Чотири роки Нацполіції: реформа чи зміна форми?

Укрінформ звернувся до експертів з проханням проаналізувати результати “реформи” правоохоронної сфери

Давайте згадаємо. Після Революції Гідності українському суспільству багато чого хотілось, але далеко не все, на жаль, змогло втілитися в життя. Спроба реформи правоохоронної системи – це, здавалося, те, що вдалося зрушити з місця. Для її проведення будо прийнято рішення використати успішний грузинський досвід. Ну, ви ж пам’ятаєте. Хатія Деканоідзе – перша очільниця новонародженої української поліції. 2 липня 2015 року Верховна Рада ухвалює закон “Про Національну поліцію”, а уже 4 липня на Софійській площі у Києві присягу на вірність Україні складають перші співробітники нової поліції. Ними стали патрульні поліцейські, які близько місяця працювали в тестовому режимі. Другим українським містом, де поліцейські вийшли на вулиці, став Львів, третім – Одеса. Після цього проект поступово почав втілюватися в усіх містах України. Сказати, що українці дивилися на хлопців і дівчат у новеньких чорних одностроях, які робили їх схожими на американських копів, – це нічого не сказати. Їх боронили від критики, на них заглядалися, їх любили. І так спливали чотири роки від початку ледь не найвідомішої реформи в історії сучасної України… «Почуття», звісно, притлумилися, флер новизни спав, але…

…30 липня 2019 року зграя молодчиків у футболках з принтом “Традиція і порядок” напали на державне агентство Укрінформ, вчинили погром, внаслідок якого серйозно постраждало троє наших колег. Державному агентству нанесено майнових збитків на суму у декілька сотень тисяч гривень (точну цифру ще не підраховано). Нам точно відомо, що в поліції знали про підготовку нападу, але нічого й не подумали зробити, аби цього не допусти. Язик не повертається назвати поліцейськими тих людей (вони уникали називати свої прізвища і звання), які їхали на виклик довго (майже півгодини), які кричуще не виконували свої посадові обов’язки, а радше поводилися, наче вільні спостерігачі, безхребетно імітуючи слідство (про те, як поліція нас «берегла» і розслідувала очевидний кримінальний злочин — тут). Та що там, було видно, що вони нічого й не робитимуть, поки не з’ясується «чиї це хлопці» і не поступить відповідна вказівка. Її не поступило і «стражі порядку» незворушно дали погромникам спокійно покинути місце злочину, ще й перевдягнувшись перед тим!

Цей інцидент і змусив нас поставити питання руба: а що, власне, від тієї реформи, яку всі так підтримували і вітали, залишилося, крім чорної форми й гібридних Пріусів, більшість з яких вони порозбивали?

Андрій Черноусов, провідний експерт Харківського інституту соціальних досліджень:

Андрій Черноусов
Андрій Черноусов

“Нових набрали, однострій змінили, але з-під політичного тиску та обслуговування певних інтересів поліцейських, на жаль, так і не вивели”

— Протягом чотирьох років система знаходилася в режимі напівсну. Ніякої реформи не відбулося. Навіть сам Аваков якось казав, що не може поступитися керованістю системи на догоду реформуванню, якимось змінам. Тобто із самого початку про все говорилося відверто. Тож я б узагалі не застосовував це слово — реформа. Бо це щось таке, що змінює форму. Звісно, якщо йдеться про формений одяг, то так — однострій змінили. Реформа не відбулася навіть не через те, що її спустили на гальмах. Пригальмувати можна лише те, що поїхало, а це все у нас як стояло непорушно на місці, так і стоїть дотепер. Красиві публікації про “нову поліцію” — це не більше, ніж медіакампанія. Селфі з копом, кава з копом… Це все піар, який ніяк не пов’язаний з реформою. Це перше.

Друге — знаєте, скільки справ припадає у нас на одного слідчого? Десь порядку 300-350, а то й більше. І серед них є велика кількість в стилі “в когось куртку вкрали” чи “гаманець загубив”. Тобто те, чим раніше займалися оперативники або дільничі. Більшість таких дрібних справ вирішуються виключно по гарячих слідах на місці. Однак слідчий, відволікаючись на них, змушений паралельно розслідувати й серйозні злочини, такі як навмисне вбивство. І що в підсумку? А все просто — слідчий часто взагалі не робить нічого. Якщо раніше, до 2014 року, робилося все, щоби кримінальну справу не порушувати, то зараз “по барабану” скільки в тебе таких справ, — 100, 200, 300, — в держреєстр вносять все, утім по факту нічого… З іншого боку, коли потрібно дати хороші показники, попіаритися й таке інше, наприклад, що десь порушується виборче законодавство, то згори дається команда. Тобто працюють не згідно механізму, а по вказівці. І в даному разі гарно вписується випадок із вашим агентством. Гадаю, що НІХТО і НІЧОГО не робив без чиєїсь команди. А як же нові люди в органах? Ну, відбувся набір дванадцяти з гаком тисяч нових поліцейських, і що? Одна частина — безтолкова, інша, попри те, що все прекрасно розуміє та вміє, зробити нічого не може, бо загнана під політичний тиск, тобто зайнята обслуговуванням певних інтересів. І ти хоч кричи, волай, що “робіть це” або “їдьте туди”, тикай їм пальцем, а вони — навіть не поворухнуться. Звісно, це неправильно, так не має бути, тому що механізм, тому що кримінальна процедура… Якщо нічого не зміниться, то, повірте, прийде час, коли Врадієвка чи Криве озеро здаватимуться нам дитячими мультиками.

