Молоді українські лідери працюють над проектами демократизації України в Стенфордському університеті

Матеріал входить до серії «Українці – історії успіху».

Уперше троє українців отримали унікальну можливість провести академічний рік у Стенфордському університеті, поглиблюючи знання та працюючи над власними проектами як стипендіати програми для нових українських лідерів (The Ukrainian Emerging Leaders Program).

Відкриття програми при Центрі демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету (CDDRL) було ініційоване Олександром і Катериною Акименками, які два роки тому самі там навчалися. Не зустрівши в кампусі багато українців, пара звернулася до інституту міжнародних відносин із пропозицією це виправити.

Підтримані Майклом Макфолом, директором Стенфордського інституту міжнародних студій Freeman Spogli Institue (FSI), та Мосбахер-директором CDDRL Френсісом Фукуямою, Акименки розпочали пошук партнерів в Україні. Перший набір програми профінансований завдяки щедрим внескам Western NIS Enterprise Fund (WNISEF), Святослава Вакарчука, Томаша Фіали та Рустема Умерова.

«Усі ці люди та зусилля були спрямовані на те, щоби створити центр українських студій і відправити у Стенфордський університет цього року трьох стипендіатів, які представляють досить різні напрямки», – поділився Олександр Акименко.

На перший набір було подано 340 заявок. Трьох кандидатів відібрали за вагомий внесок в український політичний розвиток, лідерський потенціал та сильні проектні пропозиції.

У вересні група українських лідерів, які працюють над впровадженням та зміцненням демократичних реформ, громадянського суспільства, прозорості та економічного розвитку в різних секторах, прибула в Каліфорнію.

«Голос Америки» поспілкувався з учасниками програми і розпитав їх про враження від перебування в одному з найпрестижніших університетів світу та роботу над індивідуальними проектами, покликаними підтримувати демократизацію в Україні.

Оскільки навчальний рік тільки недавно розпочався, стипендіати зараз намагаються зібрати теоретичну інформацію, необхідну для реалізації їхніх проектів, ідеї яких вони запропонували, коли подавали заявки на участь у програмі. Вони багато читають і знайомляться з дослідженнями конкретних прикладів із інших країн.

Олександр Стародубцев, співзасновник «Прозорро», електронної системи державних закупівель, яка виграла декілька визначних міжнародних нагород, говорить, що в захваті від занять:

«Система навчання спрямована на те, щоб провокувати до знань – для того, щоб ти сам думав і вирішував. Багато практики. Очевидно, що застосовувати все це в Україні потрібно крок за кроком».

Олександр зосереджується на вивченні якісної бюрократії – такої, яка має можливість і спроможність виконувати ті функції, які вона повинна виконувати:

«У нас із цим проблема. При чому під бюрократією я маю на увазі не тільки центральні органи виконавчої влади чи обласні та міські адміністрації, а і бюджетників – наших учителів, лікарів, тих, хто займається поточними повсякденними справами. Можна сказати, що там відносна якість. Я якраз розбираюся, поки що теоретично, як це можна покращити, які приклади є в світі того, як це робилося».

Олександр бачить велику цінність перебування в Стенфорді у тому, що це центр інновацій. Він переконаний, що реформи тісно пов’язані з інноваційними підходами:

«Стенфорд, мабуть – найкраще місце в світі, де вчать, як робити інновації. Я абсолютно вірю, що в державних інституціях теж можна робити інновації… Якщо виходити з концепції, що реформа – це стартап, то це найправильніше місце в світі, де вчать, що таке інновації, що таке стартап, як із нуля зробити щось або перетворити на щось».

Стипендіати багато спілкуються між собою, обговорюючи теоретичні концепції та намагаючись приміряти їх на Україну і подумати, що би працювало вдома і яким чином, розповідає Олександр.

«Що робити, якщо в тебе не склалося так, як у всіх у світі? – ставить запитання співзасновник «Прозорро» і відповідає: – Це не проблема. Це не означає, що в нас нічого не вдасться. Хороший приклад «Прозорро», де ми просто взяли і обігнали весь світ, тому що в світі сама інституція публічних закупівель реально буксує. Ми цих проблем знали менше, тому просто з нуля побудували, як має бути. Так само потрібно робити і в інших речах. Я вірю, що в побудові якісної бюрократії в Україні нам теж вдасться знайти багато цікавих інноваційних речей, які просто застосувати в нашому уряді».

Більше за все Олександр Стародубцев бажає, щоб результатом його навчання в Стенфорді став конкретний інструмент, а не теоретична концепція, бо таких в Україні вистачає.

Інший стипендіат, Дмитро Романович, економічний експерт та радник Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, де відповідає за реформу Дерегуляція, приємно вражений середовищем у Стенфорді:

«Дуже відкриті люди, які допомагають, цікавляться, посміхаються. Стенфорд – це щось неймовірне. Велика кількість не те що навіть освічених, а дуже кваліфікованих і професійних людей, які глибоко розбираються в питаннях і, що важливо – вони дуже відкриті, навіть якщо не ходиш до них на заняття чи не маєш якогось спеціального контакту, ти можеш просто їм написати, зустрітися на каву, порозмовляти про ті питання, які тебе турбують».

