційно йде на вибори як доброволець з батальйону “Айдар”, але, як можна зрозуміти з його агітматеріалів, підтримується “Опозиційним блоком”, прибув до приміщення ОВК з невідомими людьми, зачинився там з головою комісії, і про що йшла мова – невідомо,” – цитує сайт народного фронту інформацію зі звинуваченням на адресу свого, до речі, колишнього члена – Радченка.

Скріншот зі сторінки «Народного Фронту», на якій повідомляється про порушення під час виборів та згадується ім’я Ігоря Радченка. Ця сторінка доступна за посиланням http://nfront.org.ua/news/details/491-luganshchina- u-svatovomu- zablokovana-robota- okruzhkomu
Скріншот зі сторінки «Народного Фронту», на якій повідомляється про порушення під час виборів та згадується ім’я Ігоря Радченка. Ця сторінка доступна за посиланням http://nfront.org.ua/news/details/491-luganshchina- u-svatovomu- zablokovana-robota- okruzhkomu

Роль “роти Радченка” у виборах має бути досліджена ще й з огляду на інформацію від батька Дмитра Шабрацького Сергія: “Восени, наприклад, були вибори (ідеться про позачергові вибори до Верховної ради в жовтні 2014 року, – прим.Ред.), і Радченко балотувався. Діма цілодобово їздив з ним, скажімо так, як охоронець. Багато що бачив, і щодо виборів у тому числі. Плюс інші ліві справи, які він з бійцями прокручував, але Діма сам по собі такий правдоруб. “Романич” цього боявся.”

Епізод 4. Можлива причетність до смерті добровольця Дмитра Шабрацького

Дмитро Шабрацький неодноразово скаржився на конфлікт із Ігорем Радченком та його правою рукою Яковчуком (позивний «Яша»). Стверджував, що вони йому погрожували. Востаннє батьки бачили свого сина за два дні до вбивства. За їх словами, він заїхав додому на пару хвилин. Показав фото своїх командирів і сказав батькам, що ці люди можуть його вбити. Так стверджує мама Дмитра в одному зі своїх численних листів до слідчих органів та виконавчої влади. З десяток таких листів пішли нагору, але до жодних результатів не призвели. А ось фрагмент одного з листів: “Ці люди мене вб’ють, чиїми руками та як я не знаю, але якщо раптом скажуть, що він дурень, скінчив життя самогубством, втратив глузд або втрапив під авто, наївся наркоти, а потім ще й контрольний вистріл у голову як у справі Пукача – нічому не вірте, це справа рук цих людей”.

Про це він говорив буквально за день до своєї смерті і своєму батькові.

Фрагмент листа матері Дмитра Шабрацького до на той час начальника лисичанської міліції Топольскова. У цьому фрагменті йдеться про те, що «Поет» попереджав навіть своїх батьків про те, що його можуть убити та вказував на конкретних людей
Фрагмент листа матері Дмитра Шабрацького до на той час начальника лисичанської міліції Топольскова. У цьому фрагменті йдеться про те, що «Поет» попереджав навіть своїх батьків про те, що його можуть убити та вказував на конкретних людей

Ще рік тому мені вдалося поспілкуватися з кількома айдарівцями із роти Радченка. Я не називатиму їх імен і позивних, та й вони говорити про будь-яку конкретику відмовлялися. Але один із них прямо заявив: “Я вважаю, що це було вбивство.” При цьому, він, кажучи про мотиви вбивства, зазначав: “Дмитро нічого не замовчував, говорив правду.”

До речі, є інформація про те, що Шабрацький таки давав свідчення СБУ щодо діяльності командирів (і навіть не один він), проте на сьогоднішній день слідство цих свідчень не віднайшло.

Фрагмент листа матері Дмитра Шабрацького, де йдеться про розповідь її сина відносно вмовлянь з боку на той час комбата «Айдару» Сергія Мельничука дати свідчення СБУ щодо «темних справ» Ігоря Радченка та його зв’язків із Сергієм Дунаєвим
Фрагмент листа матері Дмитра Шабрацького, де йдеться про розповідь її сина відносно вмовлянь з боку на той час комбата «Айдару» Сергія Мельничука дати свідчення СБУ щодо «темних справ» Ігоря Радченка та його зв’язків із Сергієм Дунаєвим

Під час коротких зустрічей час від часу Дмитро скаржився батькам на нецільове використання бійців батальйону, а саме на те, що їх задіювали в якості особистої охорони, в тому числі, охорони дітей і нерухомості впливових у регіоні осіб, а також, як він висловлювався, “комуністично-регіональних сходняків”. Колишні бійці, з якими нам доводилося спілкуватися, підтверджують факти залучення “роти Радченка” до дій, не пов’язаних із виконанням бойових завдань.

