Суд присяжних в Україні: які зміни необхідні та яким чином їх впровадити?

Незважаючи на тривалу історію існування, інститут присяжних в Україні продовжує привертати до себе увагу. Новини про присяжну, яка зірвала судовий процес, чи про нестачу присяжних в судах дуже швидко розлітаються серед представників правничої спільноти.

Вирішити ці та інші проблеми Кабінет Міністрів України запропонував у законопроекті №7022. Водночас, як можна свідчити із його тексту, радикальних змін в цій сфері не пропонується: єдине суттєве нововведення – розширення компетенції суду присяжних стосовно кримінальних проваджень про злочини, за вчинення яких встановлене покарання не лише у вигляді довічного позбавлення волі, а й у вигляді позбавлення волі на строк більше 8 років. Однак, що робити з нестачею присяжних у судах та покращенням процедури їх відбору, в законопроекті не йдеться.

Більш цікавим в такому разі видається альтернативний законопроект №7022-1. Серед його новел можна знайти не лише згадане вище розширення компетенції суду присяжних, а й збільшення їх кількості (до 12 осіб), розмежування функцій суду та присяжних (тобто присяжні прийматимуть вердикт стосовно факту вчинення злочину, а суд застосовуватиме міру покарання відповідно до положень КПК України), а також запровадження загального обов’язку громадян по здійсненню судочинства шляхом участі в суді присяжних.

Остання з новел викликає найбільше цікавості і полягає в тому, що згідно із законопроектом список кандидатів до суду присяжних формуватиметься із реєстру виборців по кожному з регіонів. Тобто до цього складу може потрапити будь-який громадянин, окрім обмежень, встановлених законодавством. В США така практика є поширеною, і для кожного громадянина є честю брати участь в судовому процесі та виконувати свій громадський обов’язок. В Україні таке розуміння у людей поки що відсутнє.

Задля більш ґрунтовного вивчення та дослідження цього питання платформа «Правозахисний порядок денний» організувала зустріч-дискусію, на якій обговорили основні проблеми впровадження в Україні суду присяжних та найоптимальніші шляхи вирішення цієї ситуації. Серед запрошених спікерів були співкоординатор Громадської ради доброчесності, адвокат родин Небесної Сотні Віталій Тітич, професор, голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва та адвокат, правозахисник Андрій Осіпов.

Перш за все, слід зауважити, що мало хто із правників, які знайомі з організацією роботи суду присяжних в Україні, може посперечатись щодо її гібридності. Так, більшість юристів українських «присяжних» називають «народними засідателями» і не помиляються. Система, яка існує в Україні, не є подібною самому розумінні інституту суду присяжних. Найчастіше для її найменування вживається поняття «шефенська модель».

Однак, як вірно зауважив під час зустрічі Михайло Саава: «Тільки в країнах з високим рівнем правосвідомості шефенська модель суду присяжних є ефективною. В Україні з її рівнем недовіри до судової гілки влади, є необхідність створення реального суду присяжних, не дивлячись на можливі фінансові витрати».

Водночас, виникає логічне запитання – якщо створення цього інституту є таким важливим для підвищення відчуття справедливості та покращення рівня довіри до суду, то чому це питання оминула судова реформа, в тому числі й зміни до процесуальних кодексів?

Відчуття людей, що вони мають вплив на судочинство в державі і що цей вплив не буде нівельований подальшим переглядом прийнятого судового рішення, є запорукою для підвищення рівня довіри населення до суду та судової системи загалом. Про це зазначив Михайло Саава, провівши паралель із Російською Федерацією, де через місяць запроваджується суд присяжних на районному рівні (до цього з 1994 року було на обласному).

До то ж і судді, як представники судової системи, на низці зустрічей висловлюють своє бажання та заявляють про необхідність в удосконаленні законодавства, що регулює діяльність присяжних. Фатальними є ситуації, коли в суді паралізується робота щодо розгляду окремих категорій справ через відсутність достатньої кількості присяжних. Спікери заходу навели випадок, коли в Галицькому районному суді міста Львова за власний кошт (без залучення додаткових коштів з державного бюджету) задля ефективного здійснення судочинства було зроблено окрему кімнату для присяжних, а також організовано публікацію ознайомлювальних буклетів.

Як зазначив Віталій Тітич, ключовим моментом є те, що наше суспільство не має запиту на існування реального інституту народовладдя, який може бути реалізований в тому числі й через інститут присяжних. Наприклад, в США недопуск громадян цієї країни до участі в суді присяжних Великобританії стало однією з передумов для проголошення незалежності. В Україні ж люди не розуміють, що участь в судовому засіданні в якості присяжного є участю у здійсненні судової влади. Проте, тут все близько до аналогії з реалізацією виборчого права. Загальна недовіра до влади нівелює відповідні норми і положення законодавства.

Постає питання, як виправити цю ситуацію? Під час заходу учасники виявили, що в зв’язку з відсутністю достатнього рівня правосвідомості населення з цього приводу найбільш оптимальним шляхом є прийняття відповідних законодавчих актів, які найбільш якісно регулюватимуть такі відносини, з подальшим просуванням цієї тематики серед суспільства. Необхідно донести людям, що можливість їх реальної участі в розгляді судових справ є реалізацією права громадянина на участь у діяльності влади і, водночас, виконанням відповідного обов’язку.

Підсумовуючи, слід погодитись із Михайлом Саавою, який зауважив, що суд присяжних може стати одним з ключових стовпів української демократії. Це є однією із гарантій, збереження демократії в країні, гарантією від неповернення у минуле. Таким чином, найбільш доцільним, вбачається, направлення погляду законодавця в бік підвищення ролі участі громадян в здійсненні судочинства шляхом внесення відповідних змін до законодавчих актів. Ці зміни сприятимуть не лише забезпеченню справедливості під час здійснення судового розгляду, а й підвищуватимуть рівень довіри суспільства до суду та судової системи загалом.

Зозуля Наталія, «Українське право»

Поділитися