ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Радіо Свобода

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопосадовець СБУ помітно губився у власних словах. Спершу переконував, що план був наступний: зняти замовну акцію з дрона, а потім через посередника, з яким у нього був зв’язок, запропонувати це відео замовнику акції і таким чином на нього вийти.

На запитання, чи є в нього контакт замовника, каже: «Ні, в мене є посередник. Тобто я бачив посередника, який, за логікою, мав взяти це відео і дати замовнику. От у мене був зв’язок».

Проте за 6 хвилин розмови він уже заперечує, що мав зв’язок з посередником.

«Та як я буду спілкуватися з посередником? Ні, звичайно. Ну як я буду спілкуватися з посередником?» – вигукує він.

Журналісти програми запитали і про те, чи вдалося дійти якихось результатів та вийти на замовника проплаченого мітингу, якщо саме це було метою. «Які результати? Оператор сказав, що це – Шабунін, я сказав, що мене це не цікавить, і ми згорнулися», – відповів Роман Матковський.

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський

Так, у оператора-автомайданівця, зрештою, навіть не забрали відео з дрона, задля якого, за версією Матковського, нібито і затівалась вся спецоперація. При цьому Роман Матковський запевняє, що не полишає надій і вийде на замовника, за яким полював, іншого разу.

– То на замовників акції Ви не вийшли?

– Вийдемо, куди вони дінуться! Все одно же будуть щось робити.

Але за кілька хвилин позиція Романа Матковського знову змінилася:

– Саме по цій справі буде якесь продовження?

– Та яка справа? Справи нема.

Наостанок знімальна група запитала, чому працівники СБУ діяли так злагоджено з мітингувальниками: дочекались їх біля метро «Славутич» і далі їхали разом кортежем, що зафіксовано на відео. «Ні, так не було. Ми не їхали разом взагалі», – відповів співробітник СБУ.

Таким виявилося пояснення після тижня на роздуми всієї служби. Роман Матковський каже – керівництву про інцидент доповів: «Звичайно, сказав, що стався такий інцидент. Можливі наслідки, враховуючи відносини служби з Шабуніним».

«Стосунки служби з Шабуніним» – це суд, який почався в березні цього року. СБУ засекретила електронні декларації про доходи та майно усіх своїх співробітників, навіть найвищого публічного керівництва, враховуючи Василя Грицака і його заступників. Українські активісти вважають таке засекречення незаконним та навіть на одній із акцій приходили під СБУ з плакатами.

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

Акція на захист онлайн-сервісу YouControl під СБУ

На фото команда програми вгледіла й Романа Матковського, він тоді виходив до мітингувальників.

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Акція «Грицак, де декларації»: Роман Матковський виходив до мітингувальників

Минає менше ніж 2 тижні – і люди з плакатами вже прийшли під будинок активіста Шабуніна. А Матковський на сусідній вулиці керував зйомкою цього дійства з дрона.

Дивно, але після нашої розмови із Романом Матковським «Схемам» надійшов і лист від Олени Гітлянської. Хоча він майже повністю повторив її пост, але з уточненнями: СБУ в ході роботи може обмежувати права і свободи громадян, а всі, хто допомагає службі, роблять це добровільно. Проте конкретні запитання по суті залишені без відповіді.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років. Після Революції гідності активісти перестали вести такий повний моніторинг, але наразі знову занепокоєні деякими методами діяльності влади

«Вони вже набрали обрисів цілеспрямованої кампанії і для мене єдине питання лишилося – чи ця кампанія санкціонована зверху, чи це конкретна ініціатива певних осіб. Це б’є не тільки по активістах, які займаються боротьбою з корупцією, кампанія з дискредитації – вона б’є по всьому громадянському суспільству», – заявляє Олександра Матвійчук.

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Олександра Майтвійчук займається дослідженням політичних переслідувань вже 10 років

Тож чи не є така акція спробою політичного тиску – такої собі показової відповіді на позов активістів до суду, щоб примусити Службу безпеки України звітувати перед громадянами, не прикриваючись грифом «секретно» там, де це не передбачено законом і здоровим глуздом? Та чи правильно розставляє пріоритети СБУ, яка має запобігати зовнішнім та внутрішнім загрозам країні? У чиїх інтересах визначає свого ворога? Вочeвидь, відповіді на ці запитання має дати вищe кeрівництво служби. А якщо ні – то держави.

