Міжнародний гібридний трибунал як відповідь на тотальну безкарність

Сьогодні правозахисні організації працюють у світлі викликів, які переживає Україна. Мова йде і про жертв організованого режимом Віктора Януковича нападу на мирних учасників Євромайдану, і про наслідки збройної агресії Російської Федерації, що розпочала окупацію Криму та війну на Донбасі.

Ці екзистенційні виклики є новими для нашої країни, але далеко не унікальними для світу. Існує напрацьований досвід інших країн, які у свій час теж опинялися у ситуації, коли недореформовані органи влади не можуть впоратись із величезним масивом злочинів.

Правозахисники давно закликають владу ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду, що дасть можливість передати розслідування на окупованих територіях у руки міжнародного правосуддя. Ще одним варіантом, який можна впроваджувати паралельно, є залучення міжнародного елементу до національної правової системи через формування міжнародних гібридних трибуналів.

Насправді, такий варіант має цілий ряд вагомих переваг для України:

  1. Гнучкість моделювання, що проявляється у врахуванні національної правової системи та правової культури при створенні трибуналу, що дозволить уникнути загроз, які зумовлені специфікою українського контексту.
  2. Демонстративний ефект, що досягається розташуванням трибуналу в Україні, і робить процес видимим для суспільства та зручним для людей, які стали жертвами порушень.
  3. Розвиток спроможностей національної судової системи через позитивний вплив міжнародного механізму на систему українського правосуддя в цілому.
  4. Розширення можливостей примусу через співпрацю інших країн із трибуналом, що може мати вияв, наприклад, у вигляді практичної допомоги слідству.
  5. Легітимність в очах суспільства, що особливо важливо в умовах катастрофічно низької довіри до національних правоохоронних та судових органів. Багато жертв тортур на сході після звільнення навіть не звертаються до органів влади, бо просто не вірять у їх спроможність.

Яку б модель трибуналу ми не обрали, вона має ґрунтуватись на кількох підходах.

Насамперед, це мандат та його легітимація. Правозахисні організації цікавлять в першу чергу міжнародні злочини, але в Україні ще “провисає” боротьба з корупцією. Потрібно чітко визначити співвідношення цього механізму із Міжнародним кримінальним судом, який вже почав вивчення ситуації на Донбасі. Як програму максимум можна ставити собі за мету створення трибуналу на основі спеціальної угоди із ООН, що дозволить заручитися підтримкою всього міжнародного співтовариства.

Наступний підхід – це автономність. Дуже важливо, щоб трибунал, незалежно від обраної моделі був повністю незалежний від політичної волі держави, та убезпечений від негативного впливу при можливій зміні влади. Аби не повторювалася ситуація, яка зараз відбувається із Національним антикорупційним бюро (НАБУ). Так, 13 січня 2016 року президент України вніс зміни в Кримінальний процесуальний кодекс і тепер, розпочаті після Майдану провадження проти топ-корупціонерів не передаються НАБУ, а продовжуватимуться розслідуватись Генпрокуратурою.

Належить звертати увагу на спеціальний порядок добору суддів й персоналу. Правильно говорити про необхідність залучення міжнародних суддів. Але варто звернути увагу, що мусять бути чіткі правила та  критерії для відбору та призначення й українських суддів, слідчих та експертів.

Важливим підходом є замкнутість циклу. При створенні гібридного трибуналу Україні було б доречно передбачити у цьому суді спеціальний відділ прокуратури, який був би незалежним від національних органів розслідування та самостійно здійснював збір та аналіз  доказів, кваліфікацію діянь тощо.

Часовість як підхід змушує наперед визначити усі питання, які можуть виникнути після завершення роботи такого трибуналу. Наприклад, де будуть зберігатися архіви, якщо цей механізм тимчасовий.

Також дуже важливим підходом є спеціальний порядок фінансування. Це одна із основних гарантій незалежності трибуналу. Створення та функціонування такого механізму коштує досить дорого. Україна буде змушена залучати кошти донорів, в якості яких, як правило, виступають держави. А відтак обов’язково треба буде залучати ці держави до постійного контролю й аудиту над ефективністю їх витрачання.

Таким чином, аби у повній мірі використати можливості міжнародного правосуддя для подолання проблеми безкарності, насамперед необхідно внести зміни до Конституції України й прибрати з перехідних положень Конституції норму про те, що ратифікація Римського статуту відкладається на три роки.

Належить передбачити в перехідних положеннях Конституції можливість для створення конкретної моделі міжнародного гібридного трибуналу, яка має бути визначена в результаті широкої суспільної дискусії.

Також важливо гармонізувати національне законодавство, у першу чергу, Кримінальний кодекс України, із міжнародним гуманітарним правом. Платформа “Правозахисний Порядок Денний” вже розробила законопроект, який усуває основні його недоліки.

Це те, що влада має зробити у будь-якому разі, незалежно від того, на скільки затягнеться процес створення міжнародного гібридного трибуналу.

Ми чекаємо від вищих посадових осіб, від народних депутатів, від представників уряду підтримки цієї ідеї та політичної волі для її просування. Інакше це так і залишиться “нереалізованою можливістю”, що для держави, яка має за обов’язок захищати своїх громадян, в умовах гібридної війни є невиправданою розкішшю.

Виступ правозахисниці Олександри Матвійчук (Центр Громадянських Свобод) під час круглого столу “Зміцнення довіри до правосуддя у справах про корупційні, воєнні злочини і злочини проти людяності через залучення міжнародних суддів, обвинувачів і слідчих: іноземний досвід і українські потреби”

Поділитися