01.07.2016

Чи судитимуть Росію за злочини в Донбасі, розповідає юрист з міжнародного права

Доки Росія не піде з Криму, юридично Україна знаходитиметься в стані збройного конфлікту з нею, навіть якщо на Донбасі припинять стріляти, а в Крим поїдуть туристи з Іжевська – переконаний юрист Микола Гнатовський.

Сьогодні Верховна Рада дала старт судовій реформі, яку запропонував президент України. Текст змін до Конституції, зокрема, до ст. 124, передбачає можливість ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Професор міжнародного права Микола Гнатовський пояснює, чи можливо довести, що МН17 збила Росія, і навіщо Україні ратифікувати Римський статут. НВ обрало найцікавіші тези з його лекції.

  • Практична потреба додати відповідну статтю про можливість ратифікації Римського статуту виникла ще 15 років тому, в 2001-му, коли Конституційний суд України надав висновок за поданням тодішнього президента України Леоніда Кучми про те, що Римський статут, який був підписаний від нашої країни у 2000-му, не може бути впроваджений, допоки не внесуть необхідні зміни в Конституції. Тоді, на думку Конституційного суду, Римський статут не був сумісний з Конституцією, оскільки МКС, як написано в статуті, доповнює національні органи кримінального правосуддя. З точки зору ж тодішнього Кримінального суду, у нас в Конституції можливості такого доповнення не було передбачено.

    І от, лише зараз з’явився конституційний проект, який передбачає такі дії. Йдеться не про те, що Україна ратифікує Римський статут, а що у неї з’явиться можливість зробити це через три роки. Натомість, зобов’язань ніяких немає.

  • Причини для ратифікації Римського статуту називаються різні. Але основна помилка українських політиків, як на мене, в тому, що вони абсолютно не усвідомлюють, для чого це потрібно. Ті причини, які є найбільш популярними у політичному дискурсі, не мають майже нічого спільного з тим, чим насправді є МКС і навіщо його створювали.

    У нас політики зі сцени Майдану закликали ратифікувати Римський статут і робили публічні заяви – ті самі політики, які зараз виступають проти. Вони тоді називали МКС Гаазьким трибуналом. У Гаазі багато судів і трибуналів, і якщо ми говоримо про Міжнародний кримінальний суд, це завжди Міжнародний кримінальний суд, а не Гаазький трибунал.

    «Гаазький трибунал» – це термін, який нічого не означає. Він малокоректний, але чомусь утвердився у нас у практиці, й серед журналістів теж. Так от, вони казали, що буде Гаазький трибунал, вищий суд, який покарає, припустимо, Януковича. Це все – абсолютна нісенітниця і не має нічого спільного з тим, чим є МКС.

  • Насправді ж, завдання МКС і тих держав, які беруть участь у цій справі – у створенні міжнародного кримінального правосуддя – не допустити безкарності за найтяжчі кримінальні злочини проти міжнародного права. А це воєнні злочини, злочини проти людяності, злочини геноциду. Можливо ще злочин агресії.
  • Прокурор МКС може за власною ініціативою притягати до відповідальності будь-яких осіб, які вчинили злочини на території України незалежно від їхнього громадянства і від подальшої позиції України чи будь-якої іншої держави. Це абсолютно в руках прокурора.

    Це почало працювати. Прокурор проголошує про початок попереднього розслідування, і Україна входить до числа тих шести держав, щодо яких здійснюється попереднє розслідування.

    Якщо брати досвід Грузії, основне розчарування, яке може бути у цієї країни від МКС, це те, що він ворушився надзвичайно довго. Війна в цій країні була в 2008 році, прокурор передала документи до палати попереднього провадження задля затвердження цього розслідування, як справи, яку веде суд, лише наприкінці 2015-го. Сім років вони чекали.

  • Тривалість подібних міжнародних процесів не відбувається «на завтра», не буває за місяць. Це дуже довго. Чому? Бо МКС треба пересвідчитися, що на рівні держави нема достатньої роботи по цьому напрямку.
  • Росія не є учасником Римського статуту. Але якщо ти ведеш війну на території іншої держави, від цього неучастю в статуті тут не сховаєшся. Значення має те, чи є держава, на території якої ведеться ця війна, учасницею Римського статуту. Якщо говорити, наприклад, про Грузію – вона є учасницею. Росія туди влізла. Все.
  • Треба розуміти різницю між військовими злочинами і воєнними злочинами.
    Воєнні злочини – це такі, що порушують закони і звичаї війни: злочини, які вчиняються під час воєнного конфлікту, які порушують норми міжнародного гуманітарного права.