16x9 Image Валерія Єгошина Журналіст програми «Схеми», спільного проекту Радіо Свобода та Першого Суспільного телеканалу України

Влада окупованого Криму здійснює наступ на адвокатів і тих, хто підтримує політв’язнів – Матвійчук

Лютий 28, 2017

У Європарламенті 28 лютого відбудеться акція на підтримку українських політв’язнів, утримуваних Росією та владою окупованого Криму.

Як повідомила в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, йдеться про організовані спільно з польською фундацією «Відкритий діалог» слухання, на яких вкажуть на збільшення кількості ув’язнених за політичними мотивами за останній рік.

«Ми оприлюднимо спільну заяву, звернену до Європейського союзу, членів Європейського парламенту, комісара ЄС з політики сусідства та переговорів з розширення Йоганнеса Гана а також верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки Федеріки Моґеріні – із проханням невідкладно відреагувати на наступ, який здійснює окупаційна влада Криму на адвокатів і тих людей, які підтримують політв’язнів. Це нова тенденція і вона вимагає реакції», – наголосила Олександра Матвійчук.

На заході у Брюсселі згадають про засудженого в Росії кінорежисера Олега Сенцова, який перебуває в ізоляції, про так званого «кримського диверсанта» Євгена Панова, журналіста Романа Сущенка та інших політв’язнів.

На думку голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, від інституцій Євросоюзу можна і треба вимагати посилення санкцій проти Росії.

«Якщо ситуація в Криму погіршується, якщо свобода згортається до рівня тюремної камери і все більша кількість людей ризикує там опинитися, ми переконані, що Європейський союз має відреагувати і посилити санкції, попри різні позиції країн у цьому питанні», – наголосила активістка.

Російська влада окупованого півострова не припиняє репресії проти проукраїнських та кримськотатарських активістів, нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв’язнів, 10 із яких вже засуджено. Також у Криму заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу як «екстремістської» організації.

Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму й Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій. Росія заперечує окупацію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості».

Нагородження найактивніших волонтерів країни (відео)

Грудень 1, 2016

Громадська ініціатива «Євромайдан SOS» уже третій рік поспіль проводить церемонію нагородження найактивніших волонтерів країни. Цього року були номіновані понад 100 таких активістів, серед яких професійне журі обрало трьох переможців. Інтернет-користувачі мали змогу віддати голос за свого героя в номінації переможця глядацьких симпатій, ним став 80-тирічний Аскольд Наумець.

Відео доступне за посиланням:

Результаты поиска:

Напади на активістів: як зупинити насильство?

Серпень 1, 2018

Ефір на Радіо Свобода.
Олександра Матвійчук та Антон Геращенко.

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Січень 25, 2018

Владу України закликають змінити законодавство щодо визнання воєнних злочинів

Київ – Активісти ініціативи «Правозахисний порядок денний» закликають уряд внести на розгляд Верховної Ради розроблений спільно з Міністерством юстиції законопроект, який вносить зміни до українського законодавства щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. За словами голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, законопроект «уже кілька місяців, як застряг на розгляді в Кабінеті міністрів». Радіо Свобода направило запит до Мін’юсту щодо деталей ситуації та його позиції в цьому питанні, а про сам документ розпитало в одного із авторів – доцента кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтина Задою.

– Мета цього законопроекту полягає в тому, щоб привести кримінальне законодавство України у відповідність до міжнародного права в частині відповідальності за так звані «основні злочини»: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Це злочини, які належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, але у всіх держав світу є зобов’язання на національному рівні. Такі зобов’язання є й перед Україною.

 Далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством

Сьогодні, в принципі, не визнається як злочини окремого виду, за нашим законодавством, злочини проти людяності. Чисто гіпотетично можна ці діяння переслідувати як загально кримінальні злочини, але далеко не завжди, і такі переслідування, в принципі, не відбивють сутності того, що це, у першу чергу, є порушенням міжнародного права, і вже потім – національного права.