Михайло Каменєв, юрист, виконавчий директор Правозахисної ініціативи:

Михайло Каменєв
Михайло Каменєв

“Реформа не відбулася. Відбулися точкові зміни”

— Не все так погано, але й доброго вкрай мало Те, що насправді змінилося — це патрульна поліція, яку ми знаємо, як “мою нову поліцію”. Переважна більшість людей там з-поза системи. Вони були позбавлені впливу старих міліціонерів”. Тобто зникла повністю вертикально-інтегрована корупція, яка панувала колись в ДАІ та в патрульній службі, коли кожен мусив давати хабаря, бо інакше просто неможливо було працювати. Цього, по-перше, вимагало начальство, а по-друге, машини ж треба чимось заправляти. Зараз цього немає. Але зміни відбулася лише в малих шматочках мозаїки національної поліції. Патрульні — це лише фасад, лише частина роботи. Найбільше ж припадає на «кримінальний блок», який докладає найбільше зусиль до боротьби зі злочинністю. І в цьому блоці, на жаль, глобальних змін не відбулося. Там все залишилося в старому складі і працює за тими ж правилами. Ще одне, що не зроблено, але мало б — це прибрати «дамоклів меч» начальника, який висить над кожним поліцейським. Іншими словами, потрібно забезпечити ефективний механізм внутрішніх дисциплінарних розслідувань, що дозволить не тільки притягати винних до відповідальності, але й захистить рядових поліцейських від свавілля керівництва. В цю ж сферу входить і питання грошового забезпечення, зокрема премії як складової в роботі поліцейських. Бо коли ти маєш оклад, надбавки, але половина від зарплати становлять премії, яку твій начальник може в будь-який момент взяти й обрізати до нуля, то що це, як не спосіб незаконного дисциплінарного впливу? Це треба змінювати.

Далі — з того, що вдалось. За ці чотири роки було покладено початок деполітизації поліції, коли поліція стала окремим органом влади, а міністр внутрішніх справ перестав бути начальником всіх поліцейських (тобто міністром міліції, як раніше) і лишив у себе тільки функції з формування державної політики. Міністр вже не зможе віддати наказ розігнати якийсь мітинг або затримати когось — поліцейські йому не підпорядковуються. Водночас голова Нацполіції мусить погоджувати з міністром внутрішніх справ, наприклад, призначення своїх заступників, власне, як і бюджетні питання, що також лишилися в компетенції міністра. Тобто деполітизація відбулася не до кінця, але крок у цьому напрямку зроблено. І останнє — це кадрове очищення. Так, частина старих “міліціонерів” повернулася після старту реформи, але певне оновлення відбулося. Наприклад, на момент перемоги Революції гідності там служило 156 тис. осіб, після атестації їх стало біля 105 тисяч.

Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод:

Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

“Кардинальні зміни більшості структурних підрозділів Нацполіції просто не торкнулися”

— Проблема із реформою поліції в її несистемності. Я була одним із тренерів нової патрульної поліції. Ми тоді навчали людей, які дійсно хотіли служити суспільству. Але це був тільки один із п’яти структурних підрозділів Нацполіції. І кардинальні зміни багатьох із них просто не торкнулися. Трансформація успадкованої від СРСР мілітаризованої моделі у сервісну службу потребує комплексного підходу. Так само як відхід від «палочної системи» і оцінка їхньої роботи через рівень довіри населення вимагає постійних зусиль. Тут просто не можна було зупинятися. Натомість ми навіть почали відзначати згортання позитивних нововедень. На днях заступник міністра внутрішніх справ оголосив, що військовослужбовці Нацгвардії із серпня починають самостійно забезпечувати громадський порядок. Конституція України встановлює пряму заборону використовувати військові формування для обмеження прав і свобод громадян. До всього це суперечить принципу демілітаризації поліції. Тобто замість того, щоб підвищувати ефективність роботи поліції, міністерство вирішило випустити на вулиці по всій країні військові патрулі. Це свого роду оголошення воєнного стану.

Сергій Шульженко, офіційний представник європейської поліцейської асоціації в Україні:

Сергій Шульженко
Сергій Шульженко

“Любимо брати за приклад грузинські реформи? Ну, тоді маємо розуміти, що там текучість кадрів дорівнювала 800% аж поки не запрацювало”

— Реформа продовжується до сих пір, продовжується поступово. Але в нас як — усі хочуть швидких, одномоментних змін. Але так не буває. Хіба що помножити на нуль і заново все перезапустити. Однак тут варто розуміти, що якщо повністю прибрати стару систему МВС, то в країні тоді пануватиме хаос та анархія. Бо що буде зі справами, які потрібно направляти до суду? Скажіть, а якщо ми позвільняємо слідчих і вчасно не призначимо на їх місце нових, то що матимемо? А я вам скажу: прокурор скаже новому слідчому “Гуляй, Вася!” і по строках давності справу спишуть в архів. Все! Має пройти не чотири, а як мінімум десять років, щоб система, щоб уся ця велетенська машина оновилася. Бо структура МВС, наче програмне забезпечення на комп’ютері або смартфоні — повинно постійно оновлюватися і оновлюватися. Ми ж любимо брати собі за приклад грузинські реформи, правда? Ну, тоді й варто розуміти, що там текучість кадрів була 800% (!) аж поки не запрацювало. А розміри Грузії, вони ж не співставні з Україною. Грузія — це наша Одеська область… Але маю надію, що вже наступного року ми відчуємо зміни: з академій випуститься перша молода кров, яка прийшла туди дійсно вчитися, прийшла не за бабло, і яка витіснить старі кадри прогнилої системи.

Мирослав Ліскович. Київ

Поділитися