    Військові злочини – такі, що порушують закони і звичаї війська. Наприклад, посадові злочини військового. Якщо військовий вбиває цивільне населення – це може бути і воєнним злочином також. Якщо ж просто не виконує вказівку керівника, дезертує, наприклад, це суто військове, а не воєнне. Повноваженнями МКС ж є тільки воєнні злочини.

    Статеве насильство під час збройного конфлікту – величезна проблема. Мораль падає, зґвалтування перетворюється на буденну реальність. Саме тому зараз зґвалтування – ледь не найбільш серйозний воєнний злочин. Після убивств, звичайно.

  • Якщо розглядати нашу ситуацію виключно як війну України з Росією, губиться внутрішній елемент. На мій погляд, він є. У мене теж величезна алергія, коли я чую «громадянська війна в Україні». Я поділяю точку зору, що ніколи б ця війна не була війною без зовнішнього втручання. Але оцей внутрішній елемент говорить про те, що нам слід обережно підходити і до розмов про кримінальну відповідальність.

    Наприклад, у 2014 році українські війська намагалися звільнити українське місто, захоплене на Донбасі бойовиками і застосували зброю. Можливо, застосування цієї зброї не відповідало всім вимогам міжнародного кримінального права. Якщо це не міжнародний конфлікт – тобто, тоді не було міжнародної сторони, то кримінальну відповідальність, як це не парадоксально, наші військові не несуть. Якщо міжнародний – то несуть. Там дуже багато нюансів.

    Тобто, наявність конфлікту із Російської Федерацією не скасовує того, що у нас є проблеми не міжнародного характеру. Це різні речі. Ми ставимо питання, який у нас конфлікт: міжнародний чи ні? А проблема в тому, що обидва.

Статеве насильство під час збройного конфлікту – величезна проблема. Мораль падає, зґвалтування перетворюється на буденну реальність
  • Воєнні злочини, злочини проти людяності не мають строку давності, обмежень за географією та датами. Навіть якщо вони зараз попадуть під амністію, все одно почуватимуться невпевнено.
  • Для того, щоб у МКС була порушена справа за воєнний злочин чи злочин проти людяності, потрібно, аби це був дійсно серйозний, масштабний злочин, який зачепив багато людей і було багато жертв. Інакше вони не будуть цим займатися.
  • У справі Майдану забракло елементу широкомасштабності. Міжнародний кримінальний суд це не вразило. Це нас вразило. У них була альтернатива закрити цю справу зовсім, але вони вирішили об’єднати її із тими подіями, які відбувалися далі й тривають дотепер.
  • Законодавством України у повній відповідності з міжнародним правом визначено, що поки триває контроль Росією автономної республіки Крим та міста Севастополь, має місце агресія з боку РФ, окупація цієї української території.

    Аксіомою міжнародного права є те, що коли є окупація однією державою частини території іншої держави, навіть, якщо немає жодного збройного спротиву, існує міжнародний збройний конфлікт між цими двома державами. Тобто поки вони не підуть з Криму, юридично у нас все одно буде стан збройного конфлікту із РФ. Навіть якщо у цей час це буде мирно, тихо, на Донбасі не будуть стріляти, а в Крим поїдуть туристи з Іжевська, і всі будуть щасливі. Це може тривати стільки, скільки триватиме окупація. Окупація Ізраїлем палестинських територій триває з 1967-го – наступного року буде 50 років.

  • Що стосується збитого Боїнга МН17. Це можна кваліфікувати як воєнний злочин – напад на цивільний об’єкт, і можна кваліфікувати як злочин проти безпеки цивільної авіації. Тоді це не міжнародний злочин, а транснаціональний, і не може дійти до Міжнародного суду. У такому випадку має розглядатися у національному суді держави, яка має на це юрисдикцію. Перше – України, бо це сталося на нашій території. Друге – також можуть мати юрисдикцію держави, громадяни яких були на борту літака.

    Воєнний же злочин може дійти до МКС. Але. Довести що ці хлопці з Бука цілилися у цивільний літак, бо знали, що це цивільний літак і хотіли його збити – малореально. Скоріше за все, так і не було. Принаймні, по тій версії, яка нам відома, вони думали, що це український військово-транспортний літак, а не малайзійський пасажирський. В такому разі постає питання, яка у них вина. Бо вони не хотіли знищити саме цей літак, вони переплутали. Тобто у них, наприклад, була злочинна недбалість. Питання у тому, наскільки це припустимо у кваліфікації воєнного злочину за міжнародним законодавством – неоднозначне.