Є також серйозні прогалини у криміналізації воєнних злочинів: далеко не за всі порушення міжнародного гуманітарного права настає відповідальність, згідно з нашим законодавством.

І третя серйозна проблема – зобов’язання запобігати безкарності оцим чотирьом основним злочинам, і там цілий спектр заходів держави мають вжити, зокрема, це відмова від строків давності та імунітетів до тих, хто вчиняв ці злочини. І ці зобов’язання досить фрагментарно в нашому Кримінальному кодексі реалізовані.

– Чим відповідальність за вбивство, наприклад, яке визнане воєнним злочином чи злочином проти людяності, відрізняється від санкції за «звичайний» злочин?

– Злочини проти людяності – це цілий набір діянь, найбільш тяжкими з яких є вбивства, які вчиняються у контексті систематичного або широкомасштабного нападу на цивільне населення. Тобто мова йде про те, щоб розглядати ці діяння у ширшому соціальному контексті, і це змінює розуміння природи цих діянь. Наприклад, якщо переслідувати за убивства на Майдані 18-20 лютого 2014 року як «звичайні», так би мовити, вбивства, то не буде різниці між убивством під час затримання і скоординованої держслужбовцями атаки на осіб із числа цивільного населення.

Злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств

Інший аспект – те, що злочини проти людяності не мають строків давності, а наше законодавство, в принципі, допускає застосування строків давності щодо окремих випадків вчинення убивств.

– А наскільки ці зміни до законодавства можуть допомогти в умовах конфлікту, коли українські правоохоронці та суди не мають доступу на окремі території?

– Зрозуміло, що законодавство не дасть нам можливості затримувати тих, хто перебуває на окупованих територіях, тому що одна справа – існування норми права, а інша – її реалізація. Зрозуміло, що самим фактом ухвалення закону Україна не зможе захоплювати тих, хто вчиняв воєнні злочини на непідконтрольних територіях і одразу віддавати їх під суд.

Законопроект створює правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності

Але законопроект створює таку правову ситуацію, що над тими, хто вчиняє воєнні злочини на непідконтрольній території, буде нависати сокира невідворотної відповідальності. Будуть закриті всі прогалини: нехай не сьогодні, не через рік і навіть через десять років, але вони понесуть відповідальність.

У країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини у період завершення Другої світової війни і після неї

Сьогодні є багато випадків, коли особи, що вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, зазнали відповідальності через досить тривалий термін. Наприклад, у країнах Балтії були судові процеси щодо колишніх співробітників радянських спецслужб, які вчиняли злочини проти людяності та воєнні злочини в період завершення Другої світової війни і після неї. Тобто цих людей переслідували вже тоді, коли ці країни Балтії стали незалежними, і були результативні процеси. Їх було небагато, але такі процеси мали місце.

– Розкажіть, будь ласка, як створювався законопроект, і що з ним зараз?

– Первинна ініціатива була в «Правозахисного порядку денного». Сформувалась ситуативна група правозахисників та університетських викладачів, і на певному етапі ми скоординували роботу з Міністерством юстиції. Зараз міністерство є, так би мовити, модератором проекту в тому сенсі, що вони просувають його по лінії уряду, щоб цей законопроект був внесений як урядовий до Верховної Ради. В силу певних обставин зараз триває його погодження з іншими органами влади і ще очікується висновок консультативної місії Європейського союзу в Україні.

– Чому так довго це все відбувається – як написала Олександра Матвійчук, процес триває вже кілька років?

– По-перше, це досить великий за обсягом текст – близько сорока сторінок. Тривала робота над текстом і погодження проекту, бо, щоб ви розуміли, є різні точки зору в академічного середовища, умовно кажучи, та юристів, які працюють в органах державної влади.

Є певні об’єктивні причини, але є також і суб’єктивні чинники, скажімо, певні люди, які не те щоб зовсім не сприймають необхідність ухвалення такого законопроекту, можливо, мають певні страхи, що це нашкодить державі. Я можу тільки припускати, чому так відбувається.

– Як Ви оцінюєте перспективи законопроекту в парламенті?

– Мені важко прогнозувати, але я не думаю, що це буде легкий процес. Мені б хотілося, щоб це було швидко, як це інколи буває у Верховній Раді, але я підозрюю, що все буде не так. Але хотілось би вірити, що законопроект буде ухвалений, бо на мій погляд, це не є політичним питанням і це потрібно було зробити вже давно.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28998654.html

 

Київ повинен підтримати тих у Росії, хто виступає за Україну – правозахисники

Серпень 30, 2017

Київ – Українські правозахисні організації та громадські активісти разом із міжнародними групами та фундаціями із захисту прав людини доволі активно виступають на захист російських опозиціонерів та активістів. Водночас, російські та міжнародні правозахисники вважають, що влада у Києві, використовуючи міжнародні інституції, мала би активніше підтримати тих росіян, хто публічно висловлює проукраїнську позицію.

Солдатські матері, які розслідують загибель російських військовослужбовців на Донбасі; громадські активісти, які виходили на антивоєнні акції, а також пересічні росіяни, які розповсюджували інформацію про російську військову агресію проти України – імена цих людей активісти Центру громадянських свобод (Україна) вносять до списку тих громадян Росії, яких влада переслідує, серед іншого, і за проукраїнський мотив.

Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року
Представники ОМОНу затримують громадську активістку Катерину Мальдон, Москва, 1 травня 2014 року

Як розповіла керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, частина з цих людей покинула Росію, хтось був заарештований, а дехто лишився без роботи. А 18-річний Влад Колесников, зацькований за невизнання анексії Криму, скоїв самогубство. Прикро, але у самій Україні майже не знають про цих людей, визнає Матвійчук, хоча підтримка з боку українців їм не завадить.

Такої ж думки дотримується і політемігрант з Росії, політик і громадський активіст Ольга Курносова. У розмові з Радіо Свобода вона зауважила: навіть поширення у соцмережах інформації про акції цих людей – вже допомога.

«Українська влада, а не лише правозахисники та громадські активісти, має реагувати на порушення прав людини у Росії, і до того ж, реагувати активно. Адже арешти, напади на активістів та опозиційних політиків, на людей з українськими прапорами відбуваються у Росії постійно. Підтримка з боку України та українців для цих людей вкрай важлива, адже тоді вони бачать, що ведуть свою боротьбу недарма. Тим більше, що у нас (росіян та українців) є спільний ворог, і поки що він почувається безкарно», – наголосила Курносова в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в центрі Москви неподалік від Кремля

Росіянин Яромир Букреєв, у свою чергу, вважає, що не варто чекати позитивного результату від звернень міжнародних, російських та українських правозахисників до керівників Росії з вимогою не посилювати репресії проти тих, хто підтримує українців. Букреєв у 2015 році виїхав з Росії через переслідування ФСБ (за незгоду з агресією Росії проти України та участь у «Марші миру» у Москві восени 2014 року), боронив Україну у лавах Національної гвардії України.

На сьогодні Букреєв отримав вид на проживання в Україні і готує документи на громадянство України, оскільки вважає, що назад, до Росії, шлях йому закритий – саме через імовірність арешту та ув’язнення.

«Мені важливо мати підтримку від українських та європейських правозахисних організацій. Але коли правники пропонують звернутись до Путіна, та ще і через міжнародні інституції, – то я цього не розумію і я особисто цього не потребую. Я свідомо пішов воювати проти путінського режиму, мені у цій справі адвокати ні до чого, це мій вибір. Я не чекаю прощення чи амністії від президента Росії і я їх і не потребую», – каже росіянин-доброволець в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Керівник адвокатського центру Української гельсинської спілки з прав людини Борис Захаров упевнений, що українці мають підтримувати громадянське суспільство Росії у цілому. Тим більше, що на сьогодні громадські активісти у Росії опинились у ситуації, коли підтримка і допомога необхідні.

«Громадянське суспільство у Росії не настільки сильне, йому потрібні, сказати б, «милиці». Враховуючи таку ситуацію, ми мусимо їх підтримувати акціями усередині країни і говорити про це на міжнародних майданчиках. Але, звичайно, абсолютно немає ніякого сенсу – і це неприпустимо, з моєї точки зору – українським організаціям та українським активістам апелювати до російської влади. Бо ж це немає ніякого сенсу», – пояснює Захаров у розмові з Радіо Свобода.

Наразі заклики міжнародних правозахисних організацій, таких як Amnesty International, на захист росіян, незгодних з політикою президента Путіна, не змусили останнього змінити свою репресивну внутрішню політику. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Свобода висловив фахівець з питань міжнародного права, керівник центру дослідження Росії та екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко.

«Це, такі звернення на підтримку російських друзів України реальні з точки зору організації такої кампанії чи тиску. Але це нереально з точки зору результативності. Президентові Путіну всі ці петиції та заклики далекі до його розуму і так далі, він на них уваги не звертатиме. Це очевидно. І я думаю, що без зміни системи у Росії це просто не піде», – визнає Огризко.

«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року
«Марш миру» у Москві проти агресії Росії щодо України, 15 березня 2014 року.

Матеріал опубліковано на сайті РС 29.08.2017.

«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Червень 13, 2017

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

Окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар'ї Полюдової

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода

Правозахисники привели на Банкову «омбудсмана» на повідку

Травень 29, 2017

У Києві представники правозахисних організацій в Україні зібралися на Банковій з вимогою відкритого та прозорого конкурсу на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Щоб привернути увагу до проблеми прозорості процедури, активісти влаштували театралізований перформанс, привівши умовного «омбудсмана» на повідку.

У акції взяли участь представники Центру інформації про права людини, Харківської правозахисної групи, Центру громадянських свобод, Amnesty International, Freedom House, Кримської правозахисної групи та інших організацій.

«Ми вважаємо, що цей процес політизований, він непрозорий, він відбувається у кулуарах. Саме тому кілька тижнів тому ми виступили із заявою, щоб був проведений відкритий і прозорий конкурс на посаду омбудсмана. На жаль, нас не почули», – розповіла Радіо Свобода голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як зазначають у Центрі інформації про права людини, правозахисники занепокоєні, що всі троє кандидатів – Людмила Денісова, Сергій Алєксєєв та Андрій Мамалига – невідомі правозахисним колам, не мають знань та досвіду у сфері прав людини, а тому, вважають правозахисники, не зможуть ефективно виконувати поставлені перед ними функції, а радше обслуговуватимуть партійні інтереси.

Між тим, комітет Верховної Ради із прав людини визнав кандидатури депутата «Народного фронту» Людмили Денісової, депутата від «Блоку Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва та адвоката Андрія Мамалиги, якого висунула «Радикальна партія Олега Ляшка», такими, що відповідають чинному законодавству.

28 квітня закінчився термін перебування Валерії Лутковської на посаді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Правозахисники наголошують, що вони досі нічого не знають про потенційних кандидатів на цю посаду, і закликають обирати омбудсмена на відкритому конкурсі.

У травні Європейська мережа національних інституцій з прав людини звернулася до голови Верховної Ради України Андрія Парубія і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з вимогою дотримуватися Паризьких принципів у процесі відбору та призначення наступного уповноваженого українського парламенту з прав людини. В організації вважають, що нинішні правила відбору і призначень можуть необґрунтовано вилучати гідних кандидатів.

Раніше учасники платформи «Правозахисний порядок денний» запропонувалиголові Верховної Ради України і комітетові з питань прав людини декілька етапів для проведення відкритого конкурсу на посаду уповноваженого з прав людини: подання кандидатур, співбесіди, потім відбіркова комісія повинна подати висновки щодо кожного з кандидатів і запропонувати спікерові парламенту чи комітету з прав людини перелік з трьох кандидатів, а вже після цього спікер парламенту вносить або одного, або всіх трьох претендентів на розгляд.