Дмитра також вразили відкритість і глибина дискусії та її якість:

«Люди чують аргументи, намагаються відповідати на них, а не лише доносити свою точку зору – це вражає. Інтелектуальний рівень – взагалі якийсь захмарний у Стенфорді. Я щасливий, що я тут і маю можливість отримувати цю порцію знань».

Проект Дмитра стосується того, як із точки зору технологій проводити реформи, коли немає великого політичного бажання цього робити, але є потреба. Дмитро бачить велику перевагу американської вищої освіти в можливості вибирати предмети.

«У нас є цікаві предмети, у кожного вони різні, кожен вибирає собі ті, які більше дотичні до нього та до його проекту. Є деякі предмети на які ми ходимо всі разом, як «Демократія, розвиток та верховенство права», який викладає Френсіс Фукуяма». Це дуже гарно, що ми не обмежені якимось визначеним колом питань… Це великий бонус цієї системи освіти порівняно з українсько, коли ти сам розумієш, що тобі потрібно, і сам обираєш це».

Погляди Дмитра розділяє і стипендіатка Олександра Матвійчук, керівник Центру громадянських свобод, правозахисниця, яка працює над питанням прав людини в Україні та регіоні ОБСЄ:

«Університет справляє велике враження. Коли ти тільки приїжджаєш і проходиш по його території, то відчуваєш, що це такий унікальний простір, де вітають ідеї і відбувається трансформація особистості. Це видно і з того набору курсів, який нам запропонували самостійно визначити для себе. Це доволі цікавий підхід, що тут немає запропонованої заздалегідь рамки, яка нав’язується студентам або дослідникам, і ти сам собі визначаєш ці курси, які вважаєш за потрібне».

Олександра намагалася взяти собі курси з різних шкіл і структурних відділів університету:

«Як правило їх беруть чотири, але мені було так складно визначитись, тому я взяла шість, і всі, коли тепер дізнаються про це, дивуються, як я встигаю. Сказати чесно, нам набагато легше, бо ми не маємо обов’язкових письмових завдань, не проходимо іспити, а вчимося для свого задоволення».

У рамках роботи над своїм проектом Олександра ставить за ціль знайти спосіб об’єднати людей у роботі над реформами:

«Я хочу дізнатися, як спрямувати оцю потужну енергію, яка нам вже вкотре допомогла в Україні зруйнувати авторитарний режим, на те, щоб у щоденному темпі працювати над створенням незалежних інституцій, тобто як об’єднувати велику кількість звичайних людей у щоденній кропіткій роботі над реформами, над громадським контролем та над іншими речами, без яких незалежну, демократичну, сильну і правову державу не побудуєш».

Правозахисниця вірить, що середовище в Стенфорді допоможе їй у досягненні мети:

«Ця атмосфера сприяє тому, що ми здійснюємо дуже інтенсивний науковий пошук, і я, звичайно, не передбачаю, що будуть якісь прості відповіді на досить складні запитання, які виходять за рамки науки і з якими зіштовхуються люди в країнах перехідної демократії, так як зараз в Україні, але те, що перебування в Стенфорді зробить мене сильнішою, дасть мені час та можливості подумати (а це в Україні велика розкіш, бо ми постійно щось робимо), те, що це дозволить мені вийти за рамки усталених шаблонів – це очевидно».

Олександр Акименко, засновник програми Стенфордського університету для нових українських лідерів, сподівається, що стипендіати першого набору почерпнуть багато знань і заведуть корисні знайомства за рік навчання в Каліфорнії та привезуть ці ресурси в Україну:

«Перебування наших стипендіатів там має закінчитися їхнім поверненням в Україну і принесенням цих ідей і знань, які вони здобудуть у Стенфордському університеті, назад в Україну, щоб вони могли надихати тих людей, які роблять зміни в країні, робити їх ще ефективнішими і ділитися тими ідеями, відкриттями, знайомствами, контактами, партнерствами з дуже різними представниками української і влади, і підприємництва, і громадського руху, і волонтерського руху».

За словами Олександра, програма є своєрідною спробою принести західний контекст і кращі зразки знань та контакти в Україну:

«Оскільки це перша така когорта учасників, ми очікуємо, що з року в рік ця програма буде існувати і розвиватися для того, щоби ще більше людей могли долучитися і поєднувати ці два світи, тому що зараз очевидно, що один із регіонів, який лідирує в світі в дуже багатьох галузях – це Кремнієва долина і серце її – Стенфордський університет. Відповідно, хотілося б, щоб ті інновації були привнесені і в Україну».

Олександр підкреслює, що в розпорядженні учасників програми є цінні ресурси, які допоможуть їм у реалізації їхніх цілей:

«У кожного зі стипендіатів є свій проект, тобто вони приїхали туди не з порожніми руками, вони працюють кожен над своїм проектом і мають усі можливості для його втілення, а також наставництво від кращих професорів. Крім того, беруть участь у величезній кількості різних заходів із дуже розумними людьми. Я сподіваюся, що це на них вплине, надихне на те, щоб вони повернулися і змінювали країну на краще».

Джерело, 08/11/2017