Аліна Павлюк про необхідність визначати воєнні злочини за стандартами міжнародного права 

Чому так важливо, щоб злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту в Україні, кваліфікувались відповідно до норм міжнародного права?

У 2014 р. українська правоохоронна система зіштовхнулася із викликом у вигляді збройного конфлікту на власній території. Досліджуючи особливості відкритих кримінальних проваджень з цього моменту, можна сказати, що більшість з них кваліфікувалась за загальнокримінальними статтями, тобто так само як і будь-які діяння, вчинені до цього: вбивство за статтею 115 ККУ, незаконне позбавлення волі за статтею 146 ККУ і т.д. Зараз, вже майже після шести років з початку конфлікту, ситуація трішки покращилась, ведеться мова про міжнародне гуманітарне та міжнародне кримінальне право, але загалом проблема все ж залишається актуальною, особливо по відношенню подій на Донбасі.

Ми не єдині, хто застосували подібний підхід на практиці. Так, для прикладу, США у 1973 р. звинуватили свого лейтенанта у вбивстві та нападі замість воєнного злочину, оцінюючи події в My Lai під час війни у В’єтнамі; також США кваліфікували дії своїх солдат під час війни у Іраку як знущання по відношенню до людей, які затримувались в умовах війни; Росія кваліфікувала як загальнокримінальне зґвалтування та вбивство поводження своїх солдатів під час війни у Чечні; суд Аргентини визнав, що найтяжчі злочини можуть кваліфікуватися за національним правом як загальні кримінальні. Але чи варті ці приклади для наслідування? США так і не поставила крапки у своїх воєнних кампаніях у В’єтнамі, Афганістані та Іраку. Росія з її участю у різних війнах за останні 25 років взагалі не дуже схожа на об’єктивний приклад для наслідування правозастосовчої практики.

Міжнародний трибунал по колишній Югославії у справі THE PROSECUTOR v. ENVER HADŽIHASANOVIĆ, AMIR KUBURA у питанні взаємодії кваліфікації за національним та міжнародним кримінальним правом зазначив, що положення позитивного та звичаєвого міжнародного права не зобов’язують державу переслідувати порушення міжнародного гуманітарного права саме як воєнні злочини. В принципі держава не обмежена можливістю розглядати відповідні елементи злочину у контексті національного права 👇
https://www.icty.org/…/hadzihas…/tjug/en/had-judg060315e.pdf

Та у цій ситуації виникає одне величезне але…
Питання правосуддя в умовах збройного конфлікту доводиться розглядати не тільки з точки зору застосування на практиці норм права, як національного, так і міжнародного. У більш широкому сенсі розуміння, воно має давати відповіді на ряд концептуальних запитань:
📌 що саме відбувається у країні та як варто кваліфікувати ці події?
📌 чи був вчинений злочин одиничним актом або ж пов’язаний умислом з іншими діями сторони?
📌 які саме події відбувалися та в чому об’єктивна істина?

Належна оцінка подій – це завжди відповіді на незручні питання, намагання встановити об’єктивну істину та відновити правду незалежно від того, що відбувалось. Кожне конкретне вчинене діяння, яке розглядається як злочин, оцінюється та щодо якого здійснюється правосуддя стає частиною загальної картини подій не тільки крізь призму права, але й з точки зору політичних рішень.

Кожна війна та її наслідки завжди виходить за межі загальнокримінальних злочинів. Це ніби павутиння рішень, вчинків, закликів, дій, пов’язаних одним умислом. І тому так важливо його досліджувати крізь різні ситуації, у тому числі дивлячись на війну через її контекст у розслідуванні воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

P.S. В продовження цієї розмови, варто згадати, що 05.02 на засіданні Комітету з питань правоохоронної діяльності буде розглядатись проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права», (реєстр. № 2689)👇
http://komzakonpr.rada.gov.ua/uploads/documents/32514.pdf

Ну що ж, цікаво послухати як змінилась риторика навколо цього

Поділитися