  • Україна повинна розслідувати всі злочини, які відбуваються на її територіях. В тому числі, на неконтрольованих. Є військова прокуратура, слідче управління СБУ, аби зробити це власними силами. Щоправда, військова прокуратура і зайнялася зараз саме військовими злочинами: хто що вкрав, хто дезертир, а не воєнними.
  • Якщо розглядати нашу ситуацію виключно як війну України з Росією, губиться внутрішній елемент. На мій погляд, він є. У мене теж величезна алергія, коли я чую «громадянська війна в Україні». Я поділяю точку зору, що ніколи б ця війна не була війною без зовнішнього втручання. Але оцей внутрішній елемент говорить про те, що нам слід обережно підходити і до розмов про кримінальну відповідальність.

    Наприклад, у 2014 році українські війська намагалися звільнити українське місто, захоплене на Донбасі бойовиками і застосували зброю. Можливо, застосування цієї зброї не відповідало всім вимогам міжнародного кримінального права. Якщо це не міжнародний конфлікт – тобто, тоді не було міжнародної сторони, то кримінальну відповідальність, як це не парадоксально, наші військові не несуть. Якщо міжнародний – то несуть. Там дуже багато нюансів.

    Тобто, наявність конфлікту із Російської Федерацією не скасовує того, що у нас є проблеми не міжнародного характеру. Це різні речі. Ми ставимо питання, який у нас конфлікт: міжнародний чи ні? А проблема в тому, що обидва.

Статеве насильство під час збройного конфлікту – величезна проблема. Мораль падає, зґвалтування перетворюється на буденну реальність
  • Воєнні злочини, злочини проти людяності не мають строку давності, обмежень за географією та датами. Навіть якщо вони зараз попадуть під амністію, все одно почуватимуться невпевнено.
  • Для того, щоб у МКС була порушена справа за воєнний злочин чи злочин проти людяності, потрібно, аби це був дійсно серйозний, масштабний злочин, який зачепив багато людей і було багато жертв. Інакше вони не будуть цим займатися.
  • У справі Майдану забракло елементу широкомасштабності. Міжнародний кримінальний суд це не вразило. Це нас вразило. У них була альтернатива закрити цю справу зовсім, але вони вирішили об’єднати її із тими подіями, які відбувалися далі й тривають дотепер.
  • Законодавством України у повній відповідності з міжнародним правом визначено, що поки триває контроль Росією автономної республіки Крим та міста Севастополь, має місце агресія з боку РФ, окупація цієї української території.

    Аксіомою міжнародного права є те, що коли є окупація однією державою частини території іншої держави, навіть, якщо немає жодного збройного спротиву, існує міжнародний збройний конфлікт між цими двома державами. Тобто поки вони не підуть з Криму, юридично у нас все одно буде стан збройного конфлікту із РФ. Навіть якщо у цей час це буде мирно, тихо, на Донбасі не будуть стріляти, а в Крим поїдуть туристи з Іжевська, і всі будуть щасливі. Це може тривати стільки, скільки триватиме окупація. Окупація Ізраїлем палестинських територій триває з 1967-го – наступного року буде 50 років.

Наявність конфлікту із Російської Федерацією не скасовує того, що у нас є проблеми не міжнародного характеру
  • Що стосується збитого Боїнга МН17. Це можна кваліфікувати як воєнний злочин – напад на цивільний об’єкт, і можна кваліфікувати як злочин проти безпеки цивільної авіації. Тоді це не міжнародний злочин, а транснаціональний, і не може дійти до Міжнародного суду. У такому випадку має розглядатися у національному суді держави, яка має на це юрисдикцію. Перше – України, бо це сталося на нашій території. Друге – також можуть мати юрисдикцію держави, громадяни яких були на борту літака.

    Воєнний же злочин може дійти до МКС. Але. Довести що ці хлопці з Бука цілилися у цивільний літак, бо знали, що це цивільний літак і хотіли його збити – малореально. Скоріше за все, так і не було. Принаймні, по тій версії, яка нам відома, вони думали, що це український військово-транспортний літак, а не малайзійський пасажирський. В такому разі постає питання, яка у них вина. Бо вони не хотіли знищити саме цей літак, вони переплутали. Тобто у них, наприклад, була злочинна недбалість. Питання у тому, наскільки це припустимо у кваліфікації воєнного злочину за міжнародним законодавством – неоднозначне.

  • Україна повинна розслідувати всі злочини, які відбуваються на її територіях. В тому числі, на неконтрольованих. Є військова прокуратура, слідче управління СБУ, аби зробити це власними силами. Щоправда, військова прокуратура і зайнялася зараз саме військовими злочинами: хто що вкрав, хто дезертир, а не воєнними.

http://nv.ua/ukr/publications/mi-pitajemo-jakij-u-nas-konflikt-mizhnarodnij-chi-ni-problema-v-tomu-shcho-obidva-ekspert-mizhnarodnik-pro-vijnu-na-donbasi-ta-gaagskij-tribunal-138365.html

Назад
Попередня Наступна
buttons