Служба боротьби з громадськістю (розслідування)

Квітень 24, 2017

Корумповані українські політики дуже болісно ставляться до критики і вже добре опанували сучасні технології протидії тим, хто незгоден з ними – інформаційні кампанії проти активістів і журналістів та армії ботів у соцмережах, що відпрацьовують політичні замовлення. Але коли для зведення рахунків з громадянським суспільством представники влади починають залучати державний силовий ресурс, навряд чи такі дії мають щось спільне з законом. Події 9 квітня за участю працівників СБУ під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна стали тим особливим випадком, коли вдалося буквально вхопити можновладців за руку. Схоже, постмайданна влада таки визначила громадянське суспільство своїм супротивником, а не партнером.

9 квітня декілька людей з плакатами протестували під будинком голови громадської організації «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна в Києві. Мітинг мав, очевидно, замовний характер, учасникам важко було пояснити, навіщо вони прийшли, що означають їхні плакати та чого саме вони вимагають від активіста.

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Мітинг під будинком голови «Центру протидії корупції» в Києві, 9 квітня 2017 року

Ця акція могла б і не викликати великої уваги та була б схожа на інші подібні випадки зведення рахунків із громадськими активістами, але є те, що робить цей випадок винятковим, – у часи стрімкого розвитку технологій стало легше знаходити докази. Наприклад, що за подіями того дня стоять цілком конкретні представники влади, а саме – працівники Служби безпеки України, які отримують гроші платників податків зовсім не для боротьби з громадськими активістами.

Активісти громадської організації «Автомайдан» знімали акцію на квадрокоптер. Оскільки вони мають дрони, то інколи співпрацюють з правоохоронцями, коли ті просять їх про технічну допомогу. Так було і цього разу, каже голова «Автомайдану» Олексій Гриценко.

«Мені подзвонила шанована мною людина, Жора Турчак, який воював в Донецькому аеропорту. Він попросив допомогти зі зйомкою з дрона, як часто просять правоохоронні органи, бо в них немає такої технічної можливості. Сказали, що це будуть «сепара» якогось знімати», – переповідає він хронологію.

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Голова «Автомайдану» Олексій Гриценко

Тож автомайданівці виділили дрон та оператора Олега Пушака, який і був безпосереднім учасником подій. Він знімав акцію під чітким керівництвом голови департаменту захисту національної державності СБУ Романа Матковського.

«У неділю (9 квітня – ред.) ми зустрілися біля будівлі СБУ. Матковський розповів, що потрібно буде провести зйомку квадрокоптером у дачному масиві, що буде проходити біля одного з будинків якась певна акція. Пізніше, коли ми приїхали на «Славутич», очікували тут ще якійсь автобус, бус з людьми. Ми чекали цих людей, вони (співробітники СБУ – ред.) спілкувалися про те, що зараз вони мають приїхати, що ось зараз вони виходять», – переповідає Олег Пушак події того дня.

Оператор дрона каже, що, дочекавшись другого мікроавтобуса з мітингувальниками, далі вони поїхали на місце подій узгодженим кортежем. Попереду їхав, вказуючи дорогу, мікроавтобус із працівніками СБУ, а за ним – мікроавтобус з мітингувальниками.

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Олег Пушак знімав 9 квітня 2017 року мітинг під будинком Віталія Шабуніна

Автомайданівець розповідає, що весь процес від початку до кінця проходив під керівництвом працівників СБУ – і сам мітинг, і його відеозйомка: «Стовідсотково вони керували процесом, коли починається і так далі, фотограф з нашого буса пішов до них, і вони абсолютно спокійно реагували».

Журналісти «Схем» вирішили знайти підтвердження тому, чи дійсно їхали на акцію прямо з-під СБУ та чи дійсно по дорозі долучився мікроавтобус із протестувальниками саме біля метро «Славутич». У сучасних смартфонах є функція, що автоматично фіксує і запам’ятовує маршрут, яким пересувається власник телефону за геолокацією. Такі дані тепер нерідко використовують як докази у суді. Активіст з «Автомайдану» погодився поділитися з нами інформацією про свої пересування за той день.

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Олег Пушак ділиться зі «Схемами» інформацією про свої пересування 9 квітня 2017 року

Тож «Схеми» змогли графічно відтворити події 9 квітня не лише з усних свідчень Олега Пушака, а й підкріпити їх маршрутом, зафіксованим в історії програми Google maps на його телефоні.