“Багато того, на що я не надіявся, – зізнався один із бійців телефоном. – Я пішов на патріотичній хвилі, з Майдану. Багато чого побачив… Подав рапорт на переведення. Багато хто пішов. Були завдання, які не стосуються захисту мирного населення, а навпаки: “віджими” і т.п.”

Ми домовилися про зустріч, коли боєць буде в Києві, але він так і не вийшов на зв’язок. Мене це не здивувало. Загальна риса для тих, хто стикався із Ігорем Радченком – це страх перед ним. Усі вважають його особливо небезпечним, хитрим та дуже розумним.

Ще один боєць, який на той момент уже не служив, сказав мені, аргументуючи свою відмову спілкуватися на тему вбивства Шабрацького навіть телефоном (цитую мовою оригіналу): “Та по телефону мене вже провіряють, тьотя. Ви шо думаєте, я вам тут дебіл? Мене тоже можуть грохнуть… Я цю інформацію заберу з собою в гроб.”

Мабуть, можна було б додати до цього тексту ще не один епізод, але проблема в тому, що наразі нічого, окрім чуток, ми не маємо. Потенційний послужний список “Рубєжа” у вигляді “вбивств, тортур, викрадення, здирництва, наркотиків”, які згадує в своєму фейсбуці колишній губернатор Георгій Тука, має бути перевірений слідством, а саме військовою прокуратурою, але аж ніяк не місцевою міліцією, яка за замовчуванням не здатна розслідувати діяльність таких впливових у регіоні персонажів, яких, судячи з усього, проштовхують на найвищому рівні.

Допис міститься за посиланням https://www.facebook.com/george.tuka/posts/986126241501779?pnref=story

Фото: Скріншот із фейсбук-сторінки Георгія Туки.
Допис міститься за посиланням https://www.facebook.com/george.tuka/posts/986126241501779?pnref=story

***

Чи є в “Рубєжа” група підтримки (чи його, як то кажуть, «злили») – побачимо в понеділок в Апеляційному суді. Але помітьте, що рішення першої інстанції не викликало жодного обурення з боку айдарівців та бойових нардепів. Ніхто не блокував суд і не пішов визволяти затриманого під Лук’янівку. Більше того, навіть Ігор Мосійчук, який на повну захищав “Батю”, дуже стримано висловлюється про особу Радченка, зазначаючи, що з боку «Айдару» «ніхто не побіг захищати Радченка», а також каже, що чув «від людей, яким довіряє» 90% із того, що озвучила в ефірі «Еспресо ТБ» адвокатка Євгенія Закревська. А говорила Євгенія якраз про те, що Радченко діяв автономно, що захоплення ТРК «Акцент» відбулося на замовлення народного депутата від «Опозиційного блоку» Дунаєва і що командир лисичанського «Айдару» Радченку, по суті, діяв в інтересах «Опозиційного блоку».

Щоправда, вже за кілька днів у студії Шустер LIVE виглядало так, що від Радченка відмовлятися ніхто наміру не має, включно із Ігорем Мосійчуком.

На сьогоднішній день викладені вище факти у підозрі, оприлюдненій військовою прокуратурою, – відсутні. Не виключено – що через страх потенційних свідків та потерпілих давати свідчення. Не одна особа з тих, із ким доводилося спілкуватися в контексті справи “Рубєжа”, попереджала, що в ЦЕ краще не лізти. У зв’язку із цим, пропоную “залізти” в ЦЕ якомога більшій кількості людей. Можливо, тоді в нас з’явиться шанс на правосуддя. І в нас, і в нього…

Могила Дмитра «Поета» Шабрацького

Фото: Фото з архіву родини Шабрацьких
Могила Дмитра «Поета» Шабрацького

Справа “Рубєжа” зачіпає за живе. Не тільки тим, що всі злочини, які можуть бути інкриміновані йому та його групі, здійснювалися із військовими квитками ЗСУ в кишенях. А й тим, що, судячи з усього, здійснювалися вони в інтересах представників «Опоблоку». «Айдар», що вийшов із Майдану, – в ролі приватної армії вчорашньої «Партії Регіонів». Ні, це не шизофренія, це – українська реальність.

http://society.lb.ua/war/2016/07/09/339809_sprava_rubiezha_hto_takiy_igor.html?utm_source=local&utm_medium=cpm&utm_campaign=lenta

Поділитися