Близько першої години дня «кіборг» Жора та автомайданівець Олег з дроном приїхали під будівлю СБУ на вулиці Золотоворітській – працівники СБУ не стали вигадувати якогось іншого місця для старту операції.

О пів на другу вони на темно-синьому мікроавтобусі вже разом із Романом Матковським та кількома іншими людьми, ймовірно, також працівниками СБУ, приїхали до виходу зі станції метро «Славутич», де чекали близько 40 хвилин. Туди ж приїхав білий мікроавтобус, разом вони й поїхали до будинку голови правління ЦПК Віталя Шабуніна.

Рівно о третій біле авто із людьми залишилося за кілька метрів до місця акції, а синій мікроавтобус проїхав на сусідню вулицю, звідки велася зйомка з дрона.

«Схеми» отримали й переглянули всі оригінали зйомок з квадрокоптера. Синій мікроавтобус потрапив у кадр на самому початку акції. Його бачили й люди на місці.

За деякий час після початку акції, автомайданівець Олег та «кіборг» Жора впізнали в обіцяному «сепаратисті» антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Вони повідомили про це присутніх працівників СБУ, але ті продовжили акцію, хоча згодом навіть не забрали у них відео з дрону, задля якого їх взагалі залучили.

Окрім важливих свідчень безпосереднього учасника подій, «Схеми» шукали ще й інші докази участі співробітників СБУ в організації акції. Задля цього пройшлися тим самим маршрутом, яким два мікроавтобуси, зі слів Олега, їхали на місце подій – шукали камери, які б могли зафіксувати, чи справді співробітники СБУ їхали на акцію кортежем разом із людьми з плакатами. Після низки невдалих спроб, зрештою, таки знайшли камери, які записали відео за той день і саме в той час.

О 14:56, за 7 хвилин до початку акції, на відео видно два мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Мікроавтобуси, що підпадають під опис учасників подій.

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Попереду їде темно-синій Volkswagen T5

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Одразу за Volkswagen T5 прямує білий Mercedes Viano W369

Згодом показали ці знімки автомайданівцю Олегу Пушаку, який був на місці подій. Він впізнав автівки та підтвердив, що це вони. Таким чином «Схеми» зібрали цілу низку свідчень та доказів, що за акцією протесту під будинком активіста та її зйомкою стоять цілком конкретні працівники СБУ.

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

«Схеми» зібрали низку доказів, що за мітингом під будинком Шабуніна стоїть СБУ

Зокрема, операцією керував очільник департаменту захисту національної державності СБУ Роман Матковський. Тож «Схеми» направили письмовий запит до СБУ, щоб дізнатися: чи спецоперація під будинком антикорупціонера під орудою керівника такого важливого для таких часів, коли на сході країни тривають бойові дії, департаменту – це його власна ініціатива чи її санкціонував голова СБУ Василь Грицак?

За кілька годин речниця СБУ Олена Гітлянська відповіла в мережі Facebook, не коментуючи наведені факти по суті.

​​Така заява навряд чи могла бути оприлюднена без згоди голови СБУ Василя Грицака. Інших коментарів, не кажучи вже про публічне засудження чи оголошення внутрішнього розслідування дій співробітників, не було.

Домогтися коментаря самого голови департаменту захисту національної державності Романа Матковського вдалось не одразу. Довелося дочекатись його під будинком, де він мешкає. На той час минув уже тиждень з моменту, як СБУ офіційно заперечила будь-яку участь своїх працівників у акції 9 квітня. За цей час у Матковського, схоже, народилася своя версія подій, яка мала б хоч якось пояснити інцидент.

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

Домогтися коментаря Романа Матковського «Схемам» вдалось не одразу

«Йде в Києві ціла гора замовних акцій. От в мене поступив сигнал, я зреагував. Це серйозна проблема зараз в Києві, в Україні», – заявив він.

Зі слів Романа Матковського, СБУ саме відпрацьовувала замовників проплачених акцій. І він особисто – очільник департаменту захисту нацдержавності – вирішив перевірити наявну інформацію: «Я не лінивий, я перевіряю особисто».

Протягом розмови з журналістами